Робота з джерелами

Вступ.

Historiaestmagistravitae: «Історія – вчителька життя». Можна навести і протилежні цьому латинському виразу слова, що історія нічому не вчить, що історія – кривава нескінченна бійня. (Гегель). Але знов і знов, з віку в вік люди і народи ставлять собі питання: «Звідки ми? Хто ми? Куди ми йдемо? Чим скрутніші часи – тим гучніше звучать ці питання. Наче молитва, наче заклик, який покликаний чарівною силою вирішити всі колізії історичної долі, прояснити майбутнє, освятити минуле, наповнити змістом і надією сучасне!..

В наш динамічний час зміни відбуваються надзвичайно швидко. Прискорення історії відчувається у сфері технології, економіки, побуту і, безумовно позначається на зміні соціальної психології. Такий надмірний динамізм викликає загрозу розвитку традицій, відриву людини і народу від свого історичного коріння, втрати історичної, врешті-решт національної свідомості. Тому наше завдання, як вчителів історії полягає у тому, щоб виховувати наших учнів у дусі патріотизму, формувати з них людей – носіїв національної свідомості, вихованих на загальнолюдських та національних цінностях. Саме в цьому плані роль історичної освіти переоцінити неможливо. Про це свідчать досвід Франції та Німеччини, Японії, США, Індонезії та інших країн.

Так, відомо, що завдяки підручникам Ернеста Лавіса, написаними ще у 1884-1913 рр. і за якими навчаються і по сьогоднішній день, національне минуле Франції стало основою прищеплення учням початкової школи республіканської ідеології. На перше місце була поставлена священна любов до Батьківщини розуміння держави як гаранта національної єдності, а демократії – як дочки революції. Саме завдяки патріотичному духу, який був прищеплений у початковій школі підручниками Лавіса, французькі солдати витримали чотирирічне перебування у брудних окопах Першої світової війни, а у Другу світову – полум’я Опору не згасало під чобітьми нацистів.

Це є лише один приклад виховання свідомого громадянина своєї держави. І таке завдання стоїть перед сучасною Україною. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями».. ці слова Івана Франка залишаються актуальними сьогодні, через 100 років після того, як були сказані. Однак зреалізувати їх не так легко. І тут важливе місце посідає викладання історії в школах, а перш за все - початок вивчення даного предмету у 5 класі.

Добре відомо, що саме на перших уроках у п’ятикласників формується образ історії як шкільного предмету. І від вчителя залежить, будуть діти любити цей предмет чи ні.

Не є секретом, що початок вивчення шкільного курсу історії є досить складним, як для вчителів так і для учнів. Адже п’ятикласники на початковому етапі не володіють ще сповна системою навчальних вмінь та навичок, які пов’язані з окремими видами діяльності за текстом, особливо його аналізом і логічним осмисленням. До того ж, далеко не у всіх учнів висока техніка читання. Додається ще й те, що у 5 класі учні проходять процес адаптації у дещо новому шкільному середовищі, серед нових учителів. Все це і ряд інших моментів є своєрідною перешкодою для успішної роботи. У зв’язку з цим дуже важливо на перших уроках зацікавити учнів, зробити так, щоб п’ятикласники полюбили історію, зацікавилися нею, а для цього необхідно наблизити учнів молодшої шкільної ланки до такого навчального середовища, у якому вони б почувалися комфортно, затишно, могли б вчитися і фантазувати, вільно творити. Такого результату можна досягти завдяки використання на уроках історії ігрових елементів.

Якщо історію визначити як скарбницю людської мудрості, то перше знайомство з нею – це, безперечно, одне з найдивовижніших таїнств. Справжні відкриття, щирі захоплення й найцінніший досвід… Ще здавна люди привчали дітей до історії – не як до науки, але завжди як до цілющого джерела пам’яті про свою землю, свій рід, себе самого. І саме для учнів 5 класу перше знайомство з історією проходить через художньо- емоційне слово вчителя, його вміння, майстерність і своєрідне чуття педагога познайомити дітей із минулим. Не останнє місце, а можливо й, центральне відіграє тут підручник, який би мав бути гарно ілюстрованим і нести пізнавальне, виховане й розвиваюче навантаження для учнів. Тому, вчителю слід докласти багато зусиль для того, щоб історія не стала для п’ятикласників обтяжливим предметом, а перетворилася на цікаву мандрівку у минуле. Цьому якраз у великій мірі сприяє введення в традиційний навчальний процес дидактичних ігор, спеціально направлених на розвиток дитини, її пам’яті, уваги, просторової та часової уяви, інших психічних функцій.

