Студопедия

КАТЕГОРИИ:



Мы поможем в написании ваших работ!

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мы поможем в написании ваших работ!

ВВЕДЕНИЕ


12.2

12.1

11.2

11.1

10.3

10.2

10.1

9.2

9.1

8.2

8.1

7.5

7.4

7.2

7.1

6.5

6.4

6.2

6.1

5.3

5.1

4.4

4.3

4.2

4.1

3.3

3.2

3.1

Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, тобто гроші як специфічний товар постійно змінюється під впливом попиту та пропозиції різних суб'єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів. Канали фінансового (грошового) ринку, котрими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи: канали прямого та непрямого фінансування.

Як відомо, грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з ринку позичкових капіталів (охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб і їх надання у вигляді позик на умовах поворотності, строковості й платності) та ринку цінних паперів (охоплює і кредитні відносини, і відносини співволодіння, які оформляються цінними паперами, що можуть продаватися, купуватися і погашатися).

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, які обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються та купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик і фінансових активів, на другому – грошові кошти у вигляді середньо- та довгострокових кредитів, фінансових активів і акції.



За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку та відкритого ринку. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Окрім того, операції на ньому дають банкам змогу отримувати додатковий прибуток, управляти процентами та банківськими ризиками. На відкритому ринку відбувається купівля-продаж цінних паперів центральним банком.

Суб'єктами грошового ринку є: банки, держава, спеціалізовані фінансово-кредитні установи та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, зазвичай, короткострокові боргові зобов'язання.

Інструменти ринку грошей є: скарбничі (казначейські) й комерційні векселі, облігації, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Це означає, що попит на гроші необхідно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу.

Існує два мотиви (джерела) сукупного попиту на гроші:

1. Попит на гроші для трансакцій. Він існує, оскільки індивідууми потребують готівку чи депозитні гроші, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Попит на гроші для трансакцій чутливий до витрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на деякі види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми накопичення своїх грошей і хочуть тримати гроші як активи.

2. Попит на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття «портфеля», що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство – «портфель» (набір цінних паперів або інших ліквідних активів) у економіку.

Попит на гроші залежить від таких економічних чинників: рівня цін (інфляції) (Р), реальних доходів (Y) і норми процента (r).

Функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати так:

Md = f (P, Y, r).

Виділяють такі чинники попиту на гроші:

1. Зростання динаміки цін залишає незмінним реальний попит на гроші, в тому числі пропорційне збільшення попиту на номінальні грошові залишки.

2. Зростання альтернативної вартості збереження грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.

Вищий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки.

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська система скеровує пропозицію грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких важливого значення набувають такі макроекономічні показники: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, що широко використовуються для визначення потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Водночас пропозиція грошей (Мs) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора m:

Ms = Mh × m.

Грошову базу, що має властивості мультиплікаційного впливу на Мs, називають також ланкою підвищеної ефективності, або «сильних грошей». За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків. При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку.

Банківські резерви – це категорія, яка містить також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (M0, M1). Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який переважно впливає на структуру грошової маси. Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною.



Зв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор, як уже зазначалося, – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є оберненою величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Це засвідчує, що зі збільшенням резервної норми або при вищому співвідношенні готівки відносно депозитів величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує кількісні параметри грошової маси, тобто показує максимальну кількість нових грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар, гривня тощо), від операцій на відкритому ринку.

Тема 4

Грошові системи

 

Програмні питання:

4.1 Суть грошової системи, її призначення та місце в економічній системі країни. Елементи грошової системи

4.2 Основні типи грошових систем, їх еволюція. Системи металевого та кредитного обігу

4.3 Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи

4.4 Грошово-кредитна політика центрального банку:суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання

4.5 Фіскально-бюджетна політика в системі державного регулювання ринкової економіки. Сеньйораж і монетизація бюджетного дефіциту (с.в.)

