Показники шлюбності

Якщо поняття шлюб відноситься до соціального інституту, а поняття вступ у шлюб характеризує індивідуальний акт утворення шлюбного союзу між чоловіком і жінкою, то термін шлюбність означає масовий процес формування шлюбних пар у населенні як сукупності поколінь або в поколінні як сукупності людей.

У демографії поняття шлюбність уживається й у більше широкому змісті як масовий процес формування й розпаду шлюбних союзів, процес формування шлюбної структури населення. У цьому надзвичайно широкому контексті шлюбність містить у собі й процеси розлучності й овдовіння.

Шлюбність – процес утворення шлюбних (подружніх) пара в населенні; включає вступ у перший і повторні шлюби. У сполученні ізпроцесами овдовіння й розлучності, шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення.

Шлюбність перебуває в найтіснішому зв'язку з відтворенням населення, виступаючи як один з важливіших факторів народжуваності й смертності. Це, а також її власна роль у соціальних процесах і судьбах людей, визначає значення демографічного й соціологічного вивчення шлюбності й шлюбної поведінки.

У демографії шлюбність виміряється цілою системою показників, які з різних боків характеризують тенденції її формування й змін. Вихідним показником виступає абсолютне число шлюбів, укладених (тобто зареєстрованих) за той чи інший період часу, звичайно за рік. Абсолютне число шлюбів характеризує, так сказати, валові обсяги шлюбності в країні або регіоні. Воно може використатися також і для одержання первісного подання про тенденції зміни шлюбності в часі. Однак цим цінність даного показника й вичерпується.

Вивчення шлюбності має справу з частотою укладень шлюбів, тобто союзів між особами протилежної статі, які створюють взаємні права й обов'язки, що фіксуються в законах або звичаях; з характеристиками індивідів, які вступають у шлюб; і з розпадом таких союзів. У більш широкому змісті воно включає також вивчення інших кон’югальних союзів у випадку, якщо їхня частота робить необхідним їхнє включення в аналіз.

Як будь-який абсолютний демографічний показник, число шлюбів залежить від загальної чисельності й від демографічної структури населення, у тому числі йвід уже сформованих пропорцій у шлюбній структурі населення. Тому вже для міжкраїнних або міжрегіональних порівнянь показник абсолютного числа шлюбів використатися не може.

Шлюбність відноситься до числа процесів, які утворюються повторними подіями. У шлюб у сучасних умовах можна вступити кілька разів протягом життя. Інша справа, що в перший (а також у другий, третій і т.п.) шлюб можна вступити тільки один раз.

Серед відносних показників шлюбності найпершим є загальний коефіцієнт шлюбності, якийдорівнює відношенню числа укладених шлюбів до загального числа людино-років, прожитих населенням за той чи інший період часу,або до середнього (середньорічного, якщо мова йде про рік) населення:

‰, (2.5.2.1)

де ЗКШ – загальний коефіцієнт шлюбності;

Ш – число укладених шлюбів;

Н – середнє населення;

Т – довжина періоду, якщо Т = 1 рік, то загальний коефіцієнт шлюбності буде дорівнювати просто:

‰ (2.5.2.2)

Загальний коефіцієнт шлюбності вільний від впливу загальної чисельності населення, але, подібно всім загальним коефіцієнтам, залежить від особливостей демографічної структури, насамперед вікової і шлюбної. Знаменник дробу містить у собі й дітей у віці до 15 років, ітих, хто вже є одруженим. Природно, що частки тих й інших у населенні досить сильно впливають на загальний коефіцієнт шлюбності: чим більше ці частки, тим менше за інших рівних умов загальний коефіцієнт шлюбності. Тому його, як і інші загальні коефіцієнти, називають ще грубим коефіцієнтом, оскільки його можна використати лише для найпершої, приблизної, грубої оцінки рівня шлюбності.

Можливі й такі парадокси. Коефіцієнт шлюбності - це відношення числа тих, хто вступив у шлюб у даному році до середньої чисельності населення. Зрозуміло, що діти, які є присутніми у знаменнику дробу при розрахунку коефіцієнта, присутні у ньому даремно до досягнення шлюбоспроможного віку. Але й дорослі люди, скажемо, одружені, також даремно присутні в знаменнику дробу при розрахунку коефіцієнта шлюбності, оскільки, мабуть, не можуть одружуватися, нешлюбоспроможні. Можна уявити собі таку гіпотетичну ситуацію. У населенні з високим рівнем шлюбного стану, тобто в якому більшість населення вже є одруженим, коефіцієнт шлюбності буде низьким саме тому, що число не одружених стане дуже малим.

