Заробітна плата, її форми та функції

Вартість робочої сили зовні виступає в ролі заробітної плати. Вперше спробу її обґрунтування здійснив У. Петті, який зводив заробітну плату до мінімального прожиткового рівня. Надалі цю теорію розвинув А. Сміт і Д. Рікардо. Д. Рікардо визначив заробітну плату як вартість засобів необхідних для існування робочої сили та її сім’ї; виділив номінальну і реальну заробітну плату, тим самим дещо розширив поняття заробітної плати. Більшість економістів зводять заробітну плату до оплати праці.

Купівля-продаж робочої сили на поверхні явищ виступає як купівля-продаж праці. Проте необхідно розрізняти поняття «робоча сила» та її функцію – «працю». Працівник продає свою робочу силу, а заробітна плата – ціна робочої сили.

В ринковій економіці заробітна плата є ціною робочої сили, яка відповідає вартості предметів споживання і послуг, які забезпечують відтворення робочої сили (здатної обслуговувати існуючий технічний базис виробництва), що задовольняють фізичні та духовні потреби самого працівника і членів його сім’ї. Проте заробітна плата – не єдине джерело коштів на відтворення робочої сили, разом із заробітною платою до витрат виробництва робочої сили входять виплати працівникам в разі хвороби, оплата чергових відпусток і часу на перекваліфікацію, вимушених перерв в роботі. До витрат на відтворення робочої сили відносяться і пенсійні виплати. Проте, саме заробітна плата, не зважаючи на всю важливість інших виплат, є основною і значною мірою самостійною формою визначення ціни робочої сили.

Заробітна плата – це перетворена форма вартості і ціни товару робоча сила.

Функції заробітної плати:

1. Відтворювальна – забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї.

2. Стимулююча – заробітна плата, її форми і системи повинні стимулювати високоефективну працю.

3. Розподільна – стимулювання приливу робочої сили в одні галузі і відтоку з інших.

Основні форми заробітної плати:

· Почасова заробітна плата – це оплата вартості і ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу. Вона залежить від кількості відпрацьованого часу. Її доцільно застосовувати там, де виробіток визначається ритмом технологічного процесу.

Для визначення рівня оплати робочої сили визначають почасову ставку заробітної плати, яку називають ціною праці.

(11.1)

Почасова оплата праці, як різновид почасової, використовується для збільшення тривалості робочого дня.

· Відрядна або поштучна заробітна плата – розмір заробітку залежить від встановленої норми виробітку і розцінок. Застосовується там, де необхідно стимулювати збільшення виробництва продукту. Різновидом відрядної оплати праці є індивідуальний, колективний і бригадний підряд.

Кожна форма заробітної плати має відповідні системи оплати праці. Основні системи заробітної плати:

· Прямі: почасова і відрядна.

· Прогресивні: почасова і відрядна.

· Преміальні: відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, відрядно-акордна.

· Багатофакторні: система Тейлора. Форда, Ганта і ін.

· Система участі в прибутках.

· Система людських відносин, довіри і відчуття господаря тощо.

Величина заробітної плати є основним показником рівня життя найнятих робітників.

На рівень і динаміку заробітної плати впливають чинники:

- Стан ринку праці, тобто стан попиту і пропозиції робочої сили.

- Національні відмінності в рівні оплати праці[4].

- Дискримінація в оплаті праці за статевою, расовою, національною ознаках.

Так, у Фінляндії жінки-керівники отримують 71% заробітної плати чоловіків, нижчі службовці – 75%, робочі – 78%.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник за свою робочу силу, тобто заробітна плата виражена в грошах.

Номінальна заробітна плата нараховується працівникам у грошовій або натуральній формі за відпрацьований час або виконану роботу і складається з тарифних ставок (посадових окладів), премій, доплат, надбавок, а також інших видів оплати за невідпрацьований час. Вона включає обов’язкові відрахування із заробітної плати працівників: податок з доходів фізичних осіб, збір на обов’язкове державне страхування.

Реальна заробітна плата – це та кількість товарів, послуг, які працівник може фактично придбати на свою заробітну плату, тобто грошовий заробіток.

На зростання реальної заробітної плати впливають:

- необхідність відтворення складнішої робочої сили;

- дія закону зростання потреб;

- сприятлива економічна кон’юнктура;

- зниження податків;

- рівень цін;

- заборгованість населення (кредити).

Рівень реальної заробітної плати має тенденцію до зниження разом із зростанням вартості робочої сили.

Сучасна динаміка реальної заробітної плати визначається за допомогою індексу вартості життя, який визначається шляхом зіставлення суми товарних цін сьогодення та в майбутньому (минулому).

або (11.2)

(11.3)

Якщо тенденція до підвищення вартості робочої сили перевищує тенденцію до її зниження, то ринкова заробітна плата зростає.