 

Грошова система – це запроваджена державою форма організації грошового обігу в країні. Основними елементами грошової системи є:

Ø грошова одиниця (встановлений у законодавчому порядку грошовий знак; призначений для вимірювання цін товарів і послуг);

Ø масштаб цін (законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею);

Ø емісійна система (установи, які здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії);

Ø форми грошей (матеріалізована в певному типі загального еквівалента вартість, яка забезпечує стабільність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу. До основних форм грошей належать банківські білети, казначейські білети та розмінні монети. Суттєвою відмінністю видів грошових знаків є механізм їх емісії);

Ø валютний курс (співвідношення між грошовими одиницями різних країн, що використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни);

Ø регламентація готівкового та безготівкового обігу (охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо).

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Типи грошових систем класифікуються:

1. Як елемент господарського механізму:

· грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);

· грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

· грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);

· грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової).

3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

· саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);

· регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи).

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу.

Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами – золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

Ø система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

Ø система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

Ø система «кульгаючої» валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм – це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є:

Ø золотомонетний стандарт (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

Ø золотозлитковий стандарт (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

Ø золотодевізний стандарт (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

Отже, система металевого обігу – це обіг металевих грошових знаків (монет).

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може бути у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Регулювання грошового обігу здійснюється заходами, спрямованими на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу – це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.

Регулювання грошового обігу – сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.

Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:

прямі (механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються, згідно з пріоритетами макроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);

опосередковані (здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).

Операції на відкритому ринку – гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банків, а також застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) або рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.

Політика облікової ставки виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон'юнктурних коливань економіки і застосовується для управління кредитною активністю.

Політика мінімальних резервів – найжорсткіший інструмент грошово-кредитного регулювання; виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку; застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.

Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики – це основна функція центрального банку.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

а) політика грошово-кредитної рестрикції (політика «дорогих грошей») – весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;

б) політика грошово-кредитної експансії (політика «дешевих грошей») – забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

Ø стратегічні – можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

Ø проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;

Ø тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система – центральний банк і комерційні банки; урядові структури – Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:

— здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

— регулювання резервної норми комерційних банків;

— зміну норми банківського процента;

— рефінансування комерційних банків;

— валютне регулювання.

Операції на відкритому ринку – це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, в зв'язку зі зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Обов'язкові резерви – це частина (норма в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або зі встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей і банківського кредиту.

Облікова ставка процента формується на основі надання центральними банками позик комерційним банкам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію – визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

Рефінансування комерційних банків здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеження цільового призначення, лімітування обсягів окремих позичок тощо.

Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при ньому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводить до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти.

Тема 5

Інфляція та грошові реформи

 

Програмні питання:

5.1 Суть, причини та наслідки інфляції

5.2 Шляхи усунення загрози інфляції (с.в.)

5.3 Сутність та види грошових реформ, особливості їх проведення в Україні

 

Інфляція – процес знецінення грошей, що виявляється як постійне підвищення загального рівня цін унаслідок перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями.

Темп інфляції для певного року можна обчислити так:

 

Основними формами вияву інфляції є:

Ø знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

Ø поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку загалом;

Ø знецінення національних грошей стосовно іноземної валюти;

Ø зниження валютного курсу національних грошей.

Незважаючи на те, що інфляцію в різних країнах вчені розуміють по-різному, її слід розглядати як наслідок внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні причини такі:

– зростання цін на світових ринках;

– скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

– від'ємне значення зовнішньоторговельного балансу;

– посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів.

Внутрішні причини такі:

– деформація економіки;

– монополія держави на грошову емісію;

– монопольне становище великих виробників та їх диктат цін на ринках;

– монополія профспілок на ринку праці та можливість їх впливу на рівень оплати праці;

– непомірно високі податки або процентні ставки за кредит;

– порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести такі:

Диспропорційність – незбалансованість державних видатків і прибутку, дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси, тобто до інфляції.

Інфляційно небезпечні інвестиції – здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок – до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок чималою мірою олігополістичний. Оскільки олігополіст зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, що використовується ним для утримання чи підвищення цін на товари.

