Загальні принципи оцінки фізичної працездатності

РОЗДІЛ VI

ОЦІНКА ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ.

Умови проведення тесту з фізичним навантаженням:

- Дослідження слід проводити в приміщенні при температурі 18-22^o С, відносній вологості - 40-60%.

- Площа кабінету становить приблизно 20 кв.м. Одяг повинен бути з натуральної тканини. Взуття – легкі туфлі з жорсткою підошвою.

- Напередодні дослідження не повинно бути інтенсивних фізичних навантажень і емоційної напруги. Краще проводити дослідження вранці, після легкого сніданку.

- Висоту керма та сідла велоергометра встановлювати відповідно до росту обстежуваної особи. Висота сідла повинна бути такою, щоб за умови нижнього положення педалі нога була злегка зігнута в колінному суглобі. Для кращого закріплення стоп на педалях доцільно забезпечувати їх фіксаторами, які використовуються в спортивних велосипедах.

За добу до дослідження необхідно пояснити пацієнтові зміст і завдання велоергометрії, також бажано провести з ним тренування на велоергометрі з мінімальним навантаженням.

До досліджень з використанням тестів навантажень слід відноситися з особливо великою відповідальністю. Проводити ці дослідження можуть тільки лікарі, які знайомі з методикою тестування, показаннями і протипоказаннями до розвантажувальних тестів, ранніми суб'єктивними проявами непереносності навантаження, способами реанімації, уміють боротися з ускладненнями і знають методи їх профілактики.

Для виявлення протипоказань лікар проводить огляд пацієнта, під час якого має ознайомиться з анамнезом, зокрема спортивним, а у хворих — і з клінікою перебігу захворювання за даними історії хвороби або виписки з історії хвороби. Якщо цих даних немає, необхідно в бесіді з хворим з'ясувати анамнез захворювання і визначити об'єктивні критерії, що характеризують клінічний та функціональний стан обстежуваного. Заздалегідь повинні бути проведені аналізи крові, сечі, рентгеноскопія органів грудної клітки, електрокардіографія, вимірювання артеріального тиску. Проводяться також антропометричні вимірювання. Тому в кабінеті велоергометрії повинні бути: ростомір, ваги медичні, спірометр, пневмотахометр, динамометр, сантиметрова стрічка, каліпер для визначення товщини шкіряно-жирової складки.

Ретельний відбір хворих, попередній лікарський огляд, перелік показань і протипоказань до проведення навантажень, ретельний лікарський контроль в період дослідження гарантують безпеку велоергометрії.

Для проведення необхідних досліджень під час велоергометрії й забезпечення безпеки обстежуваного в кабінеті мають бути: електрокардіограф (бажано багатоканальний) з осцилоскопом, апарат для вимірювання артеріального тиску, кушетка.

Для надання невідкладної допомоги у разі появи ускладнень у обстежуваного необхідний дефібрилятор, простий прилад штучного дихання, комплект для надання невідкладної допомоги, набір для інтубації, стерилізатор, шприци, системи для внутрішньовенних введень з крапельницею.

Велоергометрія дає змогу проводити дослідження кисневотранспортної системи, встановлювати резервні можливості організму, вивчаючи механізми адаптації і порушення в енергозабезпечуючих системах. З цією метою найчастіше використовуються реограф, апаратура для газового аналізу повітря, що видихається. Визначаються також кислотно-лужний стан, біохімічні показники крові та ін.

Існують протипоказання до проведення тестів навантажень і стани, що вимагають особливої уваги. Розрізняють абсолютні і відносні протипоказання до проведення тестів навантажень і стани, що вимагають особливої уваги.

А б с о л ю т н і п р о т и п о к а з а н н я:

· Гострі захворювання, включаючи простудні, з підвищенням температури тіла.

· Високий ступінь коронарної недостатності з частими нападами стенокардії, швидкопрогресуюча стенокардія (нестабільна).

· Загрожуючий або недавно перенесений інфаркт міокарду.

· Гострий ендокардит або міокардит.

