Парадигма менеджменту

Менеджмент – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу

РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Менеджмент – це не що інше, як налаштування інших людей на працю

Л. Якокка

П. Друкер

Хто не працює – вчить, хто не вчить – керує, хто не керує – вчить менеджменту...

Невідомий автор

Неправильні речі відбуваються самі по собі, а правильні речі потребують менеджменту. В широкому розумінні менеджмент пов'язаний із професійним вирішенням комплексних проблем будь-якого рівня, що пов’язані з людським чинником.

В економічному значенні менеджмент – це наука і сфера практичної діяльності щодо інтеграції людей в їх спільному підприємстві (організації). При цьому завдання функціонування та розвитку сучасного підприємства пов’язані з такими поняттями, як: маркетинг, інновація, людські ресурси, фінансові ресурси, природні та інформаційні ресурси, продуктивність, соціальна та екологічна відповідальність, потреба в прибутку. Іншими словами, менеджмент забезпечує сумісну роботу (бізнес, підприємницьку діяльність) людей.

В основі менеджменту лежать певні положення:

§ менеджмент стосується людини і тільки людини: менеджмент забезпечує сумісну та ефективну роботу людей, надаючи їм можливість максимально реалізовувати свої сильні сторони та нейтралізуючи свої недоліки;

§ менеджмент неможливо відокремити від культури суспільства: менеджмент виявляє для використання у своїй сфері елементи національних традицій, історії та культури. Різниця між, наприклад, Японією та Україною пояснюється тією обставиною, що вітчизняним менеджерам на відміну від японських поки що не вдалося розвинути власні або запозичити та ефективно застосувати «імпортні» концепції менеджменту;

§ всі робітники підприємства задля досягнення його успіху мають розділяти загальні цінності та прагнути досягти загальної мети: без такої спільності люди, що працюють на підприємстві, перетворюються на юрбу. Місія підприємства, тобто його загальна мета, повинна бути сформульована досить чітко і зрозуміло та бути ємкою («уміщуватись у напис на футболці»). Цілі, що утілюють місію, повинні бути зрозумілими та прозорими; крім того їх потрібно постійно підтверджувати;

§ менеджмент повинен давати можливість росту та розвитку як підприємству в цілому, так і кожному з його співробітників окремо по мірі зміни потреб і появи нових можливостей: кожне підприємство є організацією, де навчають і навчаються на всіх її рівнях. При цьому процес навчання та розвитку має бути безперервним;

§ діяльність підприємства повинна ґрунтуватись на обміні інформацією та на індивідуальній відповідальності: люди на підприємстві виконують різні види робіт і володіють різними знаннями. Вони спілкуються між собою та мають певні очікування та обов’язки як перед собою, так і перед колегами;

§ ефективність менеджменту та підприємства в цілому слід регулярно вимірювати і безперервно підвищувати;

§ найважливіше: реальні результати діяльності будь-якого підприємства виявляються тільки зовні цього підприємства. Результат його діяльності – задоволений споживач, підприємству залишаються лише витрати.

Існують три основні завдання менеджменту – в рівній мірі важливі, проте принципово різні, які повинно вирішувати керівництво підприємства з тим, щоб воно успішно функціонувало і робило свій внесок у розвиток суспільства:

§ сформулювати місію підприємства;

§ прагнути того, щоб робота підприємства була продуктивною, а дії робітників – ефективними;

§ регулювати соціальні впливи та відповідальність підприємства.

Сутність цих завдань слідує з логіки взаємозв’язків між елементами, що зображені на рисунку 1.

Перейдемо до етимології слова «менеджмент». Термін менеджмент утворився від англійського дієслова «to manage» (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського «manus» (рука). Спочатку термін використовувався для керування тваринами й означав мистецтво керувати кіньми. В Оксфордському словнику англійської мови зміст поняття “менеджмент” розкривається широко і багатосторонньо: менеджмент як спосіб управління, керівництва, напрямку або контролю; це мистецтво управління і керівництва; це люди, що контролюють і направляють роботу організацій, а також управлінський персонал. Менеджмент – це ефективне використання і координація таких ресурсів, як капітал, будинки, матеріали і праця для досягнення заданих цілей з максимальною ефективністю.

