Розділ четвертий. Методика розслідування злочинів 2 страница

Порівняння системи криміналістики з системами наук кримінального права і кримінального процесу показує, що розділи цих галузей знань, що розробляють власні положення загальної частини, відрізняються структурно. В той же час система заключного розділу криміналістики - методики розслідування злочинів - відповідає побудові особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Така однотипність систем визначається спільністю об'єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю та впливом міжнаукових зв'язків. Очевидно, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи надосудовому слідстві.

Внутрішня система розділу методики розслідування складається з двох основних частин:

1) загальної методики розслідування злочинів (поняття, об'єкт дослідження, завдання, принципи, місце в системі криміналістики та зв'язок з іншими галузями знань);

2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методик розслідування їх, структура окремих методик розслідування).

Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки криміналістики, її особливої частини, що містить рекомендації, синтезовані на основі узагальнення практики виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів, наукових досягнень всіх розділів криміналістики та суміжних наук.

Об'єкт дослідження методики розслідування. Звичайно об'єктом дослідження криміналістики є процес розслідування злочинів. В окремих випадках, намагаючись спеціалізувати і конкретизувати цей об'єкт, надати йому суто криміналістичної спрямованості, говорять про процес розкриття злочинів. При такому підході поза об'єктом дослідження залишається найважливіша діяльність з боротьби зі злочинністю, з її найбільш небезпечною формою - організованою злочинністю - сфера виявлення злочинів. Як свідчить практика боротьби зі злочинністю останніх років та нові напрямки законодавчого регулювання, об'єктом дослідження методики розслідування мають стати всі етапи, а разом з ними напрямки та форми боротьби зі злочинами: виявлення, відшукання, розкриття, розслідування та попередження їх.

Завдання методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики) полягають у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), оперативно-розшукової діяльності (ст. 1 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"), у сприянні досягненню мети боротьби з організованою злочинністю (статті 2, 3 Закону "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю").

До таких завдань, сформульованих у ст. 2 КПК, належать: охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному судочинстві, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних. Ці завдання конкретизуються іншими законами, що регулюють діяльність відповідних правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, що випливає з їх компетенції, повноважень та функціональних обов'язків.

Завдання методики розслідування безпосередньо пов'язані із завданнями кримінального законодавства, що полягають управовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК).

На підставі цих завдань та виходячи з предмету дослідження і логіки наукового розвитку в методиці розслідування виділяють власні завдання з удосконалення наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності розкриття злочинів: систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики, вивчення кримінальної обстановки в цілому та в окремих регіонах, стану, структури та динаміки злочинності; аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, а також галузевого законодавства, пов'язаного з встановленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної) та ін.

Одним з важливих завдань методики розслідування є розробка найбільш ефективних методів і засобів розкриття і розслідування злочинів, побудова їх криміналістичної характеристики, оптимізація процесу розслідування окремих видів злочинів на основі використання даних про типові слідчі ситуації, системи типових версій, комплекси слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів.

Останнім часом у переліку таких завдань виділяється вдосконалення методики прогнозування змін у структурі злочинності і розробка відповідно до цього нових методик розслідування та вдосконалення тих, що застосовуються. Так, в числі актуальних стала розробка методик розкриття та розслідування злочинів проти особи, зокрема вбивств, вчинених на замовлення, різних видів економічних злочинів та ін. Вирішення таких завдань відбиває одну з найважливіших функцій криміналістики - прогностичну, що особливо важливо в умовах структурних змін і динаміки злочинності.

До важливих завдань методики розслідування слід віднести розробку криміналістичних аспектів проблеми латентності і розкриття злочинів. Латентність пов'язана з рівнем виявлення злочинів. Деякі з таких діянь виявляються через певний, іноді тривалий час, деякі взагалі не виявляються.

Проблема розкриття злочинів завжди була в центрі уваги криміналістики, оскільки початковий етап розслідування відіграє важливу роль у процесі доказування. На даному етапі застосовуються методики розслідування по "гарячих слідах", комплекси невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, тактичні операції, що розробляються в окремих методиках розслідування.

Особливого значення набуває розробка методик розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, до яких належать діяння загальнокримінальні (насильницькі, насильницько-корисливі) та економічні, що вчиняються в сфері виробництва, торгівлі, обслуговування, банківської та іншої економічної діяльності.

