Розділ четвертий. Методика розслідування злочинів 8 страница

Економічна експертиза в сфері виробництва може призначатися для встановлення системи виробничих показників, взаємозв'язків між ними, а також для з'ясування причин і наслідків зміни цих показників на основі дослідження господарських планів, графіків виробничих завдань, нарядів, кошторисів, розцінок, нормативів та інших документів. При цьому аналізуються фактичні дані про виконання завдань і дотримання встановлених нормативів.

Фінансово-економічна експертиза проводиться для з'ясуванні питань щодо фінансування і кредитування: чи за призначенням витрачалися кошти, отримані в порядку фінансування; чи дотримувалися правил обчислення податків, зборів та інших платежів чи є порушення щодо фінансування і кредитування та ін.

Експертиза ціноутворення дозволяє вирішити питання, пов'язані з формуванням цін, калькуляцією виробів, з'ясувати, чи порушувався порядок формування торговельної надбавки на певні види товарів, чи правильно складалася калькуляція виробів, чи робилася націнка на продукцію, чи змінювалися ціни на виготовлену продукцію з урахуванням різниці залежно від ринкової кон'юнктури, сезонності та ін.

Зараз створені передумови для впровадження економіко-математичної експертизи, мета якої — з'ясувати міри впливу розкрадання на зміни в системі техніко-економічних показників (ТЕП) підприємства, встановити виробничі підрозділи (цех, дільниця) і тимчасові періоди виникнення суперечностей в ТЕП, причини їх відхилення від тенденцій, що склалися на виробництві.

Судова інженерно-технічна експертиза проводиться для визначення стану виробничого і лабораторного обладнання (потужність, справність, ефективність тощо), контрольно-вимірювальних приладів, облікових механізмів, апаратів (касові апарати, лекала, трафарети тощо). Залежно від основних сфер виробництва та особливостей об'єктів досліджень даний клас експертизи поділяється на два види: промислово-технічну і будівельно-технічну експертизи. Перша охоплює сферу виробництва різноманітних галузей (м'ясного, молочного, текстильного, швейного, шкіряного, взуттєвого), побутового обслуговування населення, торгівлі; друга дозволяє вирішувати питання, пов'язані з проектуванням, будівництвом, монтажними і ремонтними роботами, прийманням споруджених об'єктів.

Інженерно-технологічні експертизи стосуються технології виробничого процесу обробки (переробки) сировини, напівфабрикатів, виготовлення готової продукції, її складування, лабораторного дослідження, зберігання, транспортування, матеріалознавчого і товарознавчого дослідження промислових, продовольчих товарів та інших виробів. До цього класу (як види) належать технолого-матеріалознавча і товарознавча експертизи. Перша стосується стану технології, її впливу на кількість і якість продукції, що випускається, відповідність її умовам стандартизації і сертифікації; друга спрямована на дослідження товарів, продукції або документів, що відбивають відомості про товари.

Судова агропромислова експертиза призначається при розслідуванні злочинів, що вчиняються в сфері сільськогосподарського виробництва, заготівлі і переробки продукції рослинництва, тваринництва та ін. Специфіка об'єктів дослідження даної експертизи визначає відповідні її види. Агротехнічна експертиза проводиться для встановлення норм і фактичного висіву культур на певній площі зібраного урожаю; правильності списання посівного матеріалу тощо.

Біологічна (ботанічна) експертиза призначається для встановлення виду (роду, сімейства) рослин; однаковості ботанічного складу рослин, виявлених у певному місці, і зразків, вилучених у певної особи. При призначенні таких експертиз необхідно враховувати, що їх об'єкти можуть досліджуватися іншими експертизами, зокрема судово-біологічною, що поділяється на судово-ботанічну і судо-зоологічну експертизи.

Загальними об'єктами для зоотехнічної, ветеринарної і біологічної (зоотехнічної) експертиз є тварини і продукція тваринництва. Перша вирішує питання, пов'язані з встановленням приросту поголів'я тварин, його обліку, кількістю виходу і видів продукції і т.ін.; друга — питання щодо правильності умов догляду, годування і використання тварин, визначення причин виснаження, мору тварин; третя призначається з метою встановлення родової, видової належності часток, однаковості зоологічного складу вовни, волосся, кісткових залишків, виявлених у певному місці, і наявних зразків. Слід мати на увазі, що до складу зоологічної експертизи входить також її орнітологічні та іхтіологічні різновиди.

