Особливості та фактори розвитку господарства Риму

В історії Античного Риму прийнято виділяти три етапи:

- VIІI – VI ст. до н.е.) – царський

- 509 – 31 рр. до н.е.) – республіканський

- 31 р. до н.е. – 476 р. н.е.) – імператорський.

В першому періоді (VIIІ – VI ст. до н.е.) проходять руйнування родового ладу, перехід до селянської общини і до рабовласництва. Раніше усіх цей перехід здійснюють етруски, які в VII ст. до н.е. почали поширювати свій вплив на сусідні з Етрурією області. В VII ст. до н.е. було засновано Рим, який за правління царів етруської династії Тарквініїв став самим могутнім містом регіону, а згодом і усієї Італії.

Визначну роль в господарстві Риму відігравало землеробство. Серед ремесел значного поширення набули металообробне, керамічне, будівництво. Розвивалась торгівля з грецькими містами, Карфагеном, Сицилією. З середини V ст. до н.е. з’явились монети.

Розпад родового ладу зумовив необхідність соціального переустрою суспільства. У середині VI ст. до н.е. римський цар «етруської династії» Сервій Тулій провів реформу, яка знищила пережитки общинного ладу поділивши суспільство на 5 категорій за майновою ознакою і створила умови для розвитку приватної власності. Ця реформа викликала невдоволення родової знаті. Сервія Тулія було убито, його наступника – Тарквілія Гордого вигнано з Риму і у 510 р. до н.е. відмінено царську владу назавжди. Замість царів почали вибирати двох виборних посадових осіб — консулів.

З V по сер. III ст. до н.е. римська община складаються з двох верств населення - патриціїв, які звали себе римським народом і плебеїв. Плебеї були вільними, володіли землею на правах приватної власності. Проте їх безправ’я приводило до того, що їх часто за борги продавали у рабство. VI - III ст. до н.е. в Римі склалось патріархальне рабство.

Одночасно з розвитком господарства Рим здійснює територіальну експансію. У середині III ст. до н.е. він захоплює усю територію сучасної Італії. У II ст. до н.е. Рим стає світовою імперією.

На II – І ст. до н.е. припадає розцвіт рабовласницького ладу. Рабство набуває класичних форм. Джерелом поповнення рабів стають війни. Раби перетворюються в основну продуктивну силу. Громадяни Риму є вільними і власниками усіх захоплених Римом територій. Громадян Риму заборонено продавити у рабство.

У цей період у Римі формується крупне землеволодіння. Головна організаційна форма сільськогосподарського виробництва – рабовласницька вілла (25 - 100 га площею і 50 - 60 рабів). Згодом концентрація земельної власності приводить до виникнення латифундій – володінь площею понад 10000 га.

Перемоги в загарбницьких війнах, багатства і слава штовхали знатних полководців до захоплення влади. Це призвело до громадянських війн у І ст. до н.е., які поклали кінець республіці, призвели до занепаду сільське господарство.

Імператорський період характеризується відсутністю крупних війн, що призвело до злету господарства. І - II ст. до н.е. – епоха найбільшого розквіту Римської імперії. Припинення війн скоротило потік рабів і збільшило їх ціну. Використання рабів стало неефективним, а разом з тим стали неефективними і рабовласницькі латифундії. Латифундії починають ділити на ділянки «парцели», які здаються в оренду колонам (вільним селянам), також раби відпускаються на самостійне господарство з відбуванням повинності і наділяються землями. Уже з ІІ ст. н.е. рабська праця у Римі практично не використовується.

У III - V ст. н.е. спостерігається занепад господарства Римської імперії. Скорочуються сільськогосподарські угіддя, в занепад приходять латифундії і середня оренда. Зростає значення колонату. Вілли перетворюються в замкненні господарства, скорочується торгівля.

В 330 р імператор Костянтин І на місці грецького міста Візантії заснував другу столицю імперії – Константинополь. В 385 р. Римська імперія розпалась на дві частини: Західну з центром у Римі і Східну (пізніше її почали називати Візантією) зі столицею у Константинополі. У 410 р. племена вестготів захопили Рим. Менш ніж через 100 років після розподілу Західна імперія була зруйнована.

Дата добавления: 2017-02-01