Особливості використання іменників

Морфологічні норми сучасної української літературної мови

План

ТЕМА № 13. МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ, ВАРІАТИВНІ НОРМИ

1. Морфологічні норми сучасної української літературної мови

2. Особливості використання іменників

3. Особливості вживання прикметників

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями
-а(я), -о, нульовим в чол.р., - а(я), нульовим вжін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями - и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

Граматичними значеннями іменника є рід (чоловічий, жіночий, середній і спільний), число (однина і множина), відмінок (сім відмінкових форм.

Відмінювані іменники належать до одного з трьох родів або до спільного роду. Невідмінювані слова характеризуються певними закономірностями щодо розподілу за родами. Загальні назви неістот належать до середнього роду, напр.: депо, бюро, кіно, метро. Назви осіб відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі, напр.: кюре, рантьє, буржуа – чол. р.; фрау, міледі, місіс – жін. р. Назви істот з неособовим значенням мають чоловічий рід, напр.: поні, кенгуру, шимпанзе, але можливий їх поділ на роди залежно від статі. Власні невідмінювані іменники розподіляються з урахуванням роду загальних слів на зразок країна, ріка, острів, напр.: місто Франкфурт-на-Майні, озеро Іссик-Куль.

Більшість іменників в українській мові вживаються в однині і множині. Деяким словам властива тільки однина або множина. В однині виступають збірні, абстрактні, матеріально-речовинні іменники, деякі власні назви, напр.: студентство, добро, цемент, Дніпро. Форму множини мають назви сукупностей істот, предметів, часові поняття, назви свят, дій, процесів, станів, почуттів, емоцій, назви одиничних, парних чи симетричних предметів, слова із загальним матеріально-речовинним значенням, окремі власні назви, напр.: люди, гроші, канікули, іменини, вибори, змагання, обійми, куранти, ласощі, Карпати.

Переважна частина іменників відмінюється, крім незмінних слів, до яких належать іншомовні слова, напр.: авеню, таксі; українські жіночі прізвища на кінцевий приголосний основи та -о, іншомовні прізвища на -аго, -акі, -их та з іншими закінченнями, напр.: Гальчук, Яценко, Живаго, Таракі, Романових; чоловічі й жіночі іншомовні власні імена з кінцевим голосним та жіночі з кінцевим приголосним, напр.: Асабе, Аксилу, Мерилін; іншомовні географічні назви з кінцевим голосним, напр.: Баку, Капрі, Марокко; слова числівникового типу, напр.: півверстви, півдороги; складноскорочені слова, напр.: НАТО, але із жеком і под.; назви іноземних часописів, напр.: “Таймс”, “Юманіте”.

У родовому відмінку іменники чол.р. ІІ відміни мають закінчення
- а (я) або -у (ю). Закічення - а (я) характерне для назв істот (промовця, менеджера), конкретних предметів (стола, олівця), мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць напруги (метра, грама, квадрата, тижня, вольта), місяців і днів (вересня, вівторка), грошових одиниць (долара, фунта), машин та їх деталей (автомобіля, мотора), населених пунктів (Львова, Києва) та інших слів.

Закінчення - у (ю) мають назви речовин, маси, матеріалу (асфальту, водню), збірних понять (капіталу, кодексу), будівель, споруд, приміщень та їх частин (заводу, поверху), установ, закладів, організацій та їх підрозділів (інституту, деканату), процесів, станів, властивостей, ознак, абстрактних понять, течій (конфлікту, достатку, толку, прогресу, реалізму); назви річок, озер, гір, країн, областей (Дунаю, Байкалу, Ельбрусу, Донбасу, Сибіру) та інші слова.

У давальному відмінку іменники чол.р. ІІ відміни мають закінчення -ові, -еві (-єві) та -у (-ю). Закінчення - ові, -еві (-єві) вживаються здебільшого у назвах істот (директорові, учителеві), а закінчення
- у (-ю) – в назвах неістот (процесу, принципу). У діловому стилі перевага надається закінченню - у (-ю). При нанизуванні однакових відмінкових форм можлива варіантність закінчень (деканові професору докторові). Для уникнення двозначності при використанні слів, які мають в Р. і Д.в закінчення - у (-ю), слід вживати у Д.в. закінчення - ові,
-еві (-єві), н-д: допомога заводу (Р.в.) і допомога заводові (Д.в.).

Різні закінчення характерні для іменників у К.в. Слова І відміни мають закінчення - о (тв.гр.), -е (-є) (м’як. і міш. гр.) (Миколо, Софіє). Іменники ІІ відміни мають закінчення - у (чол.р., тв. і міш. гр.),
-ю (м’як. гр.), -е (безсуфіксні слова тв. гр., слова на - ець, власні назви на шиплячий, загальні назви з основою на - р, -ж ігеографічні назви на -ів, -ов, -ев, -ин) (слухачу, добродію, Петре, хлопче, школяре, Харкове). Іменники ІІІ відміни у К.в. мають переважно закінчення - е (спільносте, гідносте). Іменники ІV відміни у К.в. мають таку форму, як у Н.в. У множині форма К.в. іменників усіх відмін збігається з формою Н.в.

Офіційно-діловий стиль характеризується вживанням переважно однозначних, абстрактних іменників; слів у чоловічому роді на позначення професій, звань, статусу осіб; збірних іменників; форм кличного відмінка тільки у звертанні до осіб; узгодженням іменників з числівником, займенником чи прикметником у родовому відмінку без прийменника; вживанням іменників чоловічому роді ІІ відміни у знахідному відмінку з нульовим закінченням; використанням в орудному відмінку множини іменників ІІ відміни та множинних іменників із закінченнями -ами (-ями), -има.

Дата добавления: 2017-02-01