Інфляційні очікування – виникнення в інфляції самопідтримувального характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають у ціну власних товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розкручують цим самим маховик інфляції.

Інфляція класифікується на такі види:

1. Залежно від характеру інфляції і темпів наростання інфляційних процесів:

Ø помірна інфляція характерна повільним зростанням цін (до 10% на рік);

Ø галопуюча інфляція (від 10 до 200% на рік);

Ø гіперінфляція (до 1000% і більше на рік).

2. Залежно від зростання цін за товарними групами:

Ø збалансована інфляція визначається пропорційною зміною цін на різні товари;

Ø незбалансована інфляція визначає зміну цін різних товарів відносно один до одного в різних пропорціях.

3. Залежно від ступеня передбачення:

Ø очікувана інфляція – прогнозоване зростання цін;

Ø неочікувана інфляція – не прогнозоване зростання цін.

4. Залежно від поширення інфляційних процесів:

Ø локальна інфляція має місце в межах окремих країн;

Ø світова інфляція охоплює групу країн або цілі регіони.

Ø розв'язання проблем дефіциту державного бюджету. Дефіцит державного бюджету повинен покриватися не додатковою емісією грошей, а через державні позики, які можна буде погасити;

Ø реформи оподаткування, скорочення податкових ставок;

Ø структурна перебудова і конверсія військового виробництва;

Ø регулювання валютного курсу;

Ø приватизація;

Ø засоби збільшення норм заощаджень і зменшення їх ліквідності;

Ø скорочення платоспроможного попиту внаслідок проведення грошової реформи;

Ø підвищення процентних ставок за кредит;

Ø заморожування підвищення цін, коли має місце зростання попиту на ринку споживчих товарів і коли маса цих товарів не може збільшуватися.

Також інфляція має цілу низку наслідків, а саме:

1. Зниження життєвого рівня населення у формах:

а) зниження реальної вартості особистих заощаджень;

б) скорочення поточних реальних доходів.

При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умови індексації, оскільки протиінфляційні компенсації відстають від темпу зростання цін (при гіперінфляції важко передбачити рівень зростання цін) і не покривають скорочення доходів населення.

2. Ефект інфляційного оподаткування (зниження реальної вартості накопичених грошей).

Серед протиінфляційних заходів можна виділити такі:

· грошові обмеження, обмеження доходів населення через заморожування заробітної плати;

· зовнішні (зростання цін на світових ринках; скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі; від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу);

· внутрішні (деформація економіки; монополія держави на грошову емісію; монопольне становище великих виробників і їх диктат цін на ринках; монополія профспілок на ринку праці та їх можливість впливу на рівень оплати праці; непомірно високі податки або процентні ставки за кредит).

Тривалі та глибокі кризові явища в економіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розроблення та здійснення заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан грошового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законодавчої влади або форми концентрованих за часом і місцем дій, спрямованих на кардинальну зміну ситуації. У такому разі зазвичай говорять про господарську або грошову реформу.

Грошова реформа – це повна або часткова структурна перебудова наявної грошової системи країни з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту.

Залежно від ознаки класифікації розрізняють декілька видів грошових реформ (табл. 5.2.1).

Таблиця 5.2.1

Класифікація грошових реформ

Критерій Види реформ Характеристика
За глибиною перетворень Повні (структурні) Передбачають проведення радикальних структурних і оздоровчих перетворень у фінансово-кредитній системі та грошовому обороті країни
Часткові У процесі реалізації вносяться необхідні зміни й раціональні вдосконалення до окремих елементів механізму організації грошового обороту та реформуються певні елементи грошової системи
Реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів Передбачають формування та проведення реформ шляхом запровадження спеціальних стабілізаційних заходів
За характером обміну старих грошей на нові Паралельного типу (консервативного типу, найскладніші за технікою проведення) Випуск в обіг нових грошей здійснюють поступово, паралельно з проведенням радикальних перетворень в економіці, фінансах і грошовому обігу. Потребують тривалого часу, паралельного обігу нових грошових знаків зі старими. Прикладом успішного застосування такого методу може бути грошова реформа, що здійснювалась у Радянському Союзі в 1922-1924 pp.
Конфіскаційного типу Формують диференційоване співвідношення обміну грошей залежно від форми запасу старих грошей. Можуть запроваджуватися різні співвідношення, які залежать від обсягу поданого до обміну запасу старих грошей, від форми власності власника. До цих реформ належить нуліфікація, яка була запроваджена після перевороту 1917 р. в Росії
Неконфіскаційного типу Обмін грошей здійснюється за єдиним співвідношенням, тоді як уцінка запасів грошей, доходів, цін і тарифів – однаково для всіх суб'єктів економічних відносин (грошова реформа в Україні 1996 р.)

