Соціально-поселенська структура

Соціально-поселенська (соціально-територіальна) структура — одна з різновидностей соціальної структури суспільства. Це обов'яз­ковий компонент соціальної структури будь-якого суспільства. Соціально-поселенська структура мінлива і рухома по суті, яскраво свідчить про багатство ознак, за якими розглядають якісні харак­теристики й оцінки суспільства і, насамперед, рівень розвитку про­дуктивних сил, характер виробничих відносин, рівень загальної ви­робничої культури членів суспільства, можливі тенденції сучасного і перспективного, соціального і політичного розвитку, соціально-де­мографічні процеси і ступінь соціальної мобільності та ін.

З розгортанням ринкових відносину складнюються стосунки між галузями народного господарства, між містом і селом. Застаріла адмі­ністративна спрощена структура стримує екологічні, соціальні проце­си. З початку XXI ст. виникла потреба в здійсненні адміністративно-територіальної реформи, перебудови самоуправління в місті і селі. Уже уряд України формує проект адміністративно-територіальної ре­форми, наближуючи соціально-поселенську структуру до сучасності.

Під впливом об'єктивних процесів поступо-
Урбанізація - тенденція _{в0 посилюється} урбанізація, підвищується
розвитку поселенської 5

структури Р^{оль М1СТ}' зростає їх авторитет, а разом з тим

і соціальна роль міського населення. Якщо на початку XX ст. міста становили 10 % всіх населених пунктів, то наприкінці XX ст.— уже понад 60 %. У багатьох країнах світу міське населення чисельно переважає сільське. Урбанізація (лат. игЬапт — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Основ­ний соціальний зміст урбанізації полягає в особливих міських відно­синах, що охоплюють соціально-професійну і демографічну струк­туру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил, розселення. У масовій свідомості західного, а по­тім і східного суспільства урбанізація передбачає, що велике місто є відображенням машинної цивілізації. Та в соціології існує і проти­лежний напрям урбанізації, характерними рисами якого виступають

протиставлення великого міста традиційній малій громаді (общині), критика міста як відображення майбутньої байдужості машинної ци­вілізації, розуміння урбанізації як порушення природного процесу розвитку та ін. Ознаки урбанізації: частка міського населення; густота і ступінь розміщення по країні мережі міст; чисельність і рівномірність розміщення великих міст; транспортна та інша доступність великих міст для решти населення, багатоманітність галузей народного госпо­дарства; доступність різноманітних видів трудової діяльності і дозвіл­ля населення.

Істотним стає процес урбанізації в умовах капіталістичних, рин­кових виробничих відносин, що супроводжуються високим рівнем індустріалізації і зосередженням великих соціальних спільностей, верств населення в міських центрах. Процес урбанізації пов'язаний з певними історичними етапами у розвитку того або іншого суспіль­ства, як результат вимог об'єктивних законів розвитку економіки, продуктивних сил, ступеня інтеграції суспільного виробництва. Ка­піталістичне виробництво створює матеріальні і духовні передумови для синтезу землеробського і промислового виробництва. Міста ста­ють носіями революціонізуючої дії великої промисловості, наслід­ком якої є збільшення соціальних суперечностей. Урбанізація при­водить до становлення і поширення нових, розвинутіших форм способу життя і соціальної організації, до прискорення розвитку ос­новних соціально-класових і групових можливостей, навіть до загос­трення суперечностей, що базуються на об'єктивних процесах удосконалення базових, а отже, і соціально-політичних відносин. Урбанізація пов'язана з перетворенням середовища проживання лю­дини, сфер її повсякденної життєдіяльності, методів задоволення потреб, поширенням типу побутової культури і дозвілля за прогре­сивними зразками, що виникають у великих містах. Разом з тим урбанізація може супроводжуватись відставанням розвитку соціаль­ної сфери села, умов життя сільських трудівників.

