Природа, сутність та функції громадської думки

План

Тема 7. Соціологія громадської думки

Контрольні питання та завдання

Теми рефератів

Питання до семінарського заняття

1.Поняття “поведінки”.

2.Норми поведінки в різні історичні епохи.

3.Поняття соціальної норми.

4.Два значення поняття девіантної поведінки.

5.Соціологічні пояснення девіантної поведінки.

6.Головні вияви девіантної поведінки.

1.Теорія соціальної солідарності Е.Дюркгейма.

2.П`ять типів пристосування людей до соціально та культурно визначених цілей та засобів.

3.Сутність девіації і основні точки зору на її причини.

1. Що таке “соціальна норма”?

2. Визначіть поняття “девіація”.

3. Які ще науки вивчають девіантну поведінку?

4. Опишіть теорію девіантної поведінки та соціального контролю.

5. Чи існує загальновизнана точка зору на причини негативної девіації?

6. Опишіть теорію соціальної солідарності Е.Дюркгейма.

7. Схарактеризайте аномічну концепцію девіації Р.Мертона.

8. Визначіть типи пристосування людей до соціально та культурно визначеним цілям та засобам.

9. Що таке ритуалізм?

10. Що таке “теорія навішування ярликів”?

11. Які є основні форми девіантної поведінки?

12. Що таке “суїцид”?

13. Поясніть суїцидальну активність у певні часові цикли.

14. За соціологічним словником дайте визначення поняттю: „девіація”.

1.Природа, сутність та функції громадської думки.

2.Механізми формування громадської думки та методи її вивчення.

Література

Гречихин В. Лекции по методике социологических исследований. – М., 1988.

Зборовский Г.Е., Орлов Г.П. Социология. М., Интерпракс, 1995. – Гл. 10.

Здравомыслов А. Методология и процедура социологического исследования.. –М.,1969.

Как провести социологическое исследование/ Под ред Т.Горшкова. – М., 1969.

Лекции по методике конкретных социологических исследований / Под ред.Г.М.Андреевой. – М.:Изд-во Моск.ун-та, 1972.

Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000.- С.6-18.

Полторак В.А. Социология: Конспект курса лекций. – Днепропетровск: Арт-Пресс, 1997. – С.8-18.

Рабочая книга социолога. – М., 1983.

Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. М., 1996. – Тема 7.

Соціологія: Підручник / За заг.ред. В.П.Андрющенка, М.І.Горлача.-Київ-Харків, 1998.-С.9-27, 178-200.

Ядов В. Стратегия социологического исследования. – М., 1998.

В останні роки в пресі, на екранах телебаченнячасто наводяться результати соціологічних опитувань. Саме ця галузь соціології є спірною та дискусійною. Достатньо сказати, що коли у Франції на початку 70-х р.р. почали робити опитування громадської думки теоретик П.Бурд”є опублікував статтю під назвою "Громадської думки не існує".

З його точки зору вона являє собою своєрідний артефакт (штучно зроблене утворення). Т.т., центри вивчення громадської думки не вимірюють громадську думку, а фабрикують її, ставлячи ті чи інші питання перед окремими індивідами. В 1990 р. француз П.Шампань випустив книгу, що стала бестселером та мала міжнародний резонанс, "Робити думку: нова політична гра". В ній стверджується, що журналісти, політологи, консультанти з питань комунікації (паблік рілейшнз), використовуючи сучасні технології (зондаж, телефонні опитування, радіо, телебачення), фабрикують громадськудумку та маніпулюють нею.

Як бачимо, склалась ситуація: термін "громадська думка"- один з найбільш розповсюджених, яким оперують не тільки в науці, але і в широкому вжитку; в багатьох країнах його вивченням займаються спеціальні інститути і центри - більшості соціологів в тій чи іншій мірі приходилось працювати в цій галузі соціології, і, разом з тим, деякі з них смають сумнів в незалежному від суб`єктів політичної дії існуванні цього явища. Це витікає із складності даного феномена, його надзвичайної невизначеності. Тому намагатимемося дати деякі загальні уявлення про природу та суть громадської думки.