Кожна окрема методика розслідування розробляється у відповідності з нормами Особливої частини КК, що містять опис ознак злочинів певних видів. Відповідні норми КПК складають основу для розробки типових обставин, що підлягають встановленню в процесі доказування по справах про злочини певного виду, і побудови структури окремої методики розслідування.

Найважливішим чинником розробки ефективних методик розслідування є вивчення та аналіз кримінального оточення особи злочинця, механізму та способів вчинення та приховування різних видів злочинів. Дотримання даного принципового положення забезпечує умови для наукового розроблення криміналістичної характеристики окремих видів (різновидів) злочинів, їх класифікації.

§2. Окремі методики розслідування різних видів злочинів

Криміналістична класифікація злочинів. У науці кримінального права питання класифікації злочинів розглядаються стосовно її Загальної частини, де критерієм для цього є ступінь тяжкості діяння, і Особливої частини, де такими підставами є юридичні ознаки складу злочину.

В основі криміналістичної класифікації злочинів і відповідно окремих методик їх розслідування лежить кримінально-правова класифікація злочинів, система норм Особливої частини КК. Між тим очевидно, що криміналістичні методики, побудовані тільки на основі кримінально-правової класифікації злочинів, мають здебільшого загальний характер і потребують для свого практичного застосування більш конкретизованих окремих методик.

Традиційно в криміналістиці класифікація злочинів будувалася, виходячи з системи кримінального закону, залежно від того, до якої глави КК віднесені ті чи інші норми. В літературі висловлювалася думка про те, що класифікація злочинів у криміналістиці повинна базуватися тільки на криміналістичних даних, що мають безпосереднє значення для розкриття злочинів, головним чином за способом їх вчинення. Однак переважаючим є положення, згідно з яким криміналістична класифікація злочинів будується на основі поєднання кримінально-правових та криміналістичних критеріїв. В основі такої класифікації злочинів за класами, групами, підгрупами, видами та різновидами мають бути перш за все кримінально-правові ознаки. Запропоновані різні види класифікації, наприклад родова (за групами злочинів, об'єднаних однією главою КК) та видова кримінально-правова класифікація злочинів, що використовується в криміналістиці як основна ознака при розробці окремих криміналістичних методик. Можливі й інші класифікації, до яких належать класифікації: а) за способом вчинення злочину; б) за ступенем приховання, маскування злочину; в) за злочинним досвідом особи, яка вчинила злочин; г) за місцем їх вчинення: злочини, місце вчинення яких локалізується в просторі; злочини, місце вчинення яких не має певного територіального характеру, а пов'язане з якою-небудь організаційною структурою, системою.

На думку деяких авторів, підставою для класифікації, що розглядається, є криміналістична характеристика злочинів, слідчі ситуації та напрямки розслідування, що визначаються ними, механізм виникнення доказової інформації. Перелічені варіанти рішення цієї проблеми відбивають широкий спектр думок, аналіз яких дозволяє йти до певного рішення.

В основу криміналістичної класифікації злочинів мають бути покладені два взаємопов'язані критерії: 1) кримінально-правовий, що визначає нормативну суть класифікації, передбаченої законом, та 2) криміналістичний, що враховує чинники, пов'язані із специфікою виявлення і розкриття злочинів різних видів у залежності від особливостей предмету посягання, обстановки приготування, вчинення і приховування злочину, його механізму та способів, типології особи злочинця, мети та мотивації злочинних дій тощо.

Структура окремих методик розслідування злочинів. Кожна окрема методика розслідування являє собою результат наукового дослідження, узагальнення практики розслідування певного виду злочинів, характеристики його як явища, що відбивається у специфічних проявах наслідків, слідах.

У криміналістиці розроблена структура окремих методик розслідування, узагальнений варіант якої можна уявити в такому вигляді:

а) криміналістична характеристика даного виду злочину;

б) типові слідчі ситуації на стадії виявлення злочину та етапах його розслідування;

в) криміналістичні питання порушення кримінальної справи;

г) слідчі версії, обставини, що підлягають з'ясуванню;

г) організація і планування розслідування;

д) первісні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи;

е) особливості проведення окремих слідчих дій та їх комплексів (криміналістичних операцій);

є) забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контролюючими та іншими державними органами, об'єднаннями громадян;

ж) заходи криміналістичної профілактики.

§3. Криміналістична характеристика злочинів

Криміналістична характеристика -це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб'єкта злочину, його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відбиваються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістичне значущими.

Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об'єктивного дослідження пов'язаних з ними обставин необхідно не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х років у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи. Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб'єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослідження, міжнаукові зв'язки дисциплін кримінально-правової галузі.

Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов'язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.

Структурну основу цієї системи складають кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, потерпілий.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ та апробованих слідчою практикою. Такі дані складають основу для побудови систем типових версій, які використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.

У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок будується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається в рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності тощо);

б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа); привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання на підприємствах того чи іншого виробництва тощо, а іноді з конкретизацією, наприклад, виду продукції, що виробляється і відрізняється технологією (ковбасної, консервної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов'язаних складових частин-елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та кількість їх: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину.

Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування по кримінальній справі. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять до предмет доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не тільки систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й низку іншихчинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізм, спосіб, обстановка злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент “суб'єкт злочину” може містити компоненти, пов'язані з такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять у собі окремі підсистеми-компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування і здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину, маскування злочинних дій;

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

г) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті і трудовій діяльності.

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), таморальній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей, щодо окремих елементів і встановлення зв'язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні і другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає у кожному конкретному випадку визначення ключового елементу, через який можна здійснити “вхід” у систему з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елементу для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, яка склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв'язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослідженні таких зв'язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що при наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існування інших. Це важливо не тільки для розслідування злочинів на початковому його етапі, пов'язаному з встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.

Розглянуті закономірні зв'язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними). У першому випадку складається такий зв'язок, коли за наявності одних обставин можна категорично вважати існуючими обставини, що належать до іншого елементу характеристики. У другому випадку закономірні зв'язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, що визначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масиву вивчених кримінальних справ відповідного виду злочину (певного регіону, періоду).

Криміналістичне дослідження закономірних зв'язків обставин, які характеризують злочини певного виду, вимагає застосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв'язки таких обставин. У деяких випадках простежується закономірний зв'язок між особами, які можуть бути причетними до даного виду злочину, і способом його вчинення і приховування, застосування певних знарядь злочину (рис. 35). Такий зв'язок має вірогідний характер і може бути підставою для побудови системи типових версій, що використовуються з урахуванням фактичних даних по справі, яка розслідується, для висунення та перевірки робочих слідчих версій.

Рис. 35. Загальна структура зв'язків елементів криміналістичної характеристики злочинів.

Кожний з елементів системи пов'язаний з іншими прямо і опосередковано, що значною мірою визначає характер зв'язків між ними. Залежно від рівня та обсягу слідчого завдання аналіз таких зв'язків може охоплювати різну кількість елементів. У будь-якому випадку можна простежити прямий зв'язок між елементами “особа злочинця” і “спосіб злочину”, який виявляється у тому, що лише особи з певними характерологічними даними або ті, які займають певну посаду, можуть використовувати певний злочинний спосіб. У той же час на даний зв'язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання і обстановки злочину.

§4. Криміналістичне вчення про розкриття злочинів

У криміналістиці вирішення даного питання є неоднозначним. Існує низка концепцій, одна з яких, наприклад, полягає в тому, що розслідування злочинів не обов'язково пов'язано з їх розкриттям, оскільки у деяких випадках вже під час розгляду матеріалів, що містять ознаки злочину, або на початковому етапі розслідування є досить доказової інформації, яка вказує на певну особу, причетну до вчинення злочину. У зв'язку з цим й виник термін “очевидні” злочини, який носить умовний характер і відбиває конкретну ситуацію, коли особа, яка проводить розслідування, приходить до ймовірного знання про конкретну особу, яка вчинила злочин. Така ситуація звичайно створюється при затриманні особи на місці вчинення злочину, розслідуванні економічних злочинів, пов'язаних з конкретною діяльністю певних категорій матеріально відповідальних осіб, службових злочинів, вчинених певним колом осіб, наділених службовими повноваженнями, і таких, які мають доступ до документів, матеріальних цінностей тощо.

Залежно від повноти первісної інформації можна говорити й про “неочевидні” злочини, що вимагають встановлення особи, яка вчинила даний злочин.

Правильне визначення суті розкриття злочину має важливе криміналістичне значення, оскільки воно пов'язано з побудовою структури окремих методик розслідування, визначенням його етапів. При цьому в основі такого рішення повинно бути положення ч. 2 ст. 98 КПК: “якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи”. У таких випадках виникає ситуація, коли конкретний злочин може бути віднесений до “очевидних”.