У сучасних умовах демократизації України в межах політики еко­номічних і соціальних реформ викликає сумнів та обставина, що створення фермерських господарств потребує найбільш передових соціально-культурних відносин. Адже зростання попиту на робочу силу в сільськогосподарському виробництві в процесі формування фермерських господарств призвело навпаки до зниження обов'язко­вого загальноосвітнього рівня (з 10-11 класів до 7-8 класів). Фер­мерські господарства ще не оволоділи достатньою кількістю висо­копродуктивної техніки, що потребує висококваліфікованих кадрів механізаторів, а обмежувались спеціалістами, які мали середню або неповну середню освіту.

¹

1 "Соціологія" 321

Отже, в суспільстві, де реалізуються економічні і соціальні реформи, формуються ринкові відносини програми зближення або вирівнювання рівней розвитку міського і сільського населення, не враховують саме забезпечення найбільш прогресивних соціально-культурних відносин, а обмежуються досягненням найелементарні­шої прагматичної мети: зробити доступною виробничу діяльність. І якщо фермеру, тобто сільському жителю, досить неповної середньої освіти, щоб забезпечити виробництво, то навіщо «обтяжувати» його більш широким загальноосвітнім кругозором. Мабуть, тут просте­жуються не просто суперечності між індустріальною і аграрною пра­цею, але й суперечності між багатьма соціальними верствами, яким доступна та чи інша праця, що базується на різних рівнях розвитку і світогляду учасників суспільного виробництва, розподілу і перероз­поділу суспільного продукту. Закриття сільських загальноосвітніх шкіл, де відсутня їх наповненість (у другій половині 90-х років в Україні закрито майже 1,5 тис. сільських шкіл з метою ощадливого використання бюджетних асигнувань), у майбутньому (через п'ять— десять років) призведе до ще більшого зниження загальноосвітнього рівня серед сільського населення, і для відновлення потрібно буде витрачати коштів у два рази більше, аніж тепер на їх утримання, а це завдасть значної шкоди народному господарству України. В резуль­таті здійснюваних в Україні реформ відбувається глибокий процес розшарування серед населення і міст, і сіл. Іде поляризація праців­ників різної кваліфікації і належності до форм власності. Навіть най­ближча перспектива свідчить про те, що процес поляризації чітко поділяє людей за класовими і соціальними ознаками, коли не всім буде доступна (матеріально) освіта не лише вища, а й повна загаль­ноосвітня. Новий Закон про освіту пристосований до процесу роз­витку освіти в Україні, а точніше, не суперечить передбаченому по­літикою демократизації перспективному соціальному і культурному прогресу в суспільстві, котрий включає докорінне перетворення со­ціальної географії міст і великих населених пунктів, тобто оптиміза-цію соціального складу жителів різних регіонів, подолання еконо­мічних відмінностей не лише між сільськими і міськими територіями, але і всередині міст — між міськими районами.

Сучасним містам в Україні, способу життя їх мешканців властиві спільні ознаки: зайнятість населення переважно індустріальними формами праці, а звідси його соціально-професійна структура: від­носно високопросторова, професійна і соціальна мобільність (пере­міщення); широкий вибір видів праці і дозвілля; значна відстань між житлом і місцем праці; переважання державного і кооперативного житлового фонду над приватним; зміна ролі особистого підсобного

господарства (садово-городня ділянка); перетворення її на джерело засобів існування малозабезпечених, низькооплачуваних верств місь­кого населення; великий обсяг необхідної для людини інформації, що веде до психологічних перевантажень і вимагає нових методів організації відпочинку; значний ступінь етнічної інтеграції і соці­ально-етнічні різновиди в сімейно-дружніх зв'язках, що вимагають особливо чіткої програми реалізації національно-етнічних інтересів у суспільстві; висока насиченість людських контактів, що обумов­люють анонімність і формальність спілкування, у зв'язку з чим падає роль сусідських зв'язків та ін. З високим рівнем концентрації про­мислового виробництва на наявній території просторовий аспект урбанізації відображений у вузькому освоєнні територій, тобто пере­важно шляхом інтенсивного розвитку розташованих на них міст.