Рис. 1 – Взаємозв’язок основних завдань менеджменту підприємства

У “Радянському енциклопедичному словнику” (1980-і) управління визначається як елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їхніх програм і цілей. Соціальне управління трактується як такий вплив на суспільство, що має на меті його упорядкування, збереження якісної специфіки, удосконалення і розвиток. У технічному змісті управління розглядається як процес перекладу системи з одного стану в інше. В одному з перших вітчизняних підручників з наукових основ управління виробництвом (1969) управління визначалося як цілеспрямований вплив на колективи людей для організації і координації їхньої діяльності у процесі виробництва.

В Оксфордському російсько-англійському словнику (1994) слово “управління” перекладається на англійську мову такими термінами, як “ management ”, “ administration ”, “ direction ” (вони розглядаються як синоніми). Синонімічними також є поняття «управління» (керування) та «менеджмент» в українській мові (наприклад, інвестиційний менеджмент – управління інвестиціями, менеджмент персоналу – управління персоналом, нолідж-менеджмент – управління знаннями). Проте досить часто управління розглядається як більш широке поняття, менеджмент – як поняття, підлегле управлінню.

В теорії менеджменту вивчають підходи (суб’єкт-об’єктний, системний, комплексний, ситуаційний, інтегрований, процесний, функціональний), принципи (спеціалізації, централізації та децентралізації, єдиноначальності), функції (організація, планування, мотивація, контроль), методи (адміністративні, економічні, соціально-психологічні) та інші категорії. Згідно із сучасною науковою парадигмою менеджмент визначається передусім і більше як динамічне, ніж статичне явище й, відповідно, є безперервним процесом функціонування та розвитку всієї керуючої системи (суб’єкту менеджменту). Остання здійснює постійні та періодичні впливи на системи, якими керують (об’єкти менеджменту). При цьому дані впливи спрямовані або безпосередньо на людей, або через людей (рис. 2).

Рис. 2 – Зміст процесу менеджменту

Відповідно до послідовності елементів, зображених на рисунку, процес менеджменту починається з постановки мети. Далі відбувається аналіз ситуації як стану об’єкту менеджменту, що оцінюється відносно мети. Етап проблеми припускає з’ясування основного протиріччя в поточному стані об’єкту відносно мети його розвитку. Етап рішення є переходом до практичної діяльності менеджера, тобто його безпосереднього впливу на підлеглих. На прикінці даного етапу процес менеджменту переходить у процес виробництва.

Розглянемо принципи і методи менеджменту.

Принципи менеджменту – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники. Принципи менеджменту відображають вимоги об’єктивно діючих економічних законів, тому і самі є об’єктивними. Існує безліч даних принципів, при цьому традиційними вважають наступні принципи менеджменту: науковості, спеціалізації, демократичного централізму, плановості, поєднання єдиноначальності і колегіальності тощо.

Окремо розглядають принципи побудови системи менеджменту – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники при формуванні системи управління організацією. Розрізняють дві групи принципів побудови системи управління: принципи, що характеризують вимоги до формування системи управління організацією (обумовленості функцій управління цілям виробництва, оптимальності, науковості та ін.), і принципи, що визначають напрямки розвитку системи управління організацією. До другого належать принципи: концентрації, спеціалізації, паралельності, гнучкості, безперервності, наступності, ритмічності та ін. Сутність цих принципів міститься в їхній назві. При цьому всі принципи побудови системи менеджменту реалізуються у взаємодії, а їхнє сполучення залежить від конкретних умов функціонування організації.

Принципи дозволяють формувати систему методів і кожен метод окремо. Але метод не має такого впливу на принцип, тому що останній – об’єктивний.

Методи менеджменту – способи впливу на колективи й окремих працівників з метою здійснення координації їхньої діяльності в процесі функціонування організації.

Класична класифікація методів менеджменту припускає їх поділ на адміністративні, економічні і соціально-психологічні, однак усі вони взаємозалежні й у сукупності утворюють єдине ціле: збільшення ваги однієї з груп методів спричинить зниження ваги інших.

Окрім того, виділяють ряд так званих