Літеральні контракти (litteris) – це контракти, які породжували зобов’язання між кредитором і боржником в силу дотримання письмової форми.

Літеральні контракти

Розвиток торговельних зв’язків, існування більш-менш систематичних відносин по передачі речей між одними і тими ж учасниками зумовив потребу появи літеральних контрактів.

Літеральні контракти укладалися шляхом запису в спеціальних книгах або у відповідних інших актах (лат. littera – буква). Було звичним, що громадяни Риму, які вступали в ділові відношення з іншими людьми, вели книги. Відомі два типи книг: журнал (adversaria) і книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi). Журнал (adversaria) мав значення пам’ятної книги і заводився на кожен місяць, по закінченні якого втрачав значення і міг бути знищений. До нього заносилися самі різноманітні відомості, які мали певне значення і про які не потрібно було забути.

Постійною книгою, в якій записувалися грошові надходження і видатки була книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi). У ній знаходила відображення кожна господарська операція. Одну і ту ж суму кредитор фіксував у своїй книзі у графі „Видатки”, а боржник – у графі „Прибутки”.

Самі по собі записи в книгах не були первісною підставою виникнення договірних зобов’язань, а засвідчували лише те, що поступало чи віддавалося на виконання укладених договорів (купівлі-продажу, найму тощо) або фіксували наслідки заміни сторони в зобов’язанні шляхом переведення боргу. В обох випадках (як при записі на особу його ж боргу, що виник з іншої причини, так і при записі на особу боргу іншої особи) мала місце новація зобов’язань[221] (novatio), здійснена в формі літерального контракту.

Безумовно, записи в книгах не були в незмінному стані. В процесі позичкових і торгових операцій між одними і тими ж контрагентами мало місце як зміна чи припинення існуючих зобов’язань, так і виникнення нових. Тому на кінець певного, наприклад, місячного періоду, в книгах їх володільцями підводилися підсумки і проводилися зарахування. Ці підсумки вже відривалися від конкретних операцій.

Зобов’язання зробити платіж виникало в силу самих цих записів. Останні і представляли собою літеральні контракти, не пов’язані з якою-небудь підставою, а подібно вербальним контрактам носили абстрактний характер, оскільки боржник зобов’язувався книжковим записом. Проте і тут не існувало чіткості, оскільки запис у графі „Видатки” кредитор міг зробити безпідставно в односторонньому порядку або виходячи зі вже існуючого договору, укладеного іншим способом, у зв’язку з чим у нього виникало право вимагати від боржника подвійного виконання.

Оскільки літеральні контракти давали можливість зловживати своїм правом, то вже на початку класичного періоду вони поступово втрачали своє значення.

Через те що вищезазначені книжкові операції слугували підставою виникнення договірних відносин лише між римськими громадянами (cives Quiritas), перегріни (peregrini) з аналогічною метою користувалися запозиченими з грецької практики борговими документами, так званими синграфами і хірографами, які з часом почали використовуватися і римськими громадянами.

Синграфа (грец. syngrapha – письмовий документ) – це документ, написаний в присутності свідків від імені третьої особи, який засвідчував факт передачі кредитором певної грошової суми боржнику, скріплювався підписами сторін та свідків.

Запис сінграфи виглядав наступним чином: „Така-то особа винна такій-то особі 100 сестерцій”. За своїм призначенням це був безумовний платіжний документ, якій був дозволений не тільки римлянам, але й перегрівам (у тому числі їх відношення з римлянами)[222].

Процедура укладення договору була досить громіздкою і не зовсім зручною у зв’язку з тим, що при цьому обов’язково повинні бути присутніми свідки, у присутності яких спочатку зачитувався зміст договору, а потім ставилися підписи.

Хірографа (грец. chirographa – власноручний підпис) – це односторонній документ, виданий і підписаний боржником від власного імені, який засвідчував факт отримання ним від кредитора певної грошової суми.

Запис хірографи виглядав наступним чином: „Я такий-то винен такому-то 100 сестерцій”.

Таким чином, замість книг прибутків і видатків літеральні контракти почали оформляти простою розпискою. Не існує єдиної позиції стосовно того, чи були це договори, які як і літеральні контракти, породжували зобов’язання самою своєю формою безвідносно до їх підстав, чи мали лише доказове значення. Однак з впевненістю можна стверджувати, що вони послугували прообразами майбутніх письмових угод.

З часом літеральні контракти змінюються. В юстиніанівський період замість книг прибутків і видатків ці контракти оформляються простою розпискою. Особа, що видала розписку (боржник) мала право оспорити її у зв’язку з підробкою чи за мотивами відсутності передачі кредитором грошей. Це свідчить про втрату абстрактності, характерної для літеральних контрактів.

Однак якщо розписка не була оспорена в межах двох років, ніякі обставини вже не приймалися до уваги, у зв’язку з чим розписка зобов’язувала до платежу сама по собі. Якщо ж боржнику не вдалося довести недійсність розписки, то як санкція за безпідставне оспорювання зазначений в розписці борг стягувався в подвійному розмірі.

Дата добавления: 2017-02-01