Гормони надниркових залоз

Тема: Фізіологія залоз внутрішньої секреції.

Лекційне заняття №57.

Надниркові залози — це парні органи овальної чи бобоподібної форми, що знахо­дяться попереду нирок. Під капсулою надниркових залоз розміщені кірковий і мозковий шари. Кірковий шар побудований з тяжів епітеліальних клітин, які утворюють три зони: клубочкову, пучкову та сітчасту. Клітини цих зон виділяють три групи стероїдних гормо­нів: глюкокортикоїди, мінералокортикоїди та статеві гормони (андрогени, естрогени та прогестерон).

До глюкокортикоїдів належать гормони кортизон, гідрокортизон та кортикостерон, які беруть участь у регуляції вуглеводного, білкового, жирового та водно-сольово­го обмінів, запальних реакцій, реакціях організму на дію стресових факторів.

При нестачі глюкози в крові здійснюється її утворення з амінокислот під дією цих гормонів. Протизапальна дія гормонів зумовлена зменшенням проникності капілярів та виділенням гістаміну.

Секреція глюкокортикоїдів регулюється гормоном передньої частки гіпофіза — кор­тикотропіном, виділення якого перебуває під контролем кортиколіберину гіпоталамуса.

Мінералокортикоїди регулюють мінеральний і водний обміни. Найбільш активний гормон цієї групи — альдостерон. Завдяки його дії посилюється зворотне всмоктуван­ня води, натрію і хлору в канальцях нирок та підвищується виділення в сечу калію. Сек­реція альдостерону залежить від концентрації в крові йонів натрію і калію, а також об'є­му міжклітинної рідини і крові. При зменшенні кількості натрію або збільшенні калію, а також при зменшенні об'єму міжклітинної рідини і крові спостерігається стимуляція ви­ділення альдостерону і, навпаки, гальмування його виділення в разі збільшення кількос­ті натрію, об'єму міжклітинної рідини і крові та зменшення вмісту калію.

До статевих гормонів надниркових залоз належать чоловічі — андрогени і жіночі — естрогени та прогестерон. Ці гормони беруть участь у формуванні й розвитку статевих органів самця і самки та вторинних статевих ознак.

Мозковий шар надниркових залоз складається з нервових клітин симпатичної нер­вової системи, які виділяють гормони адреналін та норадреналін. Фізіологічна дія цих гормонів подібна до дії симпатичної нервової системи.

Адреналін у мінімальних дозах впливає на серцево-судинну систему — звужує про­світ кровоносних судин, за винятком судин мозку, серця та працюючих м'язів, підвищує частоту й силу серцевих скорочень, знижує проникність капілярів.

Під впливом адреналіну гальмується моторика шлунка та кишок, скорочення м'язів матки й селезінки; розширюється зіниця ока: відновлюється активність стомлених м'язів, особливо в стресових умовах; стимулюється секреція слинних, слізних та потових залоз. Адреналін впливає на обмін вуглеводів, збільшуючи вміст цукру в крові; стиму­лює окисні процеси в клітинах, посилюючи основний обмін речовин; підвищує збудли­вість нервової системи.

Норадреналін є попередником адреналіну. Дія цього гормону подібна до дії адре­наліну, але не цілком тотожна.

Секреція адреналіну й норадреналіну регулюється гіпоталамусом, імпульси від яко­го передаються по симпатичних нервах до мозкового шару надниркових залоз. Секре­ція адреналіну активізується під час посиленої м'язової роботи, сильних емоцій (гнів, біль, страх, переляк).

У разі дії на організм різних ушкоджувальних подразнень, переохолодження, інтоксикацій виникає неспецифічна захисна, пристосувальна реакція, що має назву "реакції стресу". Під час стресу збуджуються кора великих півкуль, гіпоталамус і симпатична нервова система, при цьому мозковий шар надниркових залоз виділяє в кров адрена­лін і норадреналін. Під їх впливом у гіпоталамусі збільшується утворення кортиколіберину, який стимулює утворення й виділення гіпофізом адренокортикотропного гормону, який, у свою чергу, стимулює утворення в корі надниркових залоз глюкокортикоїдів. Во­ни підвищують резистентність організму до стрес-факторів. У розвитку стресу спосте­рігають три стадії: тривоги, резистентності й виснаження.

2. Гормони підшлункової залози.

Підшлункова залоза є одночасно залозою зовнішньої і внутрішньої секреції. Внутрі-шньосекреторну функцію виконують острівці Лангерганса, що складаються з альфа- і бета-епітеліальних клітин.

Бета-клітини виділяють гормон інсулін, який регулює вуглеводний, жировий та біл­ковий обміни. Під впливом інсуліну здійснюється процес окиснення глюкози в клітинах, перетворення глюкози в печінці та м'язах на глікоген, а в жировій тканині — на жир, ак­тивізується синтез тканинних білків.

Альфа-клітини утворюють гормон глюкагон, який сприяє перетворенню глікогену печінки на глюкозу, він є антагоністом інсуліну щодо вмісту глюкози в крові. Під його впливом збільшується вміст глюкози в крові, посилюється розщеплення жиру в жиро­вій тканині. Збільшення вмісту глюкози в крові називають гіперглікемією, а його змен­шення — гіпоглікемією.

Від співвідношення інтенсивності синтезу глюкагону та інсуліну залежить регуляція вуг­леводного обміну в організмі. При зменшенні синтезу інсуліну в крові накопичується знач­на кількість глюкози, і тоді у людей і тварин виникає захворювання на цукровий діабет.

Синтез глюкагону, як і інсуліну, залежить від вмісту глюкози в крові. Гіперглікемія гальмує секрецію глюкагону і стимулює секрецію інсуліну. При гіпоглікемії, навпаки, синтез глюкагону стимулюється, а синтез інсуліну гальмується.

Секрецію інсуліну регулюють також блукаючий і симпатичний нерви. Блукаючі нер­ви стимулюють, а симпатичні — гальмують його секрецію.

Епітеліальні клітини вивідних проток підшлункової залози синтезують гормон ліпокаїн, який стимулює утворення фосфатидів та окиснення жирних кислот у печінці, спри­яючи утилізації жирів, запобігає жировому переродженню печінки.

Відсутність гормону ліпокаїну спричинює ожиріння печінки і втрату її глікогенутворювальної діяльності. У крові та сечі з'являються недоокиснені продукти жирового об­міну — кетонові тіла. Внаслідок цього у тварин виникає захворювання на кетоз.

Нездатність печінки перетворювати глюкозу на глікоген призводить до гіпергліке­мії і як наслідок — до виникнення захворювання на цукровий діабет ліпокаїнового по­ходження.

Дата добавления: 2014-01-04