Більше точний вимір рівня шлюбності забезпечують її спеціальні коефіцієнти, а також ряд інших показників.

Спеціальні коефіцієнти шлюбності розраховуються окремо для всього населення в шлюбоспроможному віці (16 років і більше}, а також для шлюбоспроможного населення (окремо чоловіків і жінок, не одружених). Крім того, розраховують і спеціальні коефіцієнти шлюбності для перших шлюбів.

Спеціальний коефіцієнт шлюбності для всього населення має такий вигляд:

‰, (2.5.2.3)

де Н₁₆₊ - середньорічна чисельність населення в шлюбоспроможному віці.

Спеціальні коефіцієнти шлюбності для шлюбоспроможного населення мають такий вигляд (дається на прикладі чоловіків):

‰, (2.5.2.4)

де Ч^h₁₆₊ – середньорічна чисельність чоловіків у шлюбоспроможному віці, не одружених (неодружених, вдівців і розведених).

Аналогічно розраховуються спеціальні коефіцієнти шлюбності для жіночого шлюбоспроможного населення. Так само розраховуються спеціальні коефіцієнти шлюбності окремо для кожного шлюбного статусу, тобто для тих, хто ніколи не був одруженим (спеціальні коефіцієнти шлюбності для перших шлюбів), для вдів (вдівців) і для розведених. У цьому випадку в чисельнику стоїть відповідно або число перших шлюбів, або число шлюбів вдів (вдівців) або розведених, а в знаменнику – чисельність чоловіків або жінок відповідного шлюбного статусу (тих, що ніколи не перебували в шлюбі, вдів (вдівців) або розведених).

Оскільки достовірні дані про шлюбну структуру населення звичайно одержують тільки при переписах населення, спеціальні коефіцієнти шлюбності розраховуються, як правило, тільки для років, близьких до перепису.

Спеціальні коефіцієнти шлюбності дозволяють як проводити більш точні міжтериторіальні порівняння (між країнами, між різними регіонами однієї країни), так і порівнювати шлюбність у різні періоди часу. Однак спеціальні коефіцієнти шлюбності не вільні від впливу вікового складу шлюбоспроможного населення.

Тому крім спеціальних коефіцієнтів для всіх перерахованих вище категорій населення розраховують також повікові коефіцієнти шлюбності. Останні розраховуються відносно до тільки шлюбоспроможного населення, або до всього населення кожного віку.

У першому випадку вони називаються спеціальними повіковими коефіцієнтами шлюбності й показують чисту інтенсивність цього процесу в окремих віках. Вони дорівнюють відношенню числа шлюбів, укладених особами даного віку, до середньорічної чисельності шлюбоспроможного населення цього віку. Ці коефіцієнти також можуть розраховуватися як для всього шлюбоспроможного населення, так й окремо для чоловіків і жінок або для кожного шлюбного стану. Найчастіше спеціальні повікові коефіцієнти шлюбності розраховуються для перших шлюбів, тобто для неодружених (тих, що ніколи не перебували в шлюбі), а також для повторних шлюбів (без поділу на вдів (вдівців) і розведених). Розрахунок повікових коефіцієнтів шлюбності також можливий тільки для років, близьких до перепису населення.

У другому випадку, тобто коли повікові коефіцієнти шлюбності розраховуються стосовно всього населення даного віку, вони називаються приведеними числами шлюбів. Їх розраховують для всіх шлюбів, для перших і повторних.

Дані про повікові коефіцієнти шлюбності дозволяють розрахувати величину її кумулятивних (накопичених до певного віку) і сумарних (накопичених до 50 або 70 років) коефіцієнтів, які показують середнє число шлюбів (всіх або тієї чи іншої черговості) розраховуючи на одну жінку або чоловіка реального або умовного покоління. Сумарні коефіцієнти характеризують ту частку населення, що одружується хоча б один раз у житті.

Сумарний коефіцієнт шлюбності до віку 70 років дорівнює сумі повікових і розраховується за такою формулою:

, (2.5.2.5)

де ΣКШ – сумарний коефіцієнт шлюбності;

ПКШ – повікові коефіцієнти. При цьому шлюби, укладені після 69 років, умовно відносять до попередньої вікової групи.

Сумарний коефіцієнт шлюбності може розраховуватися як для всіх шлюбів, так і для шлюбів кожної черговості.