Визначення поняття розкриття злочину має істотне значення для побудови об’єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю, що здійснюється правоохоронними органами.

Розкриття злочинів тісно пов'язано з розшуковою діяльністю і значною мірою залежить від ефективності розшукових дій слідчого і оперативно-розшукових заходів, що здійснюються органами дізнання за його дорученням, а також заходів, що проводяться цими органами при виконанні ними функціональних обов'язків відповідно до законів України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про Службу безпеки України”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

Розмежування функцій слідчого, органів дізнання та оперативно-розшукових органів у цій діяльності проводиться залежно від характеру і особливостей об'єктів розшуку. Наприклад, стосовно обвинуваченого, якщо місце перебування його не встановлено, оголошується розшук (статті 138, 139 КПК); або, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії (ч. 3 ст. 104 КПК). Це ж стосується розшуку осіб, які зникли, щодо яких є підстави гадати, що вони могли бути вбиті (розшук трупа, його частин), предметів (злочинного посягання, знарядь злочину).

Оперативно-розшуковий аспект розкриття злочинів пов'язаний з діяльністю органів дізнання, у зв'язку з чим на них покладається вжиття необхідних заходів з метою виявлення ознак злочину і особи, яка його вчинила (ст. 103 КПК).

Як свідчить практика (на основі так званої неліченої статистики) та експертні оцінки криміналістів початковий етап (приблизно перші десять днів розслідування) інтенсивної роботи з розкриття злочину значною мірою визначає успіх розслідування в дальшому. У цей період має застосуватися комплекс криміналістичних методів і засобів розкриття злочину, слідчих і організаційних дій, оперативно-розшукових заходів.

Розшукова діяльність становить функцію оперативно-розшукових органів, органів дізнання та досудового слідства. Одна частина розшуку належить до оперативно-розшукової діяльності та має на меті встановлення і виявлення об'єктів розшуку, а друга його частина, притаманна органам досудового слідства, пов'язана з вирішенням завдання виявлення вже встановлених об'єктів розшуку. За цією лінією проводиться розмежування функціональних обов'язків правоохоронних органів.

Розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів передбачає комплекс дій, спрямованих на:

1) створення умов, що ускладнюють перебування особи,, яка переховується, на нелегальному становищі, перешкоджають їй перебувати у певному місці, вільно переміщатися (проживати, оформитися на роботу, навчатися та ін.);

2) створення обстановки, що змушує того, хто переховується, шукати зв'язків зі своїм оточенням, змінювати місце перебування і тим самим демаскувати себе;

3) створення у особи, яку розшукують, суб'єктивного уявлення про хід розслідування і розшукову діяльність шляхом суворого дотримання вимог про недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК, ст. 387 КК);

4) використання можливостей впливу на особу, яку розшукують, через її оточення з метою схилити до явки з повинною.

Розшукові дії проводяться у різних ситуаціях. Залежно від виду об'єкта розшуку, ступеня його встановлення, індивідуалізації, наявності інформаційного матеріалу, реєстраційних даних та інших чинників слідчий здійснює різні дії. Слід мати на увазі, що орган дізнання відповідно до ст. 104 КПК проводить слідчі дії до встановлення особи, яка вчинила злочин (що не є тяжким), і невідкладні слідчі дії по справах про тяжкі злочини.

Невідкладні і первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У більшості випадків вони здійснюються на початковому етапі розслідування. Разом з тим невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах розслідування.

Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування. Способи приховування злочинів поділяються на групи, пов'язані з особливостями:

1) утаювання інформації, її джерел пасивними способами (умовчання, неповідомлення, відтягнення часу, відмова від дачі показань тощо) і активними способами (приховання знарядь злочину, предметів посягання, матеріальних цінностей, грошових коштів та ін.);

2) знищення інформації (слідів злочинця, наслідків його дій);

3) маскування інформації, прийоми якого спрямовані на викривлення уявлення про особу злочинця, спосіб його дій та інші обставини злочину (зміна зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин, зміна звичайного розташування предметів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації, створення неправдивої інформації, що виходить від заявників (свідомо неправдива заява, донос), учасників кримінального процесу (свідомо неправдиві показання); створення фальшивих слідів, предметів, документів, їх підміна тощо; інсценування злочинів (удаване створення обстановки, яка не відповідає події, що відбулась, з метою приховати злочин і спрямувати розслідування у помилковому напрямку).

Дата добавления: 2017-02-01