Етапи становлення і темпи розвитку підприємництва в Україні та Закарпатській області

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз розвитку підприємництва та діяльності ТОВ

«Гронклін Карпати»

Визначення основних етапів становлення підприємництва та темпів розвитку різних підприємницьких організацій в Україні ба­зується на аналізі статистичної інформації за 1990-1995 рр. До уваги брались типові структури підприємницьких організацій, що знайшли втілення в різних галузях народного господарства за досліджуваний період. У процесі досліджень використані висвітлені в попередніх розділах роботи класифікації видів підприємницької діяльності та ти­пові форми її організації. До останніх віднесені кооперативи (КООП), малі підприємства (МП), спільні підприємства (СП), акціонерні то­вариства (АТ), орендні підприємства (ОП) і інші організації, засновані на недержавних формах власності.

В процесі досліджень передбачалось вирішення таких питань:

- визначення темпів розвитку типових підприємницьких структур в Україні та по окремих регіонах;

-визначення темпів розвитку підприємницьких структур по різних галузях народного господарства;

-визначення тенденцій в структурних змінах підприємницької діяльності в народному господарстві України;

аналіз розвитку підприємницьких організацій за формами влас­ності;

-визначення основних етапів становлення підприємницької діяльності в перехідній економіці України.

Основними показниками, що характеризують динаміку розвитку підприємницької діяльності, взято: кількість зареєстрованих та діючих підприємницьких організацій, чисельність зайнятих, обсяги виробництва (продажі продукції, виконані роботи, надані послуги).

Розвиток підприємництва в Україні, як і в інших державах СНД, припадає на кінець 80-х років. За такий короткий період відбувся цілий ряд якісних змін у формуванні підприємницьких структур, що дозво­ляє виділити три наступні етапи становлення цієї форми господарської діяльності.

Перший етап - 1987-1991 рр. - доцільно розглядати як період визрівання внутрішніх передумов для розвитку підприємництва як форми господарювання. Як вже відзначалось, принципи становлення підприємництва в цей період є спільними для всіх країн СНД. Вони сформовані переважно в межах партійно-державних господарських структур. Це засвідчує те, що українське підприємництво зароджувалось в кінці 80-х років за вказівками зверху на засадах роздержавлення соціалістичної економіки. Мета перших підприємницьких структур, які, до речі, формувались не самостійно, а навколо комсомольських, профспілкових, партійних та виробничо- господарських організацій, полягала в тому, щоб "розкріпачити" інтелектуальний потенціал країни, дати можливість проявитись йому в більш широких аспектах і тим самим припинити або знизити наростання темпів спаду соціалістичної економіки, що чітко визнача­лись саме в цей період.

Перші підприємницькі структури найбільшого поширення набули в формі молодіжних, науково-технічних товариств, асоціацій, коо­перативів, які функціонували при комітетах комсомолу. На Львівщині, зокрема, досить потужним був молодіжний науково- технічний центр "Енергія", який займався сприянням і підтримкою діяльності наукових тимчасових творчих товариств молоді (НТТМ), що виконували роботи по розробці і впровадженню у виробництво нової техніки, технології, нових форм організації виробництва.

У цей же період відбувалась перебудова системи управління промисловими об'єктами. Зокрема, ідея переходу промислових підприємств на повний госпрозрахунок переросла в побудову регіонального повного госпрозрахунку, що, в свою черіу, сформувало концепцію республіканського госпрозрахунку. Система управління економікою з єдиного центру на принципах демократичного централізму поступово зазнавала краху і поступалась місцем принципам децентралізації управління на засадах економічних критеріїв. Такі процеси створювали умови для більшої економічної свободи суб'єктів економіки, що вже є сприятливим фактором формування підприємництва як форми господарювання. Тому поряд із структурами підприємницького характеру, що формувались за вказівками зверху, дуже швидко починають формуватись різні підприємницькі організації за ініціативою знизу, тобто безпосередньо за бажанням підприємців. Найбільшого поширення набувають такі форми організації підприємницької діяльності, як формування коо­перативів, створення орендних підприємств. Оцінюючи із сучасних позицій значення першого етапу становлення підприємництва в Україні, слід відзначити, що він відіграв надзвичайно важливу роль у роздержавленні соціалістичної економіки, створенні умов для появи нових форм організації підприємницької діяльності.