Сама по собі навчальна діяльність спрямована на засвоєння колективом вимог базової шкільної програми, що не завжди поєднується з творчою діяльністю, і, як не парадоксально, може призвести до гальмування інтелектуального розвитку дітей. Звикаючи до виконання стандартних завдань, мета яких закріпити базові навики, що мають одне правильне розв’язання і, як правило, єдиний, заздалегідь вирішений шлях його досягнення, діти практично не мають можливості діяти самостійно, ефективно використовуючи власний інтелектуальний потенціал, набутий життєвий досвід. З іншого боку, виконання лише типових завдань збіднює особистість дитини, оскільки в цьому випадку висока самооцінка учнів і оцінка їхніх здібностей учителем залежить, головне від старанне, від старанності. Однак не враховується виявлення таких індивідуальних якостей, як вигадка, кмітливість, здібність до творчого пошуку, аналіз та синтез, уміння робити власні висновки.

Сьогодення вимагає від педагога бути весь час у пошуку, викликає гостру потребу у підвищенні ефективності навчально-виховного процесу, пошуку нових форм, які б допомагали зацікавити дітей, розвивати їх інтелектуальний та творчий потенціал. Зацікавити їх стає все важче. Тому на сучасному етапі розвитку психолого-педагогічних наук дуже гостро

стоїть питання вивчення впливу нетрадиційних форм роботи на розумовий розвиток дитини, розвиток її творчості, уяви тощо. Нестандартні форм роботи, які з’явились, як альтернатива традиційним, загальноприйнятим нормам, є ніщо інше, як розвиток пройденого руху вперед з опорою на практичний вчорашній досвід з урахуванням інтересів сучасних дітей. Неабияка роль тут відводиться інтерактивним вправам та іграм.

Інтерактивні вправи та ігри на уроках історії, як одиніз шляхів підвищення ефективності

пізнавальної діяльності учнів.

Немає нічого простішого, аніж гра, немає нічого складнішого, аніж гра. Немає нічого таємнішого, аніж гра. Чому? А спробуємо відповісти на звичайне запитання: «Що таке гра?».

У стародавніх греків слово «гра» означало «займатися дитинством», у євреїв поняття «гра» пов'язане зі сміхом, пустощами. Г. Спенсер ви­значав, що гра — це біологічна функція організму тварини та лю­дини. К. Гросс розглядав гру як властивість високорозвинених орга­нізмів. 3. Фрейд вважав, що гра — це вираження глибинних інстинктів та потягів. Е. Берн розглядав гру як послідовність трансакцій, заснова­них на індивідуальному плануванні. А для

Й. Хейзинга гра — це штучно сконструйована модель, яка імітує ті чи інші сторони життєдіяльності людини.

В 11-томному словнику української мови наводиться чотири визначен­ня слова «гра» і величезна кількість словосполучень. У словнику росій­ської мови зазначається сім основ­них значень цього слова — це і за­няття дитини, і швидка зміна плям фарби, і властивість напоїв, і вико­нання спеціальної ролі та інше. Словник англійської мови нарахо­вує одинадцять визначень слова «гра».

Психологічна теорія діяльності в рамках теоретичних поглядів

Л. С. Виготського та А. Н. Леонтьєва виділяє три основних напрямки людської діяльності — трудову, на­вчальну та ігрову. Тому, мабуть, по­трібно використати «лезо Оккама» (англійський філософ Уїльям Оккам зазначав: «... сутності не потрібно збільшувати без потреби») і дати просте та ємнісне визначення: «Гра — це діяльність».

