Громадські організації та рухи: поняття, типологія і функції

Партійні системи. Особливості партійної системи в Україні

Політичне утворення з політичних партій різних типів, що мають стійкі зв’язки і взаємовідносини між собою з приводу державної влади називається партійною системою. Цікавою типологією партійних систем є запропонована Є.Вятром та Дж.Сарторі, яка розрізняє сім типів: однопартійну; з партією-гегемоном; з домінуючою партією; двопартійну; поміркованого плюралізму; поляризованого плюралізму; атомізовану. В основу цієї типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, а атомізована – ідейно різнорідною. Між цими полюсами розташовуються партії залежно від ступеня ідеологічного плюралізму.

В сучасній політології найчастіше розрізняються використовують поділ на три типи партійних систем: однопартійна, двопартійна (біпартизм), багатопартійна. Однопартійна характеризується існуванням однієї легальної партії (Китай, Куба). Така система наділяє партію державними функціями, провокує розвиток диктатури і можливість узурпації влади, проблеми оновлення еліти, порушенню прав людини. Позитивними рисами однопартійності є здатність до мобілізації виробничих і людських ресурсів, відсутність хаосу і дисципліна керівництва. Різновидами однопартійної системи є системи з партією-гегемоном або з домінуючою партією.

Двопартійною вважається система в якій політику визначають дві основні партії. Європейським прикладом двопартійності є взаємодія Консервативної і Лейбориської партії Великої Британії. Двопартійність сприяє стабільності і керованості політичного розвитку. Партія, яка перемагає, на парламентських виборах, отримує право формувати уряд і виробляти суспільно-політичний курс країни. В такій системі виборче законодавство, унеможливлює вплив інших політичних сил.

До багатопартійних партійних систем відносяться ті, які мають більше двох впливових партій. Найпоширенішій з них – система обмеженого (поміркованого) і поляризованого плюралізму. Перша, потребує умов за яких жодна партія не може самостійно знаходитись при владі. Здійснення повноважень можливе за умов формування коаліцій серед близьких споріднених партій. Дж.Сарторі вважав систему «обмеженого плюралізму» найдосконалішою. Вона спрямована на співпрацю, солідарність та демократичність і не має позасистемних партій (Німеччина, Бельгія, Франція).

Громадські об’єднання - це добровільні угрупування, що виникають на основі спільних інтересів. Існування у демократичному суспільстві різноманітних соціальних інтересів потребує їх реалізації через опосередковані інститути. Громадське об’єднання поділяються на громадські організації та громадсько-політичні рухи.

Громадські організації - це масові, самодіяльні і самокеровані об’єднання громадян, що сприяють реалізації цілей певних соціальних груп. Сфера діяльності громадських організацій може поширюватися на все суспільне буття. Найвпливовішими громадськими організаціями у сучасних умовах є профспілки, екологічні та конс’юмерні (товариства, що захищають права споживачів). Важливу роль у політиці відіграють також молодіжні, жіночі, наукові, спортивні, культурні та інші асоціації.

Громадські рухи на відміну від організацій не мають чіткої структури відзначаються стихійним і тимчасовим характером, спрямовані на реалізацію тактичних завдань. Певне поширення мають феміністичні рухи, рухи сексуальних меншин, тощо. Громадсько-політичні рухи мають певні стадії становлення і розвитку. На основі схеми Є.Вятра можна виокремити наступні фази:

· створення історичних, соціальних, економічних, політичних та інших передумов.

· вербалізація прагнень і вимог;

· агітаційно-пропагандистська діяльність;

· розвинена політична діяльність;

· стадія згасання.

В Україні повністю цей шлях пройшов «Народний рух України за перебудову». Національна проблематика, соціально-економічна криза, усвідомлення потреби відстоювання власних прав і свободи, сприяли масовому зародженню цього руху. Але з досягненням конкретної мети - зруйнування СРСР, усунення влади комуністичної партії, здобуттям незалежності України, Рух втрачав свою цілісність. На базі об’єднання утворилось декілька партій, рух припинив власне існування. Така доля спіткала аналогічні структури у Польщі («Солідарність»), Литві («Саюдіс»), тощо.

Сучасна типологія громадських об’єднань відповідно до найбільш поширених критеріїв їх диференціації поділяється:

· за родом діяльності: конструктивні, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні;

· за цілями: ціннісні, асоціальні, політичні, неполітичні;

· за інтересами: економічні, професійні, суспільно-політичні;

· за правовим станом: легальні і нелегальні;

· за класовими ознаками: робітничі, фермерські, підприємницькі;

· за формою організації: стихійні і організовані;

· за ставленням до існуючого ладу: консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;

· за масштабами діяльності: міжнародні, глобальні, локальні, регіональні;

· за мотивами виникнення: релігійні, національні, екологічні, антивоєнні, ветеранські.

Рухи виконують у суспільстві певні функції. Перша група функцій спрямована на забезпечення захисту інтересів членів цього руху. Захисна функція полягає у відстоюванні інтересів спільноти на рівні державних установ, трансляцію вимог і їх забезпечення на різних рівнях влади.

До другої групи функцій належить система відносин з владою в державі. Особливо значущими серед них є артикуляційна, яка полягає у комунікативному зв’язку між громадянами і владою, та опозиційна, що вербалізує накопичену енергію проти владного режиму. Крім того, громадські організації та рухи виконують функції мобілізації і соціалізації громадян.

В політичній науці виокремлюють поняття «груп тиску». Групи тиску - це специфічні громадські об’єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів шляхом впливу на органи державної вдали або політичні партії. Їх вирізняє формальна неорганізованість, неструктурованість, діяльність у вузькому колі осіб. Групи тиску утворюють консультативні структури при владних установах, намагаються безпосередньо впливати на прийняття політичних рішень. Досить часто під групами тиску розуміють олігархічні, корумповані об’єднання «тіньових» структур.

В сучасному українському суспільстві роль громадських об’єднань недостатньо розвинена. Серед причин можна зазначити байдужість громадян внаслідок економічної кризи та вкорінену авторитарну політичну свідомість. Однак, існують об’єднання, що мають міжнародні джерела походження та досить активно діють в українському суспільстві: Фонд Сороса, філія екологічного руху «Greenpeace», тощо.

План практичного заняття №8:

1. Типологія політичних партій і партійних систем;

2. Громадські організації та їх роль у сучасному українському суспільстві;

3. Профспілки. Жіночий та молодіжний рухи.

Завдання для самостійної роботи:

1. Які стадії формування політичної партії визначав М.Вебер?

2. Які критерії використовуються для класифікації політичних партій?

3. Назвіть характерні риси громадських організацій та нові соціальні рухи в політиці.

4. Назвіть функції політичної партії.

5. Сучасна партійна система в Україні.

6. Чи може політична партія бути у країні керівною?

7. Які функції у сучасному суспільстві виконують профспілки?

8. Назвіть три найвпливовіші, на вашу думку, громадські організації або рухи у сучасному світі та дайте їм характеристику.

9. Які громадсько-політичні організації виражають інтереси сучасної молоді?

Література:

Дата добавления: 2017-02-01