Розділ четвертий. Методика розслідування злочинів 5 страница

Під час вчинення вбивства на замовлення можуть бути використані різні вибухові пристрої. У такому випадку існує певна специфіка в огляді місця події: залучення фахівців до огляду; послідовність його проведення; пошук слідів на залишках вибухових пристроїв; виявлення залишків вибухівки тощо.

При огляді трупа на місці події обов’язково досліджуються: поза трупа, зовнішній стан одягу на трупі, ложе трупа, тіло трупа і ушкодження на ньому. Якщо особа жертви не встановлена, здійснюють опис ознак зовнішності загиблого та його одягу.

Виявлення і допит свідків має певні труднощі при розслідуванні вбивств на замовлення. Це пов’язано зі страхом тих чи інших осіб перед злочинцями, небажанням наразитися на небезпеку. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” (ст.7) передбачає такі заходи забезпечення їх безпеки: а) особисту охорону, охорону житла і майна; б) видачу спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) використання технічних засобів контролю, прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;) заміну документів та зміну зовнішності; д) зміну місця роботи або навчання; е) переселення в інше місце проживання; є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи соціального захисту населення; ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу; з) закритий судовий розгляд та ін.

Можна вказати кілька шляхів встановлення свідків: 1) виявлення свідків шляхом опитування громадян, які знаходяться в районі і ця події; 2) встановлення свідків, які живуть чи працюють поблизу місця виявлення трупа; 3) встановлення свідків засобами оперативно-розшукової діяльності; 4) повідомлення у засобах масової інформації про необхідність надання допомоги.

Як свідки можуть бути допитані: 1) особи, які першими виявили труп; 2) особи, які повідомили в міліцію чи прокуратуру про виявлення трупа; 3) очевидці події; 4) інші особи (близькі, рідні, знайомі).

Допит свідка-очевидця (чи особи, яка першою виявила труп) передбачає з'ясування таких обставин: коли і чому він з'явився на місці вбивства; хто ще був з ним; чи не виявляв потерпілий ознак життя; чи не була змінена обстановка на місці події; чи не бачив свідок, як було вчинено злочин; що він чув або бачив; скільки було злочинців, їх зовнішність, як вони були одягнені; якою зброєю було вчинено вбивство; чи користувались злочинці транспортом; чи мали вони радіозв'язок; про що розмовляли злочинці; як вони звертались один до одного; в якому напрямку зникли злочинці; як довго вони перебували на місці події, тощо.

Специфіка вбивств на замовлення передбачає необхідність використання сучасних криміналістичних науково-технічних розробок. Можуть дати бажаний результат і традиційні засоби відтворення особи злочинця за допомогою свідка-очевидця — у вигляді словесного або рисованого портрета, фоторобота (у тому числі й із застосуванням комп'ютерної техніки).

У розкритті вбивств на замовлення важливе значення має створення так званих психологічних портретів чи психологічних профілів. Це один з різновидів криміналістичних розумових моделей. Портрет (профіль) розшукуваного злочинця являє собою систему відомостей про психологічні та інші ознаки даної особи, важливі для її виявлення та ідентифікації. Ця система охоплює не тільки психологічні, а й правові, соціально-демографічні, криміналістичні ознаки. На відміну від багатофункціонального словесного портрета психологічний портрет відбиває внутрішні, психологічні, а також поведінкові ознаки людини. Його основна функція — бути засобом пошуку, виявлення злочинця, особа якого не встановлена.

Певну допомогу в розкритті вбивств на замовлення можуть надати довідково-інформаційні та оперативні обліки органів внутрішніх справ.

До змісту

Глава 25. Розслідування зґвалтувань

§1. Криміналістична характеристика згвалтувань

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Під терміном "потерпіла особа" у чинному законодавстві розуміються жінка, чоловік, неповнолінтя або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152КК, полягає передусім у тому, що потерпіла, як правило,заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв'язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів обумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що в свою чергу потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред'явленні для впізнання, очній ставці та ін.), які дуже важливих для з'ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — особи, які проживають в одній з ними родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко з'ясувати поведінку потерпілої особи, що передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальназагроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв'язно. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів та інших зацікавлених осіб відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення та приховання злочину;

б) найбільш характерні сліди, пов'язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої (чи потерпілого);

ґ) місце і час вчинення злочину;

д) обстановка злочину.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (з застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховання цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілоїособи, а іноді, навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи тапідозрюваного, залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу: ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи — документи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів до встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Стосовно джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть поступити не тільки від потерпілої, а й від, батьків, друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб'єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв'язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.

Всі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов'язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у кожному окремому випадку.

При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити таке:

а) наявність самої події злочину;

б) особу, яка вчинила зґвалтування;

в) винність особи у цьому злочині;

г) обставини, які визначають характер та ступінь відповідальності;

ґ) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Перш за все слід з'ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі потерпілої (чи застосував злочинець фізичне або психічне насильство), або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої.