Другий етап - 1991-1993 рр. - характеризується наростанням темпів розвитку підприємницьких структур. Цей етап співпадає з процесами становлення і розбудови України як молодої незалежної держави. Зокрема, формується юридична основа для функціонування підприємництва як повноправної форми господарювання, приймаються Закони України "Про підприємництво" (1991 р.), "Про власність" <1991 р.), "Про господарські товариства" (1991 р.), "Про селянське (фермерське) господарство" (1991 р.), "Про форми власності на землю" (1992 р.), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (1992 р.), "Про обмеження монополізму і недопущення недоброякісної конкуренції в підприємницькій діяльності" (1992 р.), "Про приватизацію майна державних підприємств" (1992 р.), "Про приватизацію невеликих державних підприємств /малу приватизацію/" (1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (1992 р.), "Про оренду майна державних підприємств і організацій" (1992 р.), "Про банкрутство" (1992 р.), "Про приватизацію державного житлового фонду" (1992 р.), "Про малий бізнес" (1992 р.), "Про підприємства в Україні" (1993 р.), Указ Президента "Про заходи щодо прискорення малої приватизації" (1995 р.) і інші. За цей період, крім Законів, прийнято багато інших рішень, підзаконних актів, постанов Президента і Уряду України, які значною мірою впорядкували процеси становлення підприємницької діяльності. Однак процес створення за­конодавчої бази для підприємництва ще не закінчений, а знаходиться на етапі розвитку, становлення й удосконалення.

Підприємництво в новій незалежній державі зайняло не тільки рівноправне становище, але й активну позицію в налагоджуванні еко­номічних зв'язків із зарубіжними країнами.

Найвищих темпів розвитку підприємницька діяльність набула в сфері малого бізнесу. Типовими формами організації можна вважати створення КООП, МП, СП.

Аналіз темпів розвитку підприємницьких структур у сфері малого бізнесу за період 1990-1994 рр. дозволив виявити певні тен­денції.

Кооперативи, що займали домінуюче становище серед інших форм організації підприємницької діяльності в 1987-1991 рр., поступились місцем малим та спільним підприємствам. Зокрема, якщо прийняти кількість діючих в 1990 р. КООП за 100%, то на кінець 1994 р. їх кількість становить лише 17,7%. Динаміка зменшення кількості діючих кооперативів представлена схематично на рис. 3.3. Основними причинами, що сприяли скороченню кооперативного руху в Україні, були постанови уряду щодо перереєстрації підприємницьких структур на початок 1992 р., зміни в оподаткуванні прибутків малих підприємницьких структур, що надавали значні пільги малим підприємствам. Найбільші темпи спаду кількості діючих КООП припадають на 1991-1992 рр. Саме у цей період відбулись масові процеси перереєстрації КООП та перетворення їх в МП. В подальший період темпи скорочення кількості КООП зменшились і, з огляду на досвід зарубіжних країн, така форма підприємницької діяльності не зникне, а, навпаки, набиратиме більш досконалих організаційно- управлінських форм і рішень. Останнє може бути підтверджене якісними змінами, що відбулись у структурі кооперативів і їх ви­користанні в різних сферах народного господарства (рис. 3.4). Зокрема, якщо в 1990 р. кооперативи у промисловості становили 21,5% від їх загальної кількості, то в 1995 р. їх питома вага збільшилась на 5,4%. Спостерігались випереджаючі темпи зростання кількості КООП у сфері торгівлі та громадського харчування. В той же час більш ніж удвічі зменшилась питома вага кооперативів у сфері науки і наукового обслуговування, мистецтві, культурі та інших напрямах нема­теріального виробництва. Дещо інші тенденції сформувались стосовно розвитку таких форм організації підприємницької діяльності, як МП і СП. Починаючи із 1990 р., в Україні спостерігаються досить високі темпи наростання кількості МП в різних галузях народного господарства (табл. 3.1). Зокрема, кількість МП в цілому по народному господарству з 1990 по 1995 р., тобто за п'ять останніх років збільшилась більш як у 70 разів. При цьому найвищі темпи росту спостерігались за період 1991-1993 рр. Саме в цей період були найсприятливіші умови для формування МП. Однак високі темпи зростання цін на сировину, енергоресурси, не­стабільна податкова політика держави змусили підприємців досить обережно ставитись до створення власного діла. У цей час спо­стерігаються значні розходження між кількістю зареєстрованих і діючих підприємницьких структур, зниження темпів зростання кількості діючих МП. Україні за 1990-1995 рр. представлена, звертає увагу те, що, починаючи з кінця 1994 р., абсолютна кількість МП зменшується. Такі процеси є характерними і для спільних підприємств, які в Україні почали розвиватись з початку 90-х років. На кінець 1990 р. в Україні було зареєстровано 113 СП. В 1991 р. кількість таких структур збільшилась в 2,1 раза, в 1992 р. - 8,1 раза, в 1993 р. - в 15 разів по відношенню до базового періоду -1990 р.

