У чому полягає суть теорії соціальної стратифікації?

У вузькому розумінні девіантна поведінка - усякі негативні і несхвалювальні відхилення від соціальних норм.

Розкрийте сутність поняття «девіантна поведінка», яка її причина, та яких видів вона буває.

Девіантна поведінка — форма поведінки індивіда в групі або суспільстві, яка не відповідає усталеним нормам, мораль­ним та правовим вимогам.

Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством.

Основні види девіантної поведінки ( за Р Мертоном):

• конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

• інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);

• ритуалізм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри ", діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

• ескейпізм (ретритизм)- відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.);

• бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.);

Розрізняють позитивну і негативну девіацію.

Девіантна поведінка у широкому розумінні –це будь-які дії, я кі не відповідають соц..нормам і стереотипам даного суспільства.

Позитивна девіація:

· самопожертвування,

· надпрацездатність,

· героїзм.

Негативна девіація:

· тероризм, крадіжки, суїцид,

· цинізм та ін.

Основні форми девіантної поведінки:

- злочинність;

- пияцтво і алкоголізм;

- наркоманія;

- проституція;

- гомосексуалізм;

- аномія.

Теорію соц. стратифікації було створено на поч. 40-х рр. 20ст. америк. Соціологами Т.Парсонсом, Р.Мертоном, К.Девісом, У.Муром, які вважали, що соц. стратифікацію спричинив розподіл функцій у сус-ві.

На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокрем­лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для дано­го суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національ­ними чи іншими рисами, При цьому соціально стратифіка­ційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства.

Цей підхід сповідує такі основні принципи:

а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства;

б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв;

в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Соціальна стратифікація означає процес, який безпе­рервно триває у суспільстві, і результат цього процесу, Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож­на виділити страти (верстви), з яких це населення скла­дається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс­тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціаль­ної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (со­ціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення — здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Наприкінці XX ст. загострилася потреба в ефективній методиці виявлення соціальних груп, що розрізняються за їх місцем у системі власності, влади, прибутку й престижу (ста­тусу). Володіючи такою методикою, можна провести глибокі дослідження соціальної структури, виявити основні соціальні верстви сучасного суспільства.

Дата добавления: 2014-01-04