Розділ четвертий. Методика розслідування злочинів 3 страница

У системі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є робота слідчого і оперативно-розшукових органів по “гарячих слідах”. Даний термін характеризує сліди (матеріальні та ідеальні) як такі, з моменту залишення яких минуло мінімум часу, що не вплинуло на необоротні зміни “неостиглих” слідів.

Як “гарячі сліди” можуть виступати будь-які зміни, що відбулися внаслідок злочину, у вигляді слідів-відображень, речовин, матеріалів, виробів та інших предметів. До таких слідів належать також факти, які викладаються у поясненнях і показаннях різних осіб про подію злочину та його обставини.

Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріальних слідів залежить від їх виду, умов створення, місця знаходження та інших обставин. Стосовно слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як “гарячих” пов'язана з визначенням їх “свіжості” за відносними фізичними ознаками (насиченість пото-жирового шару слідів папілярних ліній, невивітрений ґрунт у сліді взуття та ін.), ситуаційними ознаками, наприклад, метеорологічний вплив -слід взуття на свіжому снігу та ін.

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по “гарячих слідах”, є прийоми визначення приналежності слідів до справи при провадженні первісних слідчих дій, насамперед під час огляду місця події, обшуку та ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна встановити:

1) просторово-часові зв'язки між окремими слідами злочину з обставинами події;

2) ідентифікаційні та ситуаційні властивості слідів та їх доказову цінність;

3) причини відсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосування комплексу криміналістичних прийомів:

1) вивчення окремих слідів злочину;

2) вивчення комплексу слідів (матеріальних та ідеальних);

3) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і оперативно-розшукової інформації;

4) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і моделей аналогічних типових ситуацій;

5) з'ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення слідів та іншими джерелами інформації;

6) перевірки висунутих у зв'язку з такими суперечностями слідчих версій шляхом проведення відповідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Застосування даного комплексу прийомів на початковому етапі розкриття злочинів по “гарячих слідах” має визначальне значення. Це пояснюється особливістю початкового етапу розслідування як періоду, що настає здебільше безпосередньо після вчиненого кримінального діяння, інтенсивна робота під час якого забезпечує “наближення” до події злочину (чинник наближення).

Розкриття злочинів по “гарячих слідах” розпочинається як тільки виявляються ознаки злочину, у зв'язку з чим на підставі КПК і чинного законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяльність та організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю, вживаються такі заходи:

1) припинення протиправних дій злочинця;

2) затримання злочинця на місці вчинення злочину і доставлення його до місця утримання;

3) вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

4) виявлення і збереження джерел інформації про подію злочину;

5) попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, члени патрульно-постових груп, контрольно-перепусткових пунктів, представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусім вживають заходів щодо припинення злочинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, надають допомогу потерпілим, охороняють затриманих осіб до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліції або доставляють їх до найближчого місце утримання; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють огорожі), встановлюють очевидців, інших свідків, їх адреси.

На цьому етапі розкриття злочинів по “гарячих слідах” особлива роль належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши повідомлення про злочин, черговий вживає заходів з його розкриття а саме:

а) інструктує по телефону заявника про його наступні дії;

б) направляє найближчий наряд патрульно-постової служби до місця події;

в) сповіщає про подію дільничного інспектора;

г) направляє до місця події наряд міліції та слідчо-оперативну групу;

ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв'язок з місцем події і слідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину по “гарячих слідах” розпочинається після прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізнавача) спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття оперативно-розшукових або організаційних заходів для розкриття злочину по “гарячих слідах”. З цією метою паралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, можуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Одночасно складаються орієнтувальні дані для розшуку відповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів.

До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, належать такі:

а) переслідування і затримання злочинця за запаховими слідами за допомогою службово-розшукової собаки;

б) організація загороджувальних заходів та перекриття шляхів відходу злочинця;

в) організація пошуково-розшукового патрулювання за участю потерпілого або свідків-очевидців;

г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали, магазини та ін.);

д) “прочісування” території, прилеглої до місця події;

ж) організація поквартирного опиту осіб, які проживають поблизу місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від: а) предметів, що були знайдені на місці події; б) слідів-відображень; в) знаряддя вчинення злочину (інструменти, зброя, транспортні засоби); г) способу вчинення злочину; ґ) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам'яті потерпілих, очевидців.

На даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції “Розшук”, яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить:

1) допит потерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесного портрета, малюнків по пам'яті та ін.;

3) пред'явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків;

4) здійснення оперативних заходів з метою узнавання злочинця;

5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.;

6) проведення портретно-криміналістичної, комплексної судово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце у системі розшуку злочинця на стадії розкриття злочину посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка включає:

1) огляд слідів (за участю фахівця);

2) перевірку по картотеці слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

3) перевірку по дактилоскопічній картотеці осіб, які перебувають на криміналістичному обліку;

4) призначення дактилоскопічної експертизи за наявності підозрюваних;

5) допит підозрюваного з пред'явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується достатньо відомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках встановлюється підозрювана особа. Ця стадія має аналітичний характер. Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх огляд і попереднє дослідження із застосуванням технічних засобів; вирішує питання про їх віднесеність і придатність для використання, проводить фіксацію не виявлених раніш ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає фахівців, проводить перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які зіставляються з механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної інформації висуваються слідчі та розшукові версії.

На цій стадії може виникнути необхідність у створенні слідчо-оперативних груп, загального планування їх діяльності. У зв'язку з цим склалися організаційні форми взаємодії слідчого з органами дізнання:

1) взаємне інформування про встановлені по справі факти, що стосуються предмета розслідування;

2) спільне планування розслідування по кримінальній справі, особливо тоді, коли винні у вчиненні злочину не встановлені;

3) спільне проведення слідчих і розшукових дій;

4) дача слідчим у порядку ст.ст. 114,118,191 КПК доручень оперативним працівникам про проведення ними самостійноокремих слідчих дій і розшукових заходів.

§5. Основи взаємодії та інформаційного забезпечення в методиці розслідування злочинів

Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміналістики: у загальнотеоретичному плані — як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і методичних завдань розслідування в цілому, та окремо — у криміналістичній тактиці та криміналістичній методиці. Однак найбільш повне та предметне вираження дана проблема отримує в методиці розслідування злочинів, де на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії реалізуються в окремих методиках розслідування.

Термін “взаємодія” в КПК відсутній, але він застосовується в інших законах України - “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 4, п. 4 ст. 7), “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (розділ V). У зв'язку з цим даний термін та саме поняття “взаємодія” відрізняється від таких близьких до них за змістом понять, як “взаємозв'язок”, “узгоджені дії”, “координація”, “сприяння”, “виконання доручень та вказівок”, “надання допомоги” та інші, зміст яких роз'яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їхнього змісту.

Відповідно до ч. З ст. 114 КПК взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами здійснюється головним чином у процесі досудового слідства. Однак, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК, така взаємодія можлива й до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК — й після зупинення досудового слідства.

Оперативно-розшукові заходи мають переважно пошуковий характер, здійснюються спеціальними негласними методами та засобами та мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність ґрунтується на положеннях законів України “Про міліцію”, (пп. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11), Закону “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 8); “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” статті 13-15) та ін.

У криміналістиці є декілька визначень взаємодії органів розслідування злочинів, узагальнюючи які взаємодію правоохоронних та інших державних органів і посадових осіб у процесі розкриття і розслідування злочинів можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.

Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма боротьби правоохоронних органів зі злочинністю характеризуєтьсяпевними основними властивостями. У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів — взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.

Основою взаємодії є обов'язкова участь відповідних правоохоронних та контролюючих органів у розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу джерел інформації, сил та засобів. Слід зазначити, що така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів.

У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Однак єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узгодженості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої приналежності та підпорядкованості.

Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробітництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку, застосування накопиченого раніше досвіду роботи в цьому напрямі, створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі у боротьбі зі злочинністю.

Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відбиває лише частину системи: “слідчий — оперативно-розшукові органи”. До реальної системи взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України (Національний банк, Міністерство фінансів, Міністерствоекономіки, Державна митна служба, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, громадські формування по охороні громадського порядку. Особливе місце в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.

Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів. Цей вид взаємодії має широкий характер та спрямований на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії в цьому випадку специфічні і мають в основному організаційний характер. До них належать міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей про стан злочинності, основні напрямки та результати боротьби з нею.

Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування злочинів є найбільш поширеним та важливим видом взаємодії, необхідною умовою успіху в розкритті злочинів. Форми взаємодії слідчого, органу дізнання та оперативно-розшукових органів поділяються на: 1) нормативно-правові, що випливають з положень КПК, законів, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури та 2) організаційно-тактичні.

Перша форма взаємодії стосується питань:

а) передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових заходів ознаки злочину для вирішення питання про порушення кримінальної справи;

б) проведення слідчим процесуальних дій одночасно зі здійсненням органом дізнання узгоджених оперативних заходів;

в) проведення оперативно-розшукових заходів по справі, в якій не встановлена особа, яка вчинила злочин, після передачі цієї справи слідчому;

г) виконання доручень слідчого щодо проведення розшукових дій;

ґ) здійснення заходів щодо встановлення особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений після припинення досудовогослідства;

д) отримання інформації та документів про операції, рахунки, внески, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.

2. Друга форма взаємодії стосується питань:

а) спільної розробки версій і узгодженого планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

б) організації слідчо-оперативних груп (СОГ), до складу яких входять слідчі та оперативні працівники. Дана форма взаємодії отримала поширення як одна з найефективніших, особливо, коли йдеться про розслідування складних тяжких злочинів, вчинених організованою злочинною групою, багатоепізодної злочинної діяльності.

Поряд з такими нормативно-правовими формами взаємодії, як виконання органом дізнання доручень слідчого щодо проведення слідчих дій, сприяння слідчому при проведенні окремих слідчих дій, передача відповідним спеціальним підрозділам оперативної інформації, документів та інших матеріалів, пов'язаних з організованою злочинністю, слід виділити організаційно-тактичні форми взаємодії, а саме: спільний виїзд слідчого та працівників органів дізнання на місце події, проведення слідчими та працівниками органів дізнання тактичних операцій, спільні виїзди слідчих та працівників органів дізнання в інші міста, райони для виконання комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів. Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, може викликати необхідність виїздів до зарубіжних держав.

Взаємодія прокурора із слідчим має місце, коли:

а) прокурор дає доручення та вказівки слідчому щодо конкретних справ;

б) слідчий передає кримінальні справи за підслідністю та приймає до свого провадження кримінальні справи;

в) прокурор сам бере участь у розслідуванні та проводить слідчі дії;

г) прокурор бере участь у проведенні окремих слідчих дій.

Необхідність наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з експертом, фахівцем у відповідних галузях знань. Така взаємодія здійснюється в процесі:

а) виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій, перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;

б) підготовки та проведення огляду місця події;

в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань на місці, обшуку тощо);

г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;

ґ) складних експертних досліджень, коли попередні результати потребують уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових матеріалах.

При розслідуванні злочинів, що вчиняються у сфері економіки, великого значення набуває взаємодія слідчого з установами Національного банку, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби та інших державних органів України, що мають право контролю за дотриманням організаціями та громадянами законодавства. Даний вид взаємодії може здійснюватися в таких формах:

а) передача отриманої при здійсненні контрольних функції та аналізі інформації, відомостей, що можуть містити ознаки злочинної діяльності;

б) отримання відомостей з автоматизованих інформаційних та довідкових систем і банків даних, що створюються Антимонопольним комітетом, Фондом державного майна, Державною митною службою. Державним комітетом статистики, іншими міністерствами, відомствами, банківськими, фінансовими органами та організаціями, в тому числі інформації про реальні прояви злочинної діяльності;

в) спільної розробки пропозицій, спрямованих на з'ясування та усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів даного виду.

У справах про економічні злочини слідчі податкової міліції взаємодіють з іншими державними органами щодо перевірки своєчасності подання документів, пов'язаних з підприємницькою або зовнішньоекономічною діяльністю. Органи Державної митної служби сприяють проведенню оперативно-розшукових заходів (у зоні митного контролю), проводять перевірку законності дій організацій та громадян, пов'язаних з переміщенням предметів через митний кордон України.

При розслідуванні різних видів злочинів залежно від специфіки сфери їх вчинення, предмету посягання, злочинних способів, що застосовуються, винних осіб слідчий, орган дізнання взаємодіють з різними державними органами. При розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я громадян, діянь, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо, виникає необхідність у взаємодії з медичними закладами, використанні допомоги фахівців-фармацевтів, хіміків, ботаніків, банку даних з цих питань.

