Інтеграційні процеси та створення міжнародних валютно-кредитних установ

МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

РОЗДІЛ 16

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

• дати розгорнуту характеристику таким міжнародним валютно-кредитним установам, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Банк міжнародних розрахунків;

• з'ясувати необхідність та форми їх співробітництва з Україною;

• зрозуміти цілі та основні напрями діяльності регіональних валютно-кредитних установ, таких як Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку та ін.

Однією з найважливіших рис, що характеризує загальний світовий економічний ринок, є інтернаціоналізація міжгосподарських зв'язків. Вона зародилася ще за часів розвитку ринкової економіки та здійснювалася переважно у сфері виробництва. Наслідком її стало зростання економічної взаємозалежності господарських механізмів країн. Подальший розвиток світової економіки супроводжувався ускладненням міждержавних господарських зв'язків, поглибленням міжнародного поділу праці та формуванням світового господарства. При цьому поряд з обміном товарів важливими елементами міжнародних економічних відносин ставали експорт капіталу, масова міграція робочої сили. Після Другої світової війни конкретним проявом інтернаціоналізації стало взаємне проникнення та взаємозв'язок економік різних країн і розвиток економічної інтеграції. У літературі досі немає єдиного підходу до визначення цього поняття. Як правило, під інтеграцією розуміють процеси економічного співробітництва країн, спрямовані на поглиблення поділу праці, досягнення на цій основі економічного зближення країн-учасниць, оптимізацію їх взаємних економічних структур з метою створення єдиного господарського механізму.

До системи світогосподарських зв'язків через економічну інтеграцію були втягнуті всі країни та території. У цілому тенденція до інтеграції є прогресивною, оскільки участь у світовому поділі праці відкриває перед країнами можливість використати його переваги для свого економічного зростання. Альтернативою цій тенденції є посилення економічної автаркії, що може призвести до консервації економічної відсталості від країн світу.

Важливою складовою зазначених процесів є валютна інтеграція як найвищий ступінь економічної інтеграції. Конкретним проявом її є створення валютного союзу з єдиною валютою. Цьому рівню інтеграції має передувати великий шлях від зони вільної торгівлі та митного союзу до створення єдиного ринку та надійних банківських і фінансових систем. Саме цей напрям інтеграції став у післявоєнний період провідним, але й найбільш складним. Головна проблема полягає в необхідності забезпечити баланс інтересів окремих держав та груп держав, що, до речі, гостро проявилося при обговоренні проекту Конституції ЄС.

Формуючи валютний союз, держави передають традиційні інструменти регулювання економічних циклів, грошово-кредитної та валютної сфер до наднаціонального рівня. Ефективність такого передання залежить від спільності економічних тенден­цій у цих країнах. Якщо їх економічний розвиток синхронізований, для регулювання потрібні однакові дії та інструменти. У разі асинхронізації циклів потрібні різні, іноді протилежні дії. В цьому випадку втрати від входження країни до такого союзу можуть суттєво перевищувати переваги. Найбільшу небезпеку для валютного союзу становить саме асинхронізація економічних циклів, яка може стати на заваді здійснення єдиної грошово-кредитної політики та призвести до втрати переваг уведення єдиної валюти.

Одночасно з позитивним впливом економічної, у тому числі валютної, інтеграції на світогосподарський розвиток (активізація обміну товарами, послугами, інвестиціями, інноваціями у сфері технологій і менеджменту) посилюється нерівномірність економічних взаємовідносин, багатократно зростає руйнівний потенціал фінансових криз. Це безпосередньо пов'язано з появою за умови тісної взаємозалежності між країнами можливості перенесення інфляції, циклічних криз та потрясінь у грошово-кредитній, валютно-фінансовій, збутовій та інших сферах, що виникли в одних країнах, до інших.

Зростаючі за обсягами потоки міжнародного фінансового капіталу, швидкість та непрогнозованість їх переміщення в умовах взаємозалежності економік країн значно посилюють фінансову конкуренцію між країнами та легко створюють умови до дестабілізації економіки не тільки окремої країни, а й усього регіону в цілому. При цьому посилюється вразливість національних економік, особливо середньо- і слаборозвинутих країн. Міжнародні фінансові потрясіння останніх років (Азійсько-Тихоокеанська криза 1998 p., події в Росії, Україні та інших країнах), що мали місце останнім часом на планеті, безпосередньо були пов'язані саме із різкими змінами руху фінансових капіталів.

З метою запобігти можливим негативним наслідкам зростаючого взаємозв'язку країн у процесі еволюції системи регулювання міжнародних економічних відносин виникла потреба у формуванні наднаціональних міжнародних управлінських структур, у тому числі міжнародних і регіональних валютно-кредитних установ на базі багатосторонніх угод між державами.