· Пароксизмальна шлункова тахікардія і тахіаритмія, а також інші небезпечні порушення ритму. Політопна шлуночкова екстрасистолія. Виражені порушення функції збудливості і провідності із значним зниженням функціональних можливостей серця. Клінічно виражені явища недостатності кровообігу (II Б – III стадії).

· Тромбофлебіт.

· Недавно перенесена системна або легенева емболія, або загроза тромбоемболічних ускладнень.

· Хронічна обструктивна хвороба легень та хронічна пневмонія з легенево-серцевою недостатністю.

· Розшаровуюча аневризма.

· Виражений стеноз аорти та інші вади серця, що супроводжуються перевантаженням міокарда.

· Порушення передсердно-шлуночкової провідності II і III ступенів: блокада II і III ступені.

· Злоякісні новоутворення, хвороби крові.
В і д н о с н і п р о т и п о к а з а н н я:

· Початковий (менше 3 міс) період реконвалесценції після інфаркту міокарду.

· Синусова тахікардія з частотою серцевих скорочень більше 100 за хв.

· Хронічні форми ендокардиту або міокардиту.

· Часті (більш ніж 1:10) групові і ранні екстрасистоли, зокрема не контрольовані лікарем. Напади миготливої аритмії, пароксизмальної тахікардії, інші порушення ритму.

· Блокада лівої ніжки пучка Гиса, синдром WPW.

· Непіддатлива лікуванню виражена артеріальна гіпертензія: артеріальний тиск більший, ніж 32/16 кПа (240/120 мм рт. ст.).

· Аневризма лівого шлуночку серця.

· Помірно виражений стеноз аорти. Субаортальний стеноз. Вади клапанного апарату серця, що не супроводжуються перевантаженням міокарду.

· Виражена дилатація серця.

· Легенева недостатність із зменшенням ЖЄЛ нижче, ніж 50 % від належної величини з підвищенням тиску в легеневій артерії.

· Виражена анемія із вмістом гемоглобіну менше, ніж 60 %.

· Токсикоз вагітних.

13. Порушення обміну (діабет, тиреотоксикоз, мікседема і ін.).

С т а н и, щ о в и м а г а ю т ь о с о б л и в о ї у в а г и й о б е р е ж н о с т і:

· Функціональна недостатність синусового вузла.

· Нечаста екстрасистолія (менше 1: 10).

· Порушення електролітного балансу.

· Прийом деяких лікарських препаратів (препарати наперстянки, β- адреноблокатори і препарати пролонгованої дії.)

· Гіпертонічна хвороба середньої тяжкості (тиск діастоли 13—16 кПа, 100 – 120 мм рт.ст., ретинопатія II і III ступеня).

· Стабільна стенокардія та інші прояви коронарної недостатності.

· Захворювання серця, що проявляються з дифузним ціанозом.

· Латентна серцево-судинна недостатність.

· Легенева недостатність без значного зниження ЖЄЛ (до 60 % від належної величини).

· Ожиріння II—III ступеня.

· Порушення обміну речовин ниркового, печінкового генезу або іншого типу.

· Явні психоневрологічні порушення.

· Нервово-м'язові, кістяково-м’язові та інші захворювання опорно-рухового апарату.

В и д и в е л о е р г о м е т р и ч н и х н а в а н т а ж е н ь. Залежно від мети дослідження або завдань тренування застосовують різні варіанти велоергометричних навантажень: 1) постійної потужності, безперервну, 2) постійної потужності, переривисту; 3) ступінчастоподібну зростаючу, безперервну; 4) ступінчастоподібну зростаючу, переривисту.

Під час вибору варіанту навантаження та визначенні її величини слід враховувати, що навантаження повинне бути безпечне, відповідне поставленому завданню і відтворюване у одного і того ж обстежуваного. Навантаження постійної потужності доцільно застосовувати для визначення фізичної працездатності спортсменів і в тренуваннях. Інші варіанти використовуються для оцінки фізичної працездатності і толерантності до фізичних навантажень.

Під час безперервно зростаючого навантаження протягом нетривалого часу, потужність збільшується до порогового рівня або до відмови від роботи.

