Конспект лекцій. Виявлені під час інвентаризації 103-122 401

Дт Кт

1. Оприбутковані залишки НА,

виявлені під час інвентаризації 103-122 401

2. Списано нестачу НА з відне-

сенням на рахунок установи 401, 131-133 104-122

3. Списано нестачу НА з відне-

сенням на винних осіб суми

збитків, 401, 131-133 104-122

водночас виконується інший

запис на суму, яка підлягає

стягненню з винних осіб 363 642

ЛЕКЦІЯ 8-9. ОБЛІК ЗАПАСІВ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ.

8.1. Склад, класифікація, оцінка та завдання

обліку запасів

У процесі діяльності БУ у складі інших їхніх оборотних активів у кругообігу беруть участь запаси.

Запаси – це комплексна категорія, певна частина об”єктів якої з очікуваним терміном використання 1 рік, забезпечує функціонування суб”єктів господарювання протягом року, а решта виступає результатом специфічних для БУ видів діяльності з виготовлення продукції.

Різноманітність складу запасів зумовлює потребу в класифікації. Головна ознака класифікації – функціональна належність. Запаси БУ поділяються на такі основні шість груп:

1) виробничі запаси;

2) тварини на вирощуванні та відгодівлі;

3) малоцінні та швидкозношувані предмети;

4) матеріали та продукти харчування;

5) готова продукція;

6) продукція сільськогосподарського виробництва.

Кожна з груп має відповідну кількість загальних підгруп (План рахунків).

Функціональна класифікація запасів є основою побудови класу 2. „Запаси” Плану рахунків бухобліку БУ. Для здійснення контролю за кожним із предметів „Запаси” зазначеного класифікаційного поділу недостатньо. Для відображення всього розмаїття асортименту запасів кожна з підгруп деталізується за функціональними характеристиками якостей, з подальшою деталізацією кожної з уже отриманих груп за видом, маркою, сортом,, типом, розміром. Простою неподільною одиницею такого поділу є певне найменування запасів відповідного сорту й розміру, якій присвоюється власний номенклатурний номер.

Відповідно до Інструкції з обліку запасів БУ, затвердженої Наказом ДКУ № 125, БУ під час розроблення номенклатурних номерів пропонується використовувати числове кодування. Повний номер має сім знаків (цифр): перші три – субрахунок; четвертий – група; три останні – порядковий номер предмета у групі. Номенклатурний номер фіксується у спеціальному реєстрі – номенклатурі-ціннику, де відображається облікова ціна, одиниця виміру, сорт, розмір і найменування матеріалу.

Важливим моментом відображення інформації про запаси є їх оцінка. В бухобліку ідентифіковано такі види вартості:

- первісна вартість – вартість придбання, одержання, виготовлення запасів;

- справедлива вартість – первісна вартість запасів, одержаних установою безоплатно;

- відновлювальна вартість – це змінена первісна вартість запасів після їх переоцінювання.

Первісна вартість як базова оцінна категорія розшифровується за допомогою окремих самостійних економічних елементів. Молодняк тварин, одержаний від приплоду, а також продукція підсобних сільськогосподарських господарств оцінюється та оприбутковується за плановою собівартістю. Продукція виробничих майстерень відображається за фактичною собівартістю. Інформація за вартісними характеристиками і швидкозношуваними предметами відображається на основі договірних цін, визначених у процесі тендерних пропозицій. Закупівля запасів здійснюється через тендерні торги відповідно до Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Сума податку на додану вартість придбаних запасів та видатки з транспортування відносяться на фактичні видатки установи за відповідними кодами економічної класифікації видатків.

Відповідно до Інструкції з обліку запасів БУ вартість запасів може бути змінена в результаті переоцінювання. Для переоцінювання та встановлення реальної вартості матеріальних запасів МШП наказом керівника установи утворюється спеціальна тимчасова комісія у складі:

- голова комісії – заступник керівника установи;

- члени комісії – головний бухгалтер чи заступник;

- керівник групи обліку;

- матеріально-відповідальні особи;

- інші особи на розсуд керівника.

Комісія переоцінює кожну окрему одиницю матеріальних запасів, приводячи у відповідність її вартість із ціною торговельної мережі. Для визначення нової ціни комісія може користуватися:

- рахунком або накладною на отримані аналогічні матеріальні цінності;

- опублікованим у засобах масової інформації листком або прайс-листком з відображенням нової ціни;

- цінами, встановленими в торговельній мережі на аналогічні товари;

- експертним випуском про вартість матеріальних запасів. При цьому ціни на однотипні предмети встановлені при переоцінці, мають бути однаковими. За результатами переоцінювання комісія установи складає акт про зміну вартості матеріальних запасів.

