Сімейні відносини і демографічні процеси

Реформація суспільства Сучасна сім 'я виступає сферою формування і
і сімейно-шлюбні ареною практичного прояву політичних ідеа-

відносини лів, світогляду, інтересів людини. В сім'ї, че-

рез сім'ю формуються первинні ціннісні орі­єнтації і соціальні рекомендації дитини, підлітка. І чим масштабніше завдання, проблеми, які вирішує суспільство в процесі демократизації і реформування, тим масштабніше і підготовка людини до життя, тим скоординованіше діє вся система соціалізації, всі соціальні інститути. Розширення і збільшення чисельності факторів, що впливають на лю­дину (позитивно і негативно), особливо в умовах великих міст, масова міграція населення, зростання темпів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого, що не здає свої позиції, з новим, прогре­сивним передбачає активізацію діяльності всіх ланок соціалізації лю­дини, в тому числі, і сім'ї. Тим більше, що високий морально-вихов­ний потенціал має повна сім'я, яка максимально реалізує свої можливості не тільки як соціальний інститут, але і як морально-пси­хологічний осередок. Це розмежування двох сторін шлюбно-сімей­них відносин — їх взаємодія із соціальними процесами, нормами, рекомендаціями і внутрішнім змістом — допомагає визначити основ­ні показники творчого потенціалу сім'ї: міру врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб, характер розподілу побуто­вих турбот між членами сім'ї, інтенсивність спілкування між батька­ми і дітьми, рівень вимогливості до себе й інших тощо. Варто не забу­вати, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудову, суспільно-політичну діяльність люди­ни. Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами тому, що батьки часто не воло­діють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і пове­дінки особи, яка формується. Саме тому цілеспрямоване, активне ви­ховання й освіта дітей в сім'ї мінімальні, основні сили батьки віддають матеріальному забезпеченню, а не духовному формуванню і розвитку дітей. За даними соціологічних досліджень в Україні, Росії та Білорусі, в середньому працююча жінка за добу приділяє для виховання дітей 16-18 хвилин, а у вихідні дні 30—35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволе-ною розкішшю. В сім'ї духовне спілкування батьків з дітьми зводиться до контролю за навчанням дитини в школі, а сам контроль — до з'ясу­вання того, які оцінки одержують діти в школі.

Існує багато причин поганого виховання в сім'ї. В сучасних умовах низького економічного рівня розвитку України, основна маса часу

батьків витрачається на добування засобів і коштів на існування (зар­плати, продуктів харчування, промислових товарів та ін.). Низька куль­тура суспільного життя і подвійна мораль, демагогічність суспільства пагубно відбиваються на сімейному вихованні дітей, на зміцненні са­мих сімей тощо. В Україні, Росії, Білорусі, Прибалтиці, в країнах Се­редньої Азії та інших незалежних державах вирішення жіночого пи­тання полягає в юридично і фактично рівному становищі чоловіка і жінки, в широкій участі жінки в суспільному виробництві, перетво­ренні побуту та ін. Реальність проте інша. Жінки мають подвійне на­вантаження — і на роботі і в сім'ї. Саме тому, одним з важливих на­прямків в підвищенні виховної функції сім'ї є формування нових відносин між чоловіком і жінкою — подружжям в сім'ї. Соціологічні дослідження, проведені в ряді регіонів України показали, що трудове навантаження міщанки в простих сім'ях з дітьми становить 77—78 го­дин на тиждень, в тому числі вдома — 36—38 годин. Інакше, середній робочий день жінки-матері, включаючи і вихідні, становить 11—12 годин. Нерівність чоловіків і жінок у побуті — одна з головних причин підвищення неміцності сучасної молодої сім'ї. В розрахунку на сто укладених шлюбів розлучення становлять в 50-х роках — 3, в 60-х роках — 10, в 70-х роках — 27, а на початку 90-х років — 40 за даними офіційної статистики. Але самі розлучення повністю не відображають реальність розпаду сімей і розірвання шлюбів. Соціологічні дослід­ження, проведені в ряді регіонів України, показують, що третина всіх розлучень припадає на сім'ї, які фактично існували менше року, ще третина розпадаються на другий — п'ятий рік життя. Розлучення — це в основному проблема молодих сімей.

Масова свідомість добре відображає існуючий розподіл обов'яз­ків між чоловіком і жінкою; добрий чоловік допоможе дружині, тоб­то сімейні функції у чоловіка, насамперед, виховання дітей — це не його обов'язок, а лише допомога дружині. І це тоді, коли жінка-мати в сучасній сім'ї і матеріально забезпечує дітей (її заробітна плата відчутна в сімейному бюджеті). І зовсім не випадковий той факт, що в пресі немає доступних даних про затрати часу чоловіків на вихо­вання дітей. Жінка народжує дитину. Та догляд і виховання дітей мають стати турботою не тільки матері, а обох — подружжя. Зміни відносин між подружжям передбачають, насамперед, зміни суспіль­ної думки, таку переорієнтацію, коли виховання дітей вважається природним обов'язком не лише матері, але й батька. Цьому сприя­тиме прояв законодавчої політики, що забезпечує дійсну рівноправ­ність участі подружжя у вихованні дітей. Пільги у вихованні дітей повинна мати не жінка, а сім'я. Кому ними користуватися — бать­кові чи матері — це право вибору має належати сім'ї. Поки ж законо-

48*

давно закріплено, що виховання дітей залишається святим обов'яз­ком жінки-матері. Оголошене ж законом рівне право батька і матері у вихованні дітей практично порушується. Активна участь чоловіка у вихованні дітей змінить і якісно жіноче виховання, зробить духовне спілкування дітей та батьків багатим і повноцінним.