Особливе місце посідає гра в житті дитини. У дошкільному віці діти живуть грою, вона є необхідністю, головним видом діяльності. Через гру дитина пізнає світ, входить у світ людських стосунків та взаємодій. Не менш важливу роль виконує гра у школі. Без гри немає ні дитячого життя в школі, ні розвитку дитячого колективу. Правильно сконструйо­вана педагогічна гра більше, ніж будь-яка діяльність, дозволяє роз­вивати самостійність дитини, вра­ховуючи її вікові особливості.

Ігрова діяльність на уроках сприяє підвищенню зацікавленості до предмета і полегшує засвоєння складних теоретичних понять. Та­ким чином, гра, яка є необхідністю та основним видом діяльності дити­ни, одночасно стає головним засо­бом і навіть умовою інтелектуально­го розвитку учня.

Не одне тисячоліття людина вико­ристовувала ігри у навчанні або на­вчала за допомогою ігор. У певні часи, особливо в доцивілізаційний період розвитку людини, гра була практично єдиним варіантом осві­ти. Поступово набувала досвіду, розвивалася педагогіка, але гра не зникала з арсеналу вчителя. Старо­давні греки (згадаймо апріорі Зенона або методи Сократа та Платона) та середньовічні схоласти (так звані «адвокати диявола» нагадують гру «Від противного») використовували гру в навчанні. Науковий підхід до освіти практично не змінив погля­дів на гру. Коменський та Сухомлинський, Макаренко та Амонашвілі — цей список видатних педаго­гів, що зверталися до гри, можна подовжувати довго. Але, незважаю­чи на багатий практичний досвід, і в наш час питання гри не дослі­джені повною мірою. Існує велика кількість різноманітних поглядів на гру в освіті. Навіть у термінології.

Процес освіти неможливий без ди­дактики, але поняття «дидактична гра» викликає багато запитань. У педагогічній літературі існує де­кілька поглядів на цей термін:

· будь-яка гра є дидактичноюгрою (всі ігри, навіть розважаль­ні, містять у собі елементи на­вчання);

· всі навчальні ігри є дидактични­ми (дидактика вивчає теорію навчання, таким чином, дидак­тичні ігри і є навчальними);

• частина навчальних ігор — інте­лектуальні ігри є дидактичними (всі навчальні ігри поділяють на сюжетно-рольові, дидактичні, рухливі та інші, існують й інші види, але дидактична гра скла­дає частину навчальних ігор).

На мій погляд, поняття «дидактич­на гра» є дуже різноплановим по­няттям, яке охоплює або об'єднує всі підходи.Не існує єдиного підходу в дидак­тичній науці і щодо статусу гри, її розглядають як:

засіб навчання;

метод навчання;

форму навчання.

Разом з тим потрібно зазначити, що гра є і засобом, і методом, і формою навчання. Все залежить від підходу, на основі якого розглядають це пи­тання.

Як і у будь-якій грі, дидактичній грі притаманні загальні ознаки, ви­словлені

Й. Хейзингом:

умовний характер гри (відділяє гру від унітарної дійсності);

добровільна участь у грі (гра під примусом вже не гра, а вико­нання певних дій);

обмеженість гри (часовими, просторовими, матеріальними та іншими рамками);

невизначеність гри (розвиток та результати гри часто програмо­вані, але не визначені, оскільки залежать від змінних факто­рів — учасників, часу, простору та іншого);

емоційність гри (тільки зацікав­лена людина стане учасником
гри, що надає грі емоційне за­барвлення).

Хотілося б додати до цього перелі­ку загальних ознак і розвиваючий фактор. Кожна гра дає певний ре­зультат, навіть негативний, що впливає на розвиток людини.

Дидактична гра — це гра, яка допо­магає вчителю не тільки урізнома­нітнити навчання, але й організува­ти процес розумового розвитку ди­тини.

Використання дидактичних ігор на уроках історії дає можливість не тільки нейтралізувати зверхність, монотонність оповіді учителя, сти­мулювати позитивні емоції, але й створити атмосферу здорового зма­гання, яке змушує школяра не про­сто механічно згадувати відоме, а й мобілізувати всі свої знання, дума­ти, добираючи відповідне, зіставля­ти та оцінювати.

