Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції

Світовий банк

Світовий банк було створено у 1944 р. під час Бреттон-Вудської конференції як Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). На початку свого існування Банк надавав допомогу країнам з метою прискорення ліквідації наслідків Другої світової війни. Зараз спільною метою всіх його структур є надання допомоги країнам, що розвиваються, у підвищенні життєвого рівня населення. Світовий банк не є «банком» у загальному розумінні цього слова. Це міжнародна організація країн-«акціонерів». Спочатку кількість країн-членів дорівнювала 38, поступово вона зросла до 184, тобто це майже всі країни світу.

Капітал МБРР формується за рахунок внесків країн-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти, розмір якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці і міжнародній торгівлі. Відповідно до розміру квот, розподіляються голоси між країнами у керівних органах МБРР. Найбільшими акціонерами МБРР є п'ять країн: США (16,41 % акцій), Японія (7,78 %), Німеччина (4,49 %), Великобританія (4,31 %) і Франція (4,31 %). Решта акцій розподілена між іншими країнами-учасницями. Очолює Банк президент, який обирається строком на п'ять років, як правило, з вищих ділових кіл США.

Мета діяльності Світового банку – сприяння країнам-членам у розвитку їх економік через надання довгострокових кредитів, гарантування приватних інвестицій, надання послуг аналітичного, консультативного характеру.

Зі зростанням кількості країн-членів і розширенням їхніх потреб Світовий банк збільшував свою мережу. Нині вона охоплює п'ять різних організацій, які разом утворюють Групу Світового банку: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання спірних питань щодо інвестицій (МЦУСП).

Головною установою Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку – один з найбільших та найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ. Він надає допомогу країнам з середнім рівнем розвитку. Більшість своїх коштів МБРР одержує через продаж облігацій на міжнародних ринках капіталу. МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами. Позики надаються на 15–20 років, які включають п'ятирічний термін відстрочення платежів під га­рантії урядів.

Міжнародна фінансова корпорація (була заснована у 1956 р. з ініціативи США) сприяє розвитку країн-членів через фінансування інвестицій у приватний сектор. Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів МБРР, їх розмір пропорційний часткам внесків до МБРР. МФК надає кредити найбільш рентабельним підприємствам терміном до 15 років (здебільшого від трьох до семи років) без вимоги гарантії уряду. Частина акцій цих підприємств підлягає продажу МФК, але за умови, що МФК не стає найбільшим їх акціонером.

Міжнародна асоціація розвитку (створена як філія МБРР у 1960 р.) підтримує найбідніші країни, у більшості з яких дохід на душу населення становить 2 дол. США на добу і нижче. МАР надає таким країнам безвідсоткові позики, технічну допомогу та консультації з питань політики, але стягує комісію у розмірі 0,75 %. Строк кредитів становить до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років для інших країн «третього світу» з терміном погашення через десять років. Кредити надаються під гарантії уряду.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (рік заснування 1988) створює сприятливі можливості для інвестицій у країнах, що розвиваються, через надання гарантій іноземним інвесторам на покриття збитків, спричинених некомерційними ризиками: експропріацією та націоналізацією майна інвестора, обмеженнями щодо переказування коштів за кордон, військовими діями, невиконаннями контрактів у зв'язку зі зміною уряду та іншими форс-мажорними обставинами. БАГІ здійснює гарантування інвестицій строком до 20 років на суму до 90 % вкладень, надає консультативні послуги з прямих інвестицій.

Міжнародний центр урегулювання спірних питань щодо інвестицій (рік заснування 1966) забезпечує механізми врегулювання та розв'язання спірних питань через погоджувальні або арбітражні процедури щодо інвестицій між іноземними інвесторами та країнами–одержувачами інвестицій. Центр здійснює також дослідницьку роботу та публікацію матеріалів з питань арбітражного права і законодавства з регулювання іноземних інвестицій.

Незважаючи на те, що Світовий банк діє у тісному взаємозв'язку з МВФ, доповнюючи його функції, в організаційному плані це абсолютно автономні організації. Світовий банк надає допомогу країнам, що розвиваються, зосереджуючи увагу переважно на середньо- та довгострокових (за терміном) проектах структурних і галузевих перетворень в економіках країн, а МВФ більше концентрується на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, спрямовує свою діяльність на стабілізацію міжнародної монетарної системи, здійснює моніторинг світових валют, підтримує упорядковану систему надходжень і платежів між країнами, що мають різні валюти, валютні курси та державну політику.

