Етапи становлення світового та вітчизняного фінансового менеджменту

Стратегічний фінансовий менеджмент якраз і полягає у прогнозуванні напрямків фінансової діяльності на майбутнє, моделюванні параметрів розвитку фінансових процесів з урахуванням прогнозних змін факторів зовнішнього середовища.

Стратегія і тактика фінансового менеджменту

Фінансова діяльність підприємства – це швидко змінюваний, динамічний процес, вона має здійснюватися з урахуванням можливих перспектив її розвитку.

Фінансову стратегію можна визначити як формування систе­ми довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найбільш ефективних шляхів їх реалізації. У зв'язку з орієнтацією фінансової стратегії на довгострокову перспективу стратегічні фінансові рішення мають незначну деталізацію.

На відміну від стратегічного управління фінансами тактика фінансового менеджменту характеризується середнім рівнем деталізації рішень і залежить від поточних можливостей підприємства.

У розробці стратегії фінансового управління фінансовий ме­неджер орієнтується на необхідність забезпечення самофінансування підприємства, тобто накопичення капіталу, достатнього для фінансування розширеного відтворення. Отже, в процесі стратегічного управління фінансами здійснюється пошук шляхів нагромадження капіталу і перерозподілу фінансових ресурсів у найбільш перспективні сфери бізнесу або в розширення масштабів діяльності підприємства.

Залежно від досягнутого рівня фінансової стійкості суб'єкти господарювання можуть обирати орієнтиром одну з трьох базових стратегій фінансового розвитку:

1. Стратегія подолання нестійкості фінансової системи підприємства, або стратегія виживання, до якої вдаються в умо­вах економічної кризи, нестабільності та інфляції, і у випадку, коли показники фінансово-господарської діяльності підприємства набувають стійкої тенденції до погіршення.

2. Стратегія підтримки фінансової стійкості або стабілізації, що застосовується в умовах нестабільних обсягів продажу і прибутку, переважно у галузях зі стабільною економікою.

3. Стратегія розвитку або стійкого зростання, що свідчить про прагнення підприємства до збільшення обсягів реалізації, підвищення рентабельності та покращання інших показників фінансового стану.

У рамках згаданих вище базових стратегій виживання, стабілі­зації та розвитку можуть реалізуватися різні стратегічні альтерна­тиви управління фінансами залежно від загальної стратегії еконо­мічного розвитку підприємства. Місце фінансової стратегії в системі довгострокових планів підприємства відображено на рис. 1.5.

На відміну від стратегічного фінансування, тактичне управління фінансами спрямовано на забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок отриманих доходів, регулювання обсягу поточних грошових виплат. Іншими словами, тактичний фінансовий менеджмент орієнтується на внутрішні джерела фінансування з метою забезпечення самоокупності діяльності. Вирішальна роль відводиться ефективності використання наявних грошових коштів у конкретний проміжок часу.

При цьому значна увага приділяється стимулюванню комер­ційної ініціативи, зростанню продуктивності праці, раціоналізації

витрат, тоді як стратегічний фінансовий менеджмент абстрагується від методів стимулювання, витрати розглядаються лише у зв'язку із фактором окупності, а капіталовкладення – з позицій майбутнього прибутку.

Разом із тим, незважаючи на відмінність строків, цілей та ступеня деталізії, стратегія і тактика фінансового менеджменту значною мірою взаємопов'язані і мають подібний алгоритм розробки (рис. 1.6).

І тактичні, і стратегічні цілі фінансового менеджменту є однаково пріоритетними, незважаючи на те, що згідно з принципом стратегічної орієнтованості тактика управління фінансами є формою деталізації стратегії і розробляється відповідно до визначених раніше стратегічних орієнтирів діяльності підприємства. Але нерідко в реальному житті у зв'язку з необхідністю покращити поточні фінансові показники фінансові менеджери вимушені на деякий час (або навіть зовсім) відмовитися від певних стратегічних дій. Так, тактичні завдання можуть стати для підприємства першочерговими у таких випадках:

• якщо серйозно погіршиться фінансовий стан підприємства і виникне реальна загроза банкрутства;

• коли вилучення ресурсів для реалізації стратегічних зав­дань може призвести до погіршення фінансових показників під­приємства протягом кількох років;

• якщо запропоновані стратегічні дії є дуже ризикованими і можуть справити непередбачуваний вплив на ринкові позиції підприємства та його платоспроможність.