З класу криміналістичної експертизи необхідно виділити почеркознавчу і технічну експертизу документів, оскільки значна частина розкрадань вчиняється шляхом внесення до документів тих або інших змін; трасологічну, зокрема дактилоскопічну експертизу, яка проводиться для ідентифікації особи за слідами папілярних візерунків на документах, чорнових записах, упаковках, відношення до яких особа, яка підозрюється, заперечує; транспортно-трасологічну експертизу, що призначається, наприклад для ідентифікації або встановлення групової належності шини автомобіля, на якому було перевезено невраховану сировину або готову продукцію без належного оформлення документів. Можливі також експертизи з визначення джерела походження конкретних предметів шляхом ідентифікації, наприклад штампу верстату за особливостями його відбитків на виробах, встановлення цілого за частинам того або іншого виробу та ін.

У розслідуванні розкрадань виділяються тактичні операції, які мають загальне методичне значення: “Пошук”, що проводиться з метою забезпечення відшкодування матеріальних збитків; “Документ” — виявлення необхідних документальних даних; “Затримання на місці вчинення злочину” тощо.

До числа операцій у відповідності з їх тактичною метою можуть бути віднесені такі:

а) встановлення злочинних зв'язків конкретних розкрадачів;

б) виявлення окремих фактів випуску неврахованої продукції;

в) виявлення відхилень від технологічного процесу та ін.

Проведення тактичних операцій вимагає розробки спеціальних планів, узгоджених з загальним планом розслідування.Наприклад, план тактичної операції “Забезпечення відшкодування матеріальних збитків”, включає такі слідчі, організаційні дії та оперативно-розшукові заходи:

1) встановлення способу життя підозрюваного, його зв'язків у період вчинення розкрадання і після порушення кримінальної справи; наявність у нього майна, нажитого злочинним шляхом, його місцезнаходження;.

2) запити в усі установи, де офіційно може зберігатися майно особи, яка підозрюється, або ведеться облік прав на це майно;

3) допит підозрюваних (обвинувачених) з метою отримання показань, що можуть вказувати на наявність майна і місця його знаходження;

4) допит членів сім'ї, сусідів, співробітників, знайомих з означених питань;

5) обшук за місцем проживання, службовим (робочим) місцем особи, яка підозрюється, іншими місцями можливого зберігання майна;

6) накладення арешту на виявлене майно;

7) виявлення осіб, що переховують майно підозрюваного;

8) обшук за місцем проживання цих осіб;

9) проведення повторного обшуку (з урахуванням недоліків первісного обшуку і додаткових фактичних даних, отриманих у ході розслідування);

10) забезпечення недоторканності описаного майна від псування, підміни (здача на зберігання, опечатування, фотографування).

До змісту

Глава 27. Розслідування злочинів у сфері господарської діяльності

§1. Особливості криміналістичної характеристики і розслідування злочинів, вчинених шляхом кредитно-фінансових операцій

Криміналістична характеристика злочинів. В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку - кредитування суб'єктів господарської діяльності й громадян. Крім банків кредиторами можуть виступати й інші кредитно-фінансові установи (фонди, асоціації, ломбарди та ін.).

Кредитно-банківська діяльність регулюється низкою законодавчих актів, основу яких складає Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система в той же час відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Вказані обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фінансові ресурси.

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або в змові.

Перша група - це посягання позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, службова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання) неіснуючим або фіктивно створеним суб'єктом господарювання (з внесенням свідомо фіктивних свідчень до техніко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, наданням фіктивних документів на майно, що віддається у заставу, та ін.) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою приховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підробних і фіктивних документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта підприємницької діяльності, службова особа суб'єкта підприємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кредитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування тощо.

Спосіб 3. Службова особа, як правило, державного підприємства, організації, установи, філії чи структурних підрозділів, одержавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Спосіб 4. Службові особи (див. спосіб 3) підприємства, отримавши звичайний або пільговий кредит, переадресують його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кредит і надають право розрахунку за кредит комерційній організації.