Традиційним методом проведення навантажень під час поглиблених досліджень, і найбезпечнішим для хворих людей є багатоступінчатий тест з тривалістю кожного навантаження достатньою для того, щоб наступив стійкий стан обміну речовин (steady state). Такий стан зазвичай спостерігається на 2- 5-ій хвилині навантаження. Тому обстежуваний працює на кожному ступені навантаження 4—5 хв., періоди відпочинку складають 3—5 хв.

Час відпочинку можна використовувати для реєстрації тих параметрів, контроль яких під час м'язової роботи ускладнений. Цей варіант зручний для проведення допоміжних досліджень, вивчення адаптації до навантажень, процесу відновлення і може використовуватися для порівняльної характеристики реакції організму на різні навантаження.

Багатоступінчатий тест займає більше часу, аніж тест з безперервним зростанням потужності навантаження.

Прагнення скоротити тривалість проведення тестів навантажень і зменшити вплив фізичного стомлення, що розвивається під час тривалої роботи, призвело до створення методик з безперервним зростанням потужності і тривалості кожного ступеня навантаження кожні 1 - 2 хв. Порівнюючи такі тести з класичною методикою проведення навантажень до розвитку стійкого стану, W. Reiterer (1976) відзначає їх переваги. Тести характеризуються короткою тривалістю (8—14 хв). Обстежуваний швидше відновлює фізичний стан навіть після виснажливого навантаження.

Тести забезпечують високу вірогідність виявлення плато споживання кисню, тобто встановлення рівня максимального споживання кисню. Вони дозволяють з більшою точністю судити про взаємозв’язок між такими змінними параметрами, як частота серцевих скорочень, і систолічний артеріальний тиск, хвилинний об'єм дихання, споживання кисню в ранній стадії адаптації до навантаження, коли ще не розвинулися умови стійкого стану «steady state». Доведена висока відтворюваність результатів тестів. Крім того, використання біохімічних методів дослідження і обчислювальної техніки дозволяє в процесі дослідження давати кількісну оцінку аеробної і анаеробної продуктивності, а також виявляти співвідношення потужності навантаження і змін параметрів системи кровообігу, дихання і газообміну.

До недоліків вказаних методик відносять: неможливість отримання стійкого стану у випадку оцінювання толерантності до навантажень у ослаблених і хворих людей: складність у виявленні ознак непереносності навантаження, які чітко визначаються під час ступінчастого тесту навантаження в періодах відпочинку між навантаженнями; погіршення умов для здійснення лікарського контролю; велика можливість для виникнення ускладнень; швидко виникаюче стомлення.

Для визначення фізичної працездатності нерідко застосовують прямокутно-трикутну велоергометрію, з допомогою якої проводиться безперервна серія ступінчасто зростаючих навантажень невеликої тривалості. Перевага цієї методики полягає в меншій загальній тривалості експерименту. Недоліки методики ті ж самі, що й у методик з безперервними двохвилинними навантаженнями.

За умов різних захворювань, і особливо у випадку ішемічної хвороби серця, раціональніше використовувати багатоступінчатий переривистий тест, як безпечніший. Ознаки неадекватної реакції на навантаження нерідко виявляються в період відпочинку між ступенями навантаження, що дозволяє проводити поглиблений контроль за станом хворих.

Дослідження функціональних і біохімічних показників на різних енергетичних рівнях в стійкому стані дозволяють зіставити дані, отримані під час велоергометрії з показниками, які визначені за умов виконання інших фізичних вправ (ходьби, бігу, веслування та ін).

М е т о д и к а п р о в е д е н н я в е л о е р г о м е т р і ї. Визначення величини тестуючого навантаження. Велоергометричне тестування і тренування здійснюються за допомогою системи навантажень різної потужності. Під час вибору навантажень найчастіше керуються рекомендаціями Комітету експертів ВОЗ (1977р.). У цих рекомендаціях пропонується для дітей і жінок навантаження починати з 25 Вт (150 кгм/хв) й збільшувати на кожному подальшому ступеню на 25 Вт. Для чоловіків потрібно починати навантаження з 50 Вт (300 кгм/хв) і збільшувати на 50 Вт. Для спортсменів навантаження на початку складає 100 Вт (600 кгм/хв) і на кожному ступені збільшується на 100 Вт.