У дидактичних іграх процес навчан­ня набуває інших, незвичайних форм навчання — політ фантазії, самостійний пошук, новий погляд на звичайні ситуації, переосмис­лення фактів. Гра створює атмосфе­ру здорового змагання, змушує по-новому використовувати накопиче­ні знання й застосовувати їх не тільки механічно, але й відповідно до умов гри. Важливим є ще те, що не під тиском обставин, а за бажан­ням самих учнів, під час навчальної гри відбувається багаторазове по­вторення матеріалу в різноманітних формах.

Взірцем великої майстерності була педагогічна діяльність Платона (427-347 рр. до н.е.), який твердив про неприпустимість насильницького викладення наук дітям і бачив переваги творчої діяльності: «Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб… Потрібно не по насильницькі викладати дітям науки, а через гру, тоді краще побачиш, хто, до чого схильний».

Більшості ігор притаманні такі головні риси: вільна розвивальна діяльність, яка використовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки для результату; творчий, в значній мірі імпровізаційний, інтерактивний характер цієї діяльності, емоційна піднесеність, суперництво, змагання, здорова конкуренція, наявність правил, висвітлюють зміст гри в тому, що будучи по суті розвагою, вона переростає в навчання, творчість, модель людських стосунків.

На відміну від гри взагалі педагогічна гра має істотну ознаку – чітко сформовану мету навчання і, відповідно її, педагогічного результату. Ігрова форма занять створюється на уроці за допомогою спеціальних дидактичних прийомів та ситуацій, які виступають як засіб пробудження, стимулювання учнів до навчальної діяльності. Кожна гра має завдання для виконання, які подаються в найрізноманітніших формах з широким діапазоном труднощів від легких і доступних для всіх до вищого щабля у рівні складності. Поступове зростання труднощів завдань дає змогу дитині прогресувати, розвиваючи свої творчі здібності, само актуалізувати себе як творчу особистість.

Розвиваючи дидактичні ігри розв’язують кілька проблем, пов’язаних з розвитком школярів: стимулюють розвиток творчих здібностей; створюють умови, випереджаючі розвиток учня; розвивають особистість найбільш успішно, коли вищий рівень досягаються самостійно. Вони різноманітні за змістом, замість елемента примусу тут панує атмосфера вільної та радісної творчості.

Інтелектуальні розвивальні ігри з історії поступово посіли чільне місце у моїй педагогічній практиці. Вміння включатися в гру не пов’язане з віком, хоча в кожному віці гра має свої особливості. А згодом навички, які придбали учні під час ігрової діяльності у 5,6,7 класах, знадобляться їм у пошуково-дослідницькій роботі, коли вони стануть старшокласниками, студентами.

Не секрет, що іноді дуже важко зацікавити, об’єднати та організувати дітей 5- 7 класів під час уроку або при проведенні виховного заходу. Тому перед вчителем стоїть завдання знайти такі форми і методи, які б допомогли активізувати дітей до роботи. Важливим і ефективним вроботі вчителя історії – класного керівника є тісне поєднання викладення предмету з виховною позакласною роботою. Комплексний підхід дає можливість більш глибшого засвоєння матеріалу.

Перш за все ми повинні враховувати, що бажання грати та прагнення до діяльності властиві кожній дитині. Тому вдале поєднання навчання, виховання та ігрової діяльності може дати позитивний результат. Адже перетворення гри у цілеспрямований засіб навчання та виховання було одним з перших педагогічних досягнень людства.Ігрова методика все більше впроваджується зараз у навчально-виховний процес. З впевненістю можна говорити про те, що у будь-якому віці запровадження ігрової системи навчання та виховання дає ефективний результат. Характерною особливістю дітей 5-7 класів є емоційність і допитливість, прагнення перевірити, випробувати свою силу, відкривати таємниці. Тому, враховуючи ці особливості дітей, ігрову систему можна зробити незамінимою помічницею вчителя при проведенні уроків та виховних заходів. Ігровий механізм допомагає внести проблемність у пізнавальний процес. Тому, мабуть, правильною буде схема: гра-навчання-розвиток.З впевненістю можна стверджувати, що гра – це шлях до пізнання. Тому слід сміливіше педагогам впроваджувати в практику проведення уроківта виховних заходів ігрову методику, віддавати перевагу активним методам, які стимулюють ініціативу, творчу співпрацю, взаємодію, зацікавленість. Види ігор можуть бути різноманітними: рольові, пізнавальні, розвиваючі, розважальні. Але важливо, щоб їх використання у навчально – виховному процесі давало можливість дітям набути навички, необхідні в дорослому житті: здатність мислити, робити висновки, приймати рішення, виробляти вміння орієнтуватися і адаптуватися в різних умовах, захищати свої і поважати інтереси інших. Особливо слід звернути увагу на ігрові технології з використанням краєзнавчого матеріалу. Це важливо у 5-7 класах при вивченні історії України та історії Запорізької Січі, коли діти починають знайомитись з історією нашої держави, краю, з традиціями і культурою нашого народу. Від того, наскільки ми зможемо зацікавити дітей, зародити в їх душах повагу і любов до України, її історії і народу, буде залежати подальше формування патріота і громадянина.

