Види праці - ручна, механізована, автоматизована

Організація праці - система форм і методів раціонального поєднання і використання робочої сили і засобів виробництва, що спрямована на одержання максимальної ефективності виробництва при мінімумі витрат.

Умови праці - сукупність особливостей знарядь і предметів праці, стану виробничого середовища й організації праці, що істотно впливають на стан здоров'я, настрій і працездатність людей.

Соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні фактори підвищення ефективності праці, вплив техніко-технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці.

Відповідно до даного визначення можна виділити три основних предмети соціології праці:

1. Соціальні закономірності взаємодії людей з коштами і предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. Мова, таким чином, йде про цілий комплекс проблем, зв'язаних з діяльністю людини і колективу в умовах науково-технічної революції, комплексній механізації й автоматизації трудових процесів, з відношенням людей до роботи на конвеєрі, в екстремальних умовах праці (на висоті, у темряві, в умовах, наприклад, хімічного виробництва, в умовах підвищеної радіації і т.п.).

2. Комплекс відносин людини і колективу до праці, його характеру, змісту, умовам. Тут мова йде в першу чергу про фактори мотивації відносин людини і колективу до праці, зв'язаних, зокрема, з матеріальною зацікавленістю, змістом праці, взаєминами в колективі, змістом праці в цілому. Важливо відзначити, що саме ця група проблем, що безпосередньо відносяться до підвищення ролі людського фактора в промисловості, розглядається винятково в рамках соціології праці.

3. Соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, що утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, зв'язків між працівниками, що трудяться спільно, тобто в колективі. У такий спосіб у «сферу впливу» соціології праці входять різноманітні проблеми, що стосуються структури трудового колективу, його функцій, взаємин між членами колективу, у тому числі підлеглими і керівниками (тут проблеми соціально-психологічного клімату колективу, конфліктів у ньому, методів керівництва в колективі, відносин керівництва і лідерства і т.п.).

Найважливіші категорії соціології праці, а саме:

Виділяють такі фактори, що визначають стан умов праці: рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, інтенсивність праці, фізико-хімічні особливості виробничого процесу (хімічний склад повітря, вібрація, контакти з токсичними речовинами й ін.), кліматичні умови (температура, атмосферний тиск, вологість і ін.), біологічні умови (контакти з тваринами, рослинами й ін.). Особливу роль грають естетичні елементи виробничого середовища (колірне оформлення приміщень, функціональна музика і т.п.), а також різні характеристики організації праці (тривалість робочого дня, тижня, кількість перерв і ін.).

Організація праці має на увазі заходи щодо раціоналізації структури керування колективом, форм розподілу і кооперації праці, поліпшення умов праці, впровадження нових методів і прийомів праці, поліпшення умов праці, підвищення рівня кваліфікації і т.п.

Види праці тісно зв'язані зі змістом і характером праці. Так, якщо враховувати характер праці, зокрема, розподіл праці на просту і складну, то можна виділити такі конкретні види праці: 1) проста ручна; 2) складна ручна; 3) проста механізована; 4) складна механізована; 5) проста автоматизована; 6) складна автоматизована.

Зміст праці - соціально-економічна категорія, яка відображає розподіл функцій (виконавських, реєстрації і контролю, спостереження й ін.) на робочому місці і визначається сукупністю операцій, що виконуються.

Зміст праці - це функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, обумовлені предметами і коштами праці, формою організації виробничого процесу. Виділяють такі види змісту праці: фізична і розумова праця, організаторська і виконавська праця, творча і репродуктивна праця, складна і проста праця.

Характер праці - категорія, що характеризує соціально-економічну природу трудового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємодії в процесі праці. Характер праці визначається виробничими відносинами, що панують у даному суспільстві і відображає ступінь їхньої розвиненості. До ознак характеру праці відносять форму власності, відношення працівників до засобів виробництва, відносини розподілу, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці.

Мотивація праці - процес такої орієнтації спонукальних мотивів працівника, (мотив - це стимул, що змушує людину виконувати яку-небудь роботу, брати участь у якій-небудь діяльності), при якій вона прагне до досягнення як своїх особистих цілей, так цілей організації, підприємства, установи.