У випадку реального покоління сумарний коефіцієнт узагальнено характеризує частоту укладення шлюбів у даному поколінні. Він залежить як від безшлюбності, так і від поширеності повторних шлюбів, але не залежить від віку вступу в шлюб. Сумарний коефіцієнт перших шлюбів показує частку покоління, що вступила в перший шлюб. Його доповнення до одиниці є показником рівня безшлюбності. Сумарний коефіцієнт повторних шлюбів показує поширеність повторних шлюбів у поколінні.

У випадку умовного покоління сумарний коефіцієнт є характеристикою частоти укладення шлюбів у даному календарному періоді. На відміну від сумарного коефіцієнта для реального покоління його величина залежить від рівня шлюбності в населенні, вікової структури тих, що вступають у шлюб і від календаря шлюбності реальних поколінь. Спільна дія цих факторів обумовлює те, що сумарний коефіцієнт перших шлюбів для умовного покоління може бути більше одиниці (якщо в даний період часу спостерігається зростання рівня шлюбності або зрушення до молодих віків). Якщо ж рівень шлюбності знижується, і притому сильно, то сумарний коефіцієнт перших шлюбів для умовного покоління виявляється дуже низьким.

Важливим показником процесу шлюбності є вік вступу в шлюб. Він розраховується як час, що минув між датою народження й датою укладення шлюбу. Джерелом даних про вік вступу в шлюб є переписи населення, спеціальні соціально-демографічні обстеження, поточний облік демографічних подій.

У тому випадку, коли в програмі перепису є запитання про дату укладення шлюбу (а це буває не завжди), то на нього відповідають або всі одружені до моменту перепису, або ті, хто коли-небудь був одруженим і дожив до моменту перепису. Це дозволяє оцінити вік тих, що вступили у шлюб для всіх тих, що живуть і для всіх поколінь.

У другому випадку (тобто в ході поточної реєстрації) вік вступу в шлюб фіксується тільки для тих, хто одружується в даному році. Таким чином, якщо говорити про покоління в цілому, поточний облік дає дані тільки про частини кожного покоління.

У демографічному аналізі вік вступу в шлюб є характеристикою не окремих індивідів, а всього населення в певний період часу або покоління на всьому протязі його життя. Тому, говорячи про вік вступу в шлюб, завжди мають на увазі або розподіл за цим показником (для населення чи покоління), або різні міри центральної тенденції для цього розподілу - середній вік вступу в шлюб, а також - медіанний і модальний вік. Ці показники можуть бути розраховані як для всіх шлюбів, так і для шлюбів будь-якої черговості, найчастіше, зрозуміло, для першого.

При цьому застосовуються різні методи визначення цих показників. Зокрема, середній вік вступу в шлюб може бути визначений за допомогою таких методів:

- на основі розподілу за віком тих, що вступають у шлюб (у тому числі перший) цього року, або (що те ж саме) на основі абсолютних чисел тих, що вступили в шлюб у різних віках;

- за даними перепису про розподіл населення за шлюбними статусами (про шлюбний стан на момент перепису);

- за таблицями шлюбності для реальних та гіпотетичних поколінь.

Розглянемо докладніше перші два методи.

Розподіл за віком вступу в шлюб і міри центральної тенденції для періоду – найбільш відомі характеристики шлюбності. При цьому з мір центральної тенденції найбільш часто розраховується середній вік. Оскільки вік вступу в шлюб відомий практично для кожного нареченого й нареченої, то його середня розраховується як середня арифметична із всіх цих віків:

, (2.5.2.6)

де – середній вік вступув шлюб;

х – вік вступу в шлюб кожного нареченого або нареченої;

Ш_x – число тих, хто вступив у шлюб у цьому віці. Половина року додається до точного віку х років у дію відомої особливості віку як статистичної змінної.

Вищенаведена формула може використатися тільки у випадку, якщо відомий кожен індивідуальний вік наречених. Статистичні органи такою інформацією володіють і тому користуються саме нею.

Розрахунковий середній вік вступу в перший шлюб (SMAM, від англійського “The singulate mean age at marriage”) характеризує шлюбність стосовно до всього часу, протягом якого одружувалися ті, хто в період проведення перепису населення хоча б раз був одруженим. Цей показник запропонований англійським демографом Дж. Хаджналом в 1953 р.

Розрахунковий середній вік вступу в шлюб визначається на основі даних про тих, що ніколи не перебували в шлюбі в кожній віковій групі. Хоча цей показник може бути розрахований для будь-якого вікового інтервалу, найчастіше його обчислюють для віку 15-49 років, розбитого на п'ятирічні вікові групи, умовно приймаючи, що в перший шлюб не вступають до 15 років і після 50 років. Розрахунковий середній вік вступу в шлюб обчислюється за такою формулою:

, (2.5.2.7)

де , , – відповідно частки осіб, що ніколи не перебували в шлюбі у вікових групах (х + 5) років, (45-49) років і (50-54) роки.