Матеріальні запаси БУ нормуються. Норми запасів визначаються в мінімальних розмірах, що забезпечують безперервну роботу установи і встановлюються у днях або відсотках до їх річного споживання. Розмір норми резервування запасів залежить від норм та обсягів їх споживання, організації матеріально-технічного забезпечення та умов зберігання. Виконання норм резервування запасів є одним із напрямів дотримання фінансової дисципліни бюджетними установами.

Облік запасів виконує ряд завдань щодо господарської діяльності бюджетних установ. До головних завдань обліку запасів належать:

- правильне і своєчасне документальне оформлення операцій з надходження, руху та вибуття запасів;

- контроль за збереженням та рухом запасів на складі;

- контроль за раціональним використанням запасів і додержанням норм їх використання.

8.2. Документація та оперативний облік надходження

запасів

Факт отримання матеріалів супроводжується документуванням інформації щодо надходження запасів до БУ у вигляді готової продукції виробництва. Для фіксування цієї інформації передбачено пакет документів, склад яких та порядок заповнення визначається Інструкцією про складання типових форм обліку та списання запасів БУ, затвердженої Наказом ДКУ № 130 та Інструкцією про складання типових форм первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів, затвердженою Наказом Мінстату № 193.

1. Якщо запаси отримуються на складі постачальника, а їх доставку доручено автопідприємству, виписується товарно-транспортна накладна ф.№ 1-ТН, про факт їх відпуску, в 4-х примірниках: виконавцеві, замовникові, водію-експедитору і автопідприємству.

2. Якщо доставку запасів (товарів) здійснює експедитор замовника (покупця), то він має пред”явити постачальнику оформлену за встановленими правилами довіреність ф.№ М-2б, № М-2, яка дає право цій особі діяти за дорученням установи-замовника.

Матеріальні цінності експедитор доставляє на склад установи й передає разом з відповідними супроводжувальними документами.

В разі виявлення невідповідності за кількісними і якісними характеристиками матеріальних цінностей їх подальше приймання здійснює, утворена наказом керівника, приймальна комісія за Актом про приймання матеріалів, ф.№ 3-1. Акт складається в 2-х примірниках в присутності завідувача складу та представника постачальника. (Табл. 6.1.).

Матеріальні цінності оприбутковуються на склад виписуванням у день прийняття предметів завідувачем складу чи комірником прибуткового ордера ф.№ М-4 в одному примірнику.

БУ можуть отримувати запаси через систему централізованого постачання, згідно Інструкції про порядок відображення в обліку БУ операцій з централізованого постачання матеріальних цінностей, затвердженої Наказом ДКУ № 232.

Запаси, що надійшли до БУ як гуманітарна допомога, приймаються, створеною наказом керівника установи, комісією з обов”язковою участю представника бухгалтерії та вищої організації. Факт приймання підтверджується складанням акта, який підписується членами комісії та передається на склад разом з матеріальними цінностями.

8.3. Документація та оперативний облік відпуску

й витрачання запасів

Запаси зі складу передаються до структурних підрозділів для їх використання в основній діяльності; на господарські потреби, потреби будівництва. Відпуск запасів здійснюється комірником виключно посадовим особам, які, відповідно до затвердженого наказом керівника установи переліку, мають право на отримання матеріальних цінностей. Перелік зазначених матеріально відповідальних осіб та зразки їхніх підписів передаються для роботи до складу. Оформлення відпуску запасів зі складу супроводжується виписуванням відповідних документів.

З огляду на різнорідність номенклатури запасів БУ склад документів, запропонований Інструкцією про складання типових форм обліку і списання запасів БУ, також неоднорідний. Зокрема, видача запасів зі складу оформляється:

- накладною – вимогою ( ф.№ 3-3), яка має уніфіковану форму для оформлення надходження на склад та внутрішнього переміщення, звичайного та понадлімітного відпуску запасів; склад в 2-х примірниках;

- меню – вимогою на видачу продуктів (ф.№ 3-4, № 3-4а), для відпуску однойменного виду запасів зі складу до харчоблоку, цей документ складається щоденно на підставі оперативних даних про кількість осіб, що харчуються;

- забірною карткою (ф.№ 3-5), яка призначена для оформлення відпуску матеріальних запасів протягом місяця згідно лімітів, цей документ виписується в 2-х примірниках. Картка має обмежений час використання: 15 днів – у разі щоденного відпуску, місяць – періодичного. Факт відпуску підтверджується підписами одержувача та матеріально-відповідальної особи.

Запаси з балансу БУ списуються на підставі Акту списання ф.№ 3-2, який складає комісія зі списання товарно-матеріальних цінностей, утворена наказом керівника установи.

8.4. Облік запасів на складах та його зв”язок

з обліком у бухгалтерії

Попредметний облік запасів здійснюється на складі установи. Відповідальність за приймання, зберігання та відпуск матеріальних цінностей покладається на матеріально-відповідальних осіб, а адміністрація установи зобов”язується створювати їм необхідні для нормальної роботи умови.

