Соціальна мобільність та її види

Порівняльний аналіз соціально-класової теорії та теорії соціальної стратифікації

Стратифікаційна модель Ф. Вурма

Страта	Частка, %
Вища верства
Верхня частина середньої верстви
Середня частина середньої верстви
Нижня частина середньої верстви
Верхня частина нижчої верстви
Нижча верства
Соціально знедолені

Теорія соціальної стратифікації логічно пов’язана з марксистською теорію класів, оскільки обидві досліджують соціальне розшарування, проте між ними існують істотні відмінності, передусім це фактори, які впливають на формування класів та страт (див. таблицю 4).

Табл. 4

Соціально-класова теорія	Теорія соціальної стратифікації
Критерії формуваня класів	Соціальні класи	Критерії формування страт	Соціальні страти
Організація суспільного виробництва Володіння засобами виробництва Використання найманої робочої сили Доля суспільного багатства (рівень доходів)	Буржуазія	Багатство Влада Престиж Авторитет Пільги Права	Вища верства
Селянство	Середня верства
Пролетаріат	Нижча верства
Міжкласовий прошарок (інтелігенція)	Соціально знедолені
Декласовані елементи та маргінальні верстви

Отже можна зробити висновок, що теорія соціальної стратифікації бере за початок теорію класів К. Маркса, але є більш об’єктивною, загальною і підкріпленою емпіричним матеріалом.

В суспільстві постійно відбуваються певні соціальні рухи, зміни. Ці соціальні переміщення призводять до змін у соціальній структурі суспільства, а також зміни соціальної стратифікації суспільства. Такі соціальні переміщення в соціології називають соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) – це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу [9]. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям “соціальний простір” розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат – горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ – парафіянин, партійний лідер – рядовий член партії, управлінець – робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Просування соціальний суб’єкт може здійснювати як у межах одного, так і другого параметру, а тому існують дві основні форми соціальної мобільності – горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в іншій. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна, у сучасній термінології відповідно соціальне сходження і соціальна деградація. Висхідні й спадні течії існують у двох формах: проникнення індивіда з нижнього шару в більш високий або створення індивідами нової групи й проникнення всієї групи в більш високий соціальний прошарок (наприклад, більшовики в Росії), і навпаки. Ситуацію в цілому П. Сорокін узагальнює так, як показано на мал. 3 [9].

Таким чином, вертикальна мобільність є вихідною з соціальної стратифікації суспільства, адже нагадаємо, що Сорокін виділяв три її типи – економічну, політичну і професійну, а тому кожній із цих форм стратифікації притаманна своя форма вертикальної мобільності.

Оскільки вертикальна мобільність спостерігається в будь-якому суспільстві, а між прошарками повинні існувати якісь шляхи, по яких індивіди переміщаються нагору або вниз із одного прошарку в інший, згідно П. Сорокіну, існують канали соціальної циркуляції, найважливішими з яких учений вважає такі: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації.

Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає узміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов’язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними “сходинками”. Вивчення параметрів міжпоколінної мобільності є дуже важливим для встановлення фактора відкритості – закритості суспільства. У закритих суспільствах міжпоколінна мобільність майже неприпустима, адже у ньому існують жорсткі перепони між верствами, які подолати дуже складно. До таких суспільств, опираючись на теорію Е. Гідденса, можна віднести рабовласницьке, кастове і станове суспільства. Що стосується класового суспільства, то в ньому міжпоколінна мобільність зустрічається дуже часто, оскільки переміщення з соціальної групи в іншу є відкритими і бажаним. Проте, як вказує, П. Сорокін, розкриваючи основні принципи вертикальної мобільності, немає суспільств абсолютно закритих, які б не допускали вертикальної мобільності взагалі, так і не має абсолютно відкритих суспільств.

?	Питання для самоперевірки та контролю

1. Дайте визначення соціальної структури суспільства.

2. Охарактеризуйте основні елементи соціальної структури суспільства.

3. В чому полягає сутність соціально-класової теорії?

4. Які фактори впливають на формування класів?

5. Що таке соціальна стратифікація та соціальна страта? Які основні причини появи теорії соціальної стратифікації?

6. Назвіть основні страти українського суспільства.

7. Назвіть спільні і відмінні риси соціально-класової теорії та теорії соціальної стратифікації.

8. Що таке соціальна мобільність? Які Ви знаєте види соціальної мобільності?

9. Назвіть приклади соціальної мобільності, що мали місце у Вашому житті.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія: в 2 т. – К., 1993.

2. Волович В. І. Проблеми соціального розвитку українського суспільства //Вісник Київського університету. Серія: Філософія, політологія. Психологія. – К., 1993, с. 3 – 16.

3. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические исследования. – 1992. №9, с. 112 – 124.

4. Добреньков В., Кравченко А. Социология. – М.: ИНФРА-М, Т. 2. – 2000.

5. Захарченко М. В. Погорілий О. І. Історія соціології. – К.: Либідь, 1993. –

6. Лукашевич М. П., Ткуленков М. В. Соціологія: загальний курс. – К.: “Каравела”, 2004.

7. Мертон Р.Социальная теорія и социальная структура. – К.: “Абрис”, 1996.

8. Современная западная социология: словарь. – М.: Политиздат, 1990.

9. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество: Перевод с английского. Общая редакция Согомонова А. Ю. М., 1992.

10. Соціологія: Терміни, Поняття, Персоналії. /Уклад. В. Піча та ін. – Львів: “Новий світ – 2000”, 2002.

11. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. Городяненка. – К.:”Академія”, 2006.

12. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. – К.:Укр.. Центр духовн. культури, 1998.

13. Тихомирова Є. Б. Основи соціології. – К.: 1996.

14. Філософія. Навчальний посібник. За ред. Надольного І. Ф. К., “Вікар”, 1997.

15. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика. К., 2000.

16. Якуба Е. А. Социология. – Харьков, “Константа”, 1996.

Дата добавления: 2017-02-01