Мотивація праці тісно зв'язана з відношенням до праці. При позитивному відношенні людини до праці взагалі, своєї професії, свого колективу в неї є присутньою висока мотивація на активну і продуктивну працю.

Ставлення до праці - поняття соціології праці, що відображає фундаментальні принципи системи цінностей особистості, комплекс мотивів, що зв'язують особистість із суспільством.

Відношення до праці вміщає в себе: відношення до праці в конкретних виробничих умовах, відношення до професії, відношення до праці, як життєвої цінності. Відношення до праці залежить від складної системи мотивів трудової діяльності.

Задоволеність працею - стан збалансованості вимог (запитів), пропонованих працівником до змісту, характеру й умовам праці, і суб'єктивної оцінки можливостей реалізації цих запитів.

Очевидна практична значимість вивчення рівня задоволеності працею працівників у тому чи іншому колективі (цим і займаються соціологи, що працюють в області соціології праці). Адже, по-перше, проблема подібної задоволеності дуже складна і визначається не тільки розміром зарплати (зокрема, соціологи розрізняють загальну задоволеність працею, задоволеність різними аспектами виробничої ситуації, задоволеність відносинами в колективі і т.п.). По-друге, очевидно, що саме рівень задоволеності працею виступає як найважливіший показник адаптованості працівника у відповідному колективі.

Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками один стосовно одного.

Як і сама праця, соціально-трудові відносини дуже багатогранні. Їх можна класифікувати: за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні); за способом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні); за суб'єктом (внутрішньо-, міжорганізаційні, внутрішньовиробничі); за обсягом владних повноважень (відносини по горизонталі і по вертикалі); за характером розподілу доходів (відповідно до трудового внеску чи не відповідно до трудового внеску); за ступенем регламентованості (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто офіційно не оформлені).

Аналіз різноманітності соціально-трудових відносин свідчить, що в сукупності вони являють собою майже все соціальне життя в трудових колективах, де визначається: місце людини в трудовому середовищі, її ставлення до праці, мотиви праці і задоволеність нею, престиж і привабливість професії, динаміка стосунків між працівниками і групами працівників стосовно володіння власністю на умови і засоби праці", динаміка трудової поведінки тощо, тобто все те, що підлягає подальшому соціологічному аналізу і вивченню. Від правильності відповіді на ці та інші запитання багато в чому залежить, чи вдасться вчасно знизити соціальну напруженість у соціально-трудових безпечного рівня.

У такий спосіб різноманітність соціально-трудових відносин як предметного поля соціології праці зумовлює коло дослідницьких проблем.

На сучасному етапі першочерговими проблемами у сфері праці є створення необхідних умов для формування такого працівника, який став би реальним співвласником і розпорядником засобами виробництва, а також господарем виробництва предметів і послуг, власного життя.

Метою соціології праці є дослідження соціальних явищ, процесів і розробка рекомендацій щодо їх регулювання та управління, прогнозування І планування, спрямованих на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці й досягнення на цій основі найповнішої реалізації та оптимального поєднання їхніх інтересів.

Завданнями соціології праці є: вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації (колективу); аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів; пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника; оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів та удосконалене ставлення до праці в умовах ринку; посилення соціального контролю і боротьба з різного роду відхиленнями від загальноприйнятих моральних принципів і норм у сфері праці; вивчення причин і вироблення системи заходів для запобігання і вирішення трудових конфліктів; створення системи соціальних гарантій, що захищають працівників у суспільстві і трудовій організації, та ін.

Отже, завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах вирішення першочергових соціально – економічних проблем суспільства та особистості у сфері праці. При цьому неможливо обійтися без соціологічних знань, без навичок користування науковим апаратом соціології праці, основою якого виступають категорії.

Що ж являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, що відбиває певні властивості досліджуваного об'єкта, тобто праці. Вони, як і категорії інших наук, виконують світоглядну та методологічну функції. Не можна вивчати, наприклад, динаміку трудових відносин, не з'ясувавши попередньо деякі характеристики цього явища. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відбивають систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових.

Дата добавления: 2014-01-04