В сучасних умовах дедалі помітніше стає криза

риза сім і сім'ї як соціального інституту суспільства, шля-

як соціального інституту. ,.

хи виходу з якої поки що неясні. Криза вияв­ляється в тому, що сім'я дедалі гірше реалізує свої основні функції — організацію подружнього життя_; народження і виховання (соціаліза­цію) дітей, відтворення населення і робочої сили. Причини такої кризи не лише частково пов'язані із специфічною історією розвитку України, а мають більш загальний характер для всіх індустріальних держав, є породженням індустріальної цивілізації. Сучасна демографічна ситуа­ція вимагає розробки конкретної програми розвитку шлюбно-сімей­них відносин і оптимізації процесів відтворення населення. її створен­ня вимагає об'єднання зусиль представників різноманітних галузей знань. Така програма має охоплювати питання підготовки молоді до сі­мейного життя, престижу сім'ї, її житлового і економічного становища, оптимального поєднання різних функцій в сім'ї, народному господар­стві і суспільстві, деякі проблеми соціального забезпечення та ін.

Формування і зміцнення сім'ї — непроста справа. Сім'я, як і вся оточуюча дійсність, розвивається через подолання ряду об'єктивних і суб'єктивних суперечностей. До таких суперечностей належать: змен­шення народжуваності і падіння приросту населення України, збіль­шення чисельності жінок у порівнянні з чисельністю чоловіків, змен­шення середнього складу сімей і збільшення смертності, пониження продуктивності праці в суспільстві і зовсім низький рівень продуктив­ності праці в домашньому господарстві, зростання потреб сім'ї та об­меження можливостей їх задоволення, реалізації та інше, легковажне ставлення до шлюбу і сім'ї, міф про особливі якості чоловіків в порів­нянні з жінками, забуття принципів честі, цинізм, пияцтво, відсут­ність поваги в сім'ї, високий відсоток чисельності розлучень (розпада­ється кожна третя шлюбна пара). Так, в середині 80-х років загальна чисельність населення в країнах Співдружності становила майже 290 млн, в тому числі 47 % чоловіків; на початку 60-х років жінок налічувалось більше, аніж чоловіків на 2,7 млн; на початку 70-х років — на 18,9 млн, а в кінці 80-х років — на 16,9 млн. Не сталося великих змін і в 90-х роках. Таке співвідношення між статями скла­лось за рахунок старших поколінь і викликане здебільшого наслідка­ми Другої світової війни. В середині 90-х років в Україні середній розмір сім'ї — 3 душі. Народжуваність різко впала не тільки в Україні,

а і в інших країнах Співдружності — Російській Федерації, Білорусі, Прибалтиці. В країнах Середньої Азії і Казахстану сім'я складається з 5—6 душ. В середині 90-х років в Україні налічувалось уже більше 16 млн сімей. Ідеальною сім 'єю, в розумінні чисельності, можна вважа­ти сім 'ю, яка складається з чоловіка, дружини і трьох дітей.

Про зниження репродуктивної функції сім'ї свідчить триваюче поширення малодітності. Проблеми народжуваності полягають не лише в її зниженні, а саме в зниженні до малодітності (одна-дві дитини, чого не досить для відтворення населення). В сучасних умо­вах на значній території України (приблизно 80 % населення) рівень народжуваності недостатній навіть для простого відтворення насе­лення. Про що свідчать хоча б соціологічні і статистичні дані по Харківщині? На території Харківщини в середині 90-х років прожи­вало понад 867 тис. жінок, з яких майже 63 тис— одинокі, самі вихо­вують своїх дітей майже 87,5 тис. харків'янок; 385 городянок мають п'ять і більше дітей, а в селах близько 59 багатодітних матерів. Що­річно хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток. Так, на початку 90-х років в Харкові народилось майже 9 тис. дівчаток і більше 9,2 тис. хлопчиків і до 24 років у харків'янок немає проблем з вибо­ром наречених, якщо вибирають їх із своїх однолітків: на тисячу дівчат — більше тисячі хлопців. А жінкам старшого віку складніше, тому що співвідношення тут менш сприятливе для них. Можливо, тому в Харкові, як твердить статистика, жінки частіше вступають у шлюб до 24 років. А ті, хто не встигає це зробити, часто знаходять свого обранця серед хлопців молодших або старших за віком. В сере­дині 90-х років в місті зареєстровано 10 % від загальної кількості шлюбів, де дружина старша за чоловіка. Для багатонаціонального Харкова характерні змішані шлюби. На початку 90-х років інтерна­ціональні шлюби становили 13,4 тис. або 40 % від загальної їх кіль­кості. В 1990 році відзначили столітній ювілей 80 жінок і четверо чоловіків — харків'ян.

