Поняття та форми суб’єктів господарювання. 1 страница

Поняття та форми суб’єктів господарювання.

8.1. Поняття та форми суб’єктів господарювання.

8.2. Фінанси суб’єктів господарювання реального сектору економіки.

8.3. Формування ресурсів фінансовими установами.

8.4. Фінанси бюджетних установ та організацій.

основи організації фінансів на підприємствах різних організаційно правових форм власності;

характер фінансових взаємовідносин суб’єктів господарювання;

основи організації фінансів суб’єктів господарювання реального сектору економіки та фінансового сектору;

особливості фінансової діяльності некомерційних підприємств;

використання теоретичних знань для організації різноманітних форм фінансування підприємств;

розмежування джерел формування фінансових ресурсів суб’єктів господарювання;

визначення напрямів використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання;

визначення критеріїв ефективності фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

здатність до визначення фінансів суб’єктів господарювання як ланки (елемента) фінансової системи держави;

здатність до аналізу основних факторів впливу на формування фінансових ресурсів суб’єктів господарюванням залежно від їх організаційно правової форми господарювання;

здатність до обґрунтування шляхів підвищення ефективності фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

відповідальність за прийняття рішень у визначенні ефективних заходів щодо організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

здатність до подальшого поглиблення знань з фінансів суб’єктів господарювання з високим рівнем автономності.

Економічна система, як організуюча сила ринкової економіки потребує відповідної інфраструктури у вигляді державних і недержавних інституцій; виробників матеріальних і нематеріальних благ, продавців, покупців, споживачів з відповідним економічним і правовим статусом – суб’єктів ринкової економіки. Найбільш узагальненою формою агентів ринку є поняття суб’єкта господарювання (тобто такого суб’єкта, який займається підприємницькою діяльністю), що відображає їх сутнісні ознаки та місце в економічній системі.

Поняття суб'єкта господарювання обґрунтоване теорією господарювання, яка виходить з того, що суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Господарського Кодексу (ГК) України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [73].

господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у Господарському Кодексі та інших законах.

Економічну сутність суб'єктів господарювання визначають їх наступні правові ознаки:

суб’єкти господарювання, маючи організаційну єдність самостійно беруть участь у господарському обороті як учасники господарських відносин. В господарських відносинах вони є суб'єктами господарського права, що не забороняє їм вступати в інші відносини у сфері господарювання (цивільні, фінансові, адміністративні тощо);

суб’єкти господарювання безпосередньо здійснюють господарську діяльність, яка спрямована на задоволення загальносуспільних або інших потреб, що має цінову визначеність. Цим вони відрізняються від інших учасників господарських відносин (наприклад, від органів державної влади та місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, і які не є згідно з ч. 1 ст. 8 ГК України суб'єктами господарювання);

суб’єкти господарювання наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав та обов'язків), яку реалізують при здійсненні господарської діяльності;

наявність у суб’єктів господарювання відокремленої майнової основи господарювання, необхідної для здійснення господарської діяльності;

факт державного підтвердження законності входження суб'єкта господарювання в господарську сферу та зайняття господарською діяльністю. Легітимність існування суб'єкта господарювання передбачає необхідність дотримання певних правил утворення, державної реєстрації та офіційного визнання його існування, що в окремих випадках включає процедуру ліцензування та патентування певних видів діяльності;

самостійна відповідальність суб’єкта господарювання за власні дії у сфері господарського обороту.

Отже, суб'єкти господарювання – це організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Залежно від секторів економіки, в яких функціонують суб’єкти підприємництва, їх господарські (інституційні) одиниці поділяють на:

державні й недержавні корпорації, фінансові корпорації, загальне

державне управління, некомерційні організації, що обслуговують

домашні господарства та домашні господарства (табл. 8.1.).

Характеристика господарських (інституційних) одиниць за секторамиекономіки

Господарські (інституційні) одиниці	Характеристика суб’єктів підприємництва	Види суб’єктів підприємництва

Державні й недержавні корпорації (суб'єкти господарювання сфери суспільного виробництва)	суб'єкти господарювання реального сектору економіки, які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток або досягають інших цілей, яких прагнуть його власники:	державні, приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи, а також добровільні об'єднання підприємств і галузеві органи господарського управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, організацій орендарів тощо
Фінансові корпорації	займаються фінансово- посередницькою діяльністю, забезпечують рух грошової маси, формують кредитні та фінансові ресурси, необхідні для ефективного функціонування економіки, і мають на меті отримання доходу	кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові організації, недержавні пенсійні фонди та ін.


Некомерційні (неприбуткові) організації	органи управління центрального та місцевого рівнів та некомерційні (неприбуткові) організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету	лікарні, загальноосвітні школи, вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища, творчі спілки, театри, бібліотеки, музеї та ін.
Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства	суб'єкти економіки, що створили окремі групи домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально- культурних послуг (соціально- культурні підрозділи нефінансових корпорацій), отримують доходи з метою забезпечення своєї життєдіяльності	творчі спілки, громадські організації, політичні партії та ін.
Домашні господарства	об'єднують фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках - як суб'єктів некорпоративної виробничої діяльності, котрі отримують доходи з метою поліпшення свого матеріального становища

Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Підприємство – господарюючий суб’єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і отримання прибутку.