Практичне використання ігрових форм роботи з учнями у процесі вивчення пропедевтичного курсу історії України, на прикладі тем

«Київська Русь» та «Козацька Україна».

На уроках історії та у тематичних позакласних заходах можливо використання фрагментів популярних ігрових програм “Поле чудес”, “Найрозумніший”, “Що? Де? Коли?”, “Розумники та розумниці”. Ефективними можуть бути і заочні подорожі, розгадування історичних кросвордів, вікторин, пізнавальних марафонів, мозкових штурмів, дебатів, рольових ігор, турнірів ерудитів, елемент “Чорного ящика”.Але слід пам’ятати, що гра на уроці буде результативною лише в разі дотримання наступних принципів і правил:

1. Чітке усвідомлення дидактичних цілей використання ігрових елементів у навчальному процесі.

2. Відсутність сторонніх спостерігачів. При цьому залучення всіх дітей класу до активної діяльності.

3.Забезпечення в ігровій діяльності моменту несподіваності, непередбачуваності.

4. Зміни правил гри, щоб не втрачати зацікавленості учнів.

5.Врахування індивідуальних особливостей учнів, використання можливостей гри для розвитку вміння працювати в колективі.

Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їх творчих здібностей. Дитині хочеться повторити позитивний досвід на вищому рівні складності завдань. При цьому, непомітно для себе, дитина залучається до навчальної праці, пізнає її радість. Таким чином, гра в навчальному процесі пробуджує інтерес до навчання, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри з-поміж інших форм виховної діяльності полягає втому, що вона досягає своїх цілей непомітно для учня.

Але для того, щоб мати позитивний результат, слід дотримуватись основних вимог:

- врахувувати вікові, психічні та фізичні особливості дітей при виборі теми і форми;

- дотримуватись принципу доступності;

- враховувати рівень зацікавленості дітей щодо обраної теми;

-створити умови для розвитку інтелектуальних, розумових, творчих здібностей дітей;

- залучити до роботи всіх дітей;

- застосовувати різні форми і види ігрової діяльності.

Слід також пам’ятати, що для дітей гра – це не тільки розвага, а й праця, яка вимагає певних сил, здолання певних труднощів, потребує реалізації своїх здібностей.

Навчальна гра дозволяє досягти низки важливих цілей:

1) дидактичних (формування й застосування нових ЗУН, розширення кругозору тощо);

2) розвиваючих (розвиток пам’яті, мови, розумових процесів – аналізу, співставлення, творчих здібностей).

3) Виховних (виховання самостійності, колективізму, відповідальності, волі, навичок співробітництва та ін).

Будь-яка навчальна гра включає три основних етапи:

Підготовчий етап

Етап проведення гри

Етап узагальнення, аналізу результатів

Гра – складне, багатогранне явище, яке дуже важко однозначно трактувати, а тим більше – класифікувати. На сьогодні існує безліч класифікацій ігор за різними ознаками. На мій погляд, найбільш повною є класифікація ігор Г.Селевка (Додаток 1.).

На уроках «Вступ до історії України» в 5 класі я використовувала такі види ігор:

1. Гра-вправа. Із зацікавлення виконували учні вправу «Історична кухня»: з існуючого у безладі набору завдань – «продуктів» - скласти «історичну страву» - єдино правильне вирішення. Складовими частинами страви можуть бути розсипані імена, дати, назви, уривки з тексту, документи. Наприклад, при вивченні теми «Культура Київської Русі» я використовувала таке завдання: під час підготовки до виставки випадково переплуталися таблички з визначними творами Київської Русі та їхніми авторами. Допоможіть організаторам виставки виправити помилку.

