Теорії лідерства

Взаємодія та комунікація в групі.

Американські, психологи вважають, що показниками сформованості групи є:

4. Тривалість її існування;

5. Кількість комунікацій між її членами;

6. Наявність відносин влади і підпорядкування.

Вітчизняні психологи довели, що найхарактернішою особливістю колективу є колективістське самовизначення.

Міжособистісні стосунки — це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. Міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на такі типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина.

Становище членів групи.

Для більш точної характеристики місця кожної людини в структурі внутрішньо групової взаємодії використовують поняття “позиція”, “статус”, ”внутрішня установка” та “роль”.

1. Позиція — поняття, що означає офіційне становище людини в тій чи тій підсистемі відносин.

2. Статус індивіда в групі — це реальна соціально-психологічна характеристика його становища у системі внутрішньо-групових відносин, ступінь справжньої авторитетності для інших учасників (неформальний вплив).

3. Внутрішня установка людина у системі внутрішньо-групових відносин — суб'єктивне сприйняття нею власного статусу, те як вона оцінює власне становище, власний авторитет.

4. Роль — це нормативно встановлений та колективно схвалений зразок поведінки, що очікують від людини, яка посідає в групі певне становище.

Управління групою, її самоуправління, вплив на психіку та поведінку інших членів групи, зазвичай, здійснюється і через офіційно призначених осіб (керівників) і за допомогою неофіційних осіб, що мають авторитет поміж членів цієї групи, мають у ній високий статус — статус лідерів.

Лідерство — є складним соціально-психологічним явищем, в якому поєднується і проявляється найважливіші характеристики групового розвитку, що мають соціальну природу та сутність.

Сутність лідерства проявляється у здатності впливати на інших людей, не застосовуючи адміністративних важелів.

Лідер — особистість, якій усі інші члени групи дають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Керівник — особа, що керує трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

Теорія рис лідерства, стверджує, що лідерами народжуються (сила і рухливість нервових процесів, екстравертність, здатність до емпатії тощо), від природи мають певні риси, які дають змогу посісти за будь-якої життєвої ситуації позицію лідера.

Теорія лідерства як функції групи і теорія лідерства як функції ситуації. Представниками теорії лідерства як функції групи вважають, що лідерство є наслідком внутрішньо-групового розвитку лідера.

Нині найбільше прихильників має теорія лідерства як функції ситуації, відповідно до якої лідерство є результатом складного та багатогранного впливу різних факторів і ситуацій, за якого постійно відбувається зміна ролей. Лідер — це член групи, який за певної ситуації бере на себе більшу відповідальність за виконання групових завдань, ніж усі інші. Р. Бейліс виділяє два типи лідерів: емоційний та інструментальний:

1. Емоційний лідер регулює міжособистісні стосунки і створює належний психологічний клімат у групі. Він завжди є порадником і арбітром.

2. Інструментальний лідер на основі власних компетенцій бере на себе ініціативу і відповідальність при організації та здійсненні певних видів діяльності.

У вітчизняній психології проблему лідерства вивчали В.Шпалінський і Б.Паригін. Б.Паригін вважає, що лідер — це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника під час важливої ситуації, щоб організувати спільну колективну діяльність людей і найшвидше та успішно досягти поставленої мети. Пропонує класифікувати лідерів:

· за суттю діяльності: натхненник, виконавець;

· за характером діяльності: універсальні, ситуативні;

· за стилем керівництва: авторитарні, демократичні, одночасно поєднують обидва стилі.

Психологія студентської групи.

План.

1.Психологічні особливості студентської групи та її структура.

2.Динаміка студентської групи.

Психологічні особливості студентської групи та її структура.

Студентська група — спільність автономна й самодостатня.

Студентська група — формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена, яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи. Вона створюється у вищому навчальному закладі, що зумовлюється потребами педагогічного управління.

Студент зазвичай входить до складу різних соціальних груп. Л.І. Марісова виокремлює вісім видів груп.

4. Студентська академічна група

5. Студентські наукові гуртки,науково-теоретичні семінари й проблемні групи, до якогось виду науково-пошукової роботи.

6. Студентські групи, існування яких зумовлене формою організації позанавчального виховного процесу

7. Трудові студентські групи, існування яких зумовлене необхідністю організації трудового виховання студентів.

8. Групи художньої самодіяльності та спортивні команди

9. Родинно-побутові малі групи, які пов'язані з веденням домашніх справ, підтримання родинних стосунків.

10. Ситуативні, епізодичні або довготривалі групи, існування яких пов'язане з проведенням організованого спільного відпочинку та оздоровлення студентів, спільного проживання в гуртожитку.

11. Студентські неформальні групи, які виникають несанкціоновано на основі особистих симпатій, приязні, взаємної привабливості.

Студентів у академічній групі поєднує:

1.загальна мета і завдання професійної підготовки;

2.спільна навчально-професійна діяльність

3.зв'язки ділового та особистісного характеру

4.однорідність складу групи за віком

5.висока поінформованість один про одного

6.активна взаємодія у процесі комунікації

У зв'язку з цим у студентській групі може бути така структура:

· Офіційна підструктура (профорг, культорг, редактор) — це ділова сфера взаємин

· Неофіційна підструктура - поділ групи на мікрогрупи, які виникають на основі однакових інтересів, симпатії один до одного — це емоційна сфера взаємин.

Стадії становлення структури групи:

- відсутність структури взагалі

- структура, що формується

- конкуруюча структура

- взаємодіюча структура

Для вивчення структури групи та міжособистісних взаємин у ній застосовують метод соціометрії, референтометричний метод (А.В Петровський), активні інтеракційні методики (В.В. Власенко).

Динаміка студентської групи.

У членів студентської групи з часом розвивається почуття групової індетичності: члени групи визначають себе словом “Ми”, студенти готові підставити плече, прийти на допомогу один одному, вони емоційно залучені до справ своєї групи, радіють її успіхам, хвилюються за невдачі.

Студентська академічна група за період свого існування розвивається і проходить кілька стадій (згуртований колектив) кожна з яких характеризується якісними особливостями таких параметрів:

- спрямованість поведінки та діяльності членів групи;

- організованість членів групи;

- комунікативність членів групи.

Стадії розвитку студентської групи:

1-а стадія - номінальна група;

2-а стадія - асоціація — початкова міжособистіста інтеграція, первинна об'єднання студентів за загальними ознаками. Період адаптації, відбувається засвоєння правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, традицій інституту (факультету) тощо.

3-а стадія — кооперація — на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність що до їх реалізації. Формується громадська думка, групова мораль.

4-а стадія — студентська академічна група стає колективом, де кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності.

Загальна психологічна характеристика студентського віку.

Дата добавления: 2014-01-04