Комплексне контрольне завдання № 27

1. Мотивація діяльності вчених та її суспільна оцінка.

Статус науки і вченого в умовах НТР все більше й більше привертає увагу як самих діячів науки, так і широких верств суспільства. Сьогодні у свідомість видатних вчених все частіше входить прагнення до узгодженості наукової думки та сенсу людського буття. Більшість вчених усвідомлює той факт, що наука і вчені не існують у соціальному вакуумі, і що найкращі з точки зору їхнього обґрунтування та достовірності досягнення зовсім не гарантують такі ж яскраві в моральному, естетичному, екологічному і т. п. відношеннях результати їхнього практичного застосування. Можна сказати, що в умовах НТР "самосвідомість" науки характеризується її переорієнтацією в сторону гуманістичних цінностей. Усе більше вчених приходить до думки, що наука повинна служити суспільству, здійснювати цивілізаторську місію. Ці вчені починають усвідомлювати, що моральні принципи стають одними з основних мотиваційних джерел діяльності науковців. Як приклад, тут можна розглядати відмову П. Л.Капіци від участі у створенні атомної бомби, що в ті часи могло привести не тільки до матеріальних втрат (ученим, які працювали над створенням цієї зброї добре платили), а й до більш серйозних наслідків. В США у 80-х роках ХХ ст., коли адміністрація Р. Рейгана почала щедро фінансувати так звану програму "зоряних війн" багато наукових працівників відмовились від вигідних контрактів. У країні почався масовий рух проти нової смертоносної зброї, ініціаторами якого були вчені Ілінойського університету. До них приєднались біля 760 членів національної академії наук США, серед яких були 54 лауреати Нобелівської премії. Автор теорії рентгенівських лазерів із ядерним збудженням П. Хагелстайн теж заявив дирекції Ліверморської лабораторії про своє небажання працювати над програмою "зоряних війн". Це рішення він поясним так: "Я хочу проводити дослідження, які б принесли користь всьому людству". Усього ж до літа 1986 року в Сполучених Штатах більше 6500 спеціалістів заявили про свою відмову від участі в розробці програми "зоряних війн" (офіційна назва "стратегічна оборонна ініціатива").

На жаль, в СРСР, де діяльність вчених, як і всіх інших громадян, перебувала під пильним контролем із боку партії та держави, ми не мали прикладів такої високої відповідальності і професійної етики вчених у масовому масштабі. Скоріше навпаки, достатньо згадати травлю академіка О. Д.Сахарова, коли на адресу ЦК КПРС і навіть міжнародних організацій направлялись колективні листи академіків, в яких засуджувалась громадянська позиція визначного вченого й гуманіста. Але і в цій країні в умовах тотального стеження та доносництва були такі діячі науки, які ставили етичну, гуманістичну якість науки вище за тимчасові вигоди, отримання щедрих гонорарів та високих нагород. Ми вже згадували ім'я лауреата Нобелівської премії фізика П. Л.Капіци. Інший лауреат цієї ж премії, теж фізик Л. Л.Ландау завжди прагнув займати незалежну позицію. Про становище вченого та науки в СРСР він говорив так: "У нас наука продажна значно в більшій мірі чим закордоном. Там все-таки є якась свобода у вчених". За ці погляди НКВС заарештовано Ландау у 1939 році. Його звинуватили у причетності до антирадянської змови. Але зважаючи на те, що вже в той час він був досить відомим вченим не тільки вдома, а й за кордоном, сталінське керівництво не зважилось на розправу, як це воно робило із сотнями тисяч своїх менш відомих співгромадян.

Таким чином, суттєвим фактором, який стимулює напрямки праці вченого й науки в цілому є переорієнтація їхньої діяльності в сторону гуманістичних цінностей. При цьому слід зауважити, що якщо раніше пошуки обґрунтування гуманістичних цінностей обмежувались сферою "природної гармонії", як правило у відриві від соціального контексту самої науки і тому вони мали абстрактний характер, то в наш час ці пошуки ще в більшій мірі "заземлюються". В середині самої науки, серед вчених, стає все сильнішим прагнення до нового розуміння соціального змісту наукової творчості, що передбачає формування відповідних нормативно-цілісних структур наукової діяльності та ціннісних орієнтацій - особистої направленості цих структур на реалізацію певних соціальних завдань, пов'язаних з пошуками не тільки об'єктивної істини, а й добра й краси. Усе вище сказане дає право говорити про глобальні зміни ціннісних орієнтацій науки в сторону людини як вищої цінності соціального прогресу.

Одним з основних мотиваційних факторів, який стимулює працю вченого є її оплата. В усьому цивілізованому світі давно затверджене правило: чим більш кваліфікована праця, тим вище її оплата. 1(27) Відмінності у винагороді вчених за їхню працю в різних країнах викликали явище, що одержало назву "відтоку умів". Цей термін ("brain drain", що перекладі з англійської "відтік мозку") з'явився на початку 60-х років ХХ століття у Великобританії, яка дуже постраждала від еміграції своїх вчених до США після другої світової війни.