Зростання населення відбувається здебільшого за рахунок ще від­носно молодої вікової структури (в тому числі і за рахунок міграцій­ного припливу молоді). А там, де демографічний потенціал вікової структури вичерпується, починається депопуляція (сільське насе­лення ряду регіонів Російської Федерації, України, великі міста, зок­рема Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.). Малодітне, не відтворююче себе населення великих міст. Скоротилось відтворення окремих народів (росіян, українців, народів Прибалтики та ін.). Не відтворює себе інтелігенція, значна частина робітників. Про це свідчать порівняль­ні дані. Загальний коефіцієнт досяг 44, а в кінці 60-х років — стано-

вив 19, в середині 80-х років загальний коефіцієнт складав уже 20, на початку ж 90-х років — 18, а кількість народжених виявилась найви­щою за всі роки, починаючи з Другої світової війни — 5,6 млн. Та уже в середині 90-х років загальний коефіцієнт народжуваності різко спав, знизився, на світ з'явилося 16 дітей на тисячу населення. Серед на­слідків малодітності — не тільки загроза депопуляції, не тільки ста­ріння населення і зменшення трудових ресурсів, але й упрощення кровнорідної структури суспільства, труднощі виховання (соціаліза­ції) одиноких дітей. Певну лепту малодітність вносить в міграційні процеси, в міжетнічну напруженість.

Існує такий парадокс. Низька народжуваність перешкоджає багато­літнім зусиллям уповільнити зростання населення великих міст, які б суворі рішення про припинення прийому на роботу мігрантів не прий­мались, коли ж виникає велика потреба, деякі відомства завжди доби­ваються винятків з правил. Внаслідок міграція, зростання населення у великих містах триває доти, поки народжуваність в них не збільшиться до рівня заміщення поколінь. Існують і виникнуть в майбутньому й інші суспільні наслідки масової малодітності. Але які? Поки ніхто не досліджує. Викликає занепокоєння зростання малодітності індустрі­ального суспільства. Та зрозуміло, не йдеться про повернення до зрос­таючої масової багатодітності, про швидке зростання населення. Зов­сім ні. Йдеться лише про стабілізацію народжуваності на рівні, що забезпечує розширене відтворення населення в найближчій перспек­тиві. На відміну від багатьох інших соціальних нормативів, у демографії відносно легко визначаються чіткі числові параметри оптимальної на­роджуваності. Так, межа простого відтворення населення за найнижчої смертності відповідає величині сумарного коефіцієнта народжуванос­ті, дорівнює 21 дитині в середньому на сто жінок за все життя, незалеж­но від їх шлюбного становища. Це число рівнозначне величині 26 дітей на сто жінок, але уже в розрахунку на шлюбну пару, здатну до дітона­родження, також за все життя. Це означає, що тільки для збереження простого відтворення населення сім 'ї з трьома дітьми мають становити не менше половини загальної кількості сімей.

Про подальші перспективи народжуваності гадаємо не на основі простої екстраполяції (тобто висновків, одержаних із спостережень за однією частиною населення) існуючих тенденцій, а на основі результа­тів всієї суми досліджень репродуктивності населення, проведених в Україні, Росії, Білорусі та інших державах і взагалі в світі. Причини зниження народжуваності аж до малодітності в принципі інтернаціо­нальні, породжені позасімейним характером ії-щустріальної цивілізації. Причини зниження народжуваності, насамперед, пов'язані з втратою сім'єю виробничої функції, а потім і ряду інших (передача досвіду від

батьків дітям, влади батьків над дітьми, забезпечення старості та ін.). Ні характер праці, ні винагороди за працю тепер не залежать від наявності кількості дітей, ні від наявності взагалі сім'ї. Навпаки. Малодітні сім'ї виграють у всьому перед багатодітними. Багатодітність з переваги пере­творилася на тягар для сім'ї, це скоріше патологія, аніж норма. Багато­дітні сім'ї часто-густо виявляються поставленими в становище жеб­раків і дармоїдів держави. І поки таке становище не зміниться, народжуваність знижуватиметься. Несприятлива ситуація в Україні і зі смертністю: померлих дітей натроє більше, ніж народжених. Заданими статистики, в середині 90-х років померло стільки населення в Україні, скільки становить населення одного такого міста, як Суми, і народжу­ваність не поповнила його. Середня тривалість життя чоловічого і жі­ночого населення, навіть після його підвищення в 80-х роках, залиша­ється однією з найнижчих серед економічно розвинутих країн. Високий рівень смертності обумовлюється різними причинами, в тому числі й травматизмом, самогубствами, дорожньо-транспортними випадками та ін. Все це пов'язано з кризою сім'ї. Та проблема кризи сім'ї стає дедалі простішою, аніж проблема малодітності, її вирішення залежить не стільки від якоїсь спеціальної політики, скільки від рівня і способу

„ _б життя, матеріального забезпечення сімей.