Світовий досвід знає два основні методи проведення грошових реформ (рис. 5.2.1).

Методи проведення грошових реформ
Метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений або навіть на невизначений строк (заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно даватимуть їх власникам дохід)
Метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням

 


Рис. 5.2.1. Методи проведення грошових реформ

Сучасними найпоширенішими методами проведення стабілізаційних заходів стали такі (рис. 5.2.2).

Прихована
Відкрита
Обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним зниженням вагової кількості металу у грошовій одиниці
Обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу
Закреслювання нулів, тобто зміцнення масштабу цін
Зниження курсу національної валюти стосовно іноземних, викликане переважанням кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над їх товарним забезпеченням; основними причинами девальвації є інфляційні процеси і дефіцит платіжного балансу
Анулювання, оголошення недійсними грошових знаків, що знецінилися, але ще перебувають в обігу
Офіційне підвищення золотого вмісту національної валюти або вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют, зростання цін експортних товарів у іноземній валюті та зниження їх конкурентоспроможності на ринку
Методи проведення стабілізаційних заходів
Деномінація
Девальвація
Нуліфікація
Ревальвація

 


Рис. 5.2.2. Методи проведення стабілізаційних заходів грошових реформ

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліпшення всієї сфери грошового обігу. Це обов'язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, якими вона не обмежується, бо передбачає і наявність певної стратегії, що пов'язана, як правило, зі створенням відповідних умов для покращання всього процесу суспільного відтворення. Досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей передбачає певний механізм реалізації грошових реформ, конкретні методи їх здійснення.

Тема 6

Валютний ринок і валютні системи

 

Програмні питання:

6.1 Сутність валюти та її класифікація

6.2 Валютний курс і фактори, що впливають на нього

6.3 Світова валютно-фінансова система та її еволюція (с.в.)

6.4 Шляхи становлення національної валютної системи України

6.5 Валютне регулювання і валютний контроль як інструменти стабілізації валютної політики в Україні

6.6 Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання (с.в.)

 

Поняття «валюта» широко використовується в економічній літературі. Але, незважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування.

Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь-якої країни. В інших наукових роботах, поняття «валюта» означає грошову одиницю, яка використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця – лише незначна складова явища грошей, пов'язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові гроші.

Враховуючи сказане, ми згодні з професором Савлуком М.І., у тому що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язане із зовнішньоекономічними відносинами.

Валюта класифікується за багатьма критеріями:

1) Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта – це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що емітується національною банківською системою Національна валюта є основою національної валютної системи.

Наприклад, для Росії – це кошти, номіновані в рублі, для України – у гривні, для США – долари.

Іноземна валюта – це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн.

Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, що забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, – це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

а) введення системи твердих валютних курсів;

б) зобов'язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

в) погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

г) координація політики регулювання грошової емісії та обсягів грошової маси.

2) Щодо валютних запасів країни розрізняють резервну валюту. Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. Так, в ролі резервної валюти використовують долар США, японську єну, фунт стерлінгів.

Для того, щоб валюта набула статусу резервної, необхідно, щоб країна-емітент займала одне з головних місць у світовому виробництві, в експерті товарів і капіталів, мала розвинуту мережу кредитно-банківських установ на власній території та за кордоном, вільну конвертованість валюти, а також впроваджувала її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

3) За режимом використання валюти поділяються на: конвертовані; неконвертовані.