Міграція населення — складний суспільний процес, пов'язаний з переміщенням населення в регіони постійного в соціально-еконо­мічному житті суспільства. Міграції населення відіграли важливу роль в історії людства. Люди змінюють звичні для них місця проживання через ряд обставин, що змушують їх переселятися в інші міста, регіо­ни, країни. Це, по-перше, виштовхування, яке пов'язане з незадо­вільними або тяжкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовхування великих мас людей пов'язане із серйозними соціальними потрясіннями, конфліктами тощо, економічними кри­зами, стихійними лихами тощо. По-друге, це притягання — сукуп­ність привабливих рис або умов для проживання в інших місцях (в регіонах, де високі заробітки, де можна зайняти високий соціальний статус, та ін.). Відмінні умови життя можуть створювати штучно для управління потоками мігрантів і притягання робочої сили та квалі­фікованих кадрів у певні райони, де їх не вистачає. І, по-третє, це шляхи міграції — характеристика безпосереднього пересування міг­рантів з одного географічного місця в інше (доступність міграції, відсутність бар'єрів для міграції тощо). З міграцією населення пов'я­зані процеси заселення, господарського освоєння і змішування рас, мов і народів. Міграція населення досліджується багатьма галузями науки: демографією, економікою, географією, етнографією, соціо­логією, статистикою та ін. Соціологічні дослідження міграції насе­лення мають дуже важливе прикладне значення для загально-еконо­мічного і раціонального регулювання, використання трудових Ресурсів.

Загальні функції міграції населення: функція рухомості населен­ня, що відображає забезпечення того чи іншого рівня просторової Рухомості, тобто зміни складу мешканців різних районів та регіонів ¹ багатоманітності місць проживання окремих громадян, спільнос-

тей, верств і прошарків; функція перерозподшу, тобто перерозподілу загальної чисельності населення, пов'язаного з розміщенням про­дуктивних сил між окремими територіями країни, в тому числі між природними зонами, економічними районами, різними типами сіль­ських і міських поселень; функція селекції населення — зміни якісного складу населення різних територій, що пов'язано з нерівномірною участю в міграції різних соціально-демографічних груп та верств, прошарків. Внутрішня міграція населення в Україні викликається, по-перше, переселенням в пошуках роботи з відносно перенаселе­них, малоземельних районів у заново освоювані райони із сільської місцевості — на сільсько-господарські роботи і в місто (відхідниц­тво), переселення селян на вільні (незаселені і неосвоєні) землі; по-друге, міграція населення може стати досить значною і під впливом соціально-політичних процесів, національних конфліктів, що ви­ступають наслідком націоналістичних прагнень і спроб утвердження етнократії. Такий процес обумовлений не об'єктивними факторами, атрагічним відображенням суб'єктивістських націоналістичних праг­нень та інтересів; по-третє, серйозно впливають на міграцію насе­лення екологічні проблеми: забруднення навколишнього середови­ща, стихійні лиха та ін.

Міграційна політика —різновидність соціальної. Найбільшою проб­лемою, що супроводжує суспільство під впливом поділу праці на сільськогосподарську і ремісничу, є загострення проблеми взаємо­відносин міста і села. Взаємовідносини між містом та селом надзви­чайно суперечливі і проявляються не тільки в перерозподілі робочої сили, але й в соціально-психологічних процесах, що супроводжують переміщення населення із села в місто, з міста в село. Обумовлюєть­ся це тим, що в результаті економічного вивищення міста над селом виникає об'єктивна потреба в додаткових робочих руках. Місто по­глинає сільське населення. Село, звичайно ж, стає джерелом робочої сили для міста. Науково-технічний прогрес супроводжує історичний шлях не тільки міста, а й села. Під впливом науково-технічного прог­ресу вдосконалюється суспільне виробництво в сільській місцевості, що дозволяє вивільнити з сільського виробництва частину працівни­ків без шкоди для села. Зосередження в місті основних осередків науки, мистецтва, культури, освіти тощо стає великою притягаль­ною силою, що залучає населення сільської місцевості.