Хоча вищенаведена формула має досить застрашливий (особливо для студентів) вид, розрахунок SMAM досить простий. Він містить у собі п’ять шагів (якщо відомий розподіл населення у віці 15 років і більше за шлюбним станом, то число шагів зменшується до 4). Опишемо кожен з них:

Шаг 1. Розрахунок ₅U_X – частки тих, що ніколи не перебували в шлюбі в кожній з п'ятирічних вікових груп від 15-19 років до 50-54 років (х – 15, 20,..., 50). Ця частка дорівнює частці від ділення числа тих, що ніколи не перебували в шлюбі у віці (х + 5) років на чисельність населення даної статі в цій віковій групі. Якщо ці частки відомі зі статистики, то шаг 1 пропускається.

Шаг 2. Розрахунок RS₂ – числа людино-років, прожитих населенням до вступу в перший шлюб від народження до віку 50 років. Це число дорівнює:

RS₂ = RS₁ + 15, (2.5.2.8)

де RS₁ – сума часток тих, що ніколи не перебували в шлюбі в кожній з п'ятирічних вікових груп (тобто ₅U_X), помножена на 5.

Оскільки кожен із доданків _sU_x - 5, який стоїть під знаком підсумовування у вищенаведеній формулі, дорівнює середньому числу людино-років, прожитих поза шлюбом протягом п'ятирічного вікового інтервалу (х + 5) років, то величина RS₁ дорівнює просто числу людино-років, прожитих до вступу в шлюб від віку 15 років до віку 50 років. Число 15 – це число людино-років, прожитих до вступу в перший шлюб від народження до віку 15 років.

Шаг 3. Розрахунок RM – частки тих, що коли-небудь перебували в шлюбі. Ця частка дорівнює:

RM = 1 – RN, (2.5.2.8)

де RN – частка тих, що ніколи не перебували в шлюбі (або частка остаточної безшлюбності), яка у свою чергу дорівнює:

(2.5.2.9)

Шаг 4. Розрахунок RS₃ – числа людино-років, прожитих поза шлюбом тими, хто не одружився до віку 50 років. Оскільки RN – частка тих, що ніколи не перебували в шлюбі у віці 50 років, то загальне число людино-років, прожитих поза шлюбом тими, хто не одружився до віку 50 років, дорівнює:

RS_} = 50 ∙ RN (2.5.2.10)

Шаг 5. Розрахунок SMAM – середнього числа людино-років, прожитих поза шлюбом тими, хто одружився до віку 50 років.

(2.5.2.11)

У таблиці 2.5.2.1 показана техніка розрахунку SMAM. При цьому цей показник розраховувався для населення у віці до 70 років.

Як видно з таблиці, середній розрахунковий вік вступу в перший шлюб дорівнює 25,2 роки для чоловіків й 21,3 роки для жінок. Цікаво, що величина цього показника, розрахована для населення у віці до 50 років, рівняється 24,5 року для чоловіків й 22,1 року для жінок.

Це може свідчити про те, що в більш молодих поколіннях чоловіки в середньому одружувалися в більш ранньому віці, а жінки, навпаки, – робили це в більше старших віках. Однією із причин такої динаміки SMAM може служити участь чоловіків більше старших поколінь у Великій Вітчизняній війні, а також взагалі більш тривала термінова військова служба й, отже, змушене відкладання вступу в перший шлюб.

Система показників так званої потенційної шлюбності - це показники, які враховують взаємозв'язок чоловічої й жіночої шлюбності. Ці показники розраховуються стосовно максимального числа шлюбів, що теоретично можливо укласти в той або інший період (у роки, близькі до перепису населення). Це число, у свою чергу, визначається на основі даних про чисельність і вікову структуру чоловічого й жіночого населення, часток не одруженого, наявного співвідношення віків можливих наречених. Цінною особливістю показників потенційної шлюбності є те, що вони можуть служити для первісної, вихідної оцінки ролі шлюбної поведінки у формуванні статистично спостережуваного рівня шлюбності.