Надходження матеріалів оформляється розпискою матеріально-відповідальної особи на документах постачальника чи акті (рахунки, накладні, товарно-транспортні накладні) тощо.

Оформлення відпуску матеріалів зі складів установи здійснюється на основі документів, затверджених керівником установи. Видаткові документи за складом та призначенням об”єднують у дві групи – разові та накопичувальні.

Такий облік запасів називають складським чи кількісно-сортовим. Він може здійснюватися двома методами:

- кількісно-сумовим;

- оперативно-бухгалтерським.

Сутність кількісно-сумового методу полягає в паралельному веденні реєстрів кількісно-сумової і кількісно-сортової форм у двох структурних підрозділах – у бухгалтерії та на складі. На складі кількісно-сортовий облік ведуть матеріально-відповідальні особи у книзі складського обліку запасів ф.№ 3-9 (табл.6.4).

Прибутково-видаткові документи на запаси комплектує, в міру їх надходження, комірник і відповідно до графіка документообігу передає разом з оформленим реєстром приймання-здачі документів (ф.№ М-13) до бухгалтерії. У бухгалтерії на підставі первинних документів ведуться книга кількісно-сумового обліку (ф.№ 3-6) чи картка кількісно-сумового обліку (ф.№ 3-7).

Рис.8.1. Схема кількісно-сумового методу обліку запасів.

За даними зазначених реєстрів щомісячно складається оборотна відомість, в якій інформація щодо запасів формується за кількістю та вартістю щодо кожної групи аналітичних рахунків, які в сукупності утворюють дані за відповідним синтетичним рахунком. Виведені за кожним субрахунком сумові підсумки мають відповідати показникам синтетичного обліку.

Під час перевірки бухгалтерією порядку ведення та даних книги складського обліку щомісячно проводиться звіряння даних складського й бухгалтерського обліку, про що робиться відповідний запис у зазначеному реєстрі (оборотній відомості).

В окремих установах, де номенклатура матеріалів невелика, застосовується спрощений варіант цього методу обліку. Відповідно до нього матеріально відповідальні особи щомісячно здають матеріальний звіт разом з первинною документацією, який приймається, перевіряється, таксується (оцінюється), після чого стає реєстром аналітичного обліку.

8.2. Схема обліку запасів за звітами матеріально-відповідальних

осіб.

В наукових установах, вищих навчальних закладах, які мають значну номенклатуру запасів застосовується оперативно-бухгалтерський метод обліку товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ). Згідно цього методу бухгалтерія відкриває картки чи книги складського обліку. Облік запасів ведеться тільки у грошовому виразі за субрахунками, групами запасів і матеріально-відповідальними особами в оборотній відповідності тільки в підсумковому вигляді

Рис.8.3. Схема оперативно-бухгалтерського методу обліку запасів.

Оперативно-сальдовий метод є найбільш прогресивним, оскільки забезпечує скорочення трудомісткості облікових робіт бухгалтерії, дає змогу здійснювати постійний контроль за збереженням і наявністю запасів на складі, спрощує звіряння даних аналітичного й синтетичного обліку.

8.5. Синтетичний облік запасів

Для обліку наявності та руху запасів призначені активні рахунки класу 2 Плану рахунків: №№ 20-25. Докладно номенклатуру субрахунків за поданими синтетичними рахунками представлено в Плані рахунків.

Для відображення узагальненої інформації щодо обліку надходження запасів використовується МО № 4 (ф.№ 408 (бюджет)), МО № 6 – ф.№ 409 (бюджет), МО № 7 ф.410 (бюджет), МО № 8 – ф.№ 386 (бюджет).

Синтетичні показники обліку витрачання (табл.6.7) матеріалів фіксується в МО № 13 ф.№ 396 (бюджет). Протягом місяця у відкриту відомість вносяться записи на підставі первинних документів за дебетом субрахунків, що кореспондуються з матеріальними субрахунками за кодами економічної класифікації видатків. Наприкінці місяця підраховуються підсумки за всіма стовпцями відомості; а позиція „Сума оборотів за меморіальним ордером” відповідно до визначеної кореспонденції рахунків переноситься адресно до книги „Журнал-Головна”.

На підставі МО № 13, складених за матеріально-відповідальними особами формується Зведення накопичувальних відомостей з витрачання продуктів харчування (ф.№ 411 – МО № 2 – табл.6.11.).

На підставі накопичувальних відомостей у бухгалтерії складається також реєстр аналітичного обліку – сортова оборотна відомість (ф.№ 3-11), яка ведеться за найменуваннями, сортом, кількістю, вартістю тощо (рис.6.4).

Синтетичний облік наявності та руху продуктів харчування ведеться на активному субрахунку № 232. Основні проведення з обліку продуктів харчування наведено в табл.6.12.