Україна вступила до Світового банку 3 вересня 1992 р. відповідно до Закону України від 3 червня 1992 р. № 2402-XII «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій», що відкрило доступ до порівняно дешевих кредитних ресурсів, які надаються на пільгових умовах. Україна стала 167-м членом Світового банку з оформленням передплати на 10 908 акцій (на суму 1315,9 млн. дол. США) його акціонерного капіталу.

Завданням Світового банку в Україні стала допомога у зміцненні економіки та поліпшення життя громадян, розвиток тісні­ших стосунків з Європейським Союзом. Світовий банк фінансує проекти, надає консультації та здійснює аналітичні дослідження проблем, що стоять перед економікою України.

Позики, які надаються Світовим банком, можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні позики призначені для підтримання політики та інституційних реформ.

Інвестиційні позики виступають у формі цільового кредитування інвестиційних проектів у широкому діапазоні секторів.

Цикл проекту починається, коли будь-яка країна визначає потребу, розробляє проект і звертається до Банку з проханням надати позику. Експерти країни-позичальника та Світового банку уважно вивчають проект, оцінюють його з урахуванням можливого впливу на розвиток економіки країни, корисності для громадян, впливу на довкілля, існування альтернативних джерел фінансування, можливості підтримання країною проекту після його завершення тощо.

На жаль, не всі проекти, фінансовані Світовим банком, оцінюються як успішні, але більшість із них саме такі.

23 жовтня 2003 р. Радою виконавчих директорів Світового банку було схвалено нову Стратегію допомоги Україні (СДУ), яка охоплює період 2004–2007 pp. Мета Стратегії допомоги Україні – підтримати європейський курс України, надалі сприяти її інституційному розвитку, що стимулюватиме створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності та ширшого залучення громадськості до роботи органів влади тощо.

Позики на стратегію розвитку (що раніше були відомі як «програмні системні позики») залишатимуться в центрі програми, що фокусуватиметься на ключових реформах у сфері стратегії та на інституційних реформах. Програма на підтримку стратегії розвитку (ППСР) має на меті інтеграцію діяльності уряду та донорів у трьох широких сферах, що допоможе поліпшити державне управління: інвестиційний клімат, державне управління та управління державними фінансами, соціальна сфера.

Починаючи з 1992 р. Світовий банк затвердив надання Україні загалом 33 позик та чотирьох грантів Глобального екологічного фонду на загальну суму майже 4,5 млрд. дол. США, а також одну гарантійну операцію на суму 100 млн. дол.

Для проведення реформ у державному секторі Україні надані кредити під Проекти створення системи державного казначейства (16 млн. дол. США), модернізації податкової адміністрації (40 млн. дол. США), модернізації статистичної служби (30 млн. дол. США).

З метою розвитку сільського господарства затверджені Проекти розвитку насінництва (32 млн. дол. США), структурної перебудови сільського господарства (300 млн. дол. США), видачі державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та створення Земельного кадастру (195 млн. дол. США).

Програма підтримки енергетичного сектору включає Експериментальний проект у вугільній галузі України (15,8 млн. дол. США), Проекти структурної перебудови вугільної промисловості (300 млн. дол. США), реабілітації гідроелектростанцій та управління в системі електроенергетики (220 млн. дол. США), розширення централізованого теплопостачання м. Києва (200 млн. дол. США) та енергозбереження в адміністративних і громадських будівлях м. Києва (18 млн. дол. США).

Програми співробітництва Банку й України охоплюють питання приватизації та реформування фінансового сектору: перша і друга позики на розвиток підприємств (310 та 300 млн. дол. США), позики на розвиток приватного сектору (30 млн. дол. США), на структурну перебудову фінансового сектору (260 млн. дол. США), на розвиток експорту (70 млн. дол. США).

У соціальній сфері надані кредити для розвитку системи соціальних послуг для найбільш незахищених груп населення у розмірі 50 млн. дол. США, проведення реформ у галузі освіти – 86 млн. дол. США, здійснення контролю за епідеміями туберкульозу і СНІД – 60 млн. дол. США.

Проведені певні заходи з метою захисту довкілля в Україні: відбувається згортання виробництва речовин, які руйнують озоновий шар, збереження біорозмаїття Азово-Чорноморського екологічного коридору, реалізуються проекти лісовідновлення та ін.

До гарантійного зобов'язання належить затверджений Світовим банком у 1997 р. для України та Росії проект «Морський старт» на суму 100 млн. дол. США для кожної країни з метою підтримання виробництва й експорту засобів запуску космічних апаратів і відповідного обладнання.