Першим із цих показників є потенційний загальний коефіцієнт шлюбності, який дорівнює відношенню максимально можливого числа шлюбів до середньорічного населення. Другим – ступінь реалізації додаткового потенціалу шлюбності, який дорівнює частці від ділення фактичного коефіцієнта шлюбності на потенційний. Останній показник вільний від впливу демографічної структури й тому може розглядатися як одна з характеристик шлюбної поведінки, точніше, її внеску в спостережуваний рівень загального коефіцієнта шлюбності.

При цьому, на відміну від країн Заходу, в Україні мова не йде про “заміщення” офіційно зареєстрованих, “законних” шлюбів співжиттями, шлюбами “незаконними”. Така динаміка реалізації потенціалу шлюбності, такий характер зміни шлюбної поведінки говорять про наростання в нашій країні, як і в інших розвинених країнах, де цей процес іде з випередженням на 20-30 років, кризи родини як соціального інституту. Якщо не усвідомити, що мова йде саме про кризову еволюцію шлюбу й родини, якщо не утішатися приємною й заспокійливою думкою про те, що Україна щодо цього, хоча й із запізненням від країн Заходу, іде по шляху “прогресу”, то варто визнати, що збереження подібної динаміки шлюбності чревате серйозними наслідками.

Хоча демографа цікавить не стільки юридична форма шлюбу, скільки його реальність й ефективність, проте, шлюбність, яка не реєструється, займає істотне місце в демографічному аналізі. Причина цього полягає в тому, що реальний й ефективний шлюб, незалежно від його юридичної форми, пов'язаний з народженням дітей, причому сучасна тенденція як у нашій країні, так й у країнах Заходу полягає в збільшенні числа дітей, які народжуються поза законним, легітимним, офіційно зареєстрованим шлюбом, в зростанні позашлюбної народжуваності. Тут необхідно дати визначення шлюбності, яка не реєструється, або співжиття, і сказати кілька слів про її показники.

Співжиття – спільне проживання в одному домогосподарстві двох дорослих, які не зв'язані шлюбом або родинними відносинами, але маютьемоційні й сексуальні відносини.

Співжиття – це підлоговий союз, не оформлений відповідно до шлюбного законодавства даної країни.

Співжиття – незаконний шлюб, повсякденне, ненаукове найменування статевого союзу, не оформленого відповідно до шлюбного законодавства.

Мотиви, згідно з якими люди юридично не оформляють свої відносини, можуть бути різними. Відповідно можна виділити наступні типи (категорії) співжиттів і тих, що співживуть:

- ті, що емоційно захоплені, але ще не готові до шлюбу;

- ті, що збираються одружитися й живуть, спільно чекаючи на це;

- ті, що живуть разом з економічних причин (бідняки);

- ті, що розглядають співжиття, як постійну альтернативу шлюбу.

Якщо перші три категорії не заперечують шлюб як такий і навіть думають, що вони як би “перевіряють” себе перед ухваленням серйозного рішення про вступ у шлюб, то четверта категорія містить у собі людей, які не бажають одружуватися за тих чи інших причин, аж до нібито принципових, “філософських”. Саме ці люди суть ті, хто, за словами модерністів, несе “нову статеву мораль”, з ким зв'язуються більш “демократичні” і більш “толерантні” норми сексуальних відносин, а в реальності ж є, так сказати, “авангардом”, “передовим загоном” наступаючих на родину деструктивних, руйнівних дій.

Основним показником поширеності шлюбів, які не реєструються, могла б стати частка тих, хто вважає себе одруженими або заміжніми. Однак статистична оцінка цієї частки представляє значні труднощі. Шлюбний стан взагалі можливо фіксувати тільки під час переписів або спеціальних обстежень населення. Але донедавна практично неможливо було встановити, чи є шлюб, про який повідомляє лічильнику респондент, зареєстрованим чи ні. Причина цього – у принципі самовизначення, коли повідомлювані дані не потрібно підтверджувати ніякими документами. Тому дані більшості вітчизняних (і закордонних) переписів населення не дозволяють судити ні про величину шлюбності, яка не реєструється, ні про її динаміку. Лише дані спеціальних соціологічних досліджень можуть дати досить надійну оцінку поширеності співжиттів.

Наприклад, у США, де такого роду дослідження проводяться регулярно й на базі загальнонаціональної вибірки, наприкінці 80-х р. 2,3 млн. пар, або 4 % усього населення, жили в незареєстрованних шлюбах. При цьому серед тих, хто перебував в офіційному шлюбі в момент дослідження, 17 % жили разом до його офіційної реєстрації, а 25 % населення мали такий досвід у минулому.

У нашій країні рівень шлюбності, яка не реєструється, оцінити так само важко.

Дата добавления: 2014-01-04