Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблематичність вихідного поняття




ЛЮДИНА І СВІТ КУЛЬТУРИ

Розділ дев'ятий

Розгляд проблем, пов'язаних з відношенням "людина - природа", показав, що грунт для їх розв'я­зання лежить у самій людині, в її культурі. Сучасне людство завдяки громадському сумлінню й чесному розуму найкращих своїх представників дійшло висновку, що зберегтися воно може, лише зберігши природу. А для цього потрібно змінити саме ставлення до природи, задіяти всі можливі механізми саморегуляції людини та її здатності до творення нових цінностей, отже, до самооновлення. Іншими словами, щоб зберегти природу й у такий спосіб зберегтися самій, людині потрібно за способом свого буття максимально наблизитися природи, адже саморегуляція й оновлення є сутнісними рисами останньої.
Виходить, заклики до "революції людини", що йдуть від людей, котрих - через їхнє щире вболівання за долю людства й постійні зусилля задля блага людей - справедливо нази­вають гуманістами, ці заклики дезорієнтують людей? Чи не означає для людини наближення до природи за способом свого буття втрату притаманних їй рис і здатностей? Чи не означає екологізація людини відмову від її буттєвого при­значення? Бо хіба не є істотними рисами людського буття І свобода, творчість, трансцендування, відкритість, а ознаками екологічності - стабільність, цілісність, самоврегульованість?
Подібні питання логічно випливають з того розуміння людини та її буття, яке впродовж тривалого часу було пере­важаючим в європейській культурі. Щоб відповісти на них, потрібно виходити з більш широкого смислового контексту. Тоді зможемо поставити низку зустрічних запитань. Хіба свобода в людині звідна до можливості виявляти силу? Хіба трансцендування - це обмеження іншого буття, тобто воло­дарювання? Хіба не є воно подоланням буттєвих меж саме завдяки обмеженню власних зазіхань на повсюдне стверджен­ня тільки свого буття? Хіба саморегуляція виключає само­зростання шляхом самотворення? Чи не є, навпаки, самоврегульованість і стійкість людського буття достотним грун­том виявлення його творчих можливостей? Чи не є риси людського буття, які наближають його до буття природного, водночас і ознаками справжньої людської культури, а куль­тура - найвищою формою адаптації людини до природи? Хіба ідея необхідності "революції людини", зміни людських якостей не має на меті установлення саме культурного ставлення до природи?
Так ми приходимо до поняття культури й одразу ж вияв­ляємо його смислову подвійність. З одного боку, культура витлумачується як притаманна людському буттю певна сис­тема здатностей людини й механізмів їх здійснення, які покладають принципову межу між людиною та природою, виокремлюють людину з природного світу. З іншого боку, поняттям "культура" позначають не стільки смислову від­мінність буття людини від природи, скільки власні смислові ресурси людського буття, включеність його в деяку "смислову перспективу". В цьому своєму значенні поняття "культура" виступає узагальнюючою позитивною характеристикою лю­дини, позначає її буття як певний щабель її саморозвитку.
Останніми роками досить поширеним стало тлумачення самого терміна "культура" як "культ світла". Таке тлумачення запропоноване Миколою Реріхом і виходить із сприйняття його як поєднання двох слів - "культ" і "ур". За тверджен­ням Реріха, прамовою індоєвропейців перше означає "шану­вання", служіння благому началі, друге - "світло". Етимологічно таке тлумачення цього слова не є загальновизнаним; змістовно ж воно повністю відповідає тому ро­зумінню культури, яке розробляв і практично стверджував своєю багатогранною діяльність Реріх.
Загальноприйнятим у сьогочасній науці є визнання того, що поняття "культура" з'явилося в Стародавньому Римі у І сторіччі до н.е. У дослівному перекладі з латини воно означає "обробіток", "догляд" і спочатку позначало ефективну сільськогосподарську діяльність. Поняття це вказувало на перетворюючу активність людини щодо природи, але більшою мірою - на вміння, майстерність, що їх виявляє людина у своїй праці. Знаменно, що майже одразу це поняття почали прикладати й до людини. Зокрема, видатний римський політик і помітний філософ того часу Ціцерон вживав вираз "культура душі", говорячи про виховання. Та й саме "агрономічне" походження поняття "культура" не є випадковим. У часи майже безперервних багаторічних громадянських війн поширилися настрої ностальгії за традиційним трудовим спо­собом життя як гарантією проти жадоби до влади з боку одних та гонитвою за легким життям з боку інших. Зокрема, виявом.таких настроїв стала дидактична поема Вергілія "Георгіки".
Загального значення поняття "культура" набуває серед гуманістів XV - XVI сторіч, а широковживаним стає в добу Просвітництва. Тепер ним позначають усі набутки людей, передусім знання, науку, мистецтво й взагалі все, що нази­вали тоді освіченістю. Але в цьому не було послідовності. До культури зараховували також технічні пристрої, здобутки у галузі гігієни, вдосконалення системи сполучень (наприклад, упровадження диліжансів) і таке інше. Потім до всього цього разом з освітою й новітніми політичними інституціями поча­ли прикладати поняття "цивілізація". Таким чином, Просвіт­ництво закріплює смислову подвійність поняття "культура". З одного боку, культура тлумачиться як штучне, неприродне, породжене людською діяльністю. Щодо цього культура до­рівнює цивілізації. З іншого боку, культуру розуміють як деякий вищий вияв людського буття, пов'язаний передусім з людським духом. Але й у такому разі вона виступає якісно відмінною, а то й протилежною щодо природи.