Вартість витрачених запасів списується на видатки чи витрати установи відповідно до сфери застосування запасів. Списання запасів здійснюється за балансовою вартістю або за методом середньозваженої собівартості. Середньозважена собівартість (Сз) визначається за формулою:

Сз =

де: ВЗп, ВЗо – сумарна вартість запасів відповідно на початок місяця та

отриманих впродовж місяця;

КЗп, КЗо – сумарна кількість запасів відповідно на початок місяця та

отриманих впродовж місяця.

Середньозважена собівартість визначається за кожним видом споріднених запасів. У разі застосування в обліку твердих облікових цін запаси протягом певного періоду (місяця, кварталу) списуються за цими цінами. Наприкінці зазначеного періоду виводиться середній процент і сума відхилень від твердих облікових цін за субрахунками, яка в свою чергу, списується в розподілі за цими рахунками, на які було віднесено видатки відповідних матеріалів.

8.6. Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів

(запасів).

До МШП відносять предмети, термін експлуатації яких не перевищує року. Хоча МШП частково виконують функції, подібні до функцій необоротних активів, але відповідно до встановленого порядку вони включаються до складу запасів.

МШП, як і інші види запасів, підлягають попредметному обліку. Оприбуткування та вибуття МШП здійснюється в певному порядку за первинними документами, такими як рахунки, накладні, товарно-транспортні накладні, накладні-вимоги, акти. МШП, що передають у експлуатацію до структурних підрозділів, мають перебувати на зберіганні у осіб, відповідальних за правильну експлуатацію та збереження цих предметів. Матеріально-відповідальні особи на місцях експлуатації здійснюють їх облік у книзі складського обліку запасів за найменуванням і кількістю.

У бухгалтерії установи МШП оприбутковуються на підставі переданих зі складу первинних документів. У разі передачі в експлуатацію предметів вартістю менш як 10 грн. за одиницю зазначені предмети списуються як використані на підставі роздавальних відомостей, актів на списання тощо. МШП вартістю понад 10 грн. під час передання відображаються в обліку як МШП в експлуатації, а коли настає їх повне зношування, списуються на підставі актів, затверджених керівником установи.

Аналітичний облік МШП ведеться за допомогою різних реєстрів, склад яких залежить від місцезнаходження об”єкта обліку. Аналітичний облік МШП в експлуатації ведеться за найменуваннями предметів, їх кількістю, вартістю й матеріально-відповідальними особами з застосуванням карток ф.№ 3-396.

Рух МШП протягом року відображається у відповідних стовпцях вкладних аркушів з виділенням залишків на кінець кожного кварталу. Синтетичний облік операцій тощо руху МШП ведеться в накопичувальній відомості про вибуття та переміщення МШП ф.№ 439 – МО № 10 (табл.6.17).

Для обліку МШП в системі рахунків бухобліку призначено однойменний рахунок № 22, за яким виділено такі субрахунки першого і другого рівнів:

- № 221 „МШП на складі та в експлуатації”;

- № 221/1 „МШП на складі”;

- № 221/2 „МШП в експлуатації”;

- № 222 „МШП спеціального призначення”.

Для відображення вартості МШП, що належить установі, щодо системи характеристик джерел утворення активів, у плані рахунків передбачено пасивний субрахунок № 411 „Фонд у МШП”.

8.7. Облік виробничих витрат бюджетних установ

Виробничі витрати - це витрати бюджетної установи, що утворилися під час виробничої діяльності, пов'язаною з основною діяльністю, що повинна забезпечити повне та ефективне виконання кошторису бюджетної установи.

Витрати виробничих майстерень та підсобних сільських господарств розподіляються віднесенням їх на продукцію, вироби та виконання робіт за прямими та накладними витратами, а у підсобних сільських господарств обліковуються окремо за галузями - сільськогосподарського виробництва - рослинництва і тваринництва.

До прямих витрат на виробництво продукції, виробів та виконання робіт належать витрати на матеріали, заробітна плата виробничих працівників; нарахування на заробітну плату виробничих працівників; затрати енергоносіїв. Прямі виробничі витрати відносяться безпосередньо на виготовлену продукцію, вироби і виконані роботи.

До непрямих витрат на виробництво продукції, виробів та виконання робіт належать: витрати на матеріали; заробітна плата апарату управління й обслуговуючого персоналу; нарахування на заробітну плату апарату управління й обслуговуючого персоналу; оренда приміщень, поточний ремонт тощо.

Накладні витрати попередньо збираються і розподіляються наприкінці місяця пропорційно заробітній платі основних виконавців, матеріальним затратам чи сукупності прямих витрат (у підсобних сільських господарств наприкінці року).

Об'єктами обліку витрат виступає партія однорідних виробів за калькуляційною одиницею - одиниця продукції чи виробу.

Щоб визначити фактичну собівартість одиниці продукції, на підставі даних обліку витрат складають звітну калькуляцію.

Загальна сума витрат на виробництво за мінусом витрат на незакінчене виробництво на кінець звітного періоду, розподіляється за видами готової продукції, після чого визначається собівартість одиниці кожного виду випущеної продукції.