Конвертованість національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки.

Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями:

За повнотою конвертованості:

v повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб'єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів). Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо.

Нині існує досить обмежена кількість валют (трохи більше 20), що функціонують у режимі повної конвертованості. Однак не всі завоювали однакову довіру на світовому ринку і мають однакову сферу застосування в міжнародних розрахунках. Таку свободу може собі дозволити лише країна, яка має конкурентоспроможну на світовому ринку економіку з потужною експертною базою, розвиненими внутрішніми грошовими та інвестиційними ринками.

v часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб'єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів – внутрішньою. Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструменту, за допомогою якої о суб'єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісні фінансові взаємозв'язки. Таким інструментом виступають банківські операції з обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс необхідний:

Ø під час купівлі та продажу валюти у зв'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг;

Ø для порівняння цін світових та національних ринків, а також: вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

Ø для надання кредитів та здійснення інших зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс можна класифікувати за різними ознаками. Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формують на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. Однак плаваючий валютний курс мають тільки провідні валюти – долар США, англійський стерлінг, японська єна та деякі інші. За змішаного валютного курсу держава вибирає валютний режим з урахуванням конкурентної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого «курсового валютного коридору» – встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

До найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, належить поняття реального і номінального валютного курсу.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в певний момент часу на валютному ринку країни. Наприклад, номінальний курс гривні до долара США дорівнює 1,0 дол./8,01 грн.

Номінальний валютний курс збігається із загальним валютним курсом і встановлюється на валютному ринку. Він використовується у валютних контрактах і є найпростішим та базовим визначенням валютного курсу. Однак для довгострокового прогнозування не є зручним, оскільки співвідношення вартості іноземних та національних валют змінюється одночасно із зміною загального рівня цін у країні, що є невід'ємною складовою ринкової економіки.

Реальний валютний курс – це номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

Для його розрахунку використовується формула:

 

де Kr – реальний валютний курс; Kn – номінальний валютний курс; P1 – індекс цін зарубіжних країн; P – індекс цін своєї країни.

Індекс реального валютного курсу показує його зміну з поправкою на темп інфляції в обох країнах. Якщо темп інфляції у своїй країні є вищим від зарубіжного, то реальний валютний курс буде вищим від номінального.

Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції.

В реальній економіці існує безліч факторів, що мають економічний, політичний, правовий чи психологічний характер, і прямо або опосередковано впливають на валютний курс національної валюти. Розглянемо тільки найбільш значні і впливові з них.

1. Платіжний баланс країни. У випадку, коли торговельне сальдо країни є активне, тобто надходження з-за кордону перевищує її валютні витрати, курс національної валюти має тенденцію зростати. Це пов'язано з тим, що збільшення частки експорту порівняно з імпортом, по-перше, призводить до зростання попиту на національну валюту з боку виробників продукції; по-друге, за рахунок пожвавлення експорту зростають надходження іноземної валюти в країну, що позитивно впливає на розвиток її економіки, на підвищення рівня валютних резервів центрального банку, а це, у свою чергу, дозволяє проводити монетарну політику, спрямовану на стабілізацію курсу національної валюти.

2. Пропозиція грошей. Як відомо, найбільш інфляційний вплив має агрегат М1 – готівка та залишки на рахунках. Як правило, зростання у країні на 1% грошової маси призводить до миттєвого зростання на 1% внутрішніх цін, при цьому механізм паритету купівельної спроможності забезпечує відповідне знецінення національної валюти на 1%. І навпаки, зростання іноземної грошової пропозиції на 1% спричиняє адекватне зростання зовнішніх цін та подорожчання національної валюти на 1%.

3. Дефіцит державного бюджету є безпосередньою причиною збільшення грошової маси в обігу й призводить до зниження курсу національної валюти у довгостроковому періоді.