і соціально-економічні Побут — це обумовлена способом виробництва
відносини матеріальних благ і рівнем соціально-економіч-

ного і культурного розвитку суспільства сфера соціального життя, що є сукупністю способів і форм задоволення осо­бистих матеріальних і духовних потреб людей. Характер побуту і його структура визначаються не тільки способом виробництва, а й соці­альним становищем кожного індивіда, соціальними відмінностями, культурою суспільства. Побут — соціальне явище, що має досить стійкий характер. Кожна соціально-економічна система суспільства характеризується своїм типом соціальної організації побуту. В різ­них за соціально-економічним характером суспільствах і політичних режимах складались і різні форми побуту, що відображали властиві суспільству соціальні відносини і соціально-політичні й економічні суперечності.

Докорінні перетворення в сфері побуту, здійснювані в процесі фор­мування демократичного суспільства з широкими ринковими відно­синами і зв'язками, спрямовані на усунення контрастів у повсякден­ному житті різноманітних соціальних спільностей населення, на забезпечення фактичної рівності жінки з чоловіком, на утвердження в побуті нових духовно-моральних основ, зростання питомої ваги і ролі суспільних форм обслуговування і задоволення потреб людей, неу­хильне піднесення матеріального добробуту і духовної культури наро-

ду. З приватної справи побут має стати предметом уваги держави, суспільства. Держава бере на себе основне піклування про задоволен­ня найважливіших життєвих потреб своїх громадян: забезпечення жит­лом, комунальними послугами, організацію медичного обслуговуван­ня, створення умов для здоров'я і культурного відпочинку тощо, тобто створення таких умов, які б сприяли всебічному гармонійному роз­витку особи, зростанню її потреб і їх задоволенню. Соціальна політи­ка в сучасній Україні спрямовується на поліпшення побутових умов громадян, підвищення рівня освіти і культури населення, подальший розвиток охорони здоров'я, санаторно-курортного лікування і відпо­чинку, поліпшення системи соціального забезпечення, розвиток сфер обслуговування та ін. Тепер же рівень системи соціального розвитку України низький. Багато ще негараздів і труднощів переживають лю­ди, і це є відображенням затяжної економічної і політичної кризи.

Сучасний побут в Україні виступає в основних формах: сімейний, суспільний і виробничий. У структурі побуту виділяється дві сторони: матеріальна і духовна і (відповідно з його суб'єктами) побут особи, соціальної групи, верстви або суспільства. Сімейний побут характе­ризується індивідуальними і груповими (звичайно, в межах сім'ї) формами задоволення потреб, організації відпочинку, дозвілля, внут-рішньосімейними нормами міжособових відносин, культури спілку­вання і потреб, властивих даному мікроосередку. Суспільний побут охоплює державно-суспільні форми задоволення потреб людей, ор­ганізації різноманітних побутових послуг; включає також основні принципи і норми людського співжиття, духовно-моральні цінності, що впливають на свідомість і поведінку членів суспільства. Сюди можна віднести і нові громадянські звичаї, свята, обряди, традиції. Виробничий побут (фабрично-заводський) — це організація безпосе­редньо за місцем праці харчування і відпочинку трудівників, поста­чання їм продуктів, забезпечення медичним обслуговуванням, ди­тячими яслами, дитячими садками, таборами відпочинку для дітей, пансіонатами та ін. Форми побуту перебувають між собою в тісному взаємозв'язку. Так, сімейний побут залежить від рівня організації громадської служби побуту і якості наданих нею послуг. Своєю чер­гою, матеріальна сторона суспільного побуту не може успішно роз­виватися без врахування попиту населення на ті чи інші види побу­тових послуг, а його духовні устої зазнають впливу норм і правил співжиття, що складається і функціонує в сфері сімейного побуту. Подальше вдосконалення побуту впливає на розвиток сім'ї.

В поняття демографічна політика часто вкладається дуже вузьке коло питань, обмежених природним відтворенням населення. Демог­рафічна політика — фактично соціальна політика в широкому розу-

мінні, але з врахуванням якісного складу населення того або іншого регіону, населеного пункту, а також виробничого колективу — і по­винна сприяти зміцненню сім'ї, соціальної справедливості при розпо­ділі суспільних благ, що створюють найсприятливіші умови для вихо­вання підростаючого покоління, поєднання материнства з трудовою і соціальною активністю жінки, збільшення тривалості життя, поліп­шення становища пристарілих та інвалідів, планомірного розвитку соціальних благ відповідно демографічній ситуації. Отже, демогра­фічна політика — система соціальних заходів, спрямована на форму­вання бажаної для суспільства усвідомленої демографічної поведінки. Демографічна політика передбачає і систему заходів по регулюванню народжуваності, піклування про всі статево вікові категорії (дітях, жін­ках, чоловіках, престарілих та ін.), зміцнення сім'ї.