1) «Поучення дітям» а) Святослав

2) «Повість минулих літ» б) Володимир Мономах

3) «Слово про закон і благодать» в) Іларіон

2. Вікторина. Цілий урок на цю гру я не витрачала, а використовувала її в кінці уроку під час закріплення пройденого матеріалу. Ось, які запитання були запропоновані учням з теми «Виникнення і розквіт Київської Русі»:

- Основна грошова одиниця Київської Русі (гривня).

- Податки, які сплачували на користь князя (данина).

- Збройний загін князя (дружина).

- Княгиня, що першою прийняла християнство (Ольга).

Під час проведення “Тижня історії» була проведена гра-вікторина «Стежками Київської Русі».

3.Ігри-загадки. Цю форму ігор використовувала майже на кожному уроці. Адже це засіб розвитку мислення дітей, який викликає азарт змагання – хто швидше вгадає. Їм стає легше вивчити історичні назви, поняття. Наприклад, такі загадки:

З цим князем вже знайомі ми,

Про нього слава між людьми.

Він землі батьківські з’єднав,

Від ворогів обороняв,

Бо мав він надзвичайну силу.

І звали князя всі (Данило).

Великою популярністю користуються історичні ігри-задачі, в основу яких покладено знання дат, логічне мислення, аналіз. Наприклад: скільки років тому споруджено Золоті Ворота? В якому столітті друкувався «Буквар» у Львові?

3. Для того, щоб діти трішки відпочили, я використовувала фізкультхвилинки. Ось одна з них:

Козаки голосували,

Шапки догори кидали (руки піднімаємо вгору),

Кошового вибирали

Мудрого і сильного (руки до плеч)

Козаченька вільного. (руки на пояс і повороти).

Шапки високо летять (руки вгору)

Хлопці голосно галдять.

Ну, а ми галдіть не будем,

Все, що знаєм, не забудем (руки опускаємо).

5. Під час проведення підсумкових уроків використовувала ігри-змагання. Так, наприклад, підсумовуючи вивчене по темі «Подорож у часи козацькі» в 5 класі провела урок-гру за принципом телевізійної гри «Зоряний час». Якщо традиційних контрольно-підсумкових уроків діти чекають з побоюванням, а хитріші використовують будь-яку нагоду уникнути їх, то на ігрові йдуть залюбки; на них, щоб не підвести друзів по команді або ж просто отримати гарну оцінку.

6. Гра-подорож. Подорож по темі – одна із форм проведення уроку, що полягає у змаганні учнів на швидкість проходження маршруту, подоланні перешкод у вигляді завдань. Гра-подорож дає багато можливостей для фантазування, розвитку уяви. У грі-подорожі учень відчуває себе головною дійовою особою, пробує і розвиває свої нахили.

7. Рольова гра. Під час уроку-узагальнення з теми “Київська Русь» командам потрібно було інсценізувати одну з легенд Давньої Русі. На уроці «Знищення Січі» у нас були присутні Петро і, Катерина ІІ і Павло Полуботок. Рольові ігри мають на меті формування певних знань і вмінь, розвиток творчості дитини.

8. І, звичайно, майже на кожному уроці ми використовували такі ігрові форми як: ребуси, кросворди, і не тільки з словами, а й цифрами. Розв’язували як на уроці готові кросворди, так і потрібно було учням скласти їх самим вдома.

9.З великою цікавістю учні сприймають гру «Низка намиста ». У ній можуть брати участь як окремі школярі так і цілий клас. Пропонується тема, скажімо, «Національно-визвольна війна українського народу середини 17 ст.». Перший учасник гри називає ім’я когось з історичних діячів того періоду, наприклад «Богдан Хмельницький». Наступний повторює назване попереднім і додає якесь слово чи словосполучення за темою: «Богдан Хмельницький, Жовті Води,…» Третій повторює твердження попередника і додає своє: «Богдан Хмельницький, Жовті Води, Гетьманщина…». Врешті-решт виходить довгий ланцюг слів – справжнє намисто до певної теми. Учень який довго мовчить, або помиляється, вибуває з гри. Переможцем стає той, хто лишається останнім і правильно повторить всю низку намиста.