4. ВВП – основний індикатор стану національної економіки. Його зростання означає загальне пожвавлення економіки країни, нарощення обсягів виробництва, зростання платоспроможного попиту населення, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зовнішніх ринках та зниження рівня споживання іноземних товарів, приплив іноземних інвестицій в економіку країни, достатнє фінансування соціальної сфери та державних програм. Це призводить до зростання попиту на національну валюту і зумовлює її зміцнення.

5. Рівень реальних процентних ставок визначає загальну доходність вкладень в економіку країни (процент за банківськими депозитами, рівень середньої норми прибутку, доходність за облігаціями). У цьому випадку, коли реальні процентні ставки зростають, курс національної валюти має тенденцію до підвищення. Однак, якщо номінальні ставки зростають повільніше, ніж темп інфляції та ВВП, курс національної валюти може навіть знижуватись.

6. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції у країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори.

7. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

8. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютного ринку. Фондовий ринок може залучити іноземну валюту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

На зміну валютного курсу найчастіше впливає декілька факторів, тобто спостерігається складне їх переплетення і висування в ролі вирішальних то одних, то інших факторів.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо або визначатися у процесі їх взаємного котирування.

Котирування валют – це встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів. Кількісне значення валютного курсу розраховується (котирується), як правило, з точністю до 4-го знака після коми.

Котирування курсів валют буває пряме і непряме.

Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу.

Непряме котирування визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти. Як правило, це менш поширений вид встановлення валютного курсу.

У банківській практиці встановлюється курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким купують валюту. Повне котирування включає курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами продавця (продаж) і покупця (купівля) – маржа – є для банків джерелом прибутку. Центральний банк може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку для уповноваження банків та інших кредитно-фінансових установ.

Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Однак у вирішенні цього питання молода незалежна держава мала багато труднощів, а саме:

1. Україна змушена була взяти на себе обслуговування та погашення 16,37% загального боргу колишнього СРСР, який становив близько 80 млрд. дол. США, з них 60 млрд. – західним країнам, 20 млрд. – країнам Азії та Східної Європи.

2. Ситуація для України ускладнювалася ще й тим, що на межі повного розорення опинилися державні і приватні підприємства, які мали рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, статутний та резервний фонд якого, а також будівлі та споруди, інше майно згідно з постановою Президії Верховної Ради Російської Федерації від 13 січня 1992 р. було передано у власність Центрального банку Російської Федерації. Це означало, що Зовнішекономбанк фактично був визнаний банкрутом, а валютні та інші внески України привласнювались Росією. Загалом вкладники України втратили на валютних рахунках Зовнішекономбанку СРСР приблизно 500 млн. інвалютних карбованців валютної виручки.

3. Росія практично привласнила й весь алмазний, художній фонді золотовалютні запаси колишнього Союзу.

4. Відсутність нормативної бази, яка б регламентувала зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів ринкових відносин та організацію валютного регулювання і контролю в Україні.

Створення національної валютної системи України в період ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи в Україні можна умовно поділити на три етапи (табл. 6.4.1).

Таблиця 6.4.1

Історичні аспекти становлення національної валютної системи України.

І етап (1991-1994 pp.)
Головні ознаки Основні заходи та результати
1. Вумовах глибокої економічної і фінансової кризи, гіпервисокої інфляції, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ майже не було передумов для нормального розвитку валютного ринку. 2. Суто адміністративний порядок валютного регулювання. 1. Основною перевагою і результатом цього етапу було створення нормативної бази щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні, а саме: - у 1991р. був прийнятий Закон України «Про банки і банківську діяльність», за допомогою якого установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті, дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових організаціях; зобов'язано НБУ організувати накопичення та збереження золотовалютних резервів; - 16 квітня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність»; згодом у травні 1993 р. Кабінет Міністрів видав декрет «Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності»; - 12 грудня 1991 р. прийнято «Митний кодекс України»; - 13 березня 1992 р. набрав чинності Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». 2. Результатом посилення адміністративних обмежень валютного регулювання стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Усе це свідчило, про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе.