Першими з таких установ у липні 1944 р. на Бреттон-Вудській міжнародній валютній конференції були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк. Згодом стали формуватися міжнародні установи регіонального характеру – регіональні банки розвитку тощо. Перед цими установами були поставлені надзвичайно важливі завдання – допомогти окремим країнам стабілізувати національну економіку та, що надзвичайно важливо, збалансувати інтереси різних за рівнем розвитку країн (регіонів) світу, забезпечити еквівалентність міжнародного обміну, стабільне економічне зростання взагалі.

Фактично на них покладені функції регулювання міжнародних валютних відносин. Зрозуміло, що навіть ці установи не мають універсальних рецептів запобігання фінансовим кризам, але вони мають потенційну можливість підвищити прозорість світових фінансових ринків задля створення умов для прогнозованості руху фінансового капіталу, підвищення стабільності світової валютної системи.

Протягом більш ніж піввікового існування Світовий банк та МВФ виявили гнучкість і високу пристосовуваність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання й збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому. Загострення у 80-ті роки проблеми заборгованості країн, що розвиваються, перехід до ринку та інтеграція у світову економіку постсоціалістичних країн сприяли подальшому посиленню ролі цих установ.

Сучасною тенденцією розвитку світової економіки є її глобалізація, яка зводиться до відкритості країн, лібералізації національних режимів торгівлі та руху капіталів, формування глобального фінансового ринку та всесвітньої інформаційної мережі. Глобалізація – сучасний етап інтернаціоналізації господарського життя. Новітні технології створили своєрідні наднаціональні мости, завдяки яким інформація перетинає на своєму шляху фізичні перепони та державні кордони.

Фінансова глобалізація може розглядатися як одна з найважливіших складових процесу глобалізації економіки. Вона означає уніфікацію світових стандартів фінансових та банківських продуктів, поширює диверсифікацію банківських послуг та стабілізує ціни на них; веде до підвищення ліквідності банківського капіталу і, як наслідок, до удосконалення управління ризиками, створює нові можливості для підвищення ефективності розміщення капіталу.

Разом з цим фінансова глобалізація призводить до ще більшого ускладнення мереж взаємодії, підвищується анонімність руху фінансових потоків, посилюється міжнародна ланцюгова реакція, взаємозалежність економік, зростають масштаби комплексного системного ризику.

В умовах глобалізації національні та всесвітні економічні відносини починають мінятися місцями. Раніше провідними були національні відносини, а в останні десятиріччя глобальні процеси поступово виходять на домінуючі позиції. У світі нині склалася система спільних фінансів, що, у свою чергу, складається із фінансових систем країн.

Транснаціональні компанії (ТНК), транснаціональні банки (ТНБ) і міжнародні інвестиційні фонди діють поза межами цієї системи, вони інтернаціональні за своєю сутністю. їх діяльність закономірно зменшує для них значення національних економік та переміщує центр ваги їх стратегій з національного на наднаціональний рівень. Глобалізація призводить до розмивання та знецінення регулятивних функцій держави. Держава змушена враховувати поведінку та економічні інтереси впливових недержавних суб'єктів зовнішньоекономічних відносин – ТНК, ТНБ, міжнародних інвестиційних фондів, які своїми діями можуть повністю змінити очікувані наслідки економічної політики держави та дестабілізувати світову економіку. Отже, іноді може виникати конфлікт інтересів трьох сторін: національних інтересів країни, з одного боку, вимог до економічної політики країни-позичальника з боку міжнародних валютно-кредитних установ, з іншого боку, а також урахування економічних інтересів ТНК, ТНБ, міжнародних інвестиційних фондів тощо. Не завжди цей конфлікт вирішується на користь національних інтересів країни-позичальника.

Тому нині існує нагальна необхідність формування більш дієвого механізму, за допомогою якого міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи в нових умовах фінансової глобалізації зможуть реально виконувати свої функції виходячи насамперед з національних інтересів країн-позичальників та підвищувати ефективність свого впливу на світову економіку.

Вступ України на шлях незалежності, формування ринкової господарської системи зумовлюють активну участь країни в міжнародних економічних відносинах з метою подальшої інтеграції в систему світового господарства. Успішне розв'язання цього завдання вимагає тісного співробітництва України зі світовими та регіональними валютно-кредитними організаціями. Це співробітництво є особливо важливим для України у нинішній період її розвитку, коли гостро стоїть проблема прискорення економічного зростання та глибоких структурних перетворень. Завдяки членству в цих організаціях Україна може отримати досить значні кредитні ресурси для структурної перебудови економіки, ста­білізації валюти, залучення іноземних інвестицій та, зрештою, повноцінної участі країни у світогосподарських процесах.

Дата добавления: 2017-02-01