Історики соціології відносять виникнення терміну "громадська думка" до XII століття як позначення моральної підтримки парламенту з боку населення та приписують його англійському державному діячу Д.Солсбері. Але лише через багато століть він знову ввійшов в обіг у Франції, а потім і в інших країнах. В XVIII столітті громадська думка трактувалась як обнародувана, що стала загальним досягненням- точка зору еліти, що вхожа в академічні кола та літературні салони. Ця точка зору протистояла вираженню приватних інтересів "політичної кучки", якій, в очах "освіченої" буржуазії служила тодішня влада. Протягом всього XIX століття єдиним джерелом громадської думки вважались голоси обраних народом парламентарів.

В кінці XIX ст. ріст масових рухів, вуличних демонстрацій, розповсюдження преси в загальнонаціональному масштабі обумовили появу іншої громадської думки. Вона вступає в конкуренцію з попередньою і співіснує з нею до середини XX ст., а потім зовсім витісняє її. Це вже думка широкої громадськості. Вона стихійна, безпосередня і за своїми якостями відрізняється від думки політичної еліти.

Поряд із зародженням і розвитком суспільної думки як соціального явища, яке відіграє все більше значення в суспільстві, формується і теорія, яка його вивчає. Ще в XIX столітті почалась активна розробка цієї проблеми. Особливо виділяють тут роботу відомого французьського соціолога Г.Тарда "Громадська думка та натовп”, Лоуела "Громадська думка та народні уряди". В XX столітті дослідження різко розширюються. Ф.Теніс видав книгу "Критика громадської думки".

Постають питання: яка ж природа громадської думки, що вона собою являє, які її прояви, функції, роль в суспільстві?

Насамперед, потрібно сказати, що громадська думка – це явище духовне, але своїми коренями воно вростає інтереси та потреби людей, що мають матеріальне походження. Аналіз тлумачення цього явища різними дослідниками дозволяє привести їх до деякого певного знаменника. Ним є "відношення", " оц іночне судження " з боку суспільства в цілому чи окремих соціальних груп про різноманітні явища, події громадського життя, які мають важливе значення для цих соціальних груп. В суспільстві щоденно, постійно відбуваються якісь події, процеси. Але лише порівняно небагато з них зачіпають інтереси великих прошарків населення та лише небагато людей виявляють зацікавлене ставлення до них. В нормальних умовах, коли немає соціальних потрясінь, більшість людей займаються приватними справами і до всього, що відбувається навколо ставляться байдуже. З практики західних країн відомо, що навіть в часи виборів далеко не всі виборці з”являються на дільниці, щоб висловити свою „думку” з приводу кандидатів в депутати і тим самим висловити свою думку щодо певного політичного курсу.

Щоб та чи інша подія стала предметом „громадської думки”, вона повинна зачіпати безпосередньо інтереси певних прошарків населення. Наприклад, якщо уряд має намір суттєво збільшити прибутковий податок та підвищити його "прогресивний" характер, то все населення відреагує миттєво. Абсолютна більшість буде проти, але особливо найбільш високооплачувані, з високими доходами, у яких платежі підвищаться непропорційно вище у порівнянні з групами населення, що мають низькі доходи. Будуть і верстви, що живуть тільки за рахунок соціальної допомоги держави, які підтримають ці заходи уряду, сподіваючись на покращення свого станупри збільшенні бюджету держави.

Правда, не завжди інтереси та потреби настільки очевидні і безпосередньо відчуваються суб”єктом, т.т., людиною чи групою. Частіше всього для оціночного судження потрібні певні знання, компетентність, уявлення про предмет оцінки. Тілько в такому випадку цей предмет набуває для суб`єкта значимість, визнається як певна цінність. Наприклад, при винесенні на референдум принципових положень конституції країни необхідні певний рівень політичної освіченості населення.

Громадська думка не повинна бути науковою і вона не є такою. Вона в більшій мірі базується на повсякденному усвідомленні, що базується на емоціях, почуттях. Тому апеляція до неї з деяких питань з боку політиків може выступати лише як популізм, як важіль в грі політичних сил.

Але громадська думка не стає такою лише в силу того, що її досліджують чи до неї звертаються якісь політичні лідери, партії. Вона існує незалежно від цього. Більш того, дослідники вважають, що думка як оціночне судження виявляє себе лише на першому рівні. На другому рівні вона виступає як спонукальний мотив до дії, а на третьому - вже як практична дія. Т.т. наявність громадської думки є необхідною передумовою будь-яких скільки-небудь важливих змін у суспільстві. Це спосіб виявлення громадської свідомості в цілому.