Фінансовий менеджмент як окрема наука виник на межі XIX і XX ст. в міру формування та розвитку грошових і товарних ринків та з появою нагальної потреби у більш детальному обґрунтуванні фінансових операцій економічними розрахунками. У цей період відкриваються комерційні ліцеї і виникає спеціальна наука – комерційна арифметика, в рамках якої і почав формуватися інструментарій фінансового менеджменту.

Предметом комерційної арифметики була техніка нарахування простих і складних процентів, дисконтування майбутніх грошових потоків, розрахунків за борговими цінними паперами та акціями, за короткостроковими і довгостроковими інвестиціями та позиками. Пізніше в країнах із ринковою економікою комерційна арифметика трансформувалася у самостійний напрям фінансового управління – фінансовий менеджмент, – із того часу відбувається його постійний розвиток, уточнення предмету та удосконалення методів дослідження.

У розвитку західноєвропейського та американського фінансового менеджменту залежно від предмету й основних пріоритетів управління фінансами можна виділити низку етапів. Так, зокрема, у 90-ті роки XIX ст. основним предметом вивчення фінансового менеджменту були правові аспекти злиття різних компаній, утворення нових фірм, емісія різних цінних паперів з метою за­лучення та збільшення капіталу. Об'єктивною передумовою розвитку фінансового менеджменту у цьому напрямку є стрімкий розвиток товарного ринку і необхідність концентрації капіталу за допомогою фінансових методів та важелів.

Цілком логічно, що під час економічного спаду в 30-ті роки XX ст. основний акцент фінансового управління кардинально змістився і основним його предметом стали засади антикризового управління фінансами фірм. Відповідно, значна увага приділялася розробці інструментарію для діагностики імовірності банкрутства, оцінці ліквідності активів та механізму регулювання ринку цінних паперів з метою пом'якшення негативних наслідків економічного спаду.

Разом із тим, до кінця 50-х років XX ст. фінансова справа здебільшого викладалась як суто пізнавальний, формально встановлений предмет вивчення. І лише з розвитком теорії аналізу акцент у фінансовому менеджменті зміщується на прийняття фінансових рішень щодо вибору оптимальної структури активів і пасивів за критерієм максимізації прибутковості фірми. У цей час з'являється багато класичних оптимізаційних моделей управління фінансами суб'єктів господарювання.

Таким чином, ретроспективний аналіз зарубіжного досвіду фінансового менеджменту дає підстави для висновку, що з його розвитком все більше уваги приділяється:

- пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів;

- обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику;

- виявлення альтернативних можливостей формування і роз­поділу фінансових ресурсів та оцінку їх впливу на загальну вар­тість капіталу;

- збалансування джерел фінансування бізнесу за допомогою позик та продажу цінних паперів;

- вибір оптимальних схем нарахування дивідендів.

В міру ускладнення системи зовнішніх і внутрішніх фінансових відносин суб'єктів господарювання, посилення конкуренції на фінансових і товарних ринках, глобалізації бізнесу та викори­стання сучасних комп'ютерних технологій об'єктивною стає по­треба у довгостроковому фінансовому плануванні та прогнозу­ванні, використанні нових фінансових інструментів та важелів, розумінні механізму міжнародних фінансів, розробці спеціаль­них інформаційних систем підтримки фінансових рішень.

Відповідно, в усьому світі розширюється предмет та ускладнюється інструментарій сучасного фінансового менеджменту з урахуванням вимог нового етапу економічного розвитку. На зміну функціональному підходу, за якого увага окремих фінансових менеджерів концентрувалась на удосконаленні процесу виконан­ня окремих управлінських функцій (планування, організація, мотивація і контроль) відповідно до прийнятої на фірмі спеціалізації та організаційної структури управління, приходить системний підхід, за якого ситуація оцінюється комплексно і всебічно аналізується вплив альтернативних фінансових рішень на стан фінансової рівноваги економічного суб'єкта в короткостроковому і довгостроковому періодах.

