Темперамент

План.

Індивідуально-психологічні особливості людини.

1. Темперамент.

2. Характер.

3. Здібності.

4. Спрямованість.

Люди відрізняють одне від одного за різними параметрами як фізіологічно обумовленими (особливості перебігу психічних процесів, темперамент, здібності) так і набутими у процесі життя (світоглядні позиції, спрямованість, характер, звички).

Швидкість та інтенсивність нашої діяльності за певної ситуації залежить від психологічного стану, в якому перебуває людина, від мотивів, від типу її темпераменту.

Темперамент — властивість особистості, яка характеризує динамікою перебігу психічних процесів, а саме: швидкість виникнення психічних процесів, їх психічний темп та ритм, інтенсивність психічних процесів і зорієнтованість психічної діяльності на певні об'єкти; Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, впливаючи на темп рухів і мови, на емоції та мислення, однак від нього не залежать ані інтереси, ані соціальні установки, ані етичність особистості. Відомі три основні системи пояснень суті темпераменту:

1. гуморальна — пов'язувала стан організму зі співвідношенням різних соків (рідин);

2. конституційна — послуговується відмінностями в конституції організму — його фізичної будови, співвідношенням його окремих частин, різних тканин (Е.Кречмен, В.Шелдон)

3. пов'язує типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи (І.Павлов).

В основу психічної діяльності людини людини, як відомо, покладені два процеси: збудження та гальмування. Збудження — це функціональна активність нервових клітин і центрів кори головного мозку. Гальмування — процес згасання коркових зв'язків, припинення активності нервових клітин. Основними властивостями процесів збудження і гальмування є: сила, рівновага, рухливість.

Сила нервових процесів слугує показником працездатності нервових клітин зокрема та нервової системи загалом.

Рівновага нервових процесів — це співвідношення сил збудження і гальмування

Поняття “тип вищої нервової діяльності” та “темперамент” - не тотожні. Тип вищої нервової діяльності успадковується людиною, створює фізіологічну основу темпераменту. Темперамент залежить не тільки фізіологічному механізму, але й від духовного образу людини, його внутрішньої суті, спрямованості, характеру, звичок.

Властивості темпераменту:

1. Сензитивність — визначається найменшою силою зовнішних впливів, що зумовлюють психічну реакцію людини.

2. Реактивність — ступінь мимовільної реакції на зовнішні чи внутрішні впливи однакових сил.

3. Активність — це ступінь енергійності людини при впливі на зовнішній світ і подолання перешкод на шляху до мети.

4. Темп реакції — проявляється у швидкості протікання різних психічних реакцій і процесів (швидкість рухів, темпі мови, спритності, швидкості розуму)

5. Пластичність — це наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів.

6. Ригідність — властивість, протилежна пластичності.

У більшості людей поєднується властивості різних типів, а тому найчастіше ведуть мову про змішаний тип темпераменту. Кожен тип має власні позитивні і негативні аспекти тому, відповідно, немає “хороших” чи “поганих” темпераментів. Так К.Леонгард виокремлює чотири головні типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно-екзальтований.

Будь-яка діяльність висуває певні вимоги до психічних рис людини. Найпоширенішим способом пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування індивідуального стилю діяльності — це індивідуальна система прийомів і способів дій, яка характерна для конкретної людини та доцільна для досягнення успішного результату. Опанування властивостями власного темпераменту та їх компенсація, формування індивідуального стилю діяльності розпочинається ще в дитинстві, відбувається під впливом навчання та виховання і завершується за умов трудової діяльності людини.

Характер - це сукупність порівняно стійких індивідуальних особливостей особистості, що формується і проявляється в діяльності та спілкуванні й зумовлюють типовий для людини спосіб поведінки.

· Ставлення до діяльності, праці — працьовитість, наполегливість, охайність, ініціативність.

· Ставлення до довколишнього світу, подій — непохитність у боротьбі, впевненість у справедливості.

· Ставлення до інших людей — ввічливість, тактовність, або ж формальність, брутальність, грубість, іронічність, саркастичність.

Ставлення до інших проявляється у позитивних і негативних рисах характеру.

- позитивними рисами характеру культурної людини є: справедливість, дотримання слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість.

- негативні риси характеру — це відчуженість, замкненість, скупість, зневажливе ставлення до інших хвалькуватість, гордість, суперечки, заперечення істини, мізантропія.

За силою характеру бувають: сильний характер, слабкий.

За стійкістю: стійкі, нестійкі.

За ступенем цілісності: цілісні, чи суперечливим.

За інтенсивністю прояву окремих рис: надмірну інтенсивність певних рис людини називають акцентуацією.

Застрявальні характери: у стані збудження застряють у стані впертості, недовірі, нетерпимості до заперечень у дискусіях. Можуть виявити педантизм, який проявляється у крайньому, невиправданому формалізмі у разі вирішення. Приміром, медсестра в Англії потрапила до Книги рекордів Гінеса за пунктуальне виконання власних обов'язків — вона розбудила хворого о восьмій годині вечора для того, щоб вколоти йому снодійне.

Особи з демостративним характером виявляють амбіційність, зухвалість.

З екзальтованим характером людина надмірно захоплюється, легко досягає екзальтації у радості, чи сумує до розплачу, їхні реакції є загострено емоційними, афективними.

Тривожні характери — це люди замкнені, постійно чекають на небезпеку, виявляють підвищене боягузтво, сором'язливість, розгубленість.