Для обліку витрат на виробництво призначено рахунок 82 "Виробничі витрати"

Лекція 10-11. Облік власного капіталу та результатів виконання кошторису

1. Поняття власного капіталу бюджетних установ та завдання обліку.

2. Облік фондів бюджетних установ.

3. Облік результатів виконання кошторисів.

Власний капітал бюджетних установ за економічною сутністю і складом відрізняється від капіталу суб'єктів підприємницької діяльності. Фонди бюджетних установ містять суми вкладень до фонду необоротних активів з урахуванням нарахованого зносу, а також суми вкладень до фонду малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Власний капітал бюджетних установ складається із сум їхніх фондів і фінансових результатів діяльності за минулі бюджетні роки.

Фонди бюджетних установ містять суми вкладень до фонду основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів з урахуванням нарахованого зносу, а також суми вкладень до фонду малоцінних та швидкозношуваних предметів, термін експлуатації яких не перевищує одного року.

Власний капітал бюджетних установ, є основою для початку і продовження фінансово-господарської діяльності бюджетних установ, оскільки:

розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності бюджетних установ;

власний капітал перебуває в розпорядженні бюджетних установ необмежено довго й виконує, по суті, функцію довгострокового фінансування.

Завдання бухгалтерського обліку власного капіталу такі:

контроль за формуванням фондів за джерелами утворення і їх зменшенням за напрямками та причинами;

визначення результатів виконання кошторису за бюджетний рік;

забезпечення різних рівнів управління інформацією про наявність та рух власного капіталу

Для обліку фондів бюджетних установ призначені пасивні фондові рахунки № 40 «Фонд у необоротних активах» (субрахунок № 401 «Фонд у необоротних активах за їхніми видами») і № 41 «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах» (субрахунок № 411 «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах за їхніми видами»).

За кредитом цих рахунків (субрахунків) у кореспонденції із субрахунками різних класів відображається вартість придбаних необоротних активів і МШП та безкоштовно отриманих, а за фондом — на суму вибулих, ліквідованих і безкоштовно переданих необоротних активів і МШП, а також нарахованого зносу необоротних активів.

Фінансовий результат діяльності — це результат виконання кошторису установи в частині загального й спеціального фондів.

ЛЕКЦІЯ 10. СКЛАД БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ТА ЇЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЯ

7.1. Класифікація звітності

Звітність бюджетних установ досить різноманітна і глибоко деталізована. Це має своє об’єктивне пояснення, адже на її підставі контролюється виконання бюджетів за видатками, перевіряється доцільність витрачання бюджетних коштів відповідно до кошторисних передбачень, аналізується повнота і доцільність використання майна, своєчасність і повнота платежів, стан розрахунків і т.ін. Цим можна пояснити і те, що бухгалтерська звітність бюджетних установ суворо регламентована як за змістом, так і за термінами подання. Для загального уявлення про склад звітності бюджетних установ наведемо її класифікацію за складом та суб’єктами використання

Бухгалтерська звітність бюджетних установ складається на підставі даних облікових регістрів про господарські операції з виконання кошторису доходів і видатків установи за звітний період або про стан її коштів та розрахунків на звітну дату.

Установи та організації, що утримуються за кошти бюджету, щомісячно і щоквартально складають фінансові звіти про виконання кошторису доходів та видатків і подають їх вищим організаціям та органам Державного казначейства у терміни, передбачені нормативними документами. Так, згідно з „Порядком подання фінансової звітності”, затвердженим постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419, бюджетні установи подають місячний звіт про використання бюджетних асигнувань не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, квартальний – не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, а річний – не пізніше 22 січня наступного за звітним роком.

Склад місячної фінансової звітності бюджетних установ регламентовано „Інструкцією про порядок складання в 2003 році місячної фінансової звітності установами та організаціями, які отримують кошти з державного та/або місцевого бюджетів”, затвердженою наказом ДКУ від 31.01.2003 р. № 17.

Згідно з цією Інструкцією місячна звітність бюджетних установ включає такі форми:

- № 2м „Звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи (загальний фонд)”;

- № 2-валюта „Звіт про використання коштів загального фонду бюджету з міжнародної діяльності України”;

- № 4-1м „Звіт про надходження і використання спеціальних коштів”;

- № 4-2м „Звіт про надходження і використання сум за дорученнями”;

- № 4-3м „Звіт про депозитні суми”;

- № 4-4м „Звіт про рух інших власних надходжень”;

- № 4-5м „Звіт про використання субвенцій, одержаних з інших бюджетів”;

- № 4-6 „Звіт про надходження і використання інших доходів (спеціальний фонд)”;

- № 7м „Звіт про заборгованість бюджетних установ”;

- № 8м „Звіт про зобов”язання бюджетних установ”.

