Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

СУТНІСТЬ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА І ЗАКОНИ ЙОГО РОЗВИТКУ





Тема 16. СУТЬ І СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Маріуполь, 2012

Викладач: к. е. н. Кравченко М.С.

СУТЬ І СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Лекція № 16

З курсу: «Політекономія»

 

1. Сутність світового господарства і закони його розвитку.

2. Міжнародна економічна інтеграція і світовий ринок. Проблеми інтеграції України до системи світового господарства.

3. Еволюція світової валютної системи. Валютні курси і валютна політика.

 

Світова економіка все більше впливає на національне господарство будь-якої країни, в т. ч. України. Одночасно світова економіка має свої власні проблеми, які відрізняються від проблем національної економіки.

 

 

Міжнародні економічні відносини – це система господарських відносин між різними країнами, їх регіональними об’єднаннями, окремими підприємствами.

В літературі, в т. ч. економічній, вживається в значенні міжнародних економічних відносин термін «світогосподарські зв’язки».

Однією з найбільш значних, постійних і довгострокових тенденцій, що сприяє формуванню і розвитку світового господарства, є розвиток процесу інтернаціоналізації.

Інтернаціоналізація господарського життя – процес розвитку стійких економічних взаємозв’язків між країнами та виходу відтворення за межі національного господарства.

В результаті інтернаціоналізації економіки національні господарства залучаються до світового господарства шляхом перетворення виробництва однієї країни на частину світового виробничого процесу. При цьому інтернаціоналізація обміну переростає в інтернаціоналізацію капіталу і виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.

Інтернаціоналізація господарських відносин ґрунтується на міжнародному поділі праці.

Міжнародний поділ праці (МПП) є спеціалізацією окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг, якими ці країни обмінюються між собою.

Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії витрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил в результаті організації оптимального випуску продукції, вдосконалення її якості та збільшення обсягів продукції, що експортується, зарубіжним партнерам.

В міру розвитку міжнародного поділу праці і залучення різних країн до світового господарства вартість стає інтернаціональною категорією.

Інтернаціональна вартістьвизначається середньосвітовим суспільно необхідним робочим часом.



Тому закон вартості займає центральне місце у взаємодії господарських систем різних країн: трансформація відносин, що виникають на основі його дії, така, що там, де продуктивність праці нижча, ніж у конкуруючої системи, зовнішньоекономічні звязки приречені на пасивний і підлеглий стан.

Дія закону вартості викликає необхідність приведення національних вартостей до єдиної інтернаціональної, такої, що відображає суспільно необхідні витрати праці за середньосвітовими умовами виробництва, тобто мова йде про обєктивній основи формування середньосвітових галузевих цін.

На відміну від процесу формування вартості на національному рівні суспільно необхідні витрати праці у світовому масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, що є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробництвом. Всередині країни основні виробники і постачальники продукції на ринок – це, як правило, ті ж самі фірми.

Аналогічно закону вартості з певною специфікою виявляються, як регулятори тих або інших сфер функціонування світового господарства, і інші економічні закони, зокрема попиту і пропозиції, зростаючих потреб, економії часу тощо.

На основі міжнародного поділу праці і співпраці національних економік виникло і розвивається всесвітнє господарство.

Світове, або всесвітнє, господарство – це сукупність національних економік і їх господарських відносин один з одним, тобто міжнародні економічні відносини. Світове господарство об’єднує в одне ціле всі міжнародні торговельно-економічні, фінансові і науково-технічні зв’язки.

Світове господарство склалося на початок ХХ ст. в результаті тривалого історичного процесу. В період первинного нагромадження капіталу зовнішній ринок і зовнішня торгівля для країн почали набувати великого значення, що призвело до зародження світового ринку в XVI – XVII ст.

Світовий ринок це сукупність національних ринків окремих країн пов’язаних один з одним міжнародними економічними відносинами.

В міру розвитку масового виробництва всесвітній ринок переростав у всесвітнє господарство. До кінця XIX – початку XX ст. цей процес в основному завершився. Втягування всіх народів до мережі світового ринку додало інтернаціонального характеру виробництву.

З появою у всесвітньому господарстві соціалістичної економічної системи стан світового ринку ускладнився. Це було пов’язано з використанням в практиці міжнародних економічних і політичних відносин не тільки суперництва, змагання, але і протистояння і протиборства.

