Формування морально-етичних якостей особистості

Найважливішим особистісним механізмом, який формується в цей період, вважається супідрядність мотивів. Вона з'являється на початку дошкільного віку і потім послідовно розвивається. Саме з цими змінами в мотиваційній сфері дитини пов'язують початок становлення її особистості.

Всі бажання дитини раннього віку були однаково сильними і напруженими. Кожне з них, стаючи мотивом, який спонукає і спрямовує поведінку, визначало ланцюг негайних дій. Якщо різні бажання виникали одночасно, дитина опинялася в майже невирішуваній для неї ситуації вибору.

Мотиви дошкільника набувають різної сили і значущості. Уже в молодшому дошкільному віці дитина порівняно легко може прийняти рішення у ситуації вибору одного предмета із декількох. Н евдовзі вона вже може подавити свої безпосередні спонукання, наприклад не реагувати на привабливий предмет. Це стає можливим завдяки більш сильним мотивам, які виконують роль "обмежувачів". Цікаво, що найбільш сильний мотив для дошкільника — заохочення, одержання нагороди. Більш слабкий — покарання (у спілкуванні з дітьми це, в першу чергу, виключення з гри), ще слабкіший власне обіцяння дитини. Вимагати від дітей обіцянок не тільки марно, але й шкідливо, так як вони не виконуються, а ряд невиконаних завірянь і клятв підкріплює такі особистісні риси, як необов'язковість і безтурботність. Найслабшим виявляється пряма заборона якихось дій дитини, не підсилена іншими додатковими мотивами, хоча як раз на заборону дорослі часто покладають великі надії.

Стримуванню безпосередніх спонукань дитини сприяє присутність дорослого або інших дітей. Спочатку дитині потрібно, щоб хтось був поряд, контролював її поведінку, а залишившись на самоті, вона поводить себе більш вільно, імпульсивно. Потім, відповідно до розвитку плану уявлень, вона починає стримуватися при уявному контролі: образ іншої людини допомагає їй регулювати свою поведінку. Завдяки розвитку механізму супідрядності мотивів, старші дошкільники легше обмежують свої безпосередні бажання, ніж молодші, але ця задача залишається досить складною протягом всього періоду. Найбільш сприятливі умови для підкорення спонукань дитини правилам поведінки, як уже відомо, створюються в ролевій грі.

Життя дошкільника набагато більш різноманітне, ніж життя в ранньому віці. Дитина включається в нові системи відносин, нові види діяльності. З'являються, відповідно, і нові мотиви. Це мотиви, пов'язані із самооцінкою, самолюбством, які формуються, - мотиви досягнення успіху, змагання, суперництва; мотиви, пов'язані із моральними нормами, які в цей час засвоюються, та ін. Для розвитку різноманітних неігрових видів діяльності, значення яких зростає на наступному віковому етапі, особливо важливі інтерес до змісту діяльності і мотивація досягнення.

На прикладі мотивації досягнення чітко прослідковується зміна мотивації протягом дошкільного дитинства. На мотивацію та ефективність виконуваних дитиною дій впливають ті окремі успіхи і невдачі, з якими вона стикається. Молодші дошкільники не особливо чутливі до цього. Середні дошкільники вже переживають успіх і неуспіх. Але якщо успіх впливає позитивно на роботу дитини, то невдача - завжди негативно: вона не стимулює продовження діяльності, і прояв настійливості. Припустімо, дитина намагається зробити аплікацію із кольорового паперу. їй вдалося вирізати щось, що віддалено нагадує квітку, і, задоволена результатом, вона з ентузіазмом починає приклеювати її на картон. Якщо ж тут її спіткає невдача - клей то зовсім не капає, то б'є фонтаном, і весь папір покриває липка калюжа, - дитина все кидає, не бажаючи ні виправляти, ні переробляти заново роботу. Для старших дошкільників успіх залишається сильним стимулом, але багатьох із них спонукає до діяльності і неуспіх. Після невдачі вони намагаються подолати труднощі, які виникли, досягти потрібного результату і не збираються "здаватися".

В цей період починає складатися індивідуальна мотиваційна система дитини. Різноманітні мотиви, притаманні їй, набувають відносної*¹ стійкості. Серед цих відносно стійких мотивів, які володіють різною силою і значущості для дитини, виділяють домінуючі мотиви - ті, що мають перевагу в мотиваційній ієрархії, яка формується. Проте це домінування ще не зовсім стійке, воно може проявлятися по-різному в різних видах діяльності і в різних умовах. Головне досягнення дошкільного дитинства -супідрядність мотивів, а побудова стабільної мотиваційної системи, яка починається в цей час, буде завершуватися в молодшому шкільному і підлітковому віці.

Дошкільник починає засвоювати етичні норми, прийняті в суспільстві. Він вчиться оцінювати вчинки з точки зору норм моралі, підкоряти свою поведінку цим нормам у нього з'являються етичні переживання.

Спочатку дитина оцінює тільки чужі вчинки - інших дітей або літературних героїв, не вміючи оцінити свої власні. Сприймаючи, наприклад, казку, молодший дошкільник не усвідомлює причини свого ставлення до різних персонажів, глобально оцінює їх як хороших або поганих. Поступово емоційне ставлення і етична оцінка починають диференціюватися. В середньому дошкільному віці дитина оцінює дії героя незалежно від того, як вона до нього ставиться, і може обгрунтувати свою оцінку, виходячи із взаємин Персонажів казки чи оповідання. В деяких випадках саме емоційне ставлення до героя визначається етичною оцінкою його дій. Старші дошкільники починають судити про вчинки не тільки за їх результатами, але й за мотивами; їх захоплюють такі складні етичні питання, як справедливість нагороди, відплата за вчинене зло і т.п.

У другій половині дошкільного дитинства дитина набуває здатності оцінювати і свою поведінку, намагається діяти у відповідності з тими моральними нормами, які вона засвоює. Виникає перше почуття обов'язку, яке проявляється в найбільш простих ситуаціях. Воно виростає із почуття задоволення, яке відчуває дитина, здійснивши схвальний вчинок, і почуття незручності після несхвалених дорослими дій. Починають дотримуватися елементарні етичні норми у відносинах з дітьми, хоча й вибірково. Дитина може безкорисливо допомагати ровесникам, яким симпатизує, і проявляти щедрість до того, хто викликав у неї співчуття.

Психологами доведено, що засвоєння етичних норм і соціалізація моральної поведінки дитини протікає швидше і легше за певних відносин у сім'ї. У дитини повинен бути тісний емоційний зв'язок хоча б з кимось одним із батьків. Діти з більшим бажанням наслідують турботливих батьків, ніж байдужих. Крім цього, вони приймають стиль поведінки і настанови дорослих, часто спілкуючись і включаючись в спільну з ними діяльність. У спілкуванні з безумовно люблячими їх батьками вони отримують не тільки позитивні або Негативні емоційні реакції на свої вчинки, але й пояснення, чому одні дії потрібно вважати хорошими, а інші поганими. Все це призводить до більш раннього усвідомлення етичних норм-поведінки.

Засвоєння норм моралі, так само як і емоційна регуляція дій, сприяє розвитку довільної поведінки дошкільника.

Дата добавления: 2014-01-04