тт_а..„_тол:.„,„ ™,;™„™ Демографічна (та й соціальна) політика в Ук-
Демографічна політика ^ ^Ґ ^ ^ч '

в Україні ратні поки що є безсистемним набором різ-

них допомог і пільг, розмір яких визначаєть­ся не потребами сім'ї, а можливостями державної казни. В результаті допомоги і пільги за всієї їх корисності для сімей виявляються неефек­тивними, не змінюють демографічних тенденцій. Прийшла уже по­ра змінювати стратегію соціальної і демографічної політики. Від по­літики допомог потрібно переходити до політики доходів, чим і занепокоєний уряд України. В ідеалі треба прагнути до того, щоб ні пільги, ні допомоги стали не потрібні. Сім'я з кількома дітьми має стати спроможною утримувати себе. Допомога має надаватися в ок­ремих екстремальних ситуаціях: молодій сім'ї на початку її станов­лення, у випадках хвороби або втрати годувальника, одиноким літ­нім людям. Поруч з матеріальними факторами величезне значення належить і факторам моральним. Треба підняти престиж сімейного життя, домашніх занять, підвищити роль матері та батька тощо.

Характер життєдіяльності сім'ї, внутрішні відносини впливають на поведінку людини-працівника в усіх сферах життя і, насамперед, на її діяльність у трудовому колективі (виробничу, громадську та ін.). У зв'язку з цим сім'я виступає як фактор стабільності трудового ко­лективу. Трудовий же колектив може впливати на стабілізацію сі­мейно-шлюбних відносин. Ставлення сім'ї до підприємств форму­ється засобами масової інформації, системою професійної орієнтації, ступенем участі підприємства у вирішенні проблем населеного пунк­ту, де підприємство розташоване, і ставленням адміністрації до проб­лем сім'ї та побуту й ін. Соціальне опитування на ряді підприємств Харкова показало, що на вибір місця роботи більшістю опитуваних (56 %) впливали не засоби масової інформації або зусилля школи і підприємств, а сім'я; випадкові обставини — 30 %; часто мотиви вза-

галі відсутні — 10 %. Ще слабо впливає на вибір майбутнього місця роботи і школа: лише 10 % опитуваних прийшли працювати на те підприємство, де працювали мати і батько. Багато з опитуваних вис­ловилися категорично проти того, щоб їх діти йшли працювати на підприємства, де вони трудяться. Мабуть, не головна роль належить у виборі професії і підприємства.

Головну роль у здійсненні демографічної політики відіграють дер­жава і місцеві органи влади. Підприємства займаються насамперед виробництвом. Проте це не означає, шо вони можуть ставитись до своєї території як тимчасові господарі, за принципом «після мене — хоч потоп». Тут ідеться про культуру виробництва. Це особливо важ­ливо в найближчому майбутньому, коли підприємства одержать дійсну господарську самостійність, розгорнуть конкретні ринкові відноси­ни, будуть змушені більше дбати про підвищення якості робочої си­ли. Підприємство не повинно займатися демографічною політикою, дбати про підвищення народжуваності та ін. Але підприємство може багато зробити в інтересах підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці та побуту працівників, підвищення культури виробництва, сприяючи тим самим поліпшенню стану навколишньо­го середовища. Все це стосується демографічних результатів. Стій­кість, стабільність тієї чи іншої соціальної спільності (в такому ви­падку сім'ї та трудового колективу) залежить від задоволення різних потреб її членів: матеріальних (продукти, житло, одяг та ін.) і соці­ально-психологічних (відчуття цінності своєї особи, потреби взає­морозуміння та ін.). Індиферентність трудових колективів до реалі­зації соціально-побутових проблем значно відбивається і на внутрішніх сімейних відносинах, що нерідко викликає конфлікти у сім'ї, незадоволення сімейним життям тощо. В різноманітності со­ціально-економічних зв'язків сім'ї і суспільства, сім'ї і держави важ­ливішу роль все ж відіграють взаємозв'язки між трудовим колекти­вом і сім'єю. Саме трудові колективи покликані не тільки проявляти піклування про поліпшення умов праці і побуту, але й дбати про задоволення інтересів та потреб працівників і їх сімей та ін.

_ттт.,.. Основними функціями держави з розвитку і

Шляхи зміцнення сім'ї 7,.......

зміцнення сім і є: охорона сім і, захист від

необгрунтованого втручання в її справи. В Конституції України ба­гато уваги приділено правам людини. Так, це важливо, але сім'ї, де починається формування громадянина як особи, закладається пова­га до прав інших людей, їх гідності, відведено лише кілька рядків. В сучасних умовах охорона сім'ї зводиться в ранг державної політики і, насамперед, через гарантоване право на працю кожної людини, кож­ної сім'ї. Тут необхідно відзначити, що ефективне використання тру-

дового потенціалу молодих сімей, які вступають у життя — один із важливих шляхів сучасного етапу соціальної політики держави.

