При алотрансплантації

ІМУНОСУПРЕСИВНА ТЕРАПІЯ

До сучасної схеми запобігання і лікування кризу відторгнення найчастіше входять: 1) азатіоприн (імуран) — антиметаболіт білкового синтезу; 2) кортикостероїди — преднізолон, дексаметазон, гідрокортизон тощо; 3) циклоспорин А (Сандімун Неорал).

Азатіоприн (імуран) в основному інгібує клітинну відповідь шляхом пригнічення індукції імунних Т-лімфоцитів-кілерів. Призначають у дозі 2—3 мг/кг на добу.

Кортикостероїди впливають на імунну систему реципієнта, пригнічуючи макрофаги, Т-лімфоцити, синтез комплементу і цитокінів. Це дає змогу купірувати гострий криз відторгнення на початку його розвитку. Найбільш широко використовують преднізолон. Для профілактики гострого кризу відторгнення відразу ж після пересадження призначають 3—4 мг/кг на добу до стабілізації клінічного стану реципієнта; підтримувальна доза — 0,5 мг/кг. З метою лікування гострого кризу відторгнення стероїди призначають у дужо високих дозах: метилпреднізолон — до 1000 мг на добу протягом 1—4 днів. Одним із механізмів імуносупресивної дії глюкокортикоїлів може бути гальмування продукції IЛ-1 та ІЛ-2, а також зниження експресії продуктів ГКГ на мембрані лімфоцитів.

Циклоспорин А відкрив нову еру в трансплантації, яку так і назвали — «ера циклоспорину». Почалася вона з 1982 р. За даними Інституту трансплантології і штучних органів МОЗ Росії, дворічне виживання алогенної нирки із застосуванням циклоспорину спостерігали в 71 % випадків порівняно з 49 % без нього. Такий результат пояснюють тим, що циклоспорин впливає безпосередньо на Т-хелпери, інгібуючи продукцію ними IЛ-2 і, таким чином, перешкоджає дозріванню специфічних Т-кілерів (CD8⁺-клітин). Даний механізм дії препарату сприяє успіхам трансплантології в період «ери цикло-спорину». Середня добова доза циклоспорину — 5 мг/кг. З огляду на високу нефро- і гепатотоксичність препарату необхідно стежити за його вмістом у периферійній крові реципієнта, що забезпечує радіоімунний метод із використанням наборів Cyclosporin RIA-kit. Доза циклоспорину її кров’яному руслі повинна бути в межах 200—400 мг/мл, залежно від індивідуального стану хворого в динаміці. Застосування циклоспорину необхідно поєднувати із застосуванням інших імуносупресивних препаратів (кортикостероїди, цитостатики тощо).

Для імуносупресивної терапії широко використовували анти- лімфоцитарну сироватку (AJIC), особливо її глобуліни — АЛГ, у зв’язку з вираженим імунодепресивним впливом. Сьогодні в центрах пересадження на Заході використовують АТГ — антитимоцитарний глобулін. Позитивні результати під час лікування гострого кризу відторгнення зумовлені тим, що антитимоцитарні антитіла чинять комплементзалежну цитолітичну дію на Т-лімфоцити реципієнта. У більшості відомих центрів трансплантації застосування AЛC і АТГ було обмежено в зв’язку з тим, що внаслідок утримування білкового матеріалу препарати зумовлювали тяжкі алергійні реакції. Крім того, під час експерименту було встановлено, що AJIC діють на загруднинну залозу — центральний орган імунітету, спричинюючи її деструкцію. Це зобов’язує бути дуже обережним під час використання AJIC і АТГ у трансплантології.

Останнім часом отримано препарат ОКТ-3 — моноклональні антитіла до CDЗ-компонента антигенрозпізнавального рецептора Т-лімфоцитів. Завдяки блокуванню рецептора Т-лімфоцити реципієнта не розпізнають антигени донора й імунна відповідь не розвивається. Можливий і інший механізм імуносупресивного впливу ОКТ-3, що реалізується за рахунок комплементзалежного цитопатогенного впливу специфічних антитіл на Т-лімфоцити (див. розділ 32).

Усі препарати, використовувані для імуносупресивної терапії, мають свої недоліки. Про токсичність циклоспорину вже було сказано вище. Необхідно пам’ятати, що імуносупресивна терапія пригнічує захисні імунні реакції, поглиблюючи стан вторинного імунодефіциту, який виявляють у хворого ще до пересадження, що в результаті призводить до інфекційних ускладнень.

Оцінити достатність (адекватність) імуносупресивної терапії можна за допомогою використання в динаміці деяких імунологічних методик, обов’язково спираючись на вихідний рівень імунних показників. Найінформативнішими методами є: 1) визначення кількості Т-хелперів і Т-кілерів/супресорів; 2) кількісне співвідношення цих клітин (імунорегуляторний індекс), який повинен бути в межах 1—1,3.

Дата добавления: 2017-02-01