10.Не менш цікавою для п’ятикласників є гра «Реставратор», основна мета якої – реставрувати пошкоджений історичний текст у якому бракує слів, дат, певних назв і т.д..

11. Активізації пізнавальних інтересів школярів сприятиме гра «Впізнай героя». Один з учасників гри на хвильку виходить з класу. Діти під керівництвом задумують героя, а тоді пропонують вгадати його. Гравцеві, що вгадує його, дозволено задавати запитання, проте такі, відповідь на які, складають слова «так», «ні», «час від часу». Кількість питань можна обмежити до 5 ти обговорювати, щоб між питаннями пауза тривала не довше 30 секунд. Обумовити також слід і те, що учень, який ставить питання забороненого типу: «Це Петро Сагайдачний» одразу вибуває з гри.

Спостерігаючи протягом навчального року за роботою учнів на ігрових уроках з історії у 5 класі, ми вивчали всі види діяльності та поведінки, що дало можливість розробити запитання, які дозволяють визначити рівень ігрового інтересу.Запитання були укладені у вигляді тестів, які запропонували 10 учням 5-го класу. Відповіді розділилися таким чином:

1.Чи виникає у тебе інтерес до ігрової діяльності на уроці історії?

А) Виникає завжди – 9 уч.

Б) ні, не виникає – 0

В) інколи – 1 уч.

2. Якого вигляду набуває цей інтерес?

А) хочеться розв’язати те, що пропонує вчитель – 7 уч.

Б) хочеться скласти власні ігрові завдання і запропонувати їх товаришам – 3 уч.

3. Найбільш цікавими, на твій погляд, є такі ігри, де гравець:

А) діє особисто – 5 уч.

Б) діє разом з командою – 5 уч.

4. Найбільш цікавими для тебе є ігри, які вимагають:

А) логічного мислення – 2 уч.

Б) швидкої реакції – 2 уч.

В) рольового перевтілення – 3 уч.

Г) кмітливості та дотепності – 1 уч.

Д) автоматичного відтворення за зразком – 1 уч.

Е) творчого підходу – 1 уч.

Отже, виходячи з вищесказаного, пізнавальний інтерес під час ігрових уроків у дітей очевидний і сягає високого рівня. Всі наведені факти переконують, що включення ігор та ігрових моментів у навчальний процес збагачує учнів, робить процес здобуття знань цікавим, захоплюючим, творчим.

Класифікація педагогічних ігор (за Г.К.Селевком)

За областю діяльності

інтелектуальні трудові соціальні психологічні

Фізичні

За характером педагогічного процесу

Навчальні, пізнавальні, репродуктивні комунікативні,

тренінгові, виховні, продуктивні, діагностичні,

контролюючі, розвиваючі творчі профорієнтаційні,

узагальнюючі, психотехнічні

За ігровою методикою

Предметні сюжетні рольові ділові імітаційні драматизаційні

За предметною областю

Математичні, музичні, трудові, фізкультурні, суспільнознавчі,

хімічні, театральні, технічні, спортивні, економічні,

біологічні, літературні виробничі народні, комерційні,

фізичні, військово- управлінські,

економічні прикладні

За видом ігрового середовища

Без предметів, настільні, комп’ютерні, технічні,

з предметами кімнатні, телевізійні,ТЗНіз засобами

вуличні пересування

Тема: Виникнення українського козацтва та Запорізької Січі.

Мета: створити в уявленні учнів образ козака-захисника рідної землі; з»ясувати причини виникнення козацтва, Запорізької Січі; познайомити з військовою майстерністю козаків, їх життям, розвивати творче уявлення в учнів, уміння працювати з різноманітними джерелами, складати зв’язну оповідь, виховувати почуття гордості за свій народ, його героїчне минуле.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: карта України, карта-схема «Виникнення українського козацтва», ілюстрації, таблички з поняттями.

Форма: урок-подорож.

Хід уроку.

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань.