 

Продовження табл. 6.4.1

II етап (1994 – до вересня 1996 pp.)
1. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин, прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі: результатів торгів на УМВБ, ліквідації множинності валютних курсів, істотного розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольнити через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку; зменшення до 40% частки валютної виручки експортерів, що підлягала обов'язковому продажу. Ринкові методи організації валютних відносин сприяли: 1. Консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності; 2. Валютний ринок був помітно децентралізований; 3. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України; 4. Спостерігалась істотна стабілізація національної валюти – курс долара США за 1995-1996 рр. знизився приблизно на 5%.
III етап (з вересня 1996 р. – до теперішнього часу)
1. У вересні 1996 р. відбувся випуск в обіг постійної національної валюти – гривні. 2. Ринкові засади набули подальшого розвитку. 1. Остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. – введено вільне плавання. 2. Введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень. 3. Певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах. 4. Подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних та фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями. 5. Приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII статті Статуту МВФ, що означало офіційне визначення вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Усі ці заходи сприяли виходу України на зовнішні ринки, дали можливість державі з урахуванням суспільних інтересів значною мірою упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим, дотримання якого сприяє розвитку міжнародного співробітництва, підвищує його ефективність.

Нині Україна здійснює зовнішньоторговельні операції із 115 країнами світу. За обсягом зовнішньоторговельного обороту наша держава посідає друге місце після Росії серед країн СНД. Вартість експортованої продукції становить сьогодні майже четверту частину її внутрішнього валового продукту. Спостерігається поступова переорієнтація України на торгівлю з «далеким» зарубіжжям, передусім із розвиненими ринками Західної Європи, Далекого Сходу, Сполучених Штатів Америки.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Основними цілями валютної політики є:

Ø лібералізація валютних відносин у країні;

Ø забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

Ø забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

Ø захист іноземних та національних інвестицій у країні;

Ø забезпечення стабільності курсу національної валюти. Валютна політика здійснюється органами економічного управління – центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю – і проводиться як координації міжнародних економічних відносин, посилення позиції країни у боротьбі за ринки збуту, сфери вкладання капіталів тощо.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно пов'язані між собою. У широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їхньої діяльності на валютному ринку.

Згідно із законодавством валютне регулювання в нашій країні ґрунтується на режимі валютних обмежень:

1. Обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти;

2. Регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, золота, національної валюти та цінних паперів, репатріації прибутку;

3. Контроль за вкладанням капіталу нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

4. Здійснення валютних операцій у центральному або уповноважених банках;

5. Отримання попереднього дозволу, декларування, заборона або контроль за здійсненням окремих видів валютних операцій.

Головними засобами валютного регулювання є встановлення банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативів обов'язкового резервування коштів. Національний банк встановлює також порядок визначення облікової ставки та інших, процентних ставок за своїми операціями; забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснює валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні; згідно із законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу; проводить операції із цінними паперами на відкритому ринку (купівля і продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ й інших цінних паперів та боргових зобов'язань).

Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. встановлено порядок проведення законних операцій з валютними цінностями на території держави. Цей документ регулює операції з валютними цінностями в іноземній валюті. Згідно з цим документом, до валютних цінностей належать:

· валюта України – грошові знаки, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті;

· іноземна валюта – іноземні грошові знаки, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті;

· монетарні метали – золотометали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів та брухту з них.

Валютні операції – це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між:резидентами у валюті України.

У документі чітко визначено п'ять форм валютних операцій:

Ø скуповування одноразове чи багаторазове придбаних валютних цінностей;

Ø продаж – відчуження валютних цінностей за винагороду;

Ø обмін – відчуження однієї валютної цінності взамін на іншу;

Ø використання валютних цінностей як засобу платежу – плата валютою за товар або послуги, передача або переказ валютних цінностей у рахунок боргу;

Ø використання валютних цінностей як застави – передача таких цінностей для забезпечення зобов'язання під отримання позики.