Багатоукладність в економіці села і політика соціального розсе­лення неоднозначно впливають на процес міграції. З одного боку, виникає потреба у новосформованих фермерів та інших власників закріпити робочу силу у власному господарстві, до того ж сучасний рівень сільськогосподарського виробництва такий, що й не завжди

виникає потреба в допомозі міста у підготовці кадрів для сільського господарства. А з іншого боку, процес соціального розшарування на селі під впливом посилення капіталізації виробництва і суспільного ладу життя змушує багатьох на селі задуматися над проблемою, як вигідніше розпорядитися власною здатністю до праці, де і в якій сфері діяльності знайти застосування своїх здібностей. Часто такі роздуми приводять до висновку про необхідність переселення в міс­то. Місто поглинає частину сільського населення, яке прагне одер­жати професію, спеціальність, а потім не бажає повертатися в село. Ринкові зв'язки і відносини, що формуються в економіці, сприяють появі потреби в посередництві, яке прямо не пов'язане з виробниц­твом, посередницькі структури створюють певний соціальний ваку­ум у місті, що заповнюється вихідцями із села. Отже, місто дедалі більше стає тією силою, що викачує робочу силу із села і особливо активізує процеси «вимивання» молоді і старіння села. Ось чому в усі об'єктивні процеси необхідне компетентне втручання, щоб якось урегулювати процес міграції. Але міграція — не лише процес пересе­лення жителів із села до міста, а й зворотне переселення їх з міста до села. Міграція населення — складний соціальний процес, що сприяє розвитку населення, урбанізації.

Соціотогія міста Спеціальні теорії соціології досліджують со-

ціальні закони взаємодії не лише соціальних спільностей — мешканців міст і сіл, а й ті глибинні процеси, які в Україні набувають широкого розмаху, перетворюють суспільство, змінюють його соціальне обличчя. Соціологія міста досліджує гене­зис, суть і загальні закономірності розвитку й функціонування міста як цілісної системи. Соціологія міста розробляє проблеми: визначення ролі міста в суспільстві і системі поселення; основні причини і фак­тори, що впливають на розвиток міста; визначення основних ланок, компонентів міста і встановлення їх взаємозв'язків; соціальна струк­тура населення; особливості міського способу життя і міської куль­тури, характер, спрямованість, цикли відтворення міських структур і міста як цілісного організму; зв'язки з навколишнім середовищем тощо. Соціальний розвиток вимагає своєї реалізації не лише в містах суспільства, а й на всіх структурних рівнях. Особливу роль відіграє місто — соціально-етнічне, територіальне утворення, де найтісніше переплітаються інтереси суспільства, трудових колективів, установ, організацій та інтереси самої людини як мешканця.

Гострота соціального розвитку міст у сучасних умовах пояснюєть­ся тим, що більшість (майже 60 %) населення України складають люди, які живуть у містах. З початку XX ст. і до сучасності в Україні виникло майже 450 міст і міських селищ. Характерною особливістю

сучасного періоду є тенденція укрупнення міст. Та зростання урба­нізації визначає не лише сам процес утворення міст. Науково-тех­нічний прогрес знаменує перехід від старого типу розселення — не­величке місто-село — до нових — агломерацій і урбанізованих районів. В Україні є ряд великих агломерацій — київська, харківсь­ка, донецька, львівська, які ставлять принципово нові соціальні проб­леми, викликані проживанням величезної чисельності населення на обмеженій території. Саме функціонування міст має загальні і специфічні проблеми. Для всіх важливе значення має адаптація при­їжджих, суспільне і навколишнє середовище, розвиток сучасного житла, раціональна організація повсякденного життя людей. Є і спе­цифічні проблеми. В великих містах це — упорядкування будівниц­тва, приведення його у відповідність до виробничих і культурно-побутових потреб, в малих — ефективне використання трудових ресурсів, благоустрій, створення сучасного комплексу зручностей житлового і комунального обслуговування. На жаль, соціальний роз­виток міст досі фактично розглядається як другорядна справа. Відчу­вається гостра нестача установ культури.