Декілька століть тому була висунута теза -"думки керують світом". Але справедлива вона в усі часи в тому сенсі, що практичним перетворенням завжди передують зміни в головах, "душах", у свідомості людей. Це справедливо і по відношенню до великих, епохальних подій (социальних революцій) і по відношенню до циклічних коливань в суспільстві. Наприклад, в розвинутих країнах - між лібералізмом і консерватизмом: ці політичні сили перемагають на виборах лише при відповідних змінах в масовій свідомості. У Великобританії багато років очолювала уряд лідер консервативної партії М.Тетчер. Вона користувалась великим авторитетом в суспільстві. Але потім, недивлячись навіть на вагомі успіхи в економічній політиці, жорстка соціальна політика, опора на індивідуалізм поступово змінили стан громадської свідомості великих прошарків населення.

Соціологи вважають, що суб'єктом громадської думки можуть бути соціальні класи, великі соціальні, демографічні, територіальні та інші групи. Індивід у цій якості виступати не може, хоча це вступає в протиріччя з практикою, яку приходиться часто спостерігати. Політичні діячі, депутати, журналісти тощо за своїм об'єктивним положенням і по суб'єктивному сприйняттю претендують на те, що вони говорять від "імені народу", виражають його думку. Приходиться чути, як при обговоренні якогось закону в парламенті депутат заявляє, що "його виборці вимагають певним чином вирішити це питання". Всі ці заяви, схожі на демагогію. По суті, отримавши мандат, депутат отримує підтримку своєму політичному курсові. Що стосується конкретних проблем, то він часто висловлює свою особисту думку, хоч іноді несвідомо. Громадський діяч, хоча і не є суб'єктом громадської думки, може бути її виразником, представляти цю думку.

Громадська думка -широко розповсюджені, переважно оціночні судження великих і малих соціальних груп, що виявляють значимість різноманітних соціальних явищ в плані відповідності чи невідповідності їх інтересам і висловлюють до них своє ставлення.

В останні десятиччя сучасні технології дозволяють політичним акторам, діячам різного рівня "робити" думку.

Ще в 60-х р.р. ХХ ст. популярний серед радикального студенства та інтелігенції Заходу німецько-американський філософ та соціолог Г.Маркузе ввів термін "одномірна людина", для якої характерне атрофоване соціально-критичне ставлення до суспільства. Малось на увазі буржуазне суспільство, де сучасна наука і техніка дозволяє панівному класу через механізм потреб, через "ненасильницьке придушення опозиції" формувати людину, яка інтегрована в існуючу систему так, що у неї і думки немає про необхідність будь-яких змін. В Радянському Союзі опозиція придушувалась не "ненасильницькими" методами, а взагалі навіть слово таке не допускалося. Тих, хто чинив спротив, спочатку оголошували "ворогами народу", а потім "дисидентами", винищували в таборах, розміщували в психушки. І таким чином в суспільстві було досягнуто "ідейно-політичну і морально-психологичну" єдність. А там, де абсолютна єдиність, де немає різниці в поглядах міжду верхами і низами, всередині низів і верхів - там немає і "громадської думки". Звичайно, у окремих людей були ті чи інші судження, але якщо вони відрізнялись від офіційних ідеологічних установок, то вони висловлювались тільки "на кухні". Не було в країні громадської думки як специфічного соціального інституту.

Громадська думка -один з найважливіших компонентів чи ознак, характерних рис громадянського суспільства.

Функції суспільної думки: контрольна (експресивна), консультативна, директивна, аналітична, позитивна, негативна. Але особливо важливе місце посідають оціночна і регулятивна функції. Перша з них - вираження відношення до тих чи інших проблем чи фактів дійсності. Практично в будь-якому судженні прямо чи опосередковано дається оцінка тим чи іншим сторонам соціального життя. В демократичному суспільстві до цих оцінок прислухаються як окремі діячі так і державні структури. Регулятивна функція полягає в тому, що суспільна думка виробляє і насаджує певні норми суспільних відносин.

Дата добавления: 2014-01-04