Масовий процес, пов'язаний з "відтоком умів" з європейських країн до Сполучених Штатів почався ще в кінці війни. В 1944-1945 роках американці стали планомірно захоплювати спеціалістів на території розгромленої Німеччини та її союзників. Наслідком цього було те, що в США опинились більше ніж 5 тисяч німецьких вчених і інженерів, які працювали в області ракетобудування та ядерної енергетики.

В післявоєнний період Сполучені Штати перетворились в основний центр "притягання умів" з усіх кутків планети. У 50-х - на початку 60-х років різко зросла питома вага країн, що розвиваються. Якщо в 1956 році їхня питома вага в еміграційному потоці кваліфікованих спеціалістів до Сполучених Штатів складала 33 відсотки, 1967-52, то в 1983-1984 роках до США переїхало з молодих країн 7,9 тисяч інженерів, 1,5 тисяч вчених-природознавців, майже 1 тисяча математиків.

Після розпаду СРСР на захід спрямувався новий потік висококваліфікованих працівників, серед яких було немало вчених. Пояснюється це невисоким рівнем оплати праці наукових співробітників, слабою матеріальною базою інститутів і лабораторій. Вітчизняні вчені ще за часів існування СРСР були одні із найбідніших у світі. В 1989 році середня заробітна плата співробітника Академії наук складала 234 карбованці на місяць. В перерахунку на долари (у реальному виразі) виходило, що науковий працівник за місяць заробляв у середньому десь біля 50 доларів, що становило 600 доларів за рік. В той час у США заробітна плата вченого дорівнювала близько 50 тисячам доларів за рік, тобто була в сто разів більшою. На жаль, майже нічого не змінилося у цьому відношенні і в незалежній Україні.

Така ситуація привела до масового від'їзду наших вчених за кордон. Від'їжджають молоді, невідомі і разом із ними мастиві вчені. Наприклад, в одному з американських університетів працює рядовим професором колишній директор інституту космічних досліджень СРСР, Герой Соціалістичної праці академік Р. Сагдєєв. В університеті штату Міссісіпі кафедра фізики зайняти повністю емігрантами з колишнього СРСР, за що американці прозвали її "Москвою на Міссісіпі". У створеному в 1987 році у цьому ж штаті інституті теоретичної фізики всі 5 професорських посад також займають вчені з країн СНД. За даними інформаційного агентства США (ЮСІА), із червня 1988 року до липня 1990 року в американських університетах викладали протягом не менше одного семестру 154 фізики, і 46 математиків із колишнього СРСР. А з червня 1990 по січень 1991 року 87 фізиків і 47 математиків пропрацювали там по три і більше місяців. Р. Сагдєєв вважає, що в США на постійне місце проживання переїхало понад 20 відомих вчених із різних місць колишнього Радянського Союзу. До цього слід додати, що так як в Україні оплата праці вченого одна з найнижчих серед країни СНД, то й еміграція наукових працівників звідси йде не тільки до високорозвинених країн, а й до країн близького зарубіжжя, насамперед до Росії, і навіть до країн третього світу. Тільки за півтора роки - з середини 1993 до кінця 1994 року з України виїхало понад 50 тисяч наукових працівників. Починаючи з 1991 року кількість науковців, що від'їжджали з України зростала. Так, в 1991 році виїхали 39 докторів наук, в 1992-57, в 1993-68, в 1994 - майже 90. В 1995 - 1997 роках Україну залишили майже 200 докторів наук (2% загальної кількості), в тому числі 83 - 1996 і 51 - 1997 року. Понад половину (53%) докторів наук, що виїхали з країни у 1997 році працювали раніше в установах та організаціях Міністерства освіти, 16% - Міністерства охорони здоров'я, 12% - інститутах Національної Академії наук. З України від'їжджають фахівці, котрі працюють у галузі математичного аналізу, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, будівельної механіки, хірургії та інших спеціальностей. Переважна більшість із них виїхали 1997 року до Росії: 22 доктори наук, або 43% (1996 р. - 35 осіб, або 42%); решта виїхала до США - 13 (1996 - 15); Німеччини - 4 (8); Канади - 3 (3), Ізраїля - 2 (10); Австралії - 1 (1).

Еміграційні преференції докторів наук розподілялися практично порівну між країнами близького й далекого зарубіжжя: половина з них виїхали в країни СНД та Балтії, решта - в США, Ізраїль, Німеччину, Канаду, Францію. Такі самі пропорції характеризують і розподіл міграційних преференцій кандидатів наук: у 1996 році половина з них (86 чоловік) зробили вибір на користь Росії, Бєларусі, Молдови та Литви; решта 86 поїхали в Ізраїль, США, Німеччину, Канаду, Фінляндію, Австралію, 1(27) а також у країни Центральної Європи - Угорщину, Польщу, Чеську республіку. Усе це призвело до того, що значно скоротився науковий потенціал країни, розпались деякі наукові школи.

