Что такое промышленная политика

Чп - 80

Задачи

1. Вартість ВСП = 250 млрд.гр. од. Матеріальні затрати на предмети праці (МЗ) = 130 млрд.гр. од. Амортизація (А) = 10 млрд.гр. од. Необхідно розрахувати вартість КСП.

КСП = ВСП - МЗ + А

КСП = 250 – 130 + 10 = 130 млрд.гр. од.

Відповідь: вартість КСП складає 130 млрд.гр. од.

2. НП = 80 млрд.гр. од.; ДП = 70 млрд.гр. од. Необхідно вирахувати вартість ЧП

дп=чп-нп

ЧП = 70 + 80 = 150 млрд.гр. од.

3. Якою буде вартість національного доходу, якщо ВСП = 250 млрд.гр. од., а вартість споживання засобів виробництва (ЗВ) = 100 млрд.гр. од.?

4. НП = 80 млрд.гр. од.; ДП = 70 млрд.гр. од. Треба розрахувати норму додаткового продукту.

Ефективність виробництва - це зіставлення результату виробництва з витратами праці на його отримання. В найбільш загальній формі ефективність виробництва можна виразити такою формулою:

, де

Ев - ефективність виробництва;

Рв - результат виробництва (продукт, благо);

Зп - затрати праці (факторів виробництва).

Фактично ефективність - це ступінь і якість використання факторів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Кожен з цих факторів має свій показник використання, який в той же час є складовою частиною загального показника ефективності суспільного виробництва. Що це за показники та як їх розраховують?

Показником використання робочої сили є продуктивність праці. Вона розраховується за формулою:

Пр = П/З,

де, Пр - продуктивність праці;

П - вироблений продукт (вартісна або натуральна форма);

3 - затрати праці (заробітна плата або кількість працюючих).

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукції. Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характеризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Тр = З/П,

де, Тр. - трудомісткість;

3 - затрати праці;

П - вироблений продукт.

Показником використання засобів праці виступає капіталовіддача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу(засобів праці). Він розраховується за формулою:

Кв = П/Ко,

де, Кв. - капіталовіддача;

П - вартість виробленого продукту;

Ко -вартість основного капіталу (основних виробничих фондів).

Зворотна величини- капіталомісткість. З її допомогою вимірюється вартість основного капіталу, яка припадає на одиницю виробленої продукції. Ця величина розраховується за формулою:

Км = Ко/П,

де, Кц - капіталомісткість;

Ко - вартість основного капіталу;

П -вартість виробленого продукту.

Ступінь використання предметів праці (сировини, матеріалів) вимірюється показником матеріаловіддачі. Вона відповідно, свідчить, скільки вироблено продукції з певної кількості сировини й матеріалів. Розраховується за формулою:

Мв = П/М,

де, Мд - матеріаловіддача;

П - вартість виробленої продукції;

М -вартість витраченої сировини, матеріалів.

Зворотна величина- матеріалоємність. Дає уявлення про те, скільки затрачено матеріалу на виготовлення одиниці продукції.

Формула розрахунку:

Мм = М/П,

де, Мм - матеріалоємність; М - вартість витрачених матеріалів; П -вартість виготовленої продукції.

Економічний прогрес - це складний і багатоплановий процес, який вимагає оцінки з позицій його значення для розвитку людського суспільства. Які ж критерії в цій оцінці можуть бути застосовані?

Вищим, основоположним критерієм економічного, а отже й суспільного прогресу,є рівень розвитку продуктивних сил. Які ж основні параметри характеризують рівень розвитку продуктивних сил?

По-перше, це продуктивність засобів виробництва, що застосовуються. Вимірюється вона за допомогою показників, які розглянуто вище, - капіталовіддачею та матеріаловіддачею, тобто показників, які відображають результативність застосування речових факторів виробництва.

По-друге, це рівень кваліфікації працівників, їх спеціальна й загальна підготовка. Вимірюється показниками продуктивності праці.

По-третє, це технічна будова виробництва, під якою розуміється співвідношення між масою засобів виробництва, що застосовується, і кількістю зайнятих у виробництві робітників. Тобто, це співвідношення між речовим і особистим факторами виробництва. Якщо маса засобів виробництва, яка обслуговується одним робітником, невелика, така технічна будова вважається низькою і, навпаки, якщо маса велика, технічна будова вважається високою.

Зростання технічної будови виробництва відображає озброєння праці людини все більш складними, технічно вдосконаленими машинами, обладнанням і пристроями.

Вищий критерій економічного прогресу розгортається в систему конкретних критеріїв, дояких відносяться ступінь поділу та кооперації праці, ступінь економії часу, норма й маса додаткового продукту. Всі критерії разом складають єдину систему.

Найпростішими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці. Як це слід розуміти?