Господарський Кодекс України визначає види та організаційні форми підприємств в Україні.

Під організаційно-правовою формою розуміють, як правило, сукупність майнових та управлінсько-організаційних особливостей, зміст

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своїми зобов'язаннями. Стаття 45 Господарського Кодексу України встановлює, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законом, за вибором підприємця.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діятипідприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство колективної форми власності – підприємство, що діє на основі колективної форми власності;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2. За критерієм наявності в статутному капіталі підприємства іноземної інвестиції та її розміру:

підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному капіталі такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);

іноземні підприємства (в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

3. Залежно від способу утворення (заснування), формуваннястатутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють – унітарні підприємства та корпоративні підприємства:

унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розділяє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними є державні та комунальні підприємства також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства;

корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

4. Залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік суб’єкти господарювання можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будьякої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будьякої організаційно правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи суб’єкти господарювання будьякої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Господарський Кодекс України визначає види та організаційні форми підприємств в Україні.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діятипідприємства таких видів:

підприємство колективної форми власності – підприємство, що діє на основі колективної форми власності;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

8.2. Фінанси суб’єктів господарювання реального сектору економіки.

Формування фінансових ресурсів на всіх рівнях економічної системи забезпечується прибутковою діяльністю суб’єктів реальної економіки, а також механізмами розподілу та перерозподілу, й обслуговується потоками грошових коштів.

Під реальним сектором економіки розуміється сукупність галузей економіки, які виробляють матеріальні та нематеріальні товари і послуги.

Поява терміну «реальний сектор економіки» пов'язана з розмежуванням сфери виробництва та галузей, що не виробляють матеріальні блага.

Реальний сектор економіки охоплює малі, середні та великі підприємства різних організаційно-правових форм, що займаються виробництвом матеріальних благ і їх доставкою конкретним споживачам. Основу реального сектору економіки становлять підприємства з виробництва промислової та сільськогосподарської продукції.

Самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку є фінанси суб'єктів господарювання.

Фінанси суб'єктів господарювання (підприємств) – економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі відтворення.

Призначенням фінансів підприємств є забезпечення безперервності процесу виробництва господарюючих суб'єктів, розширення їхніх виробничих фондів (основних і оборотних), активного впливу на зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва. Основним завданням фінансової діяльності суб’єктів господарювання є: формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва, що виконує роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств;

свобода підприємництва і самостійність у прийнятті управлінських рішень;

зацікавленість у результатах фінансово-господарської діяльності;

контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств.

Фінанси підприємств як економічна категорія виражають свою сутність через функції, які вони виконують:

формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення. Формування фінансових ресурсів відбувається при створенні статутного капіталу, а також під час розподілу грошових надходжень внаслідок повернення коштів, авансованих в основні та оборотні засоби, використання доходів на формування резервного фонду тощо;

розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності;

виконання зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів, фінансовими установами та іншими інститутами, що впорядковують та обслуговують економічну діяльність у сфері суспільного виробництва;

контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі, який перебуває у тісному зв'язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією. Ця функція базується на контролі за рухом фінансових ресурсів в процесі відтворення та реалізується за допомогою фінансових показників діяльності підприємства.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється за допомогою цілеспрямованої їх організації, під якою розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їхнім оборотом для досягнення економічних цілей. В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок – постійне порівняння у вартісній формі витрат та результатів фінансово-господарської діяльності підприємства, що передбачає отримання максимального прибутку при мінімумі затрат.

Комерційний розрахунок, в свою чергу здійснює великий вплив на організацію фінансів підприємств, обумовлюючи їх специфіку, сутність якої полягає в наступному:

суб'єкти господарювання набувають фінансової незалежності, яка проявляється в праві самостійно розпоряджатись отриманими коштами у вигляді виручки від реалізації, прибутку, формувати та використовувати на власний розсуд фонди грошового характеру;

суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за фактичні результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками, державою, фінансово-банківськими установами;

у підприємств виникають відносини різноманітного характеру з банками, страховими компаніями, державою, які спрямовані на закріплення комерційного розрахунку в процесі організації їх діяльності.

Комерційний розрахунок базується на принципах саморегулювання, самоокупності та самофінансування.

Саморегулювання господарської (фінансової) діяльності полягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прийнятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційній діяльності, враховуючи наявні фінансові, трудові й матеріальні ресурси.

Для виконання завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану і поточних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попиту на свою продукцію, роботи й послуги. Оперативне фінансове планування підприємство здійснює за допомогою бюджетування – системи кошторисів, що складають на підставі контрактів зі споживачами продукції та постачальниками матеріальних ресурсів, зобов'язань перед бюджетом і державними цільовими фондами тощо. Усі фінансові плани підпорядковані гарантуванню фінансового забезпечення діяльності підприємства фінансовими ресурсами і виконанню зобов'язань, за якими підприємство відповідає майном і доходами, отриманими від звичайної діяльності.

Самоокупність – означає організацію фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані у підприємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів і повністю виконати зобов'язання перед постачальниками матеріальних ресурсів, фінансовими установами та бюджетом.