Рівень заробітної плати досить адекватно відображає соціальний статус вченого. Наприклад, якщо вітчизняний співробітник НДІ, який провчився 15, а то і 20 років, отримує мізерну платню за свою працю, то й статус його не йде ні в які порівняння зі статусом, скажімо, працівників торгівлі, чи представника адміністративно - управлінських структур. В той же час у такій країні як США у суспільній свідомості особа вченого оточена ореолом поваги. За рівнем довіри, яким серед американців користуються різні соціальні інститути, наука міцно стоїть на другому місці після охорони здоров'я. Цікавим є те, що великий бізнес і політика займають у цій країні відповідно шосте й десяте місце. Високий рівень оплати праці вчених та престижність їхнього статусу викликає не тільки еміграцію наукових працівників до Сполучених Штатів, а й робить американську науку однією з найефективніших у світі. Показником цього є те, що США очолюють десятку країн чиї вчені найчастіше нагороджувались Нобелівською премією. Підкреслимо, що серед американських науковців - лауреатів Нобелівської премії - частка емігрантів складає 1/3, а серед нобелівських лауреатів в галузі фізики й хімії - 2/3.

До стимулів, що відносяться до матеріальної сторони умов діяльності наукових колективів та окремих вчених можна віднести і стан так званого професійного "достатку", або (що є протилежним відносно вище зазначеного) професійної "убогості". Наприклад, приладне, фінансове, матеріальне, взагалі будь-яке оснащення вітчизняної науки завжди відставало від західного. В високо розвинутих суспільствах розуміють, що дешевше створити вченому відповідні умови для продуктивної праці, ніж економити на приміщеннях, устаткуванні, або вимагати від наукових працівників виконання нехарактерних для них функцій. Сьогодні на заході вчений, як правило, має для роботи окремий кабінет, обладнаний комп'ютером та сучасним устаткуванням. В його розпорядженні телефаксна техніка. Фондоозброєність науковця тут складає десятки і навіть сотні тисяч доларів. Наприклад, вартість обладнання, яке мав вчений-мікробіолог в США в кінці 80-х років ХХ ст. дорівнювала в середньому 300 тисяч доларів. У нас часто стільки не набиралось і на цілий інститут.

Ефективність праці науковців у значній мірі залежить і від організації управління наукою. Наприклад, вітчизняного вченого донедавна "вбивала" урегульованість наукових досліджень, що було конкретним проявом адміністративно-командної системи у сфері науки. Рудименти цієї системи збереглись і в наш час. Вони проявляють себе починаючи із правил присвоєння наукових ступенів та звань і, закінчуючи матеріальним заохоченням. На заході останнє слово в присвоєнні наукового ступеня або звання належить тому навчальному закладу, де захищав свою дисертацію пошукач, або де він працює. У нас як і в часи СРСР все строго централізовано і питання присвоювати чи ні вчений ступінь фактично вирішує не спеціалізована рада, в якій відбувся захист дисертації, а Вища атестаційна комісія (ВАК). Відносно ж матеріального заохочення можна сказати, що як і в часи командно-адміністративної системи воно базується на принципі "плата за вчений ступінь, а не за виконану роботу".

Отже, на Заході вчений досить незалежний у своїх дослідженнях. Як правило він веде роботу самостійно, не будучи залученим у складну систему підпорядкування вищестоящим організаціям.

Значним мотиваційним фактором, стимулюючим працю вченого є захопленість ідеєю, прагнення пізнати істину. Історія знає немало прикладів, коли відстоюючи ідею, вчені віддавали все, навіть власне життя. Тут достатньо навести приклади з життя Джордано Бруно й Галілео Галілея. Зразком відданості вченого ідеї та пошукові істини свідчить діяльність відомого радянського вченого Н. У.Вавілова, який ціною власного життя сформував новий напрямок у біології, зв'язавши генетику з селекційною практикою, що дало нові імпульси як самій науці про спадковість та мінливість, так і її більш широкій загальнобіологічній основі-дарвінізму.

Таким чином, звернення відомих вчених сучасності до осмислення соціально-моральних основ своєї діяльності, до проблеми соціальної відповідальності вченого в умовах зростаючого впливу науки на суспільне життя, стає одним із мотиваційних факторів, що стимулюють діяльність наукових працівників. Суттєвим фактором, який впливає на ефективність праці вченого, є її оплата, та забезпечення відповідних умов. Перелік мотиваційних чинників був би далеко не повним, якби ми не назвали такий фактор, як прагнення вченого до пошуку й встановлення істини.

Дата добавления: 2014-01-04