Соціологія розглядає місто з різних боків — архітектурно-місто­будівельного, географічного, політичного, економічного тощо. Проте очевидно, що в процесі функціонування міст недостатньо орієнту­ватись тільки на технічні або архітектурні характеристики, а необхід­но старанно займатися їх соціальним обличчям, тими умовами, які створюють можливість для здійснення оптимальної життєдіяльності, створення раціонального, ефективного середовища проживання для задоволення потреб особи. Адже в соціології місто розглядається як соціальний осередок суспільства, що охоплює всі етапи людського життя. Місто забезпечує людині працю, споживання матеріальних і духовних благ, підготовку кадрів, охорону здоров'я, захист середо­вища, соціальне забезпечення, охорону суспільного порядку, су­спільно-політичну діяльність. Місто — матеріальна основа розвитку особи. Якщо на виробництві людина проводить певний час і тільки в працездатному віці — в середньому з 18 до 60 років, то населений пункт, місто обслуговує його все життя — від пологового будинку до кладовища. Разом з тим варто врахувати взаємозв'язок міста і трудо­вих колективів та ін. Здавалось би, колективи, підпорядковані різ­ним відомствам, мало пов'язані один з одним. Проте, коли на одно­му підприємстві виростає заробітна плата, поліпшуються умови і зміст праці, побут, то це дуже швидко впливає на рух кадрів. Перехід працівників з одного підприємства на інше, з одного міста в інше майже автоматично веде до міграції. Якщо в місті відсутні шанси соціального просування, не відповідає сучасним вимогам житлово-

обутова сфера, високим є рівень забруднення навколишнього сере-овиша тощо, то посилюється і міграція населення, створюється об­новка _нестачі робочої сили, погіршується соціальне самопочуття. Виробництво вирішує проблеми трудової діяльності безпосередньо в процесі праці, місто ж забезпечує підготовку до трудової діяльнос­ті а також загальні умови для ефективного функціонування робочої сили. Інтелектуальний потенціал міста, духовну атмосферу створю­ють люди, які мають загальну і спеціальну підготовку. Піклування про примноження їх числа і рівня впливу — це запорука розвитку

культури.

Ще в 20-30-х роках XX ст. США проведено перші емпіричні дослідження, що поклали початок формуванню соціології міста. У розвиток соціології міста значний вклад внесли соціологи Роберт Парк, Ернст Берджесс, Чарльз Буг, Роберт Маккензі, Луїс Вірттаін. їх дослідження генезису, суті загальних закономірностей розвитку та функціонування міста викликані й обумовлені швидким тоді зрос­танням чисельності міського населення, що значно переважала чи­сельність сільського населення. Бурхливий процес урбанізації в США супроводжувався великим притоком емігрантів з інших країн. Ця обставина приводила часто до ламання, зіткнення усталених тради­цій, життєвих устоїв корінних жителів і чужинців, до загострення класових, соціальних і етнічних суперечностей, безлічі інших проб­лем. Соціологи Роберт Парк, Луїс Вірт основне завдання бачили у формуванні механізмів просторового розташування міст. Значна час­тина їх праць має описовий характер. Суспільні і соціальні процеси і проблеми пояснювалися причинами переважно просторового ви­значення. Наприкінці 60-х років у країнах Заходу велику соціальну активність проявляла радикальна молодь, яка вимагала вирішення проблем соціальної справедливості. Стали масовими виступи моло­ді, що привело до виникнення в соціології міфа так званої критичної школи. Вимоги критичної теорії, сформульовані Максом Хоркхай-мером на противагу «традиційній теорії» зводились, по-перше, до усвідомлення обмеженості будь-якої спеціалізованої діяльності, в тому числі, пізнавальної, ураховуючи, що будь-яка спеціалізована Діяльність лише частина цілісної історичної «практики»; по-друге, До дослідження як предмета соціальних наук всієї системи взаємо­відносин суспільства і природи, що входять в поняття «практика».