Саме від просвітників XVIII сторіччя йде протиставлення "культура - натура" (від лат. "природа"). Причому про­тиставлення сприймається й передається далі, а смислові наголоси змінюються. Якщо просвітники ставили культуру вище природи, то романтики XIX сторіччя ставили її під знак запитання. Культура була для них чимось штучним, зов­нішнім щодо людини, навіть ворожим щодо її індивідуальної свободи, природної безпосередності, її втаємниченого внутрішнього світу. Щодо цього хуторянська філософія й поезія Пантелеймона Куліша перебували повністю в річищі євро­пейського романтизму.
Але у дивний спосіб романтична критика культури, хоча й наголошувала на природності людських почуттів і взаємин, все ж стверджувала не "натуру", не безладну стихійність або, навпаки, екологічно осмислений природний світ, а ту саму "культуру", тільки свою - свою, влаштовану на засадах індивідуальної свободи, природності, творчого поривання, права людської особистості на неповторність і винятковість. Можна сказати, що це було перше ідейно закріплене внутрішнє смислове розрізнення культури та цивілізації.
Те, що романтики заперечували як культуру, є, власне, Цивілізацією - предметним утіленням культури як деякої узагальненої людської здатності творити своє буття навіть усупереч тенденціям буття природного. Цивілізація - це культура у поєднанні з технікою. Причому техніку слід розу­міти не тільки як певну систему штучних знарядь праці, що опосередковує ставлення людини до природи, але й як сис­тему механізмів опосередкування взаємин між людьми. Зга­дайте вислів Ортеги-і-Гассета про те, що держава є ніщо інше, як техніка соціальної організації. Ось чому відлік історії цивілізації ведуть від виникнення перших державних утво­рень, а найпростіші за своєю організацією спільноти разом з притаманними їм способом життя називають культурами. Культура не ввіходить уся в союз з технікою, не перетво­рюється вся цілком на цивілізацію. Вона залишається жити й як загальна смислова характеристика людського буття, й як його смислотвірне начало. Таке розуміння культури, хоча й дещо схематично, було зреалізоване Освальдом Шпенглером в його славнозвісній праці "Занепад Європи" (1918 р.). Всю історію людства він подає як послідовність окремих культур, кожна з яких проходить у своєму розвитку два етапи - етап власне культури (доба смислотворення, творчих поривань, ствердження особистості) та етап цивілізації (доба панування техніки, міста, людських мас).
Уже з цього видно, як зростала смислова навантаженість поняття "культура" мірою осягання дедалі більшої багатобічності самого феномена культури. Наприкінці XIX - у першій третині XX сторіччя культуру розглядали й як фундаментальну структуру історичного буття людства (антична культура, арабська культура тощо), й як внутрішньо структурований масив суспільного життя (матеріальна й духовна культура з їхніми власними складовими), й як певну якісну характеристику людського буття на відміну від цивілізації. Але культуру також і ототожнюють з цивілізацією, коли її про­тиставляють як щось штучне природній стихії - життю. Саме так підходив до культури Ніцше, а потім і інші представники "філософії життя". Причому це не було вигадкою арис­тократів духу, а відповідало масовим зрушенням у самому світосприйманні, що відбулося на початку XX сторіччя. Цю ситуацію сучасники осмислили як переоцінку цінностей, як перехід від цінностей культури (істина, мораль, краса, закон, відповідальність, праця) до цінностей життя (здоров'я, при­родність, сила, успіх, спорт тощо).
Своєрідне осмислення цієї духовної ситуації ми знахо­димо у Зігмунда Фрейда. Він сприймає вияв протиріччя між культурою та життям як вияв одвічного протиріччя людського буття. Фрейд виходить з того, що відмінності культури та цивілізації є неістотними й що це, власне, одне - те, завдяки чому людина підноситься над природними обставинами свого життя й, отже, відрізняється від тварин. Але це піднесення над тваринним станом досягається через різні вимоги й заборони, що надходять до кожного окремого індивіда з боку культури. Тому доводиться обмежувати свої природні потяги, а то й зовсім відмовлятися від них. Кожна людина, стверджує Фрейд, є потенційно ворогом культури, бо переживає її норми й настанови як тягар. До того ж у масі своїй люди не мають спонтанної любові до праці. Не слід надто покладатися й на виховання. Було б добре, підсумовує Фрейд, якби вдалося зробити ворожих до культури меншістю.
Писалося це наприкінці 20-х років. Подальший перебіг подій справдив песимізм Фрейда й разом з тим залишив на ньому відбиток проблематичності: культура виявила себе ушкоджуваною (фашизм, сталінізм) і водночас тривкою та здатною до виживання й розвитку. Виявилося, що продук­тивнішим був той підхід до осмислення протиріччя культури та життя, який запропонував на початку 20-х років Ортега-і-Гассет. У своїй праці "Тема нашого часу" він розглядає культуру й життя як взаємодоповнювальні реальності. Кожне поодинці вони є однобічностями й є згубними для людини. Коли ж людське життя йде нормально, воно підлягає дії двох протилежних імперативів - імперативу культури й життєвого імперативу.