Після встановлення факту зґвалтування слідчий з'ясовує такі обставини:

а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, здавлення шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо);

б) форму та зміст погрози;

в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).

З'ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства.

При встановленні ж факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4, в якому вказано, що у справах про зґвалтування “під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої”', тобто погроза повинна бути реальною.

У пункті 9 цієї ж постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, наявність або відсутність якого підлягає обов'язковому встановленню під час розслідування. Необхідно з'ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потерпілої в стані сп'яніння, то слід обов'язково встановити ступінь сп'яніння. У пункті 9 даної постанови вказано, що зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій бо не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме в такому стані.

Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з'ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину. Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої та підозрюваного (обвинуваченого), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину. На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі доказі по справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої.

Так, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалтування в одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в іншому — постійний залізничний квиток, в якому було вказано прізвище. В ході подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпілою.

Важливе значення має з'ясування обставин зґвалтування. Підлягають з'ясування усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо. До обставин, які підлягають з'ясуванню, належить поведінка потерпілої особи. Під час розслідування необхідно встановити об'єктивні критерії її поведінки,оскільки суд враховує це при призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватися у справах про зґвалтування.

§2. Початковий етап розслідування

Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК справи про зґвалтування, передбачені ч. 1 ст. 152 КК, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої особи. Як виняток справа може бути порушена прокурором й за відсутності скарги потерпілої. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілої особи з обвинуваченим закриттю не підлягає (ч. 3 ст. 27 КПК). За наявності обтяжуючих обставин (чч. 2-4 ст. 152 КК) кримінальна справа порушується незалежно від скарги потерпілої особи.

В усній чи письмовій заяві про зґвалтування повинні міститися такі основні елементи:

1) попередження заявниці про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК);

2) викладення обставин події;

3) чітко виражене прохання притягти насильника до кримінальної відповідальності;

4) роз'яснення санкцій ч. 1 ст. 152 КК і положень ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальна справа не може бути закрита за примиренням потерпілої з особою, яка вчинила зґвалтування.

Хоча приводом до порушення кримінальних справ про зґвалтування, як правило, є заява потерпілої, однак одного цього приводу недостатньо. Необхідні певні об'єктивні дані, які свідчать про факт зґвалтування і вказують на ознаки злочину. Такі відомості можуть міститися насамперед в заяві потерпілої, але необхідно одержати дані й з інших джерел, які підтверджують подію злочину. Питання щодо достатності підстав для порушення кримінальної справи вирішується окремо у кожному конкретному випадку.

За наявності приводу та достатніх підстав справа повинна бути порушена. Однак іноді потрібна попередня перевірка, передбачена ст. 97 КПК. Метою перевірки є встановлення факту зґвалтування та отримання додаткових даних, що свідчать про подію злочину. Перевірка не повинна підміняти розслідування і, як правило, проводиться шляхом відібрання пояснень від потерпілої та осіб, яким відомо про даний факт. При цьому з'ясовуються обставини самої події та докладні дані про зовнішність злочинця, якщо особа, яка вчинила злочин, потерпілій невідома.

Доцільно оголосити потерпілій про те, яке покарання може бути визначено судом щодо особи, яка здійснила зґвалтування, роз'яснити зміст відповідних статей КК. Необхідно також роз'яснити, що справи про зґвалтування без кваліфікуючих обставин порушуються виключно за заявою потерпілої, але не можуть бути припинені після подання такої заяви.

До вирішення питання про порушення кримінальної справи у порядку перевірки може бути здійснено огляд місця події, відібрано пояснення від особи, на яку потерпіла вказала як на насильника. При перевірці з'ясовують, чи дійсно зґвалтування мало місце. Перевірку не слід необґрунтовано розширювати та підміняти нею попереднє розслідування.

Визначивши обставини, які підлягають з'ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями. Найбільш типові слідчі ситуації по цих справах такі:

а) потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя);

б) потерпіла незнайома з насильником, але запам'ятала його зовнішність і зможе його упізнати;

в) потерпіла незнайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам'ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;

г) у разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших — ні;

д) один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався подати допомогу;

є) потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.

Початок розслідування ситуаційно залежить від фактору попередніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться в заяві потерпілої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, які сприятимуть встановленню його особи.

У системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно виділити такі, які по справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікання (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме: допит потерпілої особи, розшук та затримання підозрюваного, огляд місця події, виїмка та огляд одягу потерпілої і підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи або освідування потерпілої та підозрюваного. Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно-розшукових та слідчих дій обумовлені вихідними даними конкретної слідчої ситуації.

Початковий етап розслідування зґвалтування завершується тоді, коли зібрано достатньо доказів для висунення обґрунтованих слідчих версій про обставини вчиненого злочину та провину конкретної особи.