Усі форми місячної звітності складаються бюджетними установами наростаючим підсумком з початку року в розрізі кодів функціональної та економічної класифікації видатків. При цьому звіт за ф.№ 2м складають всі установи, які одержують кошти загального фонду Державного бюджету України та/або місцевих бюджетів, а звіт за ф.№ 2-валюта – лише ті установи, які одержували кошти загального фонду бюджету в іноземній валюті.

Звіти за ф.№ 4м складаються у розрізі видів спеціальних коштів: сум за дорученням, депозитних сум та ін. Так, ф.№ 4-1м складається установами, що отримують доходи від надання платних послуг, виконання робіт, реалізації продукції та іншої діяльності відповідно до чинного законодавства і використовують їх за цільовим призначенням згідно з кошторисом.

Звіт за ф.№ 4-2м складають установи, що отримують кошти від юридичних, фізичних осіб та благодійних фондів для виконання окремих доручень згідно із затвердженим кошторисом. Звіти за ф.№ 4-3м, 4-4м, 4-5м та 4-6м складають і подають лише ті установи, які отримують відповідні кошти.

Звіт за ф.№ 7м складають всі бюджетні установи на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичну дебіторську і кредиторську заборгованість на звітну дату, що виникла як за видатками, так і за нарахованими доходами. Звіт складають у розрізі кодів економічної і функціональної класифікації видатків.

Звіт за ф.№ 8м складають всі установи, що отримують асигнування на свою діяльність з Державного бюджету України.

Квартальна фінансова звітність бюджетної установи дещо ширша порівняно з місячною і включає додатково ще такі форми:

- № 1 „Баланс”;

- № 3 „Звіт про виконання плану за штатами і контингентами”;

- № 4-1-зведена „Зведений звіт про надходження і використання спеціальних коштів”;

- 4-4-зведена „Зведений звіт про рух інших власних надходжень”;

- пояснювальна записка до звіту.

Зміст і порядок складання квартальної звітності регламентовано „Інструкцією про порядок складання в 2002 році квартальної фінансової звітності установами та організаціями, які отримують кошти з державного та/або місцевого бюджетів”, затвердженою наказом ДКУ від 29.03.2002 р. № 59.

Квартальний баланс складається на підставі звірених даних про залишки на рахунках аналітичного і синтетичного обліку на кінець кварталу. При цьому слід враховувати, що доходи і видатки у квартальних балансах показуються наростаючими підсумками з початку року, а всі інші статті – станом на кінець звітного періоду. До балансу додаються довідки „Доходи загального фонду” (за рахунком 70) та „Доходи спеціального фонду” (за рахунком 71 у частині інших доходів).

Звіт за ф.№ 3 характеризує показники про штати і контингенти установи. Окремі установи подають цей звіт за спеціально затвердженими формами:

- № 3-1 „Звіт про виконання плану за штатами і контингентами органів державного управління, судів і прокуратури, науково-дослідних установ”;

- № 3-2 „Звіт про виконання плану за штатами і контингентами установ підготовки і підвищення кваліфікації кадрів” (складається окремо за кожним кодом функціональної класифікації: за державним замовленням; за контрактами);

- № 3-4 „Звіт про виконання плану щодо штатів і контингентів установ охорони здоров”я і соціального забезпечення”;

- № 3-19 „Звіт про виконання плану за штатами і контингентами інших установ і закладів”;

- № 3дс „Звіт про утримання дитячих дошкільних закладів”.

Звіти за ф.№ 4-2-зведена та № 4-4-зведена складаються окремо з кожного виду спеціальних коштів або інших власних надходжень, але в цілому за всіма функціями. Вони подаються лише установі вищого рівня і не подаються органами Державного казначейства України.

У пояснювальній записці до квартального звіту необхідно відобразити таку інформацію:

- основні фактори, що вплинули на виконання кошторису доходів і видатків;

- зміни у фінансовому стані установи за звітний період;

- заборгованість за виплатами громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- суми коштів спеціального фонду, використані для погашення заборгованості за соціальними виплатами загального фонду;

- одержана гуманітарна допомога;

- суми сплачених до бюджету штрафів, їх підстави та винні особи;

- суми субвенцій, отримані з інших бюджетів, та ін.

Річний фінансовий звіт бюджетних установ, крім тих форм, що подаються у складі квартальної звітності, додатково містить форми:

- № 5 „Звіт про рух необоротних активів”;

- № 6 „Звіт про рух матеріалів і продуктів харчування”;

- № 9 „Звіт про результати фінансової діяльності”;

- № 15 „Звіт про недостачі та крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей в бюджетних установах”.

У звіті за ф.№5 відображається вартість необоротних активів установи на початок і кінець звітного року та їх рух протягом року. Складають цей звіт на підставі даних окремих субрахунків до синтетичних рахунків 10, 11 і 12.

Звіт за ф.№ 6 характеризує рух за рік окремих видів матеріалів і продуктів харчування та їх залишки на початок і кінець року.