Однак самі лише темпи зростання кількості підприємницьких організацій не можуть дати вичерпної інформації щодо достатності їх у народному господарстві України та впливу на розвиток національної економіки. Важливо вияснити ступінь насиченості народного госпо­дарства України підприємницькими організаціями та порівняти їх з іншими країнами світу. Саме така спроба була зроблена Міністерством економіки України [19]. Згідно з проведеними дослідженнями (табл. 3.2), за часткою зайнятих у малому бізнесі Україна в два рази відстає від країн Східної Європи та в 5 разів - від розвинутих країн світу. За кількістю малих підприємств, які припадають на тисячу мешканців (МП/1000 чол.), відставання становить відповідно в 5 разів по відношенню до країн Східної Європи і у 25 разів - по відношенню до розвинутих країн світу. Що стосується частки дрібних підприємств у загальній кількості суб'єктів господарювання, то наведені в табл. 3.2 дані потребують уточнення вихідної інформації. Зокрема, які саме дрібні підприємства брались до уваги.

Однак за кількістю підприємницьких структур, що функціонують в народному господарстві, Україна значно відстає не тільки від розвинених країн світу, але і від Східної Європи та Балтії. Зокрема, якщо в Польщі функціонує 1 млн. 700 тис. малих фірм, то в Україні станом на 1.07.1995 р. кількість МП разом із КООП не перевищує 100 тис. одиниць. Отже, високі темпи зростання підприємницьких структур, що відбувались протягом 1991-1993 рр., є недостатніми для того, щоб підприємництво як форма господарювання стало рівноправним партнером державного сектору економіки.

Разом з тим слід відзначити, що вже на цьому етапі розвиток підприємницьких структур вніс вагомий вклад у здійснення процесів роздержавлення та приватизації, створення нових робочих місць. В таблиці 3.3 представлена інформація, що характеризує розвиток малих підприємств за формами власності. На основі аналізу статистичних даних можна констату­вати, що за 1992-1993 рр. відбулись якісні зміни у формуванні МП, які сприяли розвитку таких структур на засадах колективної і приватної форм власності. Так, якщо в 1992 р. за чисельністю зайнятих МП, засновані на державній власності, становили 25,5%, то вже в 1993 р. питома вага таких структур становила лише 12,3%, тобто за один рік знизилась у 2 рази. Ще більш наглядно це підтверджує кількісний аналіз структури МП за формами власності за 1994-1995 рр.: в 1994 р. питома вага державних МП становила 36,7% від їх загальної кількості, авжев 1995р.-лише 0,3%, тобто зменшилась більше, ніжв 10 разів. Отже, за останні роки відбулись зміни в формуванні підприємницьких структур у напрямах приватизації державних МП та створення нових на засадах приватної власності.

Аналізуючи процеси становлення підприємництва в Україні, слід відзначити і такі особливості, як зруйнування партійної системи у 1991 р. Численні функціонери партії опинились у скрутному становищі; а оскільки не були задіяні в нових структурах влади, шукали нові місця праці. Більшість з них організували власне діло, користуючись старими зв'язками, що в багатьох випадках давало їм чималі переваги перед іншими підприємцями. Саме в період 1991-1992 рр. в Україні вже на теренах розвалу партійної структури з'являється велика кількість різних комерційних структур, в яких осідає основна номенклатура партійного апарату нижчих та середніх ланок. Така специфічна особ­ливість становлення підприємництва в Україні, як і в інших країнах СНД, відіграла негативну роль у тому смислі, що підірвала довіру в багатьох потенційних підприємців, які намагались самостійно організувати власне діло. Масового характеру набув, зокрема, вихід фермерів із різних асоціацій, що об'єднували їх на принципах старої адміністративно-командної системи господарювання. Разом з тим нові господарські структури відіграли і позитивну роль у розвитку ринкових відносин, довівши, що підприємницькі організації можуть ефективно функціонувати в умовах перехідної економіки, забезпечуючи більш високі заробітки, ніж державні підприємства, створюючи нові робочі місця для значної частини населення. Таким чином, другий етап ста­новлення підприємництва в Україні - це, по суті, перші реальні і самостійні кроки, які довели можливість існування підприємництва на вітчизняних теренах.

