Психологічні передумови маніпулювання.

Контрманіпулювання та його застосування.

Типологія маніпулятивних психотехнологій та ілюстративні приклади застосування маніпуляцій суб’єктами політики і ЗМІ в інформаційному просторі суспільства.

Теоретичні підходи до розуміння феномену маніпулювання в науковій літературі.

Психологічні передумови маніпулювання.

Тема 5. Маніпулятивні психотехнології і контрманіпулювання

Зміст теми

Спробуємо узагальнити та доповнити перелік ознак маніпулятивного впливу, намагаючись врахувати при цьому результати аналізу в розділі І. По-перше, маніпулятивна стратегія впливу позбавлена інформаційної відкритості (експліцитності). Від об’єкта впливу завуальовані не лише мета та мотивація впливу, але дуже часто і засоби, технічні прийоми. Іншими словами, один з акторів не знає, що на нього впливають, або ж не намагається цього усвідомлювати. По-друге, в маніпулюванні задіяно суб’єкт-об’єктну парадигму впливу в розумінні ціннісно-цільових настанов. Маніпулятор має усвідомлювати, що його вплив спрямовується в обхід регуляторів прояву активності реципієнта (об’єкта впливу). Практично, вплив відбувається у площині ігнорування суб’єктних засад людини, яка перетворюється в очах маніпулятора на людський матеріал. Перетворюється настільки, що маніпулятор навіть не ставить її до відома про те, що він бажав би використати її в якомусь відношенні, намагаючись зробити це непомітно. По-третє, в маніпулюванні завжди присутній момент сегментування впливу. Агент маніпулювання має справу, так би мовити, не з цілісною людиною, а з якоюсь із субособистостей (Р. Асаджіолі). При цьому він використовує слабкості цієї субособистості, маючи на увазі мішені впливу, тобто, чітко визначені функціонально-психологічні моделі побудови образів, емоційного реагування, поведінкової орієнтації тощо. По-четверте, маніпулювання передбачає штучність, інтроективність створюваних джерел модифікації поведінки.

Ілюстративний приклад. В соціальній психології доволі часто користуються поняттям “привнесеної мотивації”. Воно стосується передусім реклами споживчих товарів, оскільки рекламодавці порушують право на автономний приватний вибір, заражаючи споживачів псевдо спонуками використання нових товарів чи послуг. Тим сами відбувається створення міні-інтроектів, простір яких поширюється на регулярні або ж імпульсивні купівлі. Людина, можливо, не відчувала б потреби в товарі, якби не міні-інтроект, що “чіпляє” за її нереалізовані субособистості. Так, в рекламі автомобілів присутні інтроекти на відповідний стиль життя: споживачеві реклами молодіжне авто подається в асоціації з молодіжним сучасним стилем життя: динамічним, яскравим, неординарним.

Першою передумовою маніпулювання є дефіцит часу, зумовлений складністю пошуку або віднайдення системи кодування/декодування інформації як для маніпулятора, так і для того, ким маніпулюють. Звичайно, обидві сторони уявляють собі, скільки зусиль їм довелося б витратити на те, щоб дійти до рівня особистого смислоутворення, на якому тільки і стає можливою глибинна неманіпулятивна взаємодія. Означене стосується не лише індивідів, але і соціальних груп, малих і великих. Маніпулятор свідомо або безсвідомо дегуманізує того, ким він маніпулює, а тому не вважає за можливе і необхідне рахуватись із психологічною автономією “жертви”. З іншого боку, “жертва” також прагне до маніпуляції, оскільки відшуковує полегшений в плані інформаційної складності варіант розв”язання проблеми, а отже, створює зону тяжіння для вторгнення в свій психологічний простір, дегуманізуючи тим самим себе.

Друга передумова маніпулювання - руйнування системи психологічного імунітету, інформаційної фільтрації, представлену установками, переконаннями, цінностями. Маніпулятор має здійснити “підрив” системи фільтрації інформаційних сигналів (радикальний варіант маніпулятивного впливу) або ж обійти її, штучно присиливши бар’єр усвідомлюваного (м’який варіант маніпуляції). Об’єктом маніпулювання виступають всі психічні функції, як раціональні, так і ірраціональні. Але якщо маніпулювання одними функціями (наприклад, емоціями) може мати тимчасовий або ситуативний характер, то маніпулювання переконаннями, цінностями чи установками зорієнтоване на перебудову чи переорієнтацію вчинкової активності чи навіть стратегії життєздійснення. “Жертва” також може здійснити самопідрив, піддавшись такому стану, який спричиняє незахищеність метапрограми психіки від “вірусного” щеплення маніпулятора.

Щоразу величина зони вторгнення визначається величиною фокусу охоплення, тобто, того простору потенційної інформації, яка проникає в свідомість та безсвідоме. Жорсткі фільтри, сформовані соціалізацією, блокують будь-який інформаційний вплив; занадто широкий фокус охоплення, навпаки, створює контактну зону практично в будь-якій комунікації. Відповідно, меншою інформаційною імунозахищеністю щодо маніпуляції будуть володіти представники двох психологічних полюсів: із занадто вузьким фокусом охоплення, закритим для альтернативної інформації (мішень впливу - безсвідоме), або ж із занадто широким еластичним фокусом охоплення, орієнтованим на будь-яку інформацію (мішень впливу - свідомість).