Залежно від стану обстежуваного, потужність навантаження і його збільшення можуть змінюватися. У разі обстеження хворих потужність початкового навантаження може бути знижена до 10—20 Вт (60—120 кгм/хв).

Під час вибору схеми проведення тесту навантаження слід враховувати фізіологічні особливості обстежуваних осіб: вік, стать, ступінь фізичної підготовки, а у спортсменів — вид спорту і рівень тренованості.

Загальним недоліком багатьох тестів навантажень є стабільність потужності початкового навантаження і приросту потужності на подальших ступенях незалежно від індивідуальних особливостей обстежуваних осіб. Тому під час дозування навантажень за системою, що рекомендується експертами ВОЗ, їх важко класифікувати. Крім того результати досліджень, проведених у різних осіб, не можна порівнювати. Наприклад, якщо у двох обстежуваних порогове фізичне навантаження під час велоергометричної проби склало 150 Вт, то для чоловіка 40 років з масою 80 кг вона буде максимальною (100 % належного максимального споживання кисню — НМСК), а для чоловіка цього ж віку, але з масою 60 кг — виснажливим (НМСК 125 %). Для осіб 20 років з масою 80 або 90 кг вона опиниться тільки субмаксимальною (80% НМСК). Аналогічні результати співставлень мають місце під час обстеження різних вікових груп.

Останніми роками багато авторів за одиницю вимірювання навантаження використовують метаболічну одиницю — МЕТ, яка вимірюється кількістю кисню (у мілілітрах за 1 хв), споживаного людиною в стані спокою (основного обміну), або енергетичним еквівалентом цієї кількості (у кілокалоріях за хвилину). Навантаження дозується у величинах, кратних МЕТ. Однак для визначення толерантності організму до фізичних навантажень і рухових можливостей досліджуваних осіб знати порогове навантаження, виражене в МЕТ, недостатньо. Для оцінки толерантності необхідно порогове навантаження порівняти з належним максимальним навантаженням, встановити ергометричний рівень толерантності та частоту пульсу а також віднести фізичний стан організму до певного класу.

В цьому відношенні велику перевагу має спосіб дозування фізичних навантажень залежно від величини належного максимального споживання кисню (НМСК) за розробленими номограмами і таблицями НМСК - потужність навантажень, виражених у ватах і відсотках НМСК. НМСК розраховують з урахуванням віку, статі і маси (табл. 6.1 і 6.2). Це дає можливість підбирати для різних людей навантаження з однаковою силою дії, що дозволяє порівняти показники енергозабезпечуючих систем з належними величинами за наявності різних рівнів навантаження. Практично це єдиний спосіб, за допомогою якого можна кількісно оцінювати ступінь відхилення функціональних показників під час фізичних навантажень від належних.

Під час досліджень доцільно застосовувати навантаження з рівнем 20, 35, 50, 75 % НМСК (див. табл. 6.2). У разі необхідності можна використовувати додатково і інші градації відсотку НМСК. Перше навантаження (20 % НМСК) вважається легким, наступні два (35 і 50 % НМСК) — інтенсивними, далі— субмаксимальними (75%- НМСК), максимальними (100 % НМСК) і такими, що виснажують (вище 100 % НМСК). Така диференціація навантажень близька до тієї, що рекомендується експертами ВОЗ (1971) і відповідає сучасній класифікації потужності фізичних навантажень, використовуваної у фізіології праці і для професійної орієнтації. Вона зручна для застосування в спорті і лікувальній фізкультурі, зокрема при розробці фізичних тренувань. Надмірне збільшення числа ступенів навантажень не є бажаним, оскільки пов'язано із розвитком стомлення хворих і додатковою витратою часу.

Таблиця 6.1. Належні величини максимального споживання кисню у чоловіків (НМСКч) і жінок(НМСКж), л/хв

Вік, роки

Маса тіла, кг

Чоловіки

Жінки

Зауваження: (НМСКч) і (НМСКж) розраховуються наступними формулами:

Таблиця 6.2. Потужність фізичних навантажень за умов різних значень

Дата добавления: 2017-02-01