Третій етап становлення підприємництва - 1994-1995 рр. - характеризують процеси зниження темпів зростання нових підприємницьких структур. Так, за даними дослідників Міністерства економіки України, в 1994 р. вперше за весь час становлення малого підприємництва в Україні зафіксовано унікальне явище для країн СНД і Східної Європи, які формують ринкову економіку: абсолютне скорочення чисельності діючих малих підприємств, тобто кількість вмираючих підприємств перевищила кількість народжуваних. Це підтверджується даними, наведеними в табл. 2.1 та 3.1, і засвідчує, що у 1994-1995 рр. створились несприятливі умови для розвитку підприємництва. Основні причини цього викладені нижче.

Перші підприємницькі структури, як уже відзначалось, були сформовані за вказівками зверху і функціонували в основному за рахунок сировинно-матеріальної бази державних підприємств, а очо­лювались партійними, профспілковими, комсомольськими й іншими функціонерами старої адміністративно-командної системи госпо­дарювання. Виснаження резервів державних підприємств, обвальні темпи скорочення обсягів виробництва в державному секторі еко­номіки протягом 1994-1995 рр. негативно вплинули на роботу тих підприємницьких організацій, які надавали послуги державним підприємствам або користувались їх сировинно-матеріальними ресурсами.

Важливим фактором, що негативно вплинув на роботу підприємницьких організацій, слід вважати і високі темпи зростання цін на енергоресурси, сировину при одночасному зниженні попиту на продукцію підприємницьких організацій технічного призначення з бо­ку державних структур. Слід констатувати, що занепад державного сектору економіки негативно вплинув на розвиток підприємництва в Україні.

Негативними факторами можна назвати і макроекономічну не­стабільність (відсутність твердої національної грошової одиниці, гало­пуюча інфляція, часта зміна законодавчих актів, які регулюють фінансово-економічну діяльність підприємств тощо) у державі.

Водночас у цей період активніше почали пробивати собі шлях нові напрями підприємницької діяльності в сфері банківської і аудиторської діяльності. Зокрема, набули розвитку такі елементи ринкової інфраструктури, як товарні біржі, бізнес-інкубатори, регіональні бізнес-центри, фонди підтримки підприємництва тощо. Тільки в 1994 р. в Україні було створено 650 інвестиційних компаній та фондів, 500 довірчих товариств, 120 страхових компаній по страхуванню підприємницького ризику, 250 аудиторських фірм [19, 56 ]. Політика держави в 1994 р. стосовно розвитку підприємництва була спрямована на створення "критичної маси" ринкового сектору, тобто передбачалось прискорення темпів приватизації і корпоратизації державних підприємств та приведення систем управління виробничо-госпо­дарськими структурами у відповідність з вимогами ринкової еко­номіки; формування ринкової інфраструктури, яка б сприяла розвитку малих підприємницьких організацій.

Однак така політика була лише проголошена і не реалізована на практиці. В результаті помилок і непослідовності дій урядових сруктур, ігнорування законів України місцевими органами влади, галузевими міністерствами в Україні створилась ситуація, яку можна охарактеризувати як таку, що ускладнила процеси розвитку підприємництва. У той же час акценти в розвитку такої діяльності змістились у напрямі більш складних і ефективних видів підприємництва.

Становлення підприємництва в Україні за період 1994-1995 рр. супроводжують суперечливі процеси, що призвели, з одного боку, до скорочення темпів зростання малих підприємницьких структур, з другого - до активізації розвитку підприємництва в більш складних і наукомістких напрямах; створення асоціацій і фондів підтримки підприємницької діяльності. Слід також констатувати, що за цей період все більшою мірою вимальовується вітчизняний тип підприємця і бізнесмена, який дедалі більше відрізняється від бюрократично-номен­клатурного і партійного прошарку, притаманного першому та другому етапу становлення підприємництва в Україні. На зміну партійним функціонерам, які в своїй підприємницькій діяльності ви­користовували в основному зв'язки і важелі старих механізмів госпо­дарювання, приходять нові спеціалісти, що добре обізнані з принципами господарювання в ринковій економіці, пройшли стажу­вання в інших країнах, висококваліфіковані фахівці. В підприємницьку діяльність, починаючи з 1993 р., включається вітчизняна інтелігенція, фахівці-професіонали, винахідники та раціоналізатори, науковці, інженери, що прагнуть реалізувати власну ідею, розробку, ентузіасти нового діла. Серед таких людей все більше з'являються не тільки високоосвічені фахівці, а і наукові співпрацівники з науковими ступенями кандидатів та докторів наук. Серед них медики, математики, юристи, економісти і ін. Саме таким представникам підприємницької діяльності, на наш погляд, належить майбутнє. Однак не слід розраховувати, що процеси цивілізації в підприємницькому середовищі відбуватимуться спокійно та цілеспрямовано. Досвід інших країн показує, що підприємництво як сфера виробничо-господарської діяльності є найбільш чутливою до соціальних змін в суспільстві. Тому важливими факторами, що можуть сприяти розвитку підприємництва, підвищенню ефективності його функціонування, слід вважати вміле поєднання державної політики у сфері підприємництва з інтересами суспільства і безпосередньо підприємців.