Самофінансування, на відміну від самоокупності, передбачає фінансування не лише відтворення, а й розвиток підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів.

До принципів організації фінансів суб'єктів господарювання також слід віднести оптимальне розмежування джерел формування капіталу та наявність фінансових резервів.

Розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені – є вкрай важливим для підприємств, оскільки в окремі періоди діяльності (або постійно) виникає додаткова потреба в коштах, яку реалізують шляхом отримання коротко- і довгострокових кредитів.

Поєднання власних та позичених коштів дає змогу більш раціонально використовувати і зберігати власний оборотний капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

Формування фінансових резервів – одна з важливих умов діяльності підприємств в умовах ринку. Сформовані резерви за рахунок власних фінансових ресурсів, котрі перебувають у формі високоліквідних активів (грошові кошти, державні та інші високоліквідні цінні папери тощо), мають гарантувати стабільну діяльність підприємства в умовах мінливої ринкової кон'юнктури і виконання зобов'язань перед партнерами і державою.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми суб'єктів господарювання, що визначаються Господарським кодексом України. Він визначає майнову та фінансову відповідальність і правомочність засновників суб'єктів господарювання, структуру управління й способи формування їх капіталу тощо. Найпопулярнішою формою організації підприємств є товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Різновидом цієї організаційно правової форми є акціонерне товариство.

Також на організацію фінансів справляє вплив галузева специфіка діяльності суб’єкта господарювання. Галузеві техніко-економічні особливості впливають на склад і структуру виробничих фондів, тривалість виробничого циклу, особливості кругообігу коштів, джерела фінансування простого та розширеного відтворення, склад і структуру фінансових ресурсів як у грошовій, так й у натуральній формі. Різна фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру витрат на виробництво і реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і оборотних коштів, а це, у свою чергу, визначає різні потреби у фінансових ресурсах. На підприємствах з тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також з сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що обумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту.

Особливості виробничого процесу в деяких видах підприємницьких структур впливають на швидкість обороту фінансових ресурсів, структуру грошових фондів, обслуговуючих цей процес, на взаємини підприємницьких структур з бюджетом і державними цільовими фондами.

В процесі підприємницької діяльності у суб'єктів господарювання виникають господарські зв’язки, формуються фінансові відносини з постачальниками і покупцями, партнерами по спільній діяльності, об’єднаннями і асоціаціями, фінансовою і кредитною системою тощо.

Фінансові відносини підприємств матеріалізуються в грошових потоках внаслідок руху грошових коштів, в процесі яких створюються і використовуються централізовані і децентралізовані фонди (табл. 8.2.).

Фінансові відносини суб’єктів господарювання

Вид відносин	Характер відносин

між засновниками підприємства	у процесі формування статутного капіталу, є першоджерелом створення виробничих фондів, придбання нематеріальних активів
між суб’єктами господарювання	під час розрахунків з постачальниками і покупцями, надання комерційних кредитів, здійснення інвестиційної діяльності, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами, оренди і лізингу.
між підприємством і його підрозділами (філіями, відділеннями, цехами)	з приводу фінансування витрат, розподілу і використання прибутку, оборотних коштів.
між підприємством і його працівниками	у процесі розподілу і використання доходів, випуску і розміщення акцій та облігацій підприємства, виплати процентів за облігаціями і дивідендів за акціями, утримання штрафів і компенсацій за спричинений матеріальний збиток, утримання податків і відрахувань до державних цільових фондів.
між підприємством та інституціями фінансового ринку	з приводу розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів.
між підприємством і галузевими та корпоративними органами(всередині ФПГ, холдингів, корпорацій, спілок, асоціацій, концернів, галузевих міністерств і відомств)	під час формування, розподілу і використання централізованих цільових фондів і резервів, фінансування цільових галузевих програм, проведення маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, проведення виставок, надання фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів і поповнення оборотних коштів.
між підприємством і фінансовою системою держави	під час сплати податків й інших платежів до бюджету, формування державних цільових фондів, надання підприємствам податкових пільг, застосування штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, надходженні коштів із цільових державних фондів
між підприємством і банківською системою	з приводу відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплати відсотків, купівлі і продажу валюти, надання інших банківських послуг
між підприємством і страховими компаніями	під час страхування майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків
між підприємством та інвестиційними інституціями	під час розміщення інвестицій, приватизації

Кожна із зазначених груп фінансових відносин має свої особливості і сферу застосування. Так, наприклад, відносини між підприємством і його підрозділами (філіями, відділеннями, цехами) з приводу фінансування витрат, розподілу і використання прибутку, оборотних коштів впливають на організацію і ритмічність виробництва; між підприємством та інституціями фінансового ринку – на можливості залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності; від ефективної організації відносин між суб’єктами господарювання під час розрахунків з постачальниками і покупцями залежить кінцевий фінансовий результат комерційної діяльності тощо.

В залежності від сфери яку вони охоплюють, сукупність фінансових відносин суб’єктів господарювання поділяють на зовнішні та внутрішні (табл. 8.3.).

Зовнішні та внутрішні фінансові відносини суб’єктівгосподарювання