Визнання і виконання рішень іноземних судів

Судове рішення має виконавчу силу лише в межах тієї держави, суд якої постановив це рішення. Для виконання рішення за межами цієї держави необхідно особливе розпорядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur, що означає «нехай буде виконано»). Порядок визнання та звернення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні визначається відповідними міжнародними договорами України, а також розділом VIII ЦПК.

Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому ЦПК. Виконання ж рішення іноземного суду означає застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, в якої просять дозволу на таке виконання.

Відповідно до змісту ст. 390 ЦПК, ст. 84 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., умовами визнання та виконання рішення іноземного суду є наявність міжнародного договору України або взаємність за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Міжнародні договори України — це, як правило, договори про надання правової допомоги у цивільних, трудових, сімейних і кримінальних справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші міжнародні двосторонні чи багатосторонні договори за участю України, якими передбачається визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Суди повинні з’ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, від якої надійшло клопотання про визнання й виконання рішення її суду.

Якщо держава не є учасницею Конвенції, міжнародного договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль, Франція), за якими Україна взяла на себе обов’язок щодо визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд постановляє ухвалу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ст. 122 ЦПК. Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають. (Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. // Вісн. Верхов. Суду України. — 2000. — № 1.)

Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами визнаються та виконуються на територій іншої держави, досить широке. Як правило, визнання і виконання не пов’язуються з характером правовідносин, по яких постановлене рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав— членів СНД, кожна із Договірних Сторін визнає і виконує такі рішення, ухвалені на території інших Договірних Сторін:

а) рішення судів з цивільних і сімейних справ, включаючи затверджені судом мирові угоди;

б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

У більшості договорів питання про коло рішень, які підлягають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно.

Водночас у договорах про правову допомогу по-різному вирішується питання про визнання рішень, які не потребують примусового виконання. У деяких договорах вказується на конкретні справи, рішення з яких визнаються на території іншої Договірної Сторони без проведення дій про визнання. Так, у договорах між Україною та Республікою Польща, Республікою Молдова йдеться про рішення з цивільних немайнових справ, що набрали законної сили, а зі справ, що стосуються батьківських прав, — про рішення, які не набрали законної сили, але підлягають негайному виконанню. Проте багато договорів не розрізняють рішення про визнання і про виконання.

Міжнародні договори вирішують питання про те, куди подається клопотання про визнання і виконання рішень іноземних судів. Згідно зі ст. 53 Конвенції держав-членів СНД, ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща, клопотання про визнання і виконання рішення може бути подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню (відповідно до ст. 20 Закону «Про виконавче провадження» за загальним правилом в Україні місцем виконання рішення вважається місце проживання, роботи боржника або місцезнаходження його майна).

В Україні клопотання стягувача про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходження боржника. Якщо боржник не має місцепро-живання (перебування) або місця знаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (ст. 392 ЦПК).

Міжнародні договори про правову допомогу не містять реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст встановлюються запитуваною договірною стороною. Щодо форми і змісту клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні, а також щодо переліку доданих до нього документів (у разі відсутності про це вказівок у міжнародному договорі), застосовуються положення ЦПК, згідно зі ст. 394 якого до реквізитів клопотання належать:

1) ім’я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

Згідно з договорами про правову допомогу, а також відповідно до ч. 3 ст. 394 ЦПК, до клопотання додаються такі документи:

— засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

— офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

— документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

— документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

— документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);

— засвідчений відповідно до законодавства переклад перерахованих документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Договори про правову допомогу передбачають порядок розгляду клопотання. Визнання і виконання судового рішення здійснюються договірною стороною, до якої звернене клопотання, згідно з порядком, встановленим її законодавством. Компетентний суд при розгляді клопотання перевіряє його на предмет відповідності встановленим формі та змісту і наявності підстав для визнання і виконання рішення, але не може перевіряти його по суті справи, оскільки це порушувало б суверенітет держави, суд якої ухвалив рішення.

При розгляді таких клопотань суди України повинні керуватися ст. 395 ЦПК. Відповідно до цієї статті про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, компетентний суд України повинен у п’ятиденний строк письмово повідомити боржника і запропонувати йому в місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або в разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніш як за 10 днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки-виклику до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушене питання про перенесення його розгляду.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, компетентний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Ухвала, постановлена відповідним судом України про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і строки, передбачені ЦПК України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами. Наприклад, у визнанні рішення й дозволі на його примусове виконання може бути відмовлено згідно з Конвенцією держав-членів СНД, якщо:

1) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення, воно не набрало чинності чи не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання ним законної сили;

2) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або уповноваженому ним представникові не було своєчасно й належним чином вручено виклик до суду;

3) на території Договірної Сторони, де має бути визнано і виконано рішення, вже було постановлено рішення у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що набуло чинності, або є визнане рішення суду третьої держави, або установою цієї Договірної Сторони раніше було порушено провадження в цій самій справі;

4) згідно з положеннями даної Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її установ;

5) відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у справі про договірну підсудність;

6) закінчився строк давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення (ст. 55 Конвенції держав-членів СНД).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не передбачено, суди України повинні керуватися ст. 396 ЦПК, яка передбачає крім названих у ст. 55 Конвенції держав-членів СНД ще такі підстави для відмови у задоволенні клопотання:

а) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

б) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

в) в інших випадках, встановлених законами України.

Перелік передбачених договорами підстав для відмови у задоволенні клопотання, як правило, є вичерпним. Тому суди не мають права відмовляти у видачі дозволу на примусове виконання рішення з інших підстав.

Порядок примусового виконання регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання. Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, компетентний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Дії та заходи з примусового виконання рішення іноземного суду провадяться державними виконавцями у порядку, передбаченому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, практично такий самий, як і для примусового виконання іноземних рішень. Він передбачений главою 2 розділу VIІІ ЦПК України.

ГЛАВА 14 Міжнародний комерційний арбітраж

Дата добавления: 2017-02-01