Соціальні процеси в містах України стають, починаючи з 90-х років, значно специфічнішими, що істотно відрізняється від проце­сів у містах близького зарубіжжя і особливо від процесів у містах країн Західної Європи, а багато процесів, що відбуваються тепер у містах України, уже давно стали історією в містах Заходу, вирішені

або перейшли в нову стадію. Та в соціологічному кліматі міст ще помітний вплив попереднього їх становища. Це і обумовлює не лише специфіку соціологічних досліджень, а й їх структуру, мету, інтереси та потреби.

З розгортанням ринкових відносин ускладнюються стосунки між галузями народного господарства, між містом і селом. Застаріла ад­міністративна структура стримує економічні, соціальні процеси. З початку XXI ст. виникла потреба в здійсненні адміністративно-тери­торіальної реформи, перебудови самоуправління в місті та селі. Уже уряд України формує проект адміністративно-територіальної рефор­ми, наближаючи соціально-поселенську структуру до сучасності.

Сучасне місто неможливо уявити без духовної культури, комп­лексного розвитку культурно-освітніх установ, кінообслуговування, бібліотек, театрів, музеїв, концертних залів, парків культури тощо. Не випадково однією з важливих проблем залишається організація ефективного використання вільного часу людей. В соціології міста аналізуються стан проблеми і спрямованості всіх видів освіти, приді­ляється особлива увага молоді, яка закінчує школу, виші навчальні заклади тощо. Велика роль відводиться місту як соціальному орга­нізму, здатному створити необхідні умови для розвитку людини, особ­ливо для працівника невеликого підприємства, установи, де не зав­жди є можливості для раціонального використання вільного часу. Таке становище ряду великих підприємств вимагає від них вишукува­ти додаткові резерви для задоволення духовних потреб людей. Соціаль­ний розвиток міста неможливий без аналізу заходів щодо планомірного впливу на негативні процеси: наркоманію, проституцію, організовану злочинність, правопорушення, дитячу безпритульність та ін. У зв'язку з переходом до ринкових відносин гостро постає питання про безробіт­тя, що найбільш хворобливо проявляється в містах. Соціологічні опи­тування свідчать, що понад 70 % населення в тій чи іншій мірі випробу­вали вплив повного або часткового безробіття, що викликало серйозну тривогу населення. Люди бояться, щоб реформи не завдали більшого лиха. Це особливо загострюється тоді, коли багато реформ через ряд причин стають неефективними, практично відбиваються негативно на становищі людей, ведуть до соціальної напруженості в суспільстві.

Соціологія села Методологією соціології села є те, що, по-

перше, сільськогосподарське виробництво — сфера, яка забезпечує цілісність народного господарського організ­му, без якого неможливе функціонування ніякої іншої галузі; по-друге, до праці, до життя в селі причетна величезна чисельність лю­дей — так, чисельність сільських жителів України в середині 90-х років становила близько 14 мільйонів, або 26 % всього населення.

ною віхою в становленні соціології села стали дослідження Ін-уту історії Академії наук України, в яких висвітлювався стан ° пільної свідомості селянства, відображені зрушення в укладі жит-сільських жителів, зміни, що сталися в усіх сферах трудового пов­сякденного життя селянства.