Варіант 1. Комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію у постачальника, реалізує її за більш високою ринковою ціною, розраховуючись з банком за наданий підприємству кредит, різниця між ціною продажу продукції та сумою повернутого кредиту і відсотків по ньому матеріалізується та привласнюється службовими особами підприємства та комерційною структурою.

Варіант 2. Комерційна структура одержує за підприємство тільки частину продукції, але вже за ринковою ціною в розмірі кредиту і відсотків по ньому, реалізує одержану продукцію та розраховується за підприємство з банком за наданий кредит. При цьому у постачальника перебуває частина кредитних коштів, що є власністю підприємства, які:

а) на прохання службових осіб підприємства перераховуються комерційній структурі для матеріалізації, при цьому товарно-матеріальні цінності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються;

б) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка привласнюється і на підприємстві не оприбутковується;

в) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка оприбутковується на підприємстві, привласнюється і знищується за фіктивними документами.

Друга група - це посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Службова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні грошові кошти з його розрахункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розрахунковому рахунку якийсь час без руху) і використовують в інтересах банку. Найчастіше ця операція відбувається, коли банк внаслідок невдалих операцій потрапляє в скрутне фінансове становище. Якщо виникає необхідність у перерахуванні коштів, працівники кредитно-фінансових установ вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перерахування під приводом того, що установа перебуває на картотеці; вичерпано щоденну можливість перерахування коштів або були невірно оформлені платіжні документи тощо.

Спосіб 6. Службові особи кредитно-фінансових установ без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необхідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що наведені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов'язана із злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає незаконний кредит (без належної перевірки платоспроможності, можливості повернення та ін.) позичальнику, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансових установ у змові і позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов'язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв'язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичальником.

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із завідомофальшивими даними (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неіснуючої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв'язки між позичальником та працівниками банку, що здійснюють фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником.

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивними даними; безтоварне оформлення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації сдачі — отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; використання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх іншими бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінностей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування не одержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником.

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про неможливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; розпродаж майна позичальником; підготовка або від'їзд позичальника в іншу державу; існування у звітних документах даних, що викривлюють дані про виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту.

Розслідування злочинів. Серед питань розслідування злочинів, які розглядаються, слід виділити питання, які необхідно з'ясувати під час розслідування та види документів, які містять інформацію про кредитні операції.

1. Питання, які необхідно з'ясувати під час розслідування. Важливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є працівники кредитно-фінансових установ (кредитної, операційної служб) і представники позичальника.

Працівники кредитної служби можуть дати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з проханням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальником, в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебуває керівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював хто-небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні кредиту; які документи були надані позичальником для одержання кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичальника; які документи було надано для забезпечення кредиту; де знаходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто приймаврішення про надання кредиту; куди було перераховано кредитні кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням кредиту і хто фактично його здійснював; які документи складаються кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за ним; ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяться і хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної установи брав участь в інвентаризації предмету застави; коли були повернуті кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність постачальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж майна позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вживалися для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні документи в суд.

Позичальник може дати такі свідчення: хто і коли приймав рішення про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував дану кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в яких стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позичальник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; чи існує власне майно і в яку суму воно оцінюється; які документи підтверджують право власності на майно і де вони знаходяться; умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забезпечувався кредит; документи на право власності на це майно; коли і ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконання укладеного договору; хто приймав рішення про використання кредиту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сировина, готова продукція, товари тощо) одержано, ким і за якими документами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював перевезення; відповідно до яких документів здійснювалося перевезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відповідно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувалася продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснено повернення кредиту, відповідно до яких документів.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, які вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи, і 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов'язані зі злочинною подією, в тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи із слідами виправлень, що приховують незаконні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, пов'язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);

в) матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, інвентаризацій, відомчих експертиз та ін.).

До другої групи належать:

а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: установчі документи позичальника (статут, положення, установчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; договір з позичальником про банківське обслуговування; копії карток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податкової адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;

б) документи позичальника, надані банку для одержання кредиту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунку економічної ефективності угоди; копія договору-контракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розрахунок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов'язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бухгалтерські статистичні звіти (фінансові результати, декларації про прибутки та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);

в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення повернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи,які підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; виписки з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок якого знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (баланси, декларації про прибутки та ін.); зобов'язання-поручительство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене майно; виписка з балансу з розшифровкою балансової вартості предмету застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпотеки, засвідчений нотаріально із забороною на відчуження; акт інвентаризації об'єкту незавершеного будівництва, відданого під заставу; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під заставу; акт передачі банку цінних паперів для зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;

г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про здачу позичальником заставленого майна в оренду; виписки із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне доручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов'язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресування залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку і зберігання;

ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення позичальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або розпорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов'язань за кредитним договором; додаткова угода про подовження строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у випадку неповернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов'язань; претензія (з повідомленням про одержання); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайські дії позичальника.

§2. Особливості криміналістичної характеристики і розслідування податкових злочинів

Криміналістична характеристика злочинів. Склад вказаного виду злочину визначений ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів). Об'єктом злочинного посягання даного виду є податкові відносини, які виникають у процесі економічної діяльності і покликані сприяти нормальному функціонуванню податкової системи держави.

Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем (далі — податок) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

Згідно з чинним законодавством об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законодавчими актами України.

Податки та інші обов'язкові платежі поділяються на загальнодержавні та місцеві. Стаття 14 Закону України “Про систему оподаткування” виділяє загальнодержавні податки, до яких, зокрема, належать податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємства, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів тощо. Перелік місцевих податків і зборів визначений у ст. 15 цього Закону. До них, зокрема, належать податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за парковку автотранспорту, ринковий збір та ін.

Ухилення від сплати податків як корисливий злочин характеризується наявністю взаємопов'язаних ознак:

а) діянням у вигляді ухилення від сплати податків;

б) злочинними наслідками (спричинення шкоди державним інтересам у вигляді значних, великих та особливо великих збитків);

в) наявністю прямого причинного зв'язку між діянням і наслідками, що настали.

Податкове законодавство визначає порядок і строки сплати відповідного податку. Діяннями з ухилення від сплати податків є неподання податкових декларацій; приховування об'єктів оподаткування; заниження вартості об'єктів оподаткування.Неподання податкових декларацій характеризується тим, що службові особи суб'єкта підприємницької діяльності та фізичні особи у встановлений законом строк не подають до територіальних податкових адміністрацій відповідні податкові декларації та розрахунки, маючи на меті ухилення від сплати податків. Приховання об'єктів оподаткування виражається в тому, що посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності та фізичні особи не сплачують податки та інші неподаткові платежі, які вони відповідно до чинного законодавства повинні були внести до бюджету. Заниження вартості об'єктів оподаткування характеризується частковою несплатою податків та неподаткових платежів.

На платників податків покладається відповідальність за правильне обчислення, своєчасність сплати податків і дотримання законодавства про оподаткування, за порушення якого залежно від ступеня суспільної небезпеки і розміру спричинених матеріальних збитків передбачається адміністративна відповідальність (ст. 164-1 КпАП “Ухилення від подання декларації про доходи”, ст. 165-1 КпАП “Ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов'язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування”) або кримінальна відповідальність за ст. 212 КК.

За ухилення від сплати податків до кримінальної відповідальності притягуються службові особи суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності), на які згідно із законодавством покладено обов'язок ведення бухгалтерського обліку та складання звітів про фінансово-господарську діяльність, подання податкових декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням, сплатою податків до бюджету (керівники підприємств, їх заступники, головні бухгалтери та виконуючі їх обов'язки). Суб'єктом злочину, що розглядається, можуть бути також фізичні особи.

У системі елементів криміналістичної характеристики слід виділити способи ухилення від сплати податків. У практиці розслідування і криміналістичних публікаціях визначилось понад п'ятдесят способів вчинення таких злочинів. Однак вони недостатньо систематизовані за видами податків, суб'єктами злочину та іншими підставами, які дозволяють більш ефективно використовувати відомості про способи вчинення злочинів у їх розслідуванні.

Дата добавления: 2017-02-01