Імператив культури:
Людина, жива істота, повинна бути благою.

Життєвий імператив:
Благо повинне бути людяним, життєдайним, отже, сумісним з життям і необхідним для нього.

Узагальнюючи ці імперативи, Ортега-і-Гассет так формулює остаточний припис: "Життя повинне бути культурним, але й культура зобов'язана бути життєдайною".
Що мав на думці Ортега-і-Гассет, прагнучи обгрунтувати єдність, навіть взаємопроникнення життя та культури? По-перше, можливість для цінностей культури втрачати зв'язок з життєвим процесом, втрачати здатність обертатися на індивідуальні життєві смисли. Тоді культура виступає чимсь штучним і формальним, зовнішнім і необов'язковим для життя. По-друге, стверджуване стихійно, позбавлене смислотвірного начала життя істотно деформує буття людини. Передусім воно пригнічує й навіть руйнує особистісне начало - як в індивідуальному, так і в соціальному бутті. Але оскільки життя здійснюється все-таки в межах людського буття, воно задля досягнення смислової врівноваженості вибудовує свої смисли: самоцінність сили та успіху, принаду розчинення індивідуально-особистісного у безвідповідальності масової дії й таке інше. По-третє, - й це найважливіше, - Ортега-і-Гассет виходив з того, що культура здатна запліднити життя достотними смислами й упорядкувати його, оскільки вона є універсальним виявом смислотвірної здатності людини; а життя здатне внести в культуру спонтанний рух і повноту смислоздійснення.
Проте, якщо придивитися до культури пильніше, можна помітити, що її поєднання з життям уможливлене тим, що в ній самій присутнє життєдайне начало. Інакше культура не могла б самооновлюватися й ніколи б не вистояла у боротьбі з тоталітаризмом, який спирався у смисловому відношенні саме на реальність життя, декларуючи як обов'язкові цінності енергійний активізм, силу, здоров'я, молодість тощо. Розгля­дувана як універсальна характеристика людського буття, культура підноситься над протиріччям культури та життя.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 77; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.