У звіті за ф.№ 9 відображають доходи і видатки, а також операції, внаслідок яких ці доходи (видатки) збільшуються або зменшуються. Звіт складається з двох частин: загальний фонд і спеціальний фонд.

Фінансовий результат із загального фонду визначають за таким алгоритмом: до одержаних бюджетних асигнувань додають вартість оприбуткованих надлишків матеріалів, суму дооцінки матеріалів, суми централізованого забезпечення та інших доходів, суми списаної кредиторської заборгованості; віднімають видатки загального фонду, суми списаних недостач, списаної дебіторської заборгованості; додають або віднімають результати переоцінок. Аналогічним порядком визначають також фінансовий результат за спеціальним фондом.

У звіті за ф.№ 15 відображають виявлені протягом звітного року суми недостач, втрат і крадіжок грошей та матеріальних цінностей після заходів, вжитих для усунення їх наслідків: віднесено на винних осіб за рішенням суду, стягнено з винних осіб, списано за рахунок установи, знаходиться у слідчих органах.

До річного звіту, як і до квартального, додається пояснювальна записка.

Інструкції про порядок складання бухгалтерської звітності бюджетних установ переглядаються щорічно і затверджуються ДКУ відповідно до потреб обліку і контролю за виконанням Закону України про Державний бюджет на відповідний рік.

10.2. Податкова, соціальна і статистична звітність бюджетних установ

Установи та організації, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, є платниками окремих податків і зборів, передбачених Податковим кодексом, а тому вони повинні складати і подавати відповідним органам податкову та соціальну звітність.

Перелічена податкова звітність подається до податкових органів за місцем знаходження бюджетної установи та її реєстрації як платника податку. Соціальна звітність, наведена у пп.7-11 табл.7.1, подається до місцевих органів відповідних фондів, де кожна бюджетна установа повинна бути зареєстрована як платних відповідних зборів.

Бюджетні установи, як і підприємства та організації інших галузей народного господарства та видів (сфер) діяльності подають установлену нормативними документами статистичну звітність органам державної статистики та вищим установам відповідного підпорядкування. Склад і зміст цієї статистичної звітності частково визначається специфікою діяльності окремих установ, але більшість форм статистичної звітності є загальнодержавними, обов”язковими для подання всіма підприємствами, установами та організаціями.

Згідно із Законом України „Про державну статистику України”, який набув чинності з 1 січня 2001 р., респонденти зобов”язані безкоштовно у повному обсязі, за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені терміни подавати органам державної статистики достовірну статистичну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку. Первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статистичних спостережень, є конфіденційною інформацією, яка охороняється законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді. Поширення статистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента, забороняється.

За термінами подання статистична звітність поділяється на періодичну та одноразову. Періодична звітність подається регулярно протягом року з установленими проміжками часу (щомісячно, щоквартально і т. ін). Одноразова звітність може подаватися на вимогу статистичних органів (один раз на рік або рідше).

Крім поданих загальнообов”язкових форм, бюджетні організації складають і подають статистичну звітність за профілем своєї діяльності: про відвідування поліклінік, захворюваність, тривалість лікування, відвідування театрів, музеїв тощо.

Складають статистичну звітність на підставі даних спеціально організованого спостереження (статистичного обліку) в установах та організаціях, а також на підставі даних бухгалтерського обліку.

7.3 Закриття рахунків, порядок складання і подання річної бухгалтерської звітності.

Перед складанням річної бухгалтерської звітності бюджетні установи обов”язково повинні проводити інвентаризацію засобів та розрахунків з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю активів та зобов”язань. Інвентаризація проводиться відповідно до „Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу”, затвердженої наказом ГУ ДКУ № 90 від 30.10.1998 р.

Відповідність за організацію та своєчасне проведення інвентаризації несе керівник установи. Для проведення інвентаризації наказом по установі створюється інвентаризаційна комісія, встановлюються терміни початку і закінчення інвентаризації та порядок відображення її результатів в обліку. Очолює комісію керівник або його заступник, до її складу обов”язково входить головний бухгалтер. В окремих випадках можуть створюватися додатково робочі (місцеві) інвентаризаційні комісії для проведення інвентаризації в окремих структурних підрозділах.

Річна інвентаризація починається не раніше 1 жовтня (необоротні активи, сировина та матеріали, готові вироби, пальне, корми, фураж, незавершене виробництво у рослинництві, незавершені науково-дослідні роботи тощо) і проводиться, як правило, станом на 1 число місяця. Наприклад, інвентаризація капітальних робіт і капітальних ремонтів має проводитися станом на 1 грудня; дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів з них, грошових коштів, грошових документів, розрахунків з бюджетом – станом на 1 січня і т. ін.