По-перше, саме підростаюче покоління — практично єдине в державі джерело поповнення робочої сили. Якщо приріст чисельності працівників в середині 60-х років ішов за рахунок молоді на ЗО %, в 70-х роках — на 57 %, а в 80-х — на 90 %, то в середині 90-х років — понад 80 %. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство оберігають­ся державою.

По-друге, перетворення техніки і технології на виробництві в процесі впровадження досягнень науки і техніки народжує нові складні професії, збільшує кількість видів кваліфікованої праці, що вимагає не тільки глибоких професійних знань, але й здібностей для швидкого переучування в ході самого трудового процесу. Молодь, через вікові соціально-психологічні особливості, має здебільшого необхідні для працівника якості. Науково-технічний прогрес змінює уявлення про необхідний набір якостей, характерних рис працівни­ка. Зі зміною вимог, що ставить суспільне виробництво перед моло­дим робітником, змінюються і орієнтири в системі трудового вихо­вання, насамперед у межах впливу сім'ї на підлітка. Становлення цілісної системи трудового виховання і зміна його напрямку пов'я­зані з реалізацією ряду суперечностей. Одна з суперечностей обу­мовлена тим, що підприємствам властивий відомчий підхід до орга­нізації трудового виховання, спрямований на закріплення молодих робітників на виробництві. Такий підхід реалізується і в сімейному трудовому вихованні. В сім'ї стійкі уявлення про необхідність фор­мування у молоді поважного ставлення до певної професії, необхід­ності здійснення майбутньої трудової діяльності та ін. Такий підхід грунтується на особистому досвіді батьків, міркуваннях престиж­ності тієї чи іншої професії, підприємства тощо. Друга суперечність виникає у зв'язку з потребами суспільства в ініціативних виконав­цях, в яких основним критерієм дисциплінованості і відповідаль­ності є усвідомлена дія за принципом: «Зробив — добре!». Близько 80 % підлітків залучаються до домашньої роботи, але одночасно не беруть участі у вирішенні питань, пов'язаних з організацією праці, розподілом сімейного бюджету та ін. Підліток формується як сто­ронній спостерігач, для якого головне — виконати будь-яку роботу, аби його похвалили. Третя суперечність пов'язана з тим, що в трудо­вому вихованні сім'я і підприємство спрямовують підлітка на вибір однієї професії на все життя, а постійний розвиток технології, онов­лення техніки ставлять перед працівниками проблему постійного навчання, оволодіння знаннями, тобто професійної переорієнтації. З початку 90-х років іде, хоча і повільно, оновлення верстатного

парку в машинобудуванні, і триватиме воно роками, шо з необхід­ністю вимагає оволодіння працівником нової спеціальності. З ураху­ванням суперечностей і необхідності їх вирішення потрібно скорек­тувати взаємодію сім'ї і виробництва, тим більше це складно в умовах ринкових відносин.

По-третє, не менш важливим напрямком зміцнення сім'ї є дер­жавні заходи, безпосередньо спрямовані на стимулювання народжу­ваності та ін. Демографічна політика держави спрямована на забез­печення не тільки народжуваності, але й охорони материнства та дитинства, на збереження здорової сім'ї і врахування сучасних змін її соціальних функцій. В сучасних умовах потреба в дітях грунтується не на економічних міркуваннях, а швидше на моральних і психоло­гічних мотивах: любов до дітей, радість спілкування з ними та ін. Ефективність соціально-демографічної політики залежатиме від то­го, наскільки сприяє вирішенню проблеми сім'ї, дитинства, мате­ринства тощо.

По-четверте, важливим об'єктом демографічної політики висту­пає молодь, зокрема студентство. Основні соціальні проблеми моло­ді пов'язані з «життєвим стартом» — здобуттям освіти, початком тру­дової діяльності, формуванням сім'ї, професійним зростанням і просуванням тощо. В умовах суперечностей фізіологічної зрілості (акселерація) і соціальної, яка, навпаки, затягується у зв'язку із зрос­танням тривалості навчання (сучасна багатоступінчатість), поши­рення ранніх шлюбів, труднощі адаптації в умовах ринку в трудово­му колективі й загальному соціальному навантаженні вимагають ефективності і компетентності у реалізації і вирішенні молодіжних проблем, зосередження демографічної політики на молодих сім'ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких беруть участь у суспільному виробництві та ін. Мета і доцільність демографічної по­літики на такій стадії формування сім'ї полягає в тому, щоб пропор-ціонально поєднувати в сім'ї відтворення, народження дітей і власне життя батьків, враховуючи соціальні якості і гармонійний розвиток особистості батьків і дітей.

Література

АнтоновА. И., БорисовА. Л. Кризис семьи и пути его преодоления.— М., 1990.