По-перше, на основі поділу й кооперації праці розвиваються такі складні елементи системи, як продуктивні сили, їх організація та галузева структура. По-друге, поділ і кооперація праці є основою виникнення й розвитку економічних (виробничих відносин між людьми).

По-третє, від поділу й кооперації праці залежить професійна структура робітничих кадрів.

По-четверте, поділ і кооперація праці відіграють значну роль в усуспільненні виробництва.

Виходячи з такого значення названих категорій, необхідно визначитися в тому, що під ними розуміється.

Поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах.

Чим більше праця поділена, спеціалізована, тим більше вона потребує об'єднання, погодження діяльності окремих її ланок. Така погоджена діяльність виробників у процесі виробництва отримала назву кооперації праці.

Отже, кооперація праці - це форма організації праці, яка забезпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі виробництва.

Поширеними формами кооперації праці є концентрація та комбінування виробництва.

Концентрація - це укрупнення або об'єднання вузькоспеціалізованих підприємств.

Комбінування - форма концентрації виробництва, основана на об'єднанні підприємств:

а) різних галузей;

б) таких, які є послідовними ступенями обробки сировини (металургійний комбінат);

в) таких, які виконують допоміжну роль у відношенні одне до одного (агропромкомбінат).

Процес поділу праці, спеціалізація й кооперування характеризують економічний прогрес в потенції, тобто існують якможливість зростання ефективності виробництва. Реально ж рівень розвитку продуктивних сил виражається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економії робочого часу.

Час є простір, в межах якого відбувається розвиток людського суспільства, і ефективне його використання - найголовніше завдання людства. А щоб раціонально використовувати сукупний фонд часу суспільства, треба знати його структуру. Вона включає три основних види часу:

1. Сукупний фонд робочого часу в сфері виробництва.

2. Сукупний фонд часу, необхідного для відтворення фізичної здатності людей до праці.

3. Сукупний фонд вільного часу, необхідного для відтворення духовних здібностей до праці, всебічного розвитку людини.

Які ж основні тенденції спостерігаються в процесі розвитку людства щодо економії часу? Головною є тенденція до економії робочого часу та збільшення за рахунок цього вільного часу для всебічного розвитку людини.

Економія часу виступає як перший економічний закон, який відображає загальну основу та внутрішню логіку економічного прогресу. Ступінь економії робочого часу характеризує продуктивність праці.

Продуктивність праці— це міра ефективності й напруженості праці. В найзагальнішому плані вона вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або затратами робочого часу в розрахунку на одиницю виробленої продукції. Тому зростання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами.

1. Шляхом застосування більш досконалої техніки й технології, більш ефективних предметів праці; підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в корисній формі праці, що веде дозбільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції.

2. Другим шляхом є збільшення напруження (фізичного, розумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

В економічному розвиткові перемагає той спосіб виробництва, який може забезпечити більш високий рівень продуктивності праці або, що те ж саме, більшу економію часу.

Все це характеризує економію часу як важливий критерій економічного прогресу.

Економія часу в остаточному підсумку матеріалізується в зростанні маси йнормидодаткового продукту. Мова про них йшла в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів".

Додатковий продукт, як зазначалося, виникає лише на певному етапі розвитку продуктивних сил. З того моменту значення додаткового продукту в розвитку суспільств визначається тим, що він є матеріальною основою, по-перше, для безперервного зростання та вдосконалення виробництва, по-друге, для збільшення в майбутньому додаткового продукту, по-третє, для розвитку науки, культури і всієї соціальної сфери, по-четверте, він є реальною основою зростання добробуту населення.

Тому зростання маси й норми додаткового продукту виступає теж одниміз критеріїв економічного прогресу.

3. Економічні потреби, їх класифікація та умови задоволення

Потреби — це об'єктивні умови існування людей. Вони означають необхідність у певних речах і бажання володіти ними. Людські потреби надто різноманітні, оскільки людська особистість дуже багатогранна. З одного боку, людина виступає як біологічна істота і для її функціонування об'єктивно необхідними є продукти харчування, одяг, житло. Такі потреби називають фізичними потребами. З іншого боку, людина — це соціальна істота, тому багато її потреб визначаються необхідністю спілкуватися, брати участь в управлінні, мати певний рівень освіти, культури, прагненням виділитися з-поміж інших людей, самореалізуватись.

Потреби виникають разом із виникненням самої людини, і в процесі розвитку людського суспільства можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, відповідно до зміни умов виробництва споживчих благ, удосконалення техніки і технології, зміни поглядів людей на споживання, моди, соціального стану, грошових доходів та ін. Фізичні потреби можуть бути незмінними за своєю кількістю, як наприклад, потреби в їжі обмежені необхідною кількістю кілокалорій, але при цьому змінюються якісно: поліпшується структура харчування, споживаються корисніші, дорожчі, багатші вітамінами чи вишукані продукти. Такі фізичні потреби, як одяг, житло, побутові прилади тощо, змінюються надто часто, одні з них застарівають і взагалі більше не використовуються, інші постійно вдосконалюються, якісно змінюються.