Світовий банк також надає істотну некредитну допомогу, яка стосується досліджень регіональної політики, реформи відносин органів влади різних рівнів, пенсійної політики, аналізу державних видатків, вивчення рівня бідності, обстеження фінансового сектору, норм державних закупівель, оцінювання фінансової відповідальності, а також реформ у галузях охорони здоров'я та освіти. Світовий банк працює в Україні у тісній співпраці з іншими міжнародними агенціями (Програма розвитку ООН, Європейська Комісія, TACIS, МВФ) та урядами інших країн (у тому числі США, Великобританії, Канади, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії).

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції функціонують в окремих економічних регіонах. їх діяльність спрямована на розв'язання специфічних регіональних проблем та створення умов для прискорення прогресу країн, що розвиваються. Ці інституції здійснюють довгострокове кредитування регіональних проектів, розробляють та впроваджують стратегію розвитку певного регіону з урахуванням його специфіки, створюють умови для розвитку регіонального співробітництва та економічної інтеграції зазначених країн.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції почали створюватися в країнах Латинської Америки, Азії, Африки в 60-х роках XX ст. Необхідність створення таких інституцій була обумовлена розпадом колоніальної системи та появою великої кількості незалежних держав, кожна з яких намагалася здійснити індустріалізацію та створити необхідну інфраструктуру в досить короткі строки. Коштів, які виділялися даним країнам у рамках програм МВФ та МБРР на реалізацію зазначених заходів, було недостатньо. З метою акумуляції необхідних ресурсів і були створені регіональні банки.

Регіональні банки мають однотипний порядок формування ресурсів, однакову форму правління, ідентичні об'єкти кредитування. Усі вони надають кредити лише країнам відповідного регіону, і ці кредити спрямовуються переважно в розвиток інфраструктури, сільського господарства.

Ресурси цих банків формуються з внесків країн-членів та позичених коштів, мобілізованих на ринках позичкових капіталів. Сплачений статутний капітал не перевищує 10 %, а несплачена частина слугує гарантійним фондом. Характерною рисою цих банків є участь у них не тільки країн, що розвиваються, а й індустріально розвинутих країн з інших регіонів, які виконують функції донорів.

Переважна частина кредитних ресурсів регіональних банків надається найбільш надійним позичальникам, які належать до конкурентоспроможних країн, тоді як позичальники з найбідніших країн регіону мають обмежений доступ до цих ресурсів.

З метою надання пільгових кредитів у найбідніші країни при регіональних банках створюються спеціалізовані фонди. Ресурси цих фондів формуються за рахунок внесків індустріально розвинутих країн. Дані фонди виконують такі самі функції, як і Міжнародне агентство розвитку в групі Світового банку. Індустріально розвинуті країни пов'язують обсяг наданих ресурсів з можливістю пріоритетних поставок товарів та послуг у ці країни.

Деякі регіональні банки надавали кредити на досить пільгових умовах позичальникам, які не були спроможні їх ефективно використати. У результаті такі кредити не поверталися в установлений строк, і ці банки зазнавали певних фінансових труднощів. Прикладом може бути діяльність Африканського банку розвитку, який в середині 90-х років XX ст. унаслідок неефективної кредитної політики опинився в скрутному фінансовому становищі і змушений був переглянути стратегію і механізм своєї діяльності.

До найвідоміших регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ належать: Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку.

Азіатський банк розвитку (АзБР) був заснований у 1966 p., але розпочав свою діяльність у 1968 р. Його членами є 59 держав, з них 43 країни азіатсько-тихоокеанського регіону, а також 16 нерегіональних держав, у тому числі США, Канада та 13 європейських країн. Серед акціонерів Банку є шість країн колишнього СРСР: Азербайджан, Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан.

Статутний капітал АзБР становить близько 43 млрд. дол. США. Найбільшими акціонерами Банку є Японія та США, які мають по 13 % голосів, а також Китай (5,6 %), Індія (5 %). Усього на регіональні країни припадає 65,5 % голосів та 63,7 % акцій, а на нерегіональні країни – відповідно 34,5 % та 36,3 % (2001 p.).

Головне завдання АзБР – сприяння економічному розвитку азіатських країн, що розвиваються, і Банк має для цього достатньо великі ресурси. Вони складаються зі звичайних ресурсів, а також коштів спеціальних фондів. Ці ресурси мають різні джерела формування та різні напрями використання.