Дорно П. В. Современннй брак: проблемьі и гармония.— М., 1990.

Зацепин В. М. и др. Молодая семья.— К., 1991.

Мацковский М. С. Современная семья.— М., 1989.

Молода сім'я.— К., 1981.

ХарчевА. Г., Мацковский М. С. Современная семья и ее проблеми.— М., 1984.

ВИСНОВКИ

У сучасних умовах демократизації і рефор-

учасне суспільство — _Мування суспільства перед соціологією сто-

оо єкт дослідження ' ^г

соціології ^1ТЬ завдання: по-перше, розкрити суть і роль

теорії особи, соціальних спільностей і верств як об'єктів і суб'єктів соціальної діяльності, відносин, мотивів пове­дінки і спілкування, теорії соціальних систем, механізмів їх функціо­нування і розвитку. Адже жити в суспільстві і не знати його — це однаково, що шукати в темряві виходу з довгого і складного лабірин­ту. Звичайно, дорогу до виходу можна знайти напомацки. Та яким же довгим і тяжким є такий шлях, скільки зайвих сил доведеться витра­тити! Справді, суспільство — складний і найважчий об'єкт наукового пізнання. Не випадково його дослідження, вивчення суспільство­знавством, в тому числі й соціологією, завжди відставали та й тепер відстають від вивчення природи природознавством. Однак закони функціонування і розвитку суспільства, механізми, шляхи і перспек­тиви соціального прогресу можуть пізнаватись і пізнаються. Важли­ва обставина — висвітлити біологічне і соціальне у розвитку людини, переконливо показати, що особа — соціальна система, процес її роз­витку і взаємодії з різними спільностями (соціалізація, інтернаціо­налізація, ідентифікація, комфортність, маргінальність та ін.). По­треби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки діяльності та поведінки особи, свобода і відповідальність особи, її соціальна роль і статус, проблеми демократизації і гуманізації соціального кон­тролю, основні шляхи реалізації суперечностей між особою і спіль­ностями, і їх специфіка на етапі реалізації радикальних реформ — все це питання, що вимагають нового підходу і висвітлення в умовах нової політичної влади, і зазнають внутрішніх перетворень. Струк­тура соціального процесу, його стадії і механізми, стабільність і нес­табільність соціальної системи, циклічність механізмів збереження стабільності суспільства і «маятниковий» характер соціальної полі­тики держави, нерівномірність розвитку соціальної системи, проб­леми модернізації і шляхи їх реалізації тощо — ці проблеми соціаль-

ного і політичного життя не лише вимагають з'ясування, роз'яснен­ня, але й глибокого вивчення, застосування результатів у практиці соціальної, політичної, економічної діяльності. Це основна, головна запорука прискорення й оптимізації історичного розвитку людства. Свій вагомий вклад у прогрес людства вносила, вносить і ще значні­ше, багатоманітніше вноситиме — соціологія.

По-друге, підтвердження значущості вкладу соціології в прогрес людства — багатовікова історія соціологічної думки, включаючи пів­тора століття розвитку соціології як самостійної науки. Це шлях під­несення людства на дедалі вищі щаблі самопізнання, пошуку най­кращої моделі суспільного устрою і прогресивного розвитку. Це шлях нелегкий, не прямолінійний, а складний, тяжкий і суперечливий. Та просування суспільства вперед таким шляхом невпинно йшло і йде в тісному зв'язку з розширенням можливостей його практичної само­регуляції і самовдосконалення. Завжди в історії соціологічної думки висловлювались і висловлюються різні й навіть суперечливі погля­ди, формулювались різноманітні теорії, концепції, що відображали розвиток і вдосконалення різноманітних сфер суспільного життя. І раніше, і тепер характерна риса соціології — плюралізм і боротьба думок, ідей, теорій. І це — не перешкода, не недоліки розвитку соціоло­гії як науки, а невичерпне джерело її збагачення і вдосконалення. Соціологічна думка в умовах формування ринкових відносин і пере­будови всієї політичної системи, політичного устрою, економічного, соціального, духовного життя в Україні має з'ясувати, виявити ру­шійні фактори розвитку і діяльності соціальних, етнічних, демогра­фічних спільностей, розкрити особливості соціального стану і жит­тєдіяльності різних соціальних спільностей в Україні, показати соціальну мобільність і соціальну диференціацію суспільства. І якщо взагалі можлива єдина загальносоціологічна теорія, то майже кожна з соціологічних концепцій і шкіл минулого, сучасного і майбутнього вносить свій вагомий вклад в створення теорії соціології.