Потреби неможливо повністю задовольнити, вони зростають швидше, ніж умови для їх задоволення. Безмежність потреб породжує людська фантазія, вони виникають під впливом розвитку науки, техніки, соціальних відносин.

Сучасна наука розглядає людські потреби як складну ієрархічну систему, в яку входять потреби як біологічного, так і соціального характеру. Широко відома „піраміда потреб" американського вченого Маслоу, в яку потреби вписуються за їх важливістю і чисельністю тих, хто їх потребує (див. рис).

Рис. Ієрархія потреб за Маслоу

· Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби.

· Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового полісу або пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію).

· Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки.

· Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні.

· Потреби в самовираженні, самореалізації — потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

Потреби можна розглядати з різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікація за низкою' критеріїв:

1) за роллю у відтворенні людини: матеріальні, духовні і соціальні;

2) з точки зору рівня їх розвитку: елементарні, пов'язані з людиною як продуктом природи, та вищі, що характеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняють базові та потреби зумовлені розвитком цивілізації;

3) за суб'єктами реалізації: особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничий характер;

4) щодо можливостей задоволення: дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бути реалізовані в майбутньому.

Прагнення задовольнити потреби лежить в основі економічної діяльності різних господарських суб'єктів. Так виникають їх економічні інтереси.

Економічні інтереси - це діяльність різних господарських суб 'єктів, спрямована на реалізацію їх економічних потреб. їх можна характеризувати як усвідомлену або спрямовану потребу, прагнення досягти певного результату. Сама потреба не означає, що її можна задовольнити, - економічний інтерес спрямовує діяльність людини на задоволення цієї потреби. Наприклад, потреба в підвищенні добробуту певного робітника формує економічний інтерес -підвищення заробітної плати. Економічні інтереси формуються як рівні окремих робітників, так і на рівні колективу певного підприємства, на рівні суспільства в цілому. Кожний із економічних суб'єктів, намагаючись реалізувати свої власні потреби та інтереси,' вимушений вступати в економічні відносини з іншими суб'єктами, надавати їм послуги чи виробляти певні товари, сплачувати податки, заробітну плату тощо. Економічні взаємовідносини між ними складаються так, що для реалізації власних інтересів кожний повинен створювати умови для реалізації інтересів інших. Ці взаємозв'язки складаються у певний тип економічних відносин, що регулюється господарським законодавством.

Засобом задоволення тих чи інших потреб виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення економічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб'єктів. Споживчі блага класифікують за різними ознаками їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового інегайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні. Товари мають матеріально-речову форму і застосовуються як для особистого споживання (одяг, продукти харчування, меблі, автомобілі і т.д.), так і для потреб виробництва (будівлі, споруди, техніка, технологія, сировина, матеріали, паливо і т.д.). Послуги - це нематеріальний вид діяльності, який задовольняє певні потреби споживачів. Послуга корисна як діяльність, вона споживається в момент її виробництва. Упроцесі її надання не створюється новий продукт, а змінюється якість уже існуючого. Послуги не можуть транспортуватись або накопичуватись. Вони розрізняються за сферами надання (медичні,-культурні, освітні, інформаційні, туристичні тощо) та запризначенням (особисті або комерційні).

Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність" використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміна пов'язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова, як "задоволення" або "щастя", занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства. З часом термін"корисність" втратив містичне забарвлення, проте економісти продовжують його використовувати, якщо мають на увазі мету, яку переслідують споживачі при здійсненні вибору серед товарів і послуг.

Корисність - поняття суб'єктивне, тому практично не піддається точному кількісному виміру. За одиницю корисності приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність). Корисність можна визначити як суб'єктивну (індивідуальну) цінність, якуспоживач приписує певному продукту. Це пов'язано з тим, що кожна людина має свою структуру споживання, притаманну тільки їй. Наприклад, для людей зі 100%-ним зором корисність окулярів практично нульова, як і цигарки для тих, хто не палить.

Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність.

Гранична корисність - це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю:

Загальна корисність - це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду,то загальна корисність, зрозуміло, зменшується.

У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожної наступної одиниці спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення.

Зважаючи на те, що у поведінці споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості благ) і обмеження (бюджет), Госсен сформулював правило максимізації корисності, яке відоме як другий закон Госсена. Закон визначає, як удомогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м'яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м'ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакова за величиною для всіх видів призначення.

Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін.

У кожний даний момент часу споживчі блага знаходяться в обмеженій кількості, оскільки для того, щоб їх виробляти, потрібні певні засоби - економічні ресурси.