До звичайних ресурсів належать підписний капітал, кошти, залучені на ринках капіталу, та доходи від інвестицій. Внески в підписний капітал регіональних країн-членів установлюються з урахуванням їх ВВП, чисельності населення, бюджетних витрат. Внески нерегіональних індустріально розвинутих країн визначаються з урахуванням їх економічної допомоги країнам, що розвиваються, і суми бюджетних субсидій міжнародним організаціям.

Звичайні ресурси використовуються для надання цільових кредитів на комерційних умовах. Кредити надаються на строк від 10 до 30 років, включаючи пільговий період від двох до семи років. Процентна ставка за такими кредитами встановлюється на рівні ставок світового грошового ринку. При виборі проектів ураховується рівень їх прибутковості та ризиковості, а також платоспроможність країни-позичальника. Тому ці кредитні ресурси переважно отримують більш розвинуті країни з відносно високою платоспроможністю.

Кредити надаються лише країнам Азії та Тихоокеанського басейну, їх можуть отримати як уряди цих держав, так і юридичні особи. Останні можуть розраховувати на кредити до 10 тис. дол. До пріоритетних сфер кредитування належать транспорт, зв'язок, енергетика, сільське господарство, фінансовий сектор. Банк часто здійснює фінансування проектів спільно з іншими банками та міжнародними фінансовими інституціями, у тому числі з банками Німеччини, Японії, Кувейту, Саудівської Аравії.

Країни з низьким рівнем ВВП на душу населення мають можливість отримати ресурси лише зі спеціальних фондів у порядку пільгового кредитування. Ресурси цих фондів формуються за рахунок внесків розвинутих країн і доходів від спецфондів. Такі кредити надаються строком на 25–40 років з 10-річним пільговим періодом. Найвагомішими з таких фондів є:

· Фонд Азіатського розвитку. Надає безпроцентні кредити на строк до 40 років найбіднішим країнам з виплатою комісії в 1 % щороку. Фонд створений індустріально розвинутими країнами – членами АзБР. Основні внески зроблені Японією (52 %), США (16 %), Німеччиною (9 %), Канадою (5 %).

· Японський спеціальний фонд. Надає допомогу країнам, що розвиваються, з метою структурної перебудови їх економіки шляхом передання технологій на безоплатній основі, технічної та консультативної допомоги.

Найбільші позики в АзБР отримали: Гонконг, Сінгапур, Тайвань, які згодом почали виконувати роль донорів. Найбільшим позичальником банку залишається Китай. В останні роки Банк ставить за мету залучити до сфери свого впливу азіатські країни колишнього СРСР. У рамках цієї програми було надано кредит Казахстану на суму 120 млн. дол.

Африканський банк розвитку (АфБР) заснований у 1964 p., але почав функціонувати з 1966 р. Членами АфБР є всі країни африканського континенту, за винятком деяких територій. Згідно зі статутом даного банку його членами мали бути лише африканські держави, але гостра нестача коштів змусила керівництво банку залучити до формування капіталу деякі розвинуті країни.

Членами Банку є 77 держав, з них 53 африканські та 24 нерегіональні держави (2002 p.). Африканським державам належить контрольний пакет акціонерного капіталу, на нерегіональні держави припадає 1/3 капіталу. Регіональні країни-члени мають 64,3 % загальної кількості голосів, а нерегіональні – 35,7 %.

Ресурси банку складаються зі звичайних ресурсів та спеціальних фондів. Статутний капітал АфБР становить близько 23 млрд. дол.

Сумарний капітал Банку є незначним у масштабах континенту і не може задовольнити нагальних потреб африканських країн. У зв'язку з цим діяльність Банку значною мірою залежить від того, наскільки успішно Банк має можливість залучати кошти на міжнародних ринках.

АфБР надає кредити лише африканським країнам-членам. Кредити можуть надаватися як урядовим організаціям, так і приватним фірмам. При цьому банк не потребує попередніх гарантій уряду країни-позичальника. Переважну підтримку отримують проекти тих компаній, які вважаються надійними та належать до конкурентоспроможних країн.

Кредити поділяються на звичайні строком на 12–20 років з процентною ставкою 9,5 % річних плюс комісійні в розмірі 1 % та пільгові, які надаються строком до 50 років з 10-річним пільговим періодом з процентною ставкою до 1 % річних. Також Банк може здійснювати фінансування неприбуткових проектів у соціальній сфері.

Завдяки членству в АфБР нерегіональні країни мають право пріоритетної участі в торгах на поставку товарів та послуг за об'єктами, що створюються на основі позик АфБР.

