Реорієнтаційний тренінг

Даний реоріентаціонний тренінг розроблено на основі індивідуальної психології Альфреда Адлера, теорії оптимізму Мартіна Селігмана і соціально-когнітивної теорії Джуліана Роттера. В основу тренінгу покладена ідея еутіміей-ної терапії. Еутімная терапія - вид поведінкової психотерапії, що ставить своєю метою розвиток когнітивних і поведінкових стратегій отримання задоволення і досягнення хорошого самопочуття (від грецького «eu», «euthenein» - добре, процвітати). Найбільш часто використовуваним і добре себе зарекомендували методом еутімной терапії служить на сьогоднішній день «тренінг насолоди» (Ромек, Ромек, 2003), матеріали якого використані в програмі. Крім того, використані матеріали книги Фопель (2000).

Індивідуальної психології Альфреда Адлера

Адлеріанская психологія (індивідуальна психологія) - теорія особистості і терапевтична система, розроблена Альфредом Адлером, - розглядає особистість песть-стических як наділену творчістю, відповідальністю, яка прагне до досягнення цілей в межах своєї області феноменологічного досвіду. В індивідуальній психології стверджується, що іноді через почуття неповноцінності стиль життя буває саморуйнівним. Індивід з «психопатологією» швидше втратив упевненість в собі, а не хворий, і терапевтичне завдання полягає в тому, щоб підбадьорити такої людини, активізувати його соціальні інтереси і за допомогою взаємовідносин, аналізу і методів дій розвинути новий стиль життя.

Основні положення вчення Альфреда Адлера (Кондратенко та ін, 2001; Фрейджер, Фейдимен, 2001) включають такі поняття:

Неповноцінність і компенсація. Адлер стверджував, що майже кожна людина має якісь фізичні чи психічні, найчастіше характерологічні недоліки, що формує в нього комплекс неповноцінності.

Це почуття неповноцінності поряд з негативним може надавати і позитивний вплив на особистість, так як нерідко є стимулом для досягнення мети.

Агресія і боротьба за перевагу. У своїх ранніх роботах Адлер стверджував, що боротьба за перевагу і агресивні тенденції людини є важливим чинником у боротьбі за виживання, самовдосконалення та самоствердження. При цьому він не ототожнював агресію з ворожістю, а розглядав її як ініціативу і здатність до подолання перешкод. Прагнення до переваги Адлер розумів не тільки як агресію і «волю до влади», а набагато ширше - як спонукання поліпшити себе, розвинути свої здібності, свої потенційні можливості. Якщо мета переваги включає в себе суспільні інтереси, то і розвиток особистості приймає конструктивний характер. Якщо ж мета передбачає боротьбу тільки за особисту перевагу, позбавлена ​​соціального інтересу, то така мета, на думку Адлера, не приносить задоволення індивідууму, деформує його «життєвий стиль» і в кінцевому підсумку призводить до неврозу.

Життєві цілі. Життєві цілі визначають напрямок та кінцеву мету нашої діяльності, дозволяють сторонньому спостерігачеві пояснити конкретні аспекти нашого мислення і поведінки з точки зору цих цілей. Адлер вказував, що риси характеру не є ні уродженими, ні незмінними, вони виробляються як інтегральні частини нашої цільової орієнтації.

Адлер звертав увагу швидше на тяжіння майбутнього, ніж на тиск пройшов. Для Адлера набагато важливіше те, куди ми сподіваємося прийти, ніж те, де ми були.

Адлер виділив три основні життєві цілі (завдання): роботу, дружбу і любов.

Робота приносить задоволення і відчуття власної значущості в тій мірі, в якій вона корисна суспільству. Дружба - вираз нашої причетності до людей, необхідність і потреба пристосовуватися до навколишніх і спілкуватися з ними. Любов - це тісний союз розуму і тіла, вища форма кооперації між двома індивідуумами протилежної статі. Ці три завдання, по Адлеру, завжди взаємопов'язані.

Стиль життя. Життєвий стиль особистості так само унікальний, як унікальна і сама особистість. Адлер підкреслював необхідність аналізувати особистість як єдине ціле. Життєвий стиль - це унікальний спосіб досягнення своїх цілей, що обирається особистістю. Це комплекс засобів, що дозволяють пристосуватися до навколишньої дійсності. Таким чином, стиль життя - це, по-перше, прийнята людиною концепція життя, і, по-друге, прийнятий їм паттерн поведінки.

До основних факторів, що впливає на деформацію жізценного стилю. Адлер відносив органічну неповноцінність, розпещеність і покинутість.