З переходом від командно-адміністративних систем до ринкових змінюється система взаємовідносин у всесвітньому господарстві. Все більшого значення набувають економічні контакти між країнами, розширюється коло цих відносин, при цьому швидко розвиваються виробничо-економічні зв’язки і контакти, що сприяє поглибленню міжнародного поділу праці і посиленню інтеграційних процесів в економіці, широкого доступу до інформації, розподілу нових технологій. Все це сприяє формуванню світової спільноти більш пристосованої до співпраці, посилює процес інтернаціоналізації економік.

Рушійною силою розвитку системи світового господарства об’єктивно продовжує бути закон нерівномірності економічного і політичного розвитку окремих частин цієї системи.

Умови і чинники дії цього закону зумовлені відмінностями між шляхами економічного і політичного розвитку національних господарств, рівнями і типами зростання їх економічних потенціалів, їх економічними можливостями. Звідси – стрибкоподібний розвиток одних країн, коли вони наздоганяють і обганяють лідерів, і відставання інших і т. д. В наслідок цього виникає невідповідність між колишнім розподілом сфер впливу, відбувається боротьба за їх перерозподіл.

За своїми темпами світові господарські зв’язки випереджають розвиток внутрішньогосподарчих відносин, темпи створення валового національного продукту.

Структуру світового господарства можна розглядати в різних площинах.

Світове господарство можна розглядати як систему, що складається з соціально-економічних підсистем.

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначаються наступними критеріями:

- рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв’язку з організаційно-економічними відносинами, тобто із ступенем розвитку ринку всередині тієї або іншої держави;

- специфіка багатоукладності економіки;

- особливості державного регулювання економіки.

Відповідно до цих критеріїв виділяють три основні групи країн:

1. країни з розвиненою ринковою економікою;

2. постсоціалістичні країни, тобто країни з перехідною від центрально-управляємої до ринкової економіки;

3. країни, що розвиваються.

В даний час міжнародні економічні відносини затвердились і реалізуються в наступних основних формах:

· міжнародна торгівля товарами і послугами;

· міждержавна кооперація виробництва;

· обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

· міграція робочої сили;

· рух капіталів і зарубіжних інвестицій;

· валютно-кредитні відносини;

· міжнародна економічна інтеграція.

Нові форми міжнародних економічних відносин, пов’язані з розповсюдженням передового досвіду, відображають еволюцію в способах використання іноземних капіталів на території тих або інших держав: від часткового або повного володіння – до конкретних угод, пов’язаних з передачею технологій, збутових і інформаційних послуг.

Учасниками (суб’єктами) міжнародних економічних відносин можуть бути: національні держави; міністерства і відомства; національні фірми, підприємства, компанії, об’єднання, суспільства, організації, туристичні бюро тощо; фізичні особи; міжнародні господарські організації, зокрема ТНК і МНК, спільні підприємства; міжнародні організації, що об’єднують різні групи країн і їх міжнародні інститути (ЄС), всесвітні економічні організації та їх установи (ООН).

Україна завжди мала економічні зв’язки з країнами світової спільноти, проте, її залучення до системи світового господарства на сучасному етапі має свої особливості, які головним чином обумовлені тим, що Україна стала незалежною державою. Це знайшло відображення в політичних актах, затверджено у відповідних нормативно-правових документах. Останні є правовою передумовою розвитку світогосподарських зв’язків України.

 

2. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І СВІТОВИЙ РИНОК. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СИСТЕМИ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Тенденція до економічної інтеграції – одне з характерних явищ сучасного міжнародного життя. Тенденція до економічного зближення націй, інтернаціоналізації господарства, виникла на певному ступені розвитку продуктивних сил, коли почався формуватися світовий ринок. На поверхні явищ ця тенденція виступала переважно у формі зовнішньої торгівлі. В міру розвитку концентрації виробництва все більше посилювалася міжнародна міграція капіталу і робочої сили.

Міжнародна економічна інтеграція перетворилася на важливий чинник міжнародних господарських зв’язків, що впливає на хід світового і політичного розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення і взаємопристосування окремих національних господарств на основі розвитку глибоких і стійких зв’язків, взаємодії і взаємопроникнення їх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах.

Передумови міжнародної економічної інтеграції:

- міжнародний розподіл праці;

- інтернаціоналізація економіки;

- узгодження і регулювання розвитку світогосподарських зв’язків.

Існують наступні чотири основні організаційні форми економічної інтеграції:

1. Зона вільної торгівлі – країни-учасниці обмежуються зниженням або відміною митних бар’єрів у взаємній торгівлі, зберігаючи свої зовнішні митні тарифи, спрямовані проти країн, що не входять до зони.

Прикладами подібних зон є: Угода про вільну торгівлю між США і Канадою; Європейська асоціація вільної торгівлі та ін.

