Людський капітал як соціально-економічна категорія

Важливе місце в системі економічних знань в сучасних умовах належить теорії людського капіталу, яка досліджує залежність доходів працівника, сім’ї, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людини. Офіційною датою зародження цієї теорії традиційно вважається 1962 р., коли була опублікована серія статей, присвячених проблемі людського капіталу. В 1992 р. професорові Чиказького університету (США) Г. С. Беккеру за значний внесок в розробку і популяризацію ідей теорії людського капіталу була присуджена премія ім. Нобеля в галузі економіки.

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень, тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно підвищити свої майбутні доходи, вкладаючи кошти в свою освіту і професійну підготовку, здоров’я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал.

Людський капітал – це сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Оцінка інвестицій в людський капітал і доходів від його використання звичайно здійснюється в грошовій формі. Проте, далеко не всі інвестиції і не всі доходи можна виразити в грошовій формі. Крім грошових витрат навчання, зміцнення здоров’я та інші дії, спрямовані на нарощування людського капіталу, вимагають і нелегкої праці самої людини. Крім грошових доходів (вищих заробітків) людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральне задоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигод. Слід враховувати, що в результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральний соціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, але і підприємство, на якому вона працює, і суспільство в цілому.

Аналіз вкладень в людський капітал в більшості випадків стосується виміру ефективності освіти та підготовки кадрів. З економічної точки зору додаткові капіталовкладення в людський капітал (як і інші фактори) обґрунтовані лише у тому випадку, коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності. В протилежному випадку кошти доцільніше спрямувати на здійснення інших, більш прибуткових інвестиційних проектів, або витрати на цілі поточного споживання.

Якщо розглядати очікувану віддачу від інвестицій в освіту, то кількісно виміряти можна прямі матеріальні зиски і то приблизно – на рівні прогнозів.

Приклад: Ми знаємо, скільки заробляє висококваліфікований бухгалтер, але ми не можемо точно знати, скільки зароблятиме конкретний студент після закінчення університету за спеціальністю «облік і аудит».

Моральні і непрямі матеріальні зиски ще важче оцінювати кількісно, проте їх роль при прийнятті рішень щодо інвестування в освіту дуже значна.

Далеко не кожна людина, приймаючи рішення про продовження освіти, ретельно підраховує всі пов’язані з ним витрати та майбутні вигоди. Однак саме ці вигоди стають важливими складовими формування соціального статусу певної професії або рівня освіти, внаслідок чого виникає (або зникає) мотивація до її отримання.

Між рівнем освіти населення і рівнем економічного розвитку існує тісна взаємозалежність.

Вченими переконливо доведено такі напрями активного впливу освіти на економічне зростання:

1. Освіта та професійна підготовка підвищують продуктивність праці кожної окремої людини, про що свідчить тісна взаємозалежність між рівнем освіти працівників і їхніми заробітками. Освіта або збільшує продуктивність працівника на даному робочому місці, або робить його здатним до такої роботи, результати якої становлять вищу цінність і яка тому краще оплачується. Таким чином, зростання кваліфікації та рівня освіти економічно активного населення підвищує продуктивність праці та ефективність економіки.

2. Освіта розвиває в людині ділові навички і підприємливість. В західній літературі це явище назване «розподільчим ефектом освіти». Робоча ефективність пов’язана зі здатністю виконувати певне коло завдань, розподільча ефективність – зі здатністю приймати правильні рішення.

3. Освіта підвищує сприйнятливість людей до нових наукових ідей і технічних розробок, у зв’язку з чим вони швидше впроваджуються в практику. Прискорюючи поширення науково-технічних відкриттів, освіта тим самим підвищує суспільну продуктивність праці та стимулює економічне зростання.

Таким чином, внесок освіти в економічне зростання полягає в тому, що: вона наділяє робочу силу продуктивними знаннями, сприяє нарощенню нових знань людини, стимулює процес продукування нових ідей та їх реалізації.

Таким чином, переорієнтація економіки на людський розвиток повинна стати найважливішою характеристикою майбутньої стратегії соціально-економічного розвитку, хоча б для необхідності виходу з того стану, в який ввів країну попередній тип розвитку. Посилення соціальної орієнтації зумовлюється також закінченням ізоляції нашого суспільства від цивілізованого світу. Інтеграція України до світового суспільно-економічного простору вимагає орієнтації на значно розвиненіші форми прояву людської природи економічного буття, на високі стандарти соціальної забезпеченості та соціальної захищеності людей, різноманітні методи соціалізації всього, що раніше сприймалося як особиста справа. У традиційному трактуванні соціальний аспект вважався похідним від економічного, людський розвиток – залишковим додатком до економічного, причому в традиціях переважно індустріального розуміння економічного добробуту та могутності. Такий підхід не враховує того, що інформаційна революція вже відкрила новий, постіндустріальний образ економічної моделі побудови суспільства, в якому економічна могутність створюється і примножується переважно за рахунок творчої інноваційної праці: управління інформаційними потоками, створення високих технологій тощо, що передбачає як обов’язкову умову високий рівень освіти, активну трудову мотивацію та мотивацію безперервного розвитку, а відповідно – постійне зростання людських потреб і цінностей та можливостей їх задовольняти.

Дуже важливо усвідомлювати, що взаємодія економічного і соціального факторів не лише забезпечує великі можливості задоволення соціальних потреб, а й сприяє підтриманню високої економічної активності. Інвестиції в людину не лише стають економічно доцільними, але й виступають важливим і необхідним чинником, стимулом, передумовою економічного зростання.

[1] Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. – 2-ге вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – С. 160-161.

[2] Людський розвиток в Україні: можливості та напрями соціальних інвестицій (колективна науково-аналітична монографія)/ За ред.. Е. М. Ліанової. – К.: ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2006. – 111 с.

[3] Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. – 2-ге вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – С. 161-162.

[4] Щоб купити набір продуктів для сім’ї (кілограм масла, сиру, муки, свинячих відбивних, курятини, яловичини, філе тріски, кілограм хліба, яблук, моркви, картоплі, кави і цукру, а також літр молока і десяток яєць) на початку 90-х років ХХ ст. на середню зарплату, в Голландії потрібно було відпрацювати 3 години 12 хвилин, в Швеції – 4 години 11 хвилин, у Фінляндії – 4 години 59 хвилин. [Сколько времени надо работать человеку, получающему среднюю зарплату, чтобы купить набор продуктов для семьи? // Приазовский рабочий. – 1992. – 6 декабря. – С. 3].

Дата добавления: 2014-01-03