Важливо, щоб законодавчі акти держави сприяли використанню найбільш важливих ділових якостей підприємців, таких, як: наполег­ливість, енергійність, активність, вміння подолати життєві негаразди і досягти поставленої мети не тільки на свою користь, але і суспільства в цілому. Створення сприятливих умов для цивілізованого розвитку підприємництва в Україні залишається важливим завданням держави і суспільства. Адже з досвіду інших країн відомо, що несприятливі умови розвитку цивілізованого бізнесу, який сприяє розвитку і процвітанню національної економіки, призводять до того, що почина­ють розвиватись такі негативні аспекти підприємництва, як тіньова та кримінальна економіка.

Сучасний етап розвитку підприємництва дедалі більше характеризують процеси приватизації, що відбуваються в усіх сферах народного господарства, коли на базі державних підприємств і відомств формуються недержавні структури у формі акціонерних товариств (АТ) відкритого та закритого типу, створення колективних підприємств. Більшість створених на базі державних підприємств різних структур недержавного характеру належить до середніх та крупних /великих/ підприємницьких організацій. Слід відзначити, що процеси становлення підприємництва у сфері великих виробничо-господарських структур в Україні мають цілий ряд відмінностей від тих, що відбувались і відбуваються в розвинених країнах світу, а також від тих, що характеризують підприємництво у сфері малого бізнесу.

Основними характерними ознаками становлення підприємниць­ких структур на базі державних підприємств є викладені нижче.

Перша. Сам процес приватизації може відбуватись різними шля­хами: через оренду з викупом, на конкурсній основі, за аль­тернативним планом, через аукціон та іншими, що передбачено Зако­ном України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Друга - основним моментом, від якого відраховується становлення підприємницької структури, є її реєстрація у Фонді державного майна України (або його регіональних відділеннях) як організації з не­державною формою власності.

Третя - переструктуризація системи управління підприємством у відповідності з його статусом і вимогами ринкової економіки.

Четверта-зміна виробничих і, в першу чергу, трудових відносин між державою і приватизованим підприємством, між власником (власниками, співвласниками) підприємства і найманими працівниками.

П'ята - процеси приватизації в Україні носять масовий характер і відбуваються на плановій основі згідно з державною програмою приватизації. При цьому рішення стосовно вибору форм і методів приватизації приймають трудові колективи підприємств, згідно з чин­ним законодавством України.

Хід приватизації державного майна в Україні можна прослідкувати за даними статистичної звітності за 1992-1994 рр., на­ведених у табл. 3.4 і 3.5. Зокрема, можна констатувати такі положення щодо практичного виконання державної програми приватизації.

Перше. Приватизація об'єктів, що належать до групи А[1], відбувається досить повільно, і на 1.07.94 р. виконання завдань стано­вило в середньому по Україні 55,9%. Друге. Приватизація об'єктів здійснюється досить нерівномірно по регіонах. Так, Дніпропетровська, Кіровоградська, Херсонська, Черкаська, Чернігівська області, Республіка Крим забезпечили вико­нання програми менш, ніж на 30%, а в таких областях, як Волинська, Донецька обсяги приватизації перевищують 147 %. По групах Б, В, Г і Е середній рівень приватизації згідно з показниками програми не перевищує 24,6%.

Разом з тим слід визнати, що в Україні приватизація державних підприємств відбувається дуже швидкими темпами порівняно з країнами Західної Європи. Зокрема, в Англії протягом дев'яти років (1980-1989 рр.) було приватизовано лише 10 державних підприємств. Процеси денаціоналізації відбувались в промисловості Франції. Зви­чайно, що в Україні зовсім інша економічна ситуація, і напрями розвитку національної економіки передбачають необхідність здійснення масової приватизації державних підприємств. Проблема полягає в тому, що процеси приватизації випереджають інші важливі напрями становлення ринкової економіки, що значною мірою знижує ефективність функціонування приватизованих підприємств і підприємницьких структур в цілому (Про приватизацію /інформаційний бюлетень/ - 1994. - № 9, - С. 11.).

Дата добавления: 2017-02-01