ПРОМЫШЛЕННАЯ ПОЛИТИКА - комплекс мер государственного воздействия на распределение ресурсов общества в целях совершенствования структуры национальной экономики, поддержания конкурентоспособности отдельных отраслей и предприятий, а также экономики в целом на мировых рынках, корректировки негативных последствий действия механизма рынка. Существуют различные модели промышленной политики, особенности которых зависят от конкретно-исторических условий, в частности от этапа развития страны, ее экономического потенциала, исторических традиций, места в международном разделении труда.

Коренным вопросом промышленной политики является выбор критериев государственной поддержки. На современном этапе ими служат, в первую очередь, достижение приоритетных целей социально-экономического развития: ресурсосбережение, развитие новых производств, повышение конкурентоспособности страны в области наукоемкой и высокотехнологичной продукции, защита окружающей среды и др.

К механизмам промышленной политики относится стимулирование инвестиций в форме кредитов, субсидий, различных налотовых льгот, системы государственных заказов и закупок. Необходимые институциональные меры включают реструктуризацию предприятий, их приватизацию, механизмы банкротства, программы развития малого бизнеса и др. Важными инструментами промышленной политики служат меры по регулированию прямых иностранных инвестиций.

В настоящее время (2010 год,сентябрь) в стране нет базового закона о промышленной политике, промышленная политика не имеет надлежащего качественного законодательного закрепления».

Промышленная политика и обратная связь

У России патентов меньше, чем у одной китайской фирмы

Где находится Россия. Если в 1980 году это вторая экономика мира, это пять Китаев и 60 процентов от США, то сейчас это 1/5 Китая, это 6 процентов от США А, кроме того, у нас очень большая демографическая слабость. Поэтому для того чтобы Россия сохранилась как держава нужно очень точное управление и очень точная промышленная политика.. Слово „кризис“ переводится с греческого как „суд“. И вот кризис, в общем-то, он и подвёл итоги. итоги кризиса таковы. Российский ВВП упал на 8 процентов, американский — меньше чем на 3, весь мир — в среднем на минус 1,2. А, скажем, Бразилия в плюсе, Индия — плюс 6 процентов, и Китай — плюс 8 процентов. Поэтому, естественно, нам нужно немедленно пересматривать нашу экономическую промышленную политику.

В отсутствие комплексного закона, определяющего цели, задачи и инструменты государственной поддержки промышленного развития, реализация федеральной промышленной политики осуществляется на основе отраслевых стратегий, ФЦП и отдельных решений по поддержке приоритетных секторов промышленности и системообразующих предприятий..

Субъекты Федерации в отсутствие федерального закона приняли свои законодательные акты, являющиеся основой государственного регулирования развития промышленности на региональном уровне. Однако отсутствие федерального закона приводит к недостаточной скоординированности применения федеральных инструментов поддержки промышленного развития и является существенным сдерживающим фактором для реализации региональных мер.

Отметить негативы существующего положения

На рассмотрении в Государственной Думе находятся два проекта законов о промышленной политике, инициированные депутатами Госдумы: «О национальной промышленной политике» и «О промышленном развитии Российской Федерации до 2020 года и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации»,но когда они будут приняты неизвестно.

Подготовлена новая концепция закона, объединяющей оба законопроекта. В законе пойдет речь о прогнозировании и индикативном планировании в сфере промышленной политики, приоритетных проектах промышленного развития, финансовой поддержке субъектов промышленной деятельности, об индустриальных площадках.

Вектор на формирование промышленной политики определил президент Дмитрий Медведев, назвав 5 основных индустрий, которые будут поддерживаться государством в первую очередь. Это – энергетика, фармацевтика, ВПК, связь, агропромышленный комплекс. Но нужно идти дальше.

Необходимо добиться выпуска на территории Российской Федерации конкурентоспособных материалов и продуктов, которые на первом этапе смогли бы сыграть роль в импортозамещении, а в перспективе выйти на зарубежные рынки, причем не только стран СНГ.

– Эксперты, представители малого и среднего бизнеса утверждают, что кризис раскрыл глаза на необходимость развития промышленных отраслей несырьевого характера. Но государству так и не удалось сделать ни одного шага в этом направлении. Все остается на прежних позициях кроме мер, направленных на поддержку «прорывных» высокотехнологичных и наукоемких отраслей.

– Да, и сегодня у нас пока два вида бизнеса: добыча и продажа полезных ископаемых и закупка товаров в Европе или Китае для торговли ими в России.

Россия превратилась в рынок между Европой и Азией, на котором продаются товары легкой промышленности, машиностроительное оборудование для ее отраслей. Потому что в России производить продукцию невыгодно.

Нужна такая промышленная политика, которая создаст нормальные условия для развития отраслей. А политика Минпрома состоит в основном в выполнении статистических функций централизованной экономики,

Дата добавления: 2014-01-04