За своїм складом заробітна плата неоднорідна, вона містить різні за функціональним призначенням складові елементи. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. В заробітній платі слід розрізняти основну і додаткову, а також види винагороди, які входять до кожної з них.

В Україні склалася наступна структура заробітної плати (ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03 1995 р. № 108/95-ВР).

Основна заробітна плата. Це – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Отже, основна частина заробітної плати враховує суспільно нормативну міру праці, яка формується під впливом об’єктивних умов виробництва і праці, стійкі відмінності в кваліфікації працівників, складність і відповідальність їх роботи, умови праці і її інтенсивність.

Додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, додаткова частина заробітної плати залежить від чинників виробничої діяльності працівників, які не можуть бути в повному обсязі враховані заздалегідь, відображають специфічні умови праці на даному підприємстві або особливості роботи працівників.

Додаткова частина заробітної плати враховує індивідуальні результати роботи таких працівників, які через особисті здібності досягли особистих успіхів. Форми винагороди такої праці: оплата працівників-відрядників за перевиконання норм виробітку; доплати за суміщення професій (посад); розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт. Крім того, встановлюється надбавка працівникам за професійну майстерність, за високі досягнення в роботі тощо.

Додаткова частина заробітної плати враховує колективні результати праці. Вона виступає в основному у вигляді премій та інших видів винагороди з фонду матеріального заохочення. Премія – це не звичайна надбавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконання особистих завдань. Є також і такі види додаткової заробітної плати, які не пов’язані із створенням додаткового продукту: надбавки за особливі умови праці (за шкідливі умови праці).

Основою організації оплати праці є тарифна система, за допомогою якої здійснюється диференціація і регулювання рівнів заробітної плати різних груп і категорій тих, хто працює згідно кваліфікаційного рівня, умов, інтенсивності та відповідальності виконуваних робіт.

Тарифна система включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації і за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України.

Крім того, тарифна система доповнюється різними надбавками і доплатами, які мають стимулюючий або компенсаційний характер.

Керуючись цими показниками, кожна галузь (підгалузь) народного господарства за рівнем заробітної плати (хоча б в її тарифній частині) повинна займати відповідне місце в народногосподарському комплексі залежно від результатів роботи.

Проте в ході реформування економіки не враховується досвід не тільки економічно розвинених країн, але і більшості східноєвропейських країн (Польщі, Угорщини, Болгарії) в сфері оплати праці, де на першому етапі переходу до ринку в тій чи іншій мірі був збережений жорсткий державний контроль за збільшенням коштів, що йдуть на оплату праці.

В наслідок цього в Україні є багато випадків ухвалення окремих законодавчих або нормативних актів без достатнього обґрунтування і без врахування стану економіки країни, що негативно відбивається на організації оплати праці. Це привело до значних перекосів в рівнях оплати праці, як на окремих підприємствах і організаціях, так і в народному господарстві в цілому. Так, ухвалення ряду законів впродовж 90-х років ХХ ст. зруйнувало тарифну систему оплати праці і усунуло державні органи від впливу на процеси організації заробітної плати.

Нерівні фінансові можливості підприємств окремих галузей (і навіть однієї і тієї ж галузі) дуже відрізняються за своїм рівнем, що призвело до значного порушення міжгалузевих, міжкваліфікаційних та міжпосадових співвідношень в оплаті праці.

Незадовільному стану організації заробітної плати сприяє також відміна державного регулювання нормування праці, передача всіх прав в цій сфері на рівень підприємства.

Все це призвело до того, що рівень заробітної плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, в три рази нижче, ніж в країнах з ринковою економікою.

Різні законодавчо встановлені темпи зростання заробітної плати фахівців основного профілю і обслуговуючого персоналу бюджетних установ і організацій соціально-культурної сфери зумовили значні перекоси в рівнях їх заробітної плати.

Заходи, що вживаються в цій сфері, не усунули накопичених суперечностей.

Організація оплати праці здійснюється на підставі:

­ законодавчих та інших нормативних актів;

­ генеральної угоди на державному рівні;

­ галузевих, регіональних угод;

­ колективних договорів;

­ трудових договорів.

Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Уряд України на сьогодні не приймає участі в процесах організації оплати праці не тільки в матеріальному виробництві, але і в переважній більшості підгалузей бюджетної сфери і не може впливати на їх розвиток. Згідно Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (ст. 8) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств всіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім визначення розміру мінімальної заробітної плати.

Законодавство про оплату праці в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України № 322-08, законів України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди» № 3356-12, «Про підприємства в Україні» № 887-12 та інших законодавчих актах.

Таким чином, заробітній платі належить велика роль в розвитку економіки, підвищенні добробуту народу. На всіх етапах розвитку суспільства вона була і залишається складовою частиною економіки країни і може коректуватися тільки відповідно до змін, які відбуваються в економіці і, перш за все, відносно продуктивності праці.

Дата добавления: 2014-01-03