Взаємодія слідчого з працівниками оперативно-розшукових органів та інших служб органів внутрішніх справ необхідна при підготовці та проведенні різних слідчих дій та реалізації отриманих результатів. Відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК слідчий по розслідуваних ним справах має право давати органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повинні виконувати письмові доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів, здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів та встановлення винних.

Згідно з ч. 4 ст. 191КПК органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду. Це перш за все стосується проведення найскладнішого його виду - огляду місця події.

Орган міліції зобов'язаний повідомити слідчого про знайдені ним ознаки злочину та вжити заходів щодо охорони місця події, а також попередження злочинних дій, надання допомоги потерпілим, усунення наслідків злочину, переслідування злочинців, по “гарячих слідах”.

Взаємодія проявляється в підготовці та проведенні огляду, а саме: визначенні меж місця події та спрямування огляду, поділенні його на вузли, встановленні свідків, організації роботи кінолога та ін. По закінченні огляду взаємодія спрямовується на проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за результатами спільної роботи на місці події. Важливу роль в огляді відіграють фахівці відповідних галузей - криміналісти, судові медики, автотехніки та ін.

До змісту

Глава 23. Розслідування вбивств

§1. Криміналістична характеристика вбивств

Вбивство є злочином проти життя особи і являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст.155 КК). Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з'ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто, сукупність криміналістичне значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховання;

3) місце, час та обстановка;

4) “слідова картина”;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого.

Так, при розгляді першого елементу характеристики — способу вчинення злочину — важливо з'ясувати, як саме вбивство було вчинено — в умовах неочевидності або очевидності. З'ясування цієї обставини впливає на планування та організацію розслідування. В першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа, яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа злочинця відома, злочин вчинено в присутності інших осіб. Завданням розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення особи потерпілого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури, утеплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені в процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховання. Найбільш традиційними способами приховання є: знищення слідів злочину; приховання чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утеплення., розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховання особи потерпілого. Як правило, такі дії пов'язані з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства — це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить чималу кількість слідів і речових доказів, що визначають напрямок розслідування і висунення слідчих версій.

“Слідова картина” події. “Слідову картину” утворюють обставини і сліди події злочину. Виявлення їх, аналіз, встановлення причинних зв'язків дозволяють побудувати картину події, сформувати уявні або дійсні моделі злочину, механізм його вчинення. Дослідження таких слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, виявити негативні обставини, сліди приховання злочину.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет вбивці має різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умиснимабо з необережності. Злочинець, який вчинив вбивство навмисно, характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорстокість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо. Серед злочинців цієї категорії переважають наркомани, сексуальні психопати, особи з психічними відхиленнями. У випадках необережних вбивств злочинці, як правило, не мають таких якостей. Дії злочинця на місці події дозволяють дійти висновків щодо його обережності, продуманості дій, наявності фахових навиків, сили, жорстокості та ін.

Особа потерпілого. Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв'язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніхстосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих випадках щодо віктимного поводження потерпілого.

Приводами до порушення кримінальної справи є: а) виявлення трупа з ознаками насильницької смерті; б) заяви очевидців вбивства; в) зникнення людини за наявності обставин, що вказують на можливість її вбивства; г) явка з повинною; ґ) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором ознак злочину.

§2. Початковий етап розслідування

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать:

1)безпосередня причина смерті;

2) що мало місце — насильницькі заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);

3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;

4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.);

5) місце вчинення вбивства;

6) обставини, за яких вчинено вбивство;

7) особа жертви (може бути встановлена в разі виявлення документів, які посвідчують особу, а також пред'явлення для впізнання особам, котрі першими виявили потерпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічного і обліку осіб, що безвісти зникли;

8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину;

9) особа вбивці (може бути встановлено шляхом опитування свідків, складання суб'єктивного портрету, його показу по телебаченню);

10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажання усунути конкурента, “розборки” мафіозних груп);

11) обсавини, що сприяли вбивству (умисному чи необережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

Перелічені обставини є основними питаннями при розслідуванні вбивств, але не вичерпують їх.

Первісні дії при розслідуванні вбивств включають невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. До оперативно-розшукових заходів належать: організація переслідування злочинця, опитування громадян, які першими виявили труп, або тих, котрі перебували на місці злочину, організація спостереження на вокзалах, пристанях, улаштування засідок тощо.

Дата добавления: 2017-02-01