Особливості аграрних відносин в українських землях

Протягом V – VII ст. у східних слов’ян відбувається процес становлення сільської територіальної общини під назвою верв. Поступово утверджується спадкове володіння. У VIII – IX ст. поглиблюється майнове і соціальне розшарування, виділяється племінна знать. Було рабство з яскраво вираженим патріархальним характером.

У IX – XII ст. прискорюється формування приватної власності у київській державі. Існувало дві форми приватної власності на землю:

- «жизнь» – спадкове володіння, вільно відчужувалася, синонім західноєвропейського алоду;

- державна власність, волость, яка була власністю не особистого князя, а стола, на якому він сидів. Ця форма була панівною протягом XI –XII ст.

У кінці XI ст. розпочався процес перетворення волостей на феод – спадкове володіння, але він не завершився у домонгольський період.

У Київської Русі склалося такі форми землеволодіння як князівське, боярське, церковне. Приватні землеволодіння князів особливо швидко зростали у XI — XII ст.

У XI — XII ст. формуються васальні відносини між Великим Київським князем і князями — намісниками, їх великий князь наділяв волостями і правом стягувати податки. Утворюються різні категорії феодально-залежного селянства з рабів і вільних членів громадян, які експлуатувалися державою або приватними феодалами. Найдавнішою формою залежності селян була данина – примус, який сплачувався грішми, продуктами сільського господарства і промислів. У Київській державі не було масового обезземелення селян, бо було багато вільних земель.

XII — XIV ст. – період політичної роздробленості. Він став початком зрілого феодального господарства на території України. Розвиток відбувався у межах окремих самостійних князівств. Посилилось велике землеволодіння.

Основною формою організації феодального господарства була вотчина. За своїм характером господарство у ній було натуральним, багатогалузевим: землеробство, тваринництво, промисли.

Економічною основою селянського господарства було селянське подвір’я – дим. Розмір його складав біля 15 га. 10 – 15 димів, в основному родичів, об’єднувалися у дворища. Дворища входили до складу громади, на чолі якої стояв староста (отаман), обраний на вічі, яке мало власний суд. У спільному користуванні громади було неподільні угіддя.

У др. пол. XIV ст. більшу частину українських земель (Чернігово-Сіверщина, Київщина, Поділля, східна частина Волині) було приєднано до Литовського князівства, а Галичину, західну Волинь загарбала Польща. В 30-х рр. до неї відійшло і Західне Поділля. Закарпаття загарбала Угорщина, а Буковина увійшла до складу Молдавського князівства.

Дата добавления: 2017-02-01