Інтровертовані характери — це люди замкнені, власні думки та переживання спрямовують на власний світ, уникають контактів з іншими.

Особи з екстравертованим характером прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно, на зовнішніх явищах, а не собі.

Ернст Кречмер (1925р.) та В.Шелдон (1954р.) спробували пов'язати характер людини з її фізичною конституцією.

- високі та худі люди (екстоморфного типу) найчастіше несміливі, загальмовані, схильні до самотності та розумовою діяльності.

- сильні, мускулисті люди (мезоморфного типу) як звичайно, вирізняються динамічністю та прагненням до домінування.

- невисокі, товсті (ендоморний тип) товариські, веселі, спокійні.

Еріх Фром запропонував соціальну типологогію характерів, яка базується на ставленні людини до життя, суспільства та моральних цінностей.

1. Мазохіст-садист — вбачає причини всіх своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій не у ситуаціях, що утворюється а в людях.

2. Руйнівник — йому властива агресивність та активне прагнення до усунення, знищення об'єкта який зумовлює фрустрацію, позбавлення надій у цієї особи.

3. Конформіст-автомат — така людина потрапивши у складні соціальні та особисті життєві проблеми, припиняє бути собою беззастережно підкорюється обставинам.

Люди різняться й за можливостями досягнення успіхів у діяльності, тобто за здібностями.

Здібності — це сукупність таких індивідуально-психологічних особистості, що дають змогу їй успішно опановувати і здійснювати один чи декілька видів діяльності.

За власною внутрішньою структурою, здібності налічують уважність, спостережливість, властивості пам'яті уяви, мислення. Природну основу здібностей становлять задатки — сприятливі, біологічно зумовлені, вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи зокрема і організму загалом. Задатки можуть буду спадковими. На основі задатків формуються здібності. Здібності не є вродженими, спадковими, а розвиваються в процесі життя і діяльності людини. Здібності нерозривно пов'язані, властивостями і рисами особистості — спрямованістю, характером, темпераментом, почуттями, волею майстерністю. І чим багатший психологічний світ людини, тим вище можуть бути розвинуті її здібності.

1.За можливістю розвитку:

а) загальні здібності — це сприятливі можливості розвитку психіки людини.

б) спеціальні (професійні) здібності — можливості розвитку певних психічних процесів, вузьких властивостей особистості для якогось конкретного виду діяльності (гострота зору, швидкість реакції, тонкий слух, нюх тощо)

2. За здатністю відтворювати чи створювати розрізняють здібності репродуктивні та творчі:

· репродуктивні здібності характеризується високим умінням людини опановувати знання, діяльність і здійснювати її за певним зразком;

· творчі здібності забезпечують можливість відкриття нового оригінального;

3. За рівнем розвитку творчих здібностей виокремлюють обдарованість і талант і геніальність.

· Обдарованість — наявність видатних здібностей до одного чи декількох видів діяльності, що утворилися на основі задатків.

· Талант — висока обдарованість, що поєднується з великою працьовитістю. Талановитість проявляється у відкритті нового, досягнення великих результатів у тій чи іншій діяльності, що набула суспільного визнання.

· Геніальність — винятково високий рівень обдарованості людини, що відображається в оригінальних, нових наукових відкриттях, що мають велике суспільне значення.

Надзвичайно важливим також є виховання працелюбства і наполегливості в досягненні мети, почуття високої відповідальності за навчання, стійкої професійної спрямованості особистості. Навіть талановиті люди, для розвитку власних природніх задатків і обдарованості, повинні багато та наполегливо працювати.

Спрямованість особистості — це система мотивів поведінки і діяльності людини, що домінують

Мотиви — це внутрішні спонукальні сили людини, які змушують її здійснювати ту чи іншу діяльність, вони можуть відігравати як домінативну так і побічну роль.

Існують такі види спрямованості:

1. особистісна спрямованість — характеризується переважанням у особистості мотивів, зорієнтованих на забезпечення особистого благополуччя (приміром, успішно закінчити виш)

2. колективна спрямованість — наявні здебільшого, мотиви спрямовані на забезпечення успіху в спільній роботі

3. ділова спрямованість — переважають мотиви, які породжені діяльністю і зорієнтовані на неї

Спрямованість, здебільшого, визначається усвідомленими мотивами поведінки — інтереси, переконання, прагнення.

Інтерес— емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у скерованості людини певні об'єкти, прагнення грунтовніше і повніше їх пізнати.

Переконання- система мотивів, що спонукають особистість діяти відповідно до власних поглядів, принципів, світогляду.

Прагнення — усвідомлений мотив, в якому виявлена потреба, що може бути задоволена за допомогою вольових зусиль.

· Пристрасті — мотиви, в яких відображаються потреби що мають нездоланну силу і вилучають з діяльності людини все, що не пов'язане із важливим об'єктом.

· Ідеали — потреба наслідувати приклад, прийнятий людиною за зразок поведінки.

Спрямованість людини також може визначатися неусвідомлюваними мотивами. До неусвідомлюваних мотивів належать потяг і установка.

· Потяг — неусвідомлена нецілеспрямована спонука що проявляється у чуттєвому переживанні потреби і не зумовлює активних дій.

· Установка — неусвідомлена готовність особистості до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена потреба. Наприклад, людині її знайомі розповіли про лікаря який “поставив на ноги” багатьох хворих. У неї з'являються позитивна установка, що “цей лікар є хорошим фахівцем” ще до зустрічі з ним.

Дата добавления: 2014-01-04