До революції, коли села України складалися з дрібних виробни­ків вони становили досить міцну, стійку, консервативну одиницю з тенденцією до ще більшого уособлення і роздрібнення. На перших етапах існування колективних форм господарювання село і його го­ловні соціальні інститути — колгосп, радгосп — в основному збіга­лися між собою. Далі, починаючи з 50-60-х років XX ст., коли завер­шилася колективізація в західних областях, посилилась концентрація, спеціалізація і укрупнення сільськогосподарського виробництва, села України стають виробничими і територіальними одиницями. Та в середині 80-х років через нераціональну і неефективну аграрну полі­тику на селі вибухнула серйозна криза. Обличчя села визначала не та незначна кількість передових колгоспів і радгоспів, а їх основна ма­са, що відставала від реальних потреб сучасності, почався процес розорення села, масова міграція, зниження престижу праці в сіль­ському господарстві. Технічний прогрес, зміни в сільському госпо­дарстві не привели до нового поділу праці, викликали необхідність зміни форм землеволодіння, якісної структури зайнятості, підготовки працівників, здатних корінним чином підвищити продуктивність праці в сільськогосподарському виробництві. В 80-х роках соціологи стали більше уваги приділяти раціональному використанню землі, задово­ленню виробничих потреб, організації праці, спеціалізації і кооперації виробництва та ін. В сучасних умовах життя свідчить, що перетворення на селі проходять неоднозначно. Селяни з настороженістю і певною млявістю сприймають пропозиції організації фермерських господарств, бояться, щоб це не стало черговим обманом. Захоплення сподіваннями на фермерство обертається розчаруванням, зневірою в справжнш до­помозі з боку держави, недосконалістю взаємовідносин у суспільстві. Проблеми трудових ресурсів і ефективності організації виробничої Діяльності на селі постають у сучасних умовах у центрі соціології села. Належить виробити нову систему взаємовідносин, вивільнити праг­нення людини до підприємництва, до самостійного господарювання. Треба, щоб сільське господарство ставало високорентабельною галуз­зю виробництва, яка приваблює трудівника, є полем прояву його твор­чої активності. Необхідність подолання хронічного вщставання села обумовлена тим, що продуктивність праці в сільському господарстві України залишається не тільки незмшною, а й знижується і становить у середині 90-х роюв майже 30 % від рівня США. Зменшуються і трудові

ресурси, які до того ж використовуються нераціонально. Проблема ви­користання трудових ресурсів села — не просто внутрішньосільська внутрішньогалузева. В сучасних умовах доводиться мати справу з одно­рідною аморфною масою, яка не має достатньої професійної підготов­ки. І навіть така провідна фігура на селі, як механізатор, тепер не перевищує 15—20 % серед працівників сільського господарства. їх під­готовка ведеться на низькому рівні. А без підготовки кадрів спеціалістів сільського господарства немислимий соціальний розвиток села. І хоча кількість спеціалістів за 70—80-ті роки на селі зросла майже втричі, ефективність їх праці залишається низькою, до того ж, значна кількість спеціалістів з початку 90-х років залишила село.

У сучасних умовах ясно, що все вирішується людиною, її бажан­ням або небажанням ефективно і високопродуктивно працювати. Для соціального розвитку села велике значення має поєднання сіль­ськогосподарської і промислової праці. А ця проблема не вирішена і не вирішується. Промислове виробництво в сільському господарстві ще розвинуте слабко. Занепадають підсобні сільськогосподарські ви­робництва промислових підприємств. Незадовільно ще вирішуються на селі проблеми торгівлі, культури, охорони здоров'я тощо. Саме ці обставини ставлять жителів села в нерівні умови з мешканцями міст. Саме тому об'єктивний процес подолання істотних відмінностей між містом і селом не самомета, а засіб досягнення великої мети — пере­творити сільськогосподарське виробництво на високопродуктивну га­лузь, створити умови для розвитку особи.

Отже, реальне життя показує, що складні проблеми соціальної структури вирішуються тим ефективніше, чим повніше об'єктивна логіка її функціонування збігається із суб'єктивною діяльністю лю­дей, а матеріальний аспект доповнюється духовним, моральним. Без­перечно одне: соціальна структура має відображати соціальний стан людини і чітко виражену тенденцію до того, щоб її оцінка корелюва­ла, по-перше, з реальним вкладом людини в суспільне виробництво, по-друге,— з її творчим потенціалом і, по-третє,— з її професійною підготовкою, навичками і активністю.

Література

БондаренкоЛ. В. Формирование социальной инфраструктурьі села.— М., 1987.

Бромлей Ю. В. Очерки истории зтноса.— М, 1983.

Гидденс 3. Стратификация и классовая структура // Социологические иссле-дования.— 1992, № 3, 4.

Дюркгейм 9. О. Разделение общественного труда. Метод социологии.— М., 1991 -

Міщенко М. Підриємець сьогодні: штрихи до соціально-психологічного пор­трету// Філософська і соціологічна думка.— 1993, № 6.

Дата добавления: 2014-01-04