Перша група - особи із топосно-прив”язаним психічним світом, виховані в традиційному середовищі із слабкою варіативністю когнітивних, емоційно-ціннісних та регулятивних диспозицій. Свідомість тут працюватиме в режими циклічного реваріювання первинно засвоєних кодів, а тому її відкритість щодо зовнішньої інформації забезпечується шляхом асиміляції отриманого в семіотику отримувача. “Башта із слонової кістки” топосної психіки гарантує їй повну безпеку доти, доки не виникає потреба в соціальній мобільності, що означає тимчасовий вихід із циклічного режиму, тобто, архаїзацію свідомості. Неможливість реверсії свідомості, її переналаштування на інтерпретативні коди мобілізує безсвідоме, яке починає руйнування фокусу охоплення, заміщуючи його некерованим потоком психічної енергії. Маніпулятор тим самим отримує можливість для належного спрямування цього потоку - свою мішень впливу. Остання обставина виведена з під контролю жертви, оскільки підлаштована під звичний режим регулювання.

Друга ситуація має місце із протилежним полюсом. Широкий фокус охоплення означає, що безліч інформаційних джерел бомбардують свідомість, яка намагається інтерпретувати практично всі сигнали, що надходять зовні. І якщо інформація має мозаїчний, а не лінійно-системний характер, і подається у прискорених темпах (а за сучасних умов це абсолютно нормально), відбувається перехід свідомості у змінений стан. Останнє також розкриває шлюзи психіки для маніпулятора.

Дві вищезазначені передумови не вичерпують собою перелік факторів маніпулятивної віктимології.

Третя передумова пов’язана із поточним психічним станом. Відомо, що афективно-стресові стани також є сприятливими для різноманітних маніпуляцій, оскільки відкрите безсвідоме піддається завантаженню сторонньою інформацією без відома реципієнта. Афект чи стрес означають тимчасове відключення системи фільтрації через виникнення дезадаптивного чинника, щодо якого не опрацьовано алгоритмів реагування. Маніпулятор в принципі і розраховує на те, що такий тимчасовий злам не помічається самою жертвою і робить її беззахисною. Найкращою точкою поразки стає довготривала пам’ять, де встановлюються усталені асоціації між стресором та стресом, і тому щоразове “натискання” на аналогічний або подібний стресор запускатиме асоціативний ланцюг, кінцевим пунктом якого буде повторюваний контекст стресу, необхідний для маніпулятора.

Четверта передумова корелює із віком. Діти і люди похилого віку заносяться до розряду маніпулятивно-незахищених через позицію онтогенетичної залежності від сугесторів, коло яких є необмеженим у дитинстві або ж надзвичайно обмеженим у похилому віці. Неважко припустити, що і перше, і друге уможливлює тотальний маніпулятивний контроль над свідомістю та поведінкою цих вікових категорій. У перших, оскільки механізми когнітивного опору сугестії ще не сформовані, у других-через монополію вузького кола сугесторів на доступ до вже стабілізованих світоглядних метапрограм, безальтернативність процесів інформаційної переробки, зумовлену скороченням часової перспективи життя.

П’ята передумова випливає з рівня самооцінки, яка, за формулою Джемса, є прямо пропорційною успіху і зворотно пропорційною домаганням суб’єкта. Отже, занижена самооцінка є похідною від високих домагань та невеликого успіху, а менеджмент цими двома величинами прирівнюється до маніпулювання. Наприклад, маніпулятор, граючи на честолюбстві, визначенні стандартів належного, прирівнюючи себе до ролі арбітра чи експерта в питаннях цінного і значущого контролює самооцінку жертви через механізм провини за невідповідність між рівнем очікувань та домагань (перед собою або ж референтною соціальною групою). За умови контролю над ресурсами оцінки успіху (соціальні норми, образи індустрії мас-мистецтва, громадська думка, різноманітні рейтинги) маніпулятор домагається переорієнтації активності суб’єкта до аттрактивно-позиціонованих “вершин”, знецінюючи власні версії побудови когнітивно-регулятивних образів. Останнє стосується не лише індивідів, соціальних спільнот в макросоціумі, але і перехідних суспільств, оскільки сама ситуація перехідності із висуненням вимог щодо майбутнього також підриває баланс спільноти між успіхом та самооцінкою і робить неможливим на певний час формування власної орієнтаційної складової соціальної програми.

Шостою передумовою є недоступність оперативної та стратегічної інформації в макротекстових потоках. Під останніми розуміються будь-які інформаційні потоки, орієнтація в яких утруднена з різних обставин (недоступність джерела інформації або ж надлишкова кількість джерел, неволодіння семіотикою макротексту, розрізненість (мозаїчність) макротексту, недоступність фактів тощо.

Дата добавления: 2017-02-01