2. Митний союз – вільне переміщення товарів і послуг всередині угрупування доповнює єдиний митний тариф по відношенню до третіх країн. Митний союз був першим етапом на шляху створення Європейського Союзу.

3. Спільний ринок – між країнами-учасницями ліквідовуються бар’єри не тільки у взаємній торгівлі, але і для переміщення робочої сили та капіталу. По відношенню до третіх країн встановлюється єдиний митний тариф.

Сьогодні повністю відповідає критеріям спільного ринку тільки Європейський Союз.

4. Економічний союз (повна економічна інтеграція) допускає на додаток до всіх вище перелічених інтеграційних заходів проведення країнами-учасницями єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в регіоні, створення валютного союзу (введення єдиної грошової одиниці).

Таким чином, в світовому господарстві, з одного боку, відбувається поглиблення глобального процесу інтернаціоналізації господарського життя, з іншої – економічне зближення країн на регіональній основі у формі економічної інтеграції. Специфіка регіональної інтеграції полягає в її універсальності, комплексності, багатобічному характері. Проте взаємодія національних господарств розвивається з різним ступенем інтенсивності, в різних масштабах, виявляючись чіткіше в окремих регіонах.

Об’єктивна необхідність інтеграції України до світового господарства і розвитку її міжнародних відносин обумовлена необхідністю використання міжнародного поділу праці для розвитку народногосподарського комплексу країни. Зовнішньоекономічні зв’язки в процесі інтеграції охоплюють і комплекс екологічних проблем, які можна вирішувати загальними зусиллями людства. Одночасно створюються додаткові можливості по створенню необхідних умов для задоволення життєвих потреб населення України.

Об’єктивні можливості створює економічний потенціал України, а також розробка механізму зовнішньоекономічних звязків.

Площу України становить 603,2 тис. км2. Чисельність населення на 1 травня 2007 р. становила 46,5 млн. чоловік, зокрема міське – 68,2%. Згідно з переписом населення 2001 р. вищу освіта мало 29,9% населення країни.

Україна має великі запаси корисних копалини і вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ. Країна має значні запаси вугілля, заліза і марганцевої руди, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей.

Експортний потенціал України складають чавун, прокат чорних металів, залізні, марганцеві, титанові руди, вироби машинобудування, електроніки і радіоелектроніки, інші промислові вироби. Експорт України до Росії та інших країн СНД складає, перш за все, продукція сільського господарства, зокрема м’ясомолочна продукція, цукор.

Не дивлячись на всі перекоси в промисловості, необхідності структурної перебудови економіки, за найобережнішими прогнозами експертів половина продукції українських заводів експортабельна. В ній зацікавлені Росія, Індія, Китай, Іран, Індонезія, Країни Близького Сходу, Латинської Америки, Європи. Це величезний ринок, який вимагає наполегливого і поступального налагодження економічних відносин.

Якщо за кількісними показниками Україна знаходиться в перших рядах цивілізованих країн, за низкою складових науково-технічного потенціалу – передові позиції в світовій науці, то за рівнем фінансування наукових досліджень, їх матеріально-технічною базою, організацією системи впровадження результатів науки у виробництво – вона відстає. Невідповідність показників економічного і науково-технічного розвитку України не є перешкодою для розвитку співпраці.

Серед головних причин і чинників, що сприяють поглибленню участі економіки України в міжнародному поділі праці, можна назвати:

- висока питома вага експорту у ВВП;

- розвинені внутрішній поділ і кооперація праці;

- ресурсна обмеженість (особливо паливно-енергетична);

- традиційні господарські зв’язки з колишніми республіками СРСР і, перш за все з Росією;

- зростаюча необхідність отримання нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів з високорозвинутих країн світу.

Характер нагромадженого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з її орієнтацією на фондомісткі види, вимагають значних інвестицій в базові галузі економіки України на відшкодування і якісне оновлення фондів. Структурна трансформація економіки України перетворюється на найважливішу умову для інтеграції до світової економіки та визначення її місця в системі міжнародного поділу праці. При цьому слід враховувати, що більше 80% промислового виробництва України не мала на її території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану зовнішньоекономічних зв’язків, при цьому левова частка цієї залежності припадає на колишні республіки СРСР.

Взаємовідносини України зі світовим господарством характеризуються недостатнім рівнем готовності її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічної співпраці.