На здійснення вказаних операцій з валютними цінностями потрібні індивідуальні ліцензії, які видає НБУ. Торгівля іноземною валютою на території України провадиться через уповноважені банки та інші фінансово-кредитні установи, які одержали відповідну ліцензію на таку торгівлю. Порушення правил про валютні операції тягне за собою як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.

Отже, Україна застосовує досить жорсткий режим валютного регулювання. Проте це не змогло протидіяти масовій втечі національних капіталів за кордон і суттєво збільшити надходження іноземної валюти у країну. Відплив валютних, коштів з нашої країни обумовлений неповерненням експортного валютного виторгу, ненадходженням товарів і невиконанням послуг у рахунок погашення авансових платежів з імпорту, маніпулюванням цін експортної та імпортної продукції.

Для боротьби з цими негативними явищами слід посилити контроль безпосередньо за каналами відпливу капіталів та встановити, яким шляхом цей відплив здійснюється. Відомо, що розрахунки за експортно-імпортні операції між резидентами України та юридичними особами-нерезидентами провадять через кореспондентські рахунки банків. Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України є наявність вантажної митної декларації та реєстру вантажних митних декларацій, які фактично підтверджують отримання товару в Україні.

Проте саме ці документи найчастіше підробляють. Тому з метою підвищення ефективності валютного контролю та вдосконалення інформаційного співробітництва між органами валютного контролю НБУ спільно з Державною митною службою створив систему інформаційного обміну даними (угода «Про інформаційне співробітництво між Державною митною службою України та Національним банком України»).

Особливо значну роль у системі міжнародного валютного регулювання відіграє Міжнародний валютний фонд (МВФ). З 1 березня 1945 р. Фонд почав виконувати свої функції, у цьому ж році уклав угоду з ООН і став одним з її економічних підрозділів. З 1992 р. Україна стала членом МВФ, що відкрило їй шлях до західних кредитів.

Здійснюючи функції регулювання міжнародної валютної системи, МВФ:

v сприяє міжнародному співробітництву у галузі валютно-фінансових і торговельних відносин країн-учасниць та стабілізації курсів валют;

v вживає заходів впливу на національну валютну політику і внутрішні фінанси країн-учасниць, приділяє особливу увагу стану платіжних балансів країн;

v сприяє розвитку та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, що створює умови для підвищення рівня зайнятості населення та реальних доходів, а також упорядкуванню валютної системи;

v скасовує валютні обмеження, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі, не допускає знецінення валют;

v надає державам-членам кошти в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжного балансу.

Велика роль у регулюванні світових валютних відносин належить Світовому банку. Це міжнародний інвестиційний інститут. Як член МВФ наша держава співпрацює із Світовим банком, де їй виділено квоту – 10678 акцій загальною сумою 1,3 млрд. дол. Квоту за членство України у Світовому банку внесли Нідерланди у сумі 7,9 млн. дол. Ця країна є країною-опікуном нашої держави у цьому банку. Кредити, надані Світовим банком, дають змогу Україні одержувати значні кошти для прискорення переходу до ринку шляхом структурної перебудови економіки.

Промислове розвинені країни світу широко застосовують і таку форму валютного регулювання, як щорічні зустрічі їх керівників для координації валютної політики. Прикладом можуть служити країни «сімки»: США, Англія, Франція, ФРН, Італія, Канада, Японія. Таким шляхом йдуть і керівники інших державних угруповань.

До дійових засобів валютного регулювання слід віднести також застосування таких типів угод:

ü торговельні та платіжні, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

ü угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво;

ü спеціальні кредитні угоди;

ü міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах.

Отже, цілісність сучасного світу і взаємозалежність національних валют у межах світової валютної системи не виключають необхідності валютного регулювання держав і міжнародних організацій.

Тема 7

Кількісна теорія грошей

 

Програмні питання:

7.1 Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

7.2 Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

7.3 Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей (с.в.)

7.4 Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії

7.5 Зближення концепцій монетаристів та неокейнсіанців у їхніх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасний умовах

У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші – це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення); номіналістична (полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням); кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).

Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті «Про гроші» (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв'язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Грошовий ринок | Реформы Владимира I

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 756; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.096 сек.