Результати інвентаризації оформляють інвентаризаційними описами, які складають у двох примірниках окремо за кожним балансовим рахунком (субрахунком) і матеріально відповідальною особою. Оформлені належним чином і підписані головою, членами інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальною особою описи здаються у бухгалтерію, де їх перевіряють і проставляють дані обліку про залишки інвентаризаційних цінностей на дату проведення інвентаризації та виявляють відхилення (надлишки або нестачі). Результати інвентаризації комісія відображає у протоколі з визначенням причин розходжень та винних осіб. Не пізніше, ніж за десять днів після закінчення інвентаризації протоколи інвентаризаційної комісії затверджує керівник установи. Результати інвентаризації повинні бути відображені в обліку в тому ж періоді, в якому закінчено інвентаризацію, а також у річному звіті. При цьому виявлені надлишки засобів прибуткуються та зараховуються на збільшення фінансування установи, нестачі в межах затверджених норм – списуються на зменшення фінансування, а понад норми природних втрат і втрати від псування цінностей – відносяться за рахунок винних осіб. (Порядок регулювання виявлених під час інвентаризації розходжень розглянуто у розділах 4.7, 5.9 та 6.11).

До складання річної звітності мають бути оброблені усі первинні документи, господарські операції відображені на рахунках в облікових регістрах, визначені результати виконання кошторису, закриті рахунки доходів та витрат, визначені фінансові результати, звірені залишки аналітичних і синтетичних рахунків (субрахунків). Методика складання і подання річної звітності визначається щорічно відповідними інструкціями. Так, річна звітність за 2002 р. складається відповідно до „Інструкції про порядок складання за 2002 р. річних фінансових звітів установами та організаціями, які отримують кошти з державного та/або місцевого бюджетів”, затвердженою наказом ДКУ від 25.12.2002 р. № 240.

Згідно з вимогами цієї інструкції та інших нормативних документів ДКУ в кінці року бюджетні установи визначають фінансовий результат виконання кошторису. У зв”язку з цим перед складанням заключного балансу необхідно виконати бухгалтерські проведення із списання доходів і видатків установи на рахунок 43 „Результати виконання кошторисів”. При цьому видатки списують на дебет, а доходи – на кредит відповідних субрахунків рахунка 43. На субрахунках обліку видатків (801-825) дебетове сальдо може залишитися на кінець року лише з незакінчених або закінчених, але не зданих і не оформлених відповідними документами робіт:

- з виготовлення продукції у виробничих (навчальних) майстернях;

- видання друкованої продукції і надання послуг;

- незавершеного виробництва у підсобному (навчальному) сільському господарстві;

- незакінченого капітального будівництва;

- незакінчених науково-дослідних та конструкторських робіт за договорами з підприємствами, виготовлення експериментальних пристроїв для проведення наукових експериментів за рахунок коштів державного бюджету;

- незакінчених операцій із заготівлі та переробки матеріалів господарським способом.

Рахунки обліку доходів у кінці року закривають на результати виконання кошторису по тому фонду, за рахунок якого вони були одержані, за винятком доходів з видатків майбутніх періодів. Це можуть бути кошти, отримані авансом на виконання договірних науково-дослідних робіт, кошти за навчання, сплачені авансом на рік вперед тощо. Суми таких доходів переносять на субрахунок 716 „Доходи за витратами майбутніх періодів”, де вони і залишаються кредитовим сальдо на кінець року.

На результати виконання кошторису зараховують у кінці року також результати переоцінок активів і курсові різниці за операціями з іноземною валютою, що обліковуються протягом року на рахунку 44, тому цей рахунок у заключному балансі на кінець року залишку не має.

Основні операції з укладання рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ наведено у табл.7.3.

Таким чином, заключний баланс бюджетної установи на кінець року не буде мати показників у третьому розділі активу „Видатки”, крім витрат на незавершене виробництво, а також у третьому розділі пасиву „Доходи”, крім доходів з витрат майбутніх періодів.

До річного балансу бюджетної установи за 2002 р. додається довідка органу ДКУ або установи банку про залишки коштів загального та спеціального фондів на реєстраційних (спеціальних реєстраційних) або поточних рахунках бюджетної установи станом на 1 січня 2003 р., на підставі якої складається реєстр про залишки коштів загального і спеціального фондів державного (місцевого) бюджету на реєстраційних (спеціальних реєстраційних) і поточних рахунках установи станом на 1 січня 2003 р.

Інші форми бухгалтерської звітності складають на підставі даних регістрів аналітичного обліку до рахунків активів, витрат і доходів. До річного звіту додається пояснювальна записка та ряд довідок, передбачених інструкцією № 240. Звіти установ, що знаходяться у подвійному підпорядкуванні, подаються вищому органу та органу ДКУ за місцем знаходження і за підпорядкуванням. Установи вищого рівня для складання зведених звітів приймають від підвідомчих установ, що перейшли на казначейське обслуговування, тільки завізовані органами ДКУ звіти. Наступні зміни у такі звіти вносяться лише за погодженням з органом ДКУ, що завізував звіт.

Дата добавления: 2014-01-04