По-третє. Проблеми взаємодії особи, соціальної спільності і сус­пільства завжди були й залишаються центральними в соціології. По суті, проблеми взаємодії і взаємовідносин особи, соціальної спіль­ності і суспільства — основні, бо саме від їх реалізації залежить те чи інше розуміння суті особи і суспільства, їх організації, життєдіяль­ності, джерел і шляхів розвитку, адже про пріоритет особи чи сус­пільства немало сперечались соціологи. Справді, реалізація пробле­ми полягає не у відокремленості і тим більше не в протиставленості особи і суспільства, а в формуванні їх тісної і гармонійної взаємодії. Зрозуміло одне: не може вдосконалюватись суспільство поза вдосконаленням особи, як не може вільно і всебічно розвиватися

особа поза і незалежно від справді цивілізованого суспільства. Отже, в сучасних умовах потрібне всебічне і глибоке вивчення сучасного стану, взаємодії, взаємовідносин особи і суспільства, національних відносин в Україні й у світі, розкриття суперечностей, кризових си­туацій і міжнаціональних відносин та шляхів їх подолання, слід вис­вітлити перебудову взаємовідносин особи і суспільства на основі ра­дикальних економічних і політичних реформ. Важливо переконливо показувати, як національна політика реалізує проблеми задоволен­ня потреб та інтересів особи, розглядати патріотизм, інтернаціона­лізм, націоналізм, шовінізм як орієнтації і установки поведінки, від­носин і діяльності людей, вивчати роль інтелігенції в нормалізації і гармонізації відносин між особою, соціальною спільністю і суспіль­ством, між соціальними спільностями, між націями. Потребують все­бічного висвітлення ціннісні орієнтації і особливості соціального функціонування норм і цінностей, взаємодії і взаємозв'язки соці­альних і духовних цінностей. Загальнолюдські цінності — ядро куль­тури і основа цивілізаційних процесів у суспільстві, обґрунтування видів і форм цінностей і рівнів культури.

По-четверте. Наукове дослідження, що органічно поєднує тео­ретичне й емпіричне, і є справді соціологічним. Неможливо та й неприпустимо розривати й особливо протиставляти теоретичне і ем­піричне дослідження — дві сторони єдиного процесу вивчення соці­альних явищ, подій, де кожна сторона займає певне місце і відіграє свою специфічну роль в соціологічному дослідженні. Якщо теоре­тичне дослідження забезпечує методологічно правильний підхід до збирання і аналізу соціальних фактів, поглиблене проникнення в їх суть, тенденції і закономірності їх розвитку, соціальне передбачення і прогнозування, то емпіричне дослідження забезпечує зв'язок з ре­альним життям, практикою, дозволяє уникати зайвої однобокості, абстрактності, виходити на практичні рекомендації і програми соці­ального життя. Кризові, аномальні ситуації в житті сучасного сус­пільства дуже часто виникають не тому, що є об'єктивні й неминучі причини, а тому, що вибір шляху суспільного розвитку здійснюється без опори на суспільствознавство, на соціологію зокрема й особли­во. Інтерпретація історії, сучасності та перспективи розвитку цивілі­зації в різних теоріях, підходах, поглядах на світ — все це проблеми соціології, що перебуває в пошуку та розвитку.

Навчальне видання

СОЦІОЛОГІЯ

Підручник для вищої школи

ВОЛОВИЧ Володимир Ілліч ГОЛОВЧЕНКО Георгій Тихонович ГОРЛАЧ Микола Іванович ЖИЛЕНКОВА Ірина Миколаївна КРЕМЕНЬ Василь Григорович НАЙДЬОНОВА Валентина Валентинівна СОКОЛОВ Микола Олександрович ТРЕБІН Михайло Петрович

Технічний редактор Н. В. Пишоха

Коректор О. П. Чижова

Комп'ютерна верстка С. Северин

Дизайн обкладинки Є. Король

Підписано до друку 31.01.2006. Формат 60x90/16. Папір офсетний. Гарнітура Тішез ЕТ. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 48,00. Тираж 5000 прим. Зам. №1270

Соціологія: Підручник для вищої школи.— X.: Фактор, С69 2006.- 768 с.

І5ВМ 966-312-423-7.

Підручник «Соціологія» — систематизований виклад курсу основ соціо­логії. Висвітлюються основні віхи становлення та розвитку соціологічних знань, формування соціологічної думки в Україні. Викладено основні поло­ження про суспільство як соціальну систему. Розглядаються питання соціоло­гії політики, соціології особи, механізми соціальної діяльності і поведінки особи, соціальної структури та політичної системи в Україні, соціологія еко­номіки, соціологія міста, села, а також висвітлюються основні положення соціології способу життя, вільного часу та засобів масової інформації. Розгля­даються проблеми соціології релігії, права, культури, виховання, а також де­мографічних процесів. Викладено основні положення теорії і практики соціо­логічних досліджень.

Підручник написано на основі класичних джерел соціології та праць відо­мих сучасних вітчизняних і зарубіжних соціологів з урахуванням навчальних програм і навчальних посібників із соціології провідних університетів США, Німеччини, Англії, Франції і Росії. Використано досвід викладання соціоло­гії в університетах Києва, Львова, Харкова, Одеси та в інших навчальних за­кладах України.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладів.

ББК 60.5

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Дата добавления: 2014-01-04