Якісна зміна предмету дослідження і підходів до реалізації фінансового менеджменту в світовому масштабі не могла не вплинути на процес його формування в Україні та інших країнах СНД. При цьому об'єктивна необхідність застосування методів і принципів фінансового менеджменту у вітчизняній господарській прак­тиці глибоко пов'язана з ходом розбудови ринкової економіки і розширенням самостійності суб'єктів господарювання на макрорівні Залежно від співвідношення в процесі управління фірмою світового досвіду та національної специфіки в економічній літе­ратурі виділяють три основні концепції, а саме: концепцію копію­вання західної теорії менеджменту, концепцію адаптації західної теорії менеджменту і концепцію створення вітчизняної теорії менеджменту.

Враховуючи основний зміст цих концепцій, слід зазначити, що жодна з них не є універсальною. Так, незважаючи на значну ефективність західних моделей управління фінансами їх не можна повністю копіювати, враховуючи специфіку формування вітчизняного ринку, нестабільне законодавство, особливості оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. З цих позицій більш логічно під час управління фінансами застосовувати в комплексі концепції адаптації західної теорії і створення вітчизняної теорії менеджменту і при цьому використовувати західний досвід фінан­сового менеджменту лише в тій частині, яка може виявитися корисною в специфічних умовах української економіки.

Аналіз розвитку вітчизняного фінансового менеджменту дає змогу зробити висновок, що на початковому етапі його станов­лення головною особою в організації фінансів більшості підприємств, особливо малих і середніх, є головний бухгалтер, до функцій якого належать збір та обробка первинної фінансової інфор­мації, облік витрат, обґрунтування цін на продукцію, прийняття рішень щодо доцільності кредитування, організація взаємовідносин з кредиторами та дебіторами, органами фінансового та податкового контролю.

На великих корпоратизованих підприємствах в міру ускладнення управлінських завдань відбувається поступальний розвиток фінансового менеджменту в напрямку виділення його окремих функцій (планування, організація, мотивація і контроль) і створення спеціалізованих фінансових служб. Тобто мова вже йде про функціональний підхід до управління фінансами з використан­ням загальних стандартизованих фінансових методів, процедур і технологій. Відповідно, на цій стадії підвищується роль фінансового директора як координатора діяльності окремих фінансо­вих підрозділів підприємства.

Враховуючи нестабільність розвитку вітчизняної економіки, основний акцент під час розробки теорії та практики управління фінансами робиться на особливостях антикризового менеджменту, методах підтримки фінансової стійкості, обґрунтуванні фінан­сових рішень в умовах інфляції.

Водночас, з розвитком вітчизняного фінансового менеджменту все більше уваги приділяється пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів, обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику, виявленню альтернативних можливостей формування і розподілу фінансових ресурсів, збалансуванню джерел фінансування бізнесу відповідно до обраних пріоритетів діяльності, вибору оптимальних схем розподілу прибутку.

І, як свідчить досвід роботи вітчизняних підприємств, ті суб'єкти господарювання, які активно використовують нові фінансові інструменти та важелі у довгостроковому фінансовому плануван­ні й активно впроваджують спеціальні інформаційні системи підтримки фінансових рішень, змогли вчасно переорієнтуватися на стратегію і тактику виживання, адекватну принципово новим умовам роботи в ринковому середовищі.

В умовах посилення ринкової конкуренції, постійної зміни зовнішніх та внутрішніх чинників на вітчизняних підприємствах у найближчому майбутньому утвердиться системний підхід до управління фінансами. Зазначений підхід полягає у врахуванні взаємодії окремих структурно-функціональних елементів фінан­сової системи, всіх її рівнів і підсистем з метою отримання загаль­ного (системного) ефекту від управлінських рішень. Як показує практичний досвід, покращити кінцевий результат фінансово-гос­подарської діяльності підприємств вдасться завдяки формуванню комплексу взаємопов'язаних управлінських завдань, використан­ню системи фінансових методів і важелів, цілеспрямованому і ком­плексному впливу на систему різноманітних фінансових відносин.

Якнайшвидше впровадження системного підходу в практику управління фінансами вітчизняних підприємств дасть змогу більш гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища і досягти синергійного ефекту від управлінських дій.

Дата добавления: 2017-02-01