У перші роки функціонування банку стало зрозумілим, що обмеженість кредитних ресурсів та існуюча процедура кредитування не дає можливості отримати необхідні для розвитку кошти найбіднішим державам континенту. Із 53 африканських країн – членів Банку фактично тільки 14 можуть отримати кредити за ринковими процентними ставками.

У зв'язку з цим у 1973 р. був створений Африканський фонд розвитку, метою діяльності якого є надання пільгових кредитів найбіднішим країнам. У складі фонду – 26 членів, у тому числі АфБР, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, а також високорозвинуті держави – США, Японія, Канада та деякі західні держави. Ресурси фонду формуються за рахунок первинних внесків, субсидій. Фонд надає пільгові кредити на розвиток сільського госпо­дарства, транспорту, виробництва продуктів харчування строком до 50 років з 10-річним пільговим періодом з процентною ставкою до 1 % річних. До нових проектів, що фінансуються Фондом, відносять фінансування освіти (Гвінея – 16,5 млн. дол., строк погашення 50 років з 10-річним пільговим періодом), фінансування програм структурних реформ (Мадагаскар – 46,5 млн. дол.).

У 1997 р. урядом Нігерії був створений Нігерійський довірчий фонд, який діє в складі Банку. Метою діяльності фонду є подолання бідності в країнах – членах АфБР. Він існує за рахунок внесків уряду Нігерії, який виділяє частину прибутків від експорту нафти. Фонд надає кредити під 4 % річних на 25 років з п'ятирічним пільговим періодом. Кошти фонду на середину 1998 р. становили 400 млн. дол.

Крім названих вище банків розвитку, існують і інші регіональні та субрегіональні банки і фонди розвитку. Найвідоміші з них такі: Міжамериканський банк розвитку, Центрально-американський банк економічної інтеграції (Гондурас), Карибський банк розвитку (Барбадос), Ісламський банк розвитку (Саудівська Аравія), Арабський фонд економічного та соціального розвитку (Кувейт) та ін.

У межах Європейського співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ. Зокрема, це: Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва. Країнами Чорноморського басейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку.

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) був заснований у 1994 p., але операційну діяльність почав з 1 червня 1999 р. ЧБТР створено з метою сприяння економічному розвитку, поглиблення інтеграції та зміцнення зв’язків між країнами Чорноморського регіону. Діяльність Банку спрямована на забезпечення фінансової підтримки пріоритетних проектів у Чорноморському регіоні, насамперед у транспортній, телекомунікаційній, енергетичній галузях, сільському господарстві, торгівлі, а також у сфері захисту Чорного моря та довкілля, розвитку підприємницьких зв’язків між країнами-членами.

Співзасновниками Банку стали 11 країн: Албанія, Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Туреччина, Греція, Молдова, Румунія, Росія та Україна. Найбільшими акціонерами Банку є Греція, Росія і Туреччина, частка яких у статутному капіталі становить по 16,5 %, а також Болгарія, Румунія та Україна – по 13,5 %. Частка інших країн становить по 2 %. Початковий статутний капітал Банку складає 1 млрд. СПЗ (1,2 млрд. дол. США). Він розподілений на 1 млн. акцій вартістю 1 тис. СПЗ кожна. Усі країни – члени Банку повинні сплатити 30 % акцій. При цьому 10 % необхідно сплатити одноразово, а наступні 20 % мають бути сплачені щорічними внесками протягом восьми років. Решта 70 % акцій сплачуватимуться лише у разі необхідності залучення до Банку додаткових коштів. Україна зробила внесок у розмірі 10 %, що стано­вить 13,5 млн. СПЗ (18,15 млн. дол.. США).

ЧБТР здійснює свою діяльність на основі загальноприйнятої практики діяльності міжнародних банківських інституцій. На початок 2002 р. Банком було розглянуто понад 200 різноманітних проектів на загальну суму понад 150 млн. дол. США.

Першим проектом, що був профінансований Банком, став проект реконструкції газопроводу, який проходить територією України і яким постачається російський газ на Балкани та до Туреччини (Газопровід Тальне-Ізмаїл). З цією метою у 2000 р. Банком було виділено кредит на суму 12 млн. дол. США для проведення реконструкції газокомпресорної станції в селищі Тарутіно (Україна). Даний проект був профінансований спільно з ЄБРР.

Необхідно зазначити, що Україна є активним партнером ЧБТР. Подальше співробітництво України з ЧБТР є взаємовигідним і має сприяти залученню коштів в українську економіку.

Дата добавления: 2017-02-01