Схема апперцепції. Власні уявлення індивідуума про навколишнє середовище і про себе Адлер назвав схемою апперцепції. Апперцепція - це властивість психіки людини, що виражає залежність сприйняття предметів і явищ від попереднього досвіду і особистісних особливостей суб'єкта.

Схема апперцепції, по Адлеру, є частиною життєвого стилю і багато в чому визначає поведінку індивідуума.

Мосак (Mosak, 1973) розділив переконання способу життя на чотири групи:

- 1. Я-концепція - ті переконання, які є в мене, щодо того, хто я такий.

2. Я-ідеал - переконання про те, яким мені слід бути, або яким я зобов'язаний бути, щоб зайняти своє місце.

3. Образ світу - переконання про те, що не є мною (світ, люди, природа тощо), і про те, що світ потребує від мене.

4. Етичні переконання - особистий етичний кодекс.

Творча сила особистості. Адлер стверджував, що людина не є пасивним об'єктом впливу зовнішнього середовища, а в боротьбі за своє місце в житті сам активно впливає на зовнішнє середовище. Він підкреслював, що люди - не безпорадні пішаки в руках зовнішніх сил; кожен з них сам формує свою особистість. До основних проявів творчої сили особистості Адлер відносив процеси формування життєвої сили, життєвого стилю і схеми апперцепції.

Соціальний інтерес. У певному сенсі все поводження людини, на думку Адлера, соціально, оскільки він розвивається і функціонує в соціальному оточенні. Почуття спільності Адлер розуміє ширше, ніж взаємини індивідуума та його найближчого оточення; воно означає для нього «зацікавленість в ідеальному суспільстві всього людства як у кінцевої мети еволюції».

Співпраця - один із проявів почуття спільності і один з важливих аспектів соціального інтересу. З еволюційної точки зору, здатність взаємодіяти в добуванні їжі, полюванні і захисту від хижаків була вирішальним фактором для виживання людської раси і найбільш ефективною формою адаптації до навколишнього середовища. Адлер вважав, що тільки взаємодіючи один з одним, приносячи користь суспільству, ми можемо подолати нашу реальну неповноцінність чи наше почуття неповноцінності. З іншого боку, недолік взаємодії і, в результаті, почуття власної неспроможності і невдоволення життям є корінь всіх невротичних або неадаптивних (maladaptive) життєвих стилів.

Адлеріанская терапія включає три фази:

- Дослідження життєвого стилю особистості;

- «Інсайт» в осягненні цього життєвого стилю;

- Реорієнтація, перетворення, зміна прийнятої

особистістю концепції життя і засвоєних способів поведінки.

Специфічна мета адлеріанской терапії - допомогти людині позбутися відчуття власної малоцінності, незначності і відчути себе причетним до світу людей. У процесі терапії людина за допомогою терапевта знаходить «помилку» у формулі свого життєвого стилю, а потім розвиває альтернативні цілі та способи їх досягнення. При цьому реорієнтація трактується не як зміна курсу, а скоріше як розкриття цілого «віяла» можливостей (Сидоренко, 2000). Реорієнтація - це не виправлення помилок, а пошук нових орієнтирів.

ТЕОРІЯ ОПТИМІЗМУ М. Селігман

Теорія оптимізму Мартіна Селігмана виникла в ході експериментів з вивчення причин формування «вивченої безпорадності». В ході цих експериментів виявилося, що навіть в умовах дуже несприятливого зовнішнього середовища деякі люди дуже стійкі і не стають безпорадними, зберігають ініціативу і не припиняють спроб досягти успіху. Якість, яка забезпечує цю здатність, Селігман пов'язав з поняттям оптимізму і припустив, що саме придбаний в успішній «боротьбі з реальністю» оптимізм служить причиною того, що часів | 1 ниє непереборні труднощі не знижують мотивації до активних дій, точніше, знижують її в меншій мірою, ніж це відбувається у «песимістичних» людей, схильних до формування вивченої безпорадності (Зелігман, 1997; Ромек, 2000).

На думку Селігмана, суть оптимізму полягає в особливому стилі пояснення причин невдач або успіхів. Оптимістичні люди схильні приписувати невдачі випадковому збігу обставин в певній точці простору в певний момент часу. Успіхи вони звично вважають особистою заслугою і схильні розглядати їх як те, що трапляється майже завжди і майже скрізь. Саме через стиль атрибуції (приписування) «просівається» досвід невдач. У разі оптимістичною атрибуції значення цього досвіду применшується, у разі песимізму - перебільшується.

Визначивши таким чином ключові характеристики оптимізму, Селігман зміг знайти і дуже надійний спосіб оцінки ступеня властивого людині оптимізму по його висловам, листам, статтям.

Таблиця 7.4.

Дата добавления: 2017-02-01