- Згадайте, діти, під владою якої держави опинилась більшість українських земель у 15 ст.

Гори високі, широкі поля,

Під чиєю владою рідна земля?

Праворуч – пан, ліворуч – шляхтич,

Під поляком Україна плаче.

- Як жилося українцям під владою поляків?

3. Мотивація навчальної діяльності.

Багато людей не бажали миритися зі страхітливим життям. Найсміливіші, найвідважніші втікали в необжиті степи півдня України. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Отже, тема сьогоднішнього уроку «Виникнення українського козацтва».

4. Вивчення нового матеріалу.

Діти, уявіть широкий, безкрайній степ, ковил, свіжий вітер хилить високі трави до землі. Ми розпочинаємо подорож до південних степів України та дізнаємося, що відбувалося там наприкінці 15 ст., як жили, воювали та боронилися козаки.

- Як описують мандрівники, археологи українські землі?

- Чому життя на території Дикого поля була небезпечною?

- Які люди могли жити за таких умов?

- Кого називали козаками?

- Що свідчить про трагічне становище українського народу в умовах татарських набігів?

Отже, ми познайомилися з початком історії українського козацтва. Наша подорож триває. Чим же займалися козаки? Козаки, колишні селяни, прийшовши на південь України та побачивши родючі землі, почали займатися землеробством. Вони орали землю, вирощували різні зернові культури: пшеницю, ячмінь, просо. Земля була щедрою і давала гарні врожаї. Козаки зводили житло, займались рибальством, полюванням, бджільництвом, ремісництвом, торгівлею.

А наша подорож продовжується, ми – за Дніпровськими порогами, про які уже згадували. Поріг – кам’яниста перешкода на річці, де вода, вдаряючись об каміння, кипить, вирує. Місце за порогами Дніпра називали Запорожжям, а козаків – запорожцями.

За Дніпровськими порогами,

За степами, за широкими

Наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную,

Цінували долю вільную,

Україну свою рідную,

Як зіницю берегли.

Свої поселення, щоби захистити від ворогів, козаки огороджували посіченими порубленими дерев’яними колодами. Звідси й назва – Січ. Запорізька Січ – фортеця, центральне укріплене поселення козаків, оточене земляним валом, сторожовими баштами. Козаків у Січі не можна було захопити зненацька. Вони розробили чудову систему повідомлення, так звані «фігури».

Робота з підручником.(ст.. 86).

- Що собою являли фігури?

- Кого приймали на Січ?

- Як голосували на Січі?

Далі наша путь лежить на о.Хортиця. тут у 1556 році була створена перша Січ. А заснував її Дмитро Вишневецький (Байда), проте татари через рік зруйнували Січ. Багато походів здійснив Байда. Під час одного з походів був поранений та захоплений турками. Турецький султан обіцяв зберегти Байді життя й одружити його з дочкою, якщо він прийме мусульманську віру та служитиме туркам.

Козаки були прекрасними воїнами. Вони захищали українські землі від набігів татар. Козацька зброя – це шабля та рушниця. Запорозьке військо називалось кіш, воно було пішим та кінним. На чолі коша стояв гетьман, або кошовий отаман. Військо ділилось на полки на чолі з полковниками, сотні очолювали сотники, десятки або курені – куренні отамани. Кожний полк мав окремий прапор зі своїм знаком. Козаки влучно стріляли з пістолів та іншої зброї. Найбільшу майстерність виявляли під час оборони фортець, також добре воювали на морі на швидкісних кораблях, які називалися чайками. Козак міг кілька годин перебувати під водою, дихаючи крізь очеретяну трубочку.

5.Закріплення вивченого на уроці.

Ми сьогодні з вами вивчили нові слова. Давайте пригадаємо і закріпимо їх. Учні по черзі називають нове слово і його значення.

Історія козацтва цікава, захоплююча. Про славетних козаків написано багато книг. Козацтво існувало не тільки в Запорожжі, на Дніпрі, а й на Дону, Кубані. Традиції козацтва зберігаються й дотепер.

6.Підсумки уроку.

7.Домашня робота. Вивчити параграф 13, скласти кросворд «Козацтво» або намалювати малюнок на цю тему.

Дата добавления: 2014-01-04