Чинники, що обмежують інтеграцію України до світового господарства:

- відсутність політичної, економічної і правової стабільності;

- побоювання втратити незалежність в умовах відкритої економіки;

- неконкурентоспроможність продукції, слабкий експортний потенціал;

- обмежені ресурси інвестиційного капіталу, в т. ч. міжнародних кредитів;

- відсутність вільно конвертованої валюти;

- значна залежність від імпорту енергоносіїв, кольорових металів, лісу, бавовни і іншої сировини;

- недостатній професіоналізм і управлінський досвід в зовнішньоекономічній діяльності.

Складність і різноманітність соціально-економічних чинників залучення України до системи світових господарських зв’язків обумовлена перехідними виробничими відносинами з властивими їм формами і методами господарювання.

Особливості об’єктивних основ зовнішньоекономічних зв’язків України пояснюються також тривалою відсутністю національної державності і можливості здійснювати незалежну економічну політику.

Україна має природні, історичні, техніко-економічні, соціально-економічні і організаційно-економічні основи для участі в міжнародному поділі праці.

Проте Україна поки що не готова зі своїм невідпрацьованим господарським механізмом на паритетних умовах взаємодіяти з лідерами світової економіки. В сучасних умовах для України не тільки відкриваються широкі можливості, але і виникають нові проблеми і труднощі, зокрема при формуванні механізму господарської співпраці.

Механізм господарської співпраці – сукупність форм, методів і принципів, які забезпечують ефективну взаємодію господарських суб’єктів України з партнерами із зарубіжних країн.

Напрями міжнародної співпраці України:

економічне співробітництво з

­ країнами СНД;

­ країнами, що розвиваються;

­ розвиненими державами.

Без цього практично неможливо забезпечити необхідний народногосподарський баланс, не говорячи вже про його оптимізацію, спрямовану на сталий розвиток і прискорення економічного розвитку в майбутньому.

На країни СНД припадає більше 65% всього зовнішньоторговельного обороту України. Тому створення умов для ефективних торговельно-економічних зв’язків з країнами СНД для забезпечення доступу до ресурсів і ринків збуту цих країн, а також залучення інвестицій і ресурсів для реформування економіки України є необхідною умовою стабілізації вітчизняного виробництва. Проте обсяги торгівлі України в межах СНД мають тенденцію до зниження.

В межах СНД торговельно-економічні відносини з Російською Федерацією залишаються пріоритетними.

Враховуючи переваги міжнародного поділу праці, Україна не може обмежуватися тільки зв’язками з країнами СНД, а повинна поглиблювати і розширювати економічні зв’язки з іншими країнами, перш за все з індустріально розвиненими.

На сьогодні Європейський Союз є другим торговим партнером України після країн СНД. За останні роки товарооборот між Україною і ЄС щорічно збільшується на 20-30%.

Україна поки не готова до повномасштабного економічного співробітництва з індустріально розвиненими країнами Заходу. Не готова ні як експортер, ні як імпортер.

Розширення економічного співробітництва України пов’язане із зміцненням експортного сектора, оскільки станом експорту визначається загальна платоспроможність країни при міжнародних розрахунках, а, отже, і міра її готовності до міжнародного економічного співробітництва. Тим більше що реальні напрями участі кожної країни в міжнародному розподілі праці формуються тільки через посередництво експорту.

Відносно невисока вимогливість ринків країн, що розвиваються, взаємні інтереси і передбаченість напрямів розвитку перетворюють ці країни, як і країни СНД, в зручних і найбільш вірогідних покупців української продукції. Важливо і те, що багато країн, що розвиваються, розглядають купівлю товарів, послуг і технологій в Україні як додаткове джерело і одночасно конкурентну альтернативу імпорту із заходу. Тим більше що індустріально розвинені держави, щоб пригальмувати посилення потенційних конкурентів, стримують або навіть блокують продаж ним деяких нових товарів і технологій. Загалом, ринок країн, що розвиваються, найбільш відповідає нарощуванню, зміні структури і диверсифікації українського експорту.

Цілі зовнішньополітичної стратегії України:

­ динамічний і збалансований розвиток зовнішньоекономічних звязків, перехід до прогресивних форм міжнародної співпраці;

­ формування власного експортного потенціалу, здатного запропонувати на експорт конкурентоспроможні товари і технології;

­ поліпшення структури і пропорцій зовнішньоекономічного обміну за рахунок імпортозаміщення, збільшення частки наукомістких виробів і послуг в експорті, широке залучення до України передових технологій і устаткування, а також іноземних інвестицій;

­ забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розвитку країни і зміцнення її міжнародних позицій.

Таким чином, ефективна зовнішньоекономічна політика має вирішальне значення для формування експортного потенціалу країни, без неї не зможуть працювати ні матеріальні, ні людські ресурси.

 





Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 256; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.01 сек.