Найбільш типовими версіями при розслідуванні справ про зґвалтування є:

1) мало місце зґвалтування з використанням фізичного або психічного насильства або погрози його використання;

2) статевий акт був при добровільній згоді заявниці;

3) заява про зґвалтування є неправдивим повідомленням про вчинення злочину;

4) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

5) злочин не був закінчений (потерпіла зуміла захиститися), була лише спроба зґвалтування.

Слід також побудувати і перевірити версії про вчинення зґвалтування однією особою або групою осіб, причому обов'язковощодо конкретних підозрюваних, якщо їх декілька. Основні версії, які повинні бути старанно перевірені щодо суб'єкта даного злочину, такі:

1) зґвалтування вчинено особою, на яку вказала потерпіла;

2) потерпіла помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умисно вказує на іншу особу;

3) потерпіла обмовляє конкретну особу.

Якщо особа, що вчинила зґвалтування, невідома потерпілій, то перш за все висуваються версії щодо встановлення цієї особи, які в основному зводяться до збирання даних про неї. Для встановлення особи злочинця можуть бути вивчені аналогічні нерозкриті злочини, що іноді дозволяє доповнити перелік ознак, прикмет невідомого насильника та судити про те, що ці злочини вчинені однією особою.

Так, при розслідуванні справи, порушеної за фактом зґвалтування та вбивства потерпілої, були витребувані та вивчені усі нерозкриті справи про аналогічні злочини, з яких шість були схожі за способом вчинення. Потерпілі по цих справах давали різні свідчення про зріст, вік, одяг злочинця, з метою оцінки правильності отриманих свідчень слідчий перевірив шляхом експерименту здатність потерпілих запам'ятовувати прикмети особи з урахуванням конкретної обстановки події. З'ясувалося, що одна з потерпілих, жінка низького зросту, усіх, хто був вище за неї, вважала людьми високого зросту, друга в момент нападу перебувала на пагорбі, а злочинець — у лощині, і тому вона його сприйняла як людину низького зросту. З урахуванням цих даних були встановлені справжні прикмети злочинця, що вчинив усі названі злочини.

З метою встановлення особи, на яку вказує потерпіла як на ґвалтівника, іноді слід звертатися до громадськості, оголошуючи його прикмети. Перевірка версій повинна проводитися у взаємодії з працівниками кримінального розшуку, що дає позитивні результати при встановленні особи злочинця. У випадках, коли злочинець встановлений або відомий заявниці, перш за все висувається та перевіряється версія потерпілої щодо обставин зґвалтування, а потім версія щодо цього підозрюваного.

Слід враховувати, що поведінка підозрюваного з метою свого захисту може бути різноманітною. В одних випадках підозрюваний повністю заперечує факт статевих зносин із заявницею або вказує на своє алібі. У інших - не заперечуючи факту статевих зносин, він посилається на те, що це сталося за згодою потерпілої. Повинна бути відпрацьована також версія й про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої особи міг бути сприйнятий підозрюваним як удаваний.

При перевірці версії про причетність до зґвалтування конкретної особи перш за все повинні бути виконані такі слідчі дії, як допит підозрюваного та пред'явлення його для впізнання. Необхідно перевірити алібі, якщо воно заявлено підозрюваним. Передусім має бути з'ясований факт перебування підозрюваного на місці події, і з цією метою перевірено: чи саме підозрюваний залишив сліди, виявлені на місці події, на одязі та на тілі потерпілої; чи йому належать речі або їх частини, виявлені на місці події; чи знаходяться у підозрюваного речі, які бачила у насильника потерпіла (слід зробити обшук, встановити і допитати свідків, в разі необхідності зробити запити до камер схову, ломбардів, комісійних магазинів, хімчисток, пралень); чи немає на підозрюваному слідів, які свідчать про його перебування на місці події; чи немає у підозрюваного речей, що належать потерпілій.

Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої.

Далі встановлюється, чи застосував підозрюваний насильство, для чого необхідно перевірити, чи немає на його одязі та на ньому самому слідів боротьби. З цією метою проводиться освідування та огляд одягу, а у разі необхідності призначаються відповідно судово-медична, криміналістичні або інші види експертиз.

При перевірці версії про погрозу насильства та його застосування необхідно встановити, яким способом і як довго чинила опір потерпіла, якими були її поведінка та стан після статевого акту, характер та локалізація ушкоджень на одязі та тілі підозрюваного і потерпілої. Аналогічним чином перевіряється версія про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої міг бути сприйнятий як удаваний, а не як реальний. З метою перевірки цієї версії необхідно встановити, чи давала сама обстановка підставу розраховувати на допомогу з боку перехожих, інших осіб або чекати такої допомоги було марно (поле, ліс, віддаленість від населених пунктів). При перевірці цієї версії слід з'ясувати, чи вчинив підозрюваний дії, спрямовані на створення у потерпілої уявлення про реальність погрози, яке було у нього знаряддя, котрим він погрожував, де воно знаходиться.

При перевірці версії про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину в плані розслідування слід передбачити вивчення та встановлення таких обставин:

1) як стало відомо про зґвалтування: ким і з чиєї ініціативи, коли, чи добровільно подана заява, за яких обставин стало відомої про самий факт зґвалтування (іноді з'ясування цих обставин дозволяє дійти висновку про добровільні статеві зносини);

2) чи дозволяли об'єктивні умови вчинити зґвалтування (обстановка вчинення злочину, погодні умови та інші чинники іноді можуть вказувати на неправдивість заяви);

3) чи є на тілі потерпілої та її одязі сліди насильства: синці, садна та інші ушкодження;

4) в яких стосунках перебувала заявниця з підозрюваним до події злочину (чи іншої події) (особисті, службові, сімейні, майновіабо інші стосунки, які могли стати підставою для завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину).

Крім вказаних обставин при перевірці цієї версії залежно від конкретних умов можуть з'ясовуватися й інші питання, які сприяють встановленню істини по справі.

§3. Наступний етап розслідування

Як правило, в результаті слідчих дій, проведених на початковому етапі, з'ясовані основні обставини щодо події злочину: коли, де та в якій обстановці було вчинено зґвалтування; у чому знайшло вираз фізичне та психічне насильство; чим погрожував насильник - потерпілій та чи застосовував при цьому яку-небудь зброю; які ушкодження були спричинені потерпілій і чим; чи чинила вона опір, у чому це виявлялося; чи є сліди її опору на одязі та тілі ґвалтівника; чи був злочин закінчений, якщо ні, то чому; які сліди насильства залишилися на тілі та одязі потерпілої; чи була дефлорація; чи перебувала потерпіла в момент насильства у хворобливому або безпорадному стані; чи жила вона раніше статевим життям; хто міг бачити її та насильника на місці події до або після того, що сталося; чи знайома потерпіла з насильником, які в них стосунки; чи просив він її відмовитися від заяви про зґвалтування, що за це обіцяв, чим підтверджується цей факт, та ін.

Крім цього, слідчий вже має свідчення про особу потерпілої та підозрюваного. Наступні дії слідчого пов'язані із перевіркою інформації та складанням розгорнутого плану розслідування. Особливості наступного етапу розслідування багато в чому залежать від того, наскільки повно досліджені на початковому етапі версії про обставини зґвалтування, стосунки та поведінку потерпілої і підозрюваного, позицію підозрюваного після пред'явлення йому постанови про притягнення як обвинуваченого та при допиті.

Типові ситуації наступного етапу розслідування пов'язані з тим, що обвинувачений:

1) визнає зустріч з потерпілою та факт статевих зносин з нею, але заперечує їх насильницький характер;

2) визнає знайомство з потерпілою, наявність між ними інтимних стосунків та заявляє, що статевий акт з нею був добровільним;

3) заперечує зустріч з потерпілою, посилаючись на алібі.

У першій ситуації завдання слідчого полягає в тому, щоб на підставі зібраних на початковому етапі розслідування фактичних даних побудувати версії, перевірка яких дозволить встановити:

а) з якою метою та з чиєї ініціативи зустрілись потерпіла та обвинувачений на місці події, чи утаювали вони цю зустріч від інших;

б) чи мали місце насильство з боку обвинуваченого та опір потерпілої;

в) чи настроювало їх знайомство та стосунки до статевого акту.

Для перевірки версій, необхідно докладно проаналізувати обставини зустрічі та стосунки потерпілої з обвинуваченим. З цією метою слідчий повинен шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої та свідків, на яких вони посилаються, встановити: чи давно вони знайомі та за яких обставин відбулося їх знайомство; чи виявлялась при колишніх зустрічах у кого-небудь з них схильність до зближення; як поводила себе потерпіла в колі знайомих з обвинуваченим та іншими чоловіками; чи була вона раніше або в даний час близька з ким-небудь з них. Важливо також з'ясувати, з якою метою та з чиєї ініціативи відбулася зустріч на місці події, хто знав про цю зустріч та бачив їх перед нею.

Перевірка версій і пояснень потерпілої та обвинуваченого потребує ретельного аналізу слідів насильства на одязі та тілі як потерпілої, так і обвинуваченого, перевірки їх свідчень про виникнення цих слідів, відповідності їх висновкам судово-медичної та криміналістичної експертиз.

Важливо також проаналізувати, перевірити показання свідків, які чули крики потерпілої або бачили її з обвинуваченим на місці події. При розходженні показань потерпілої та свідків необхідно, якщо дозволяють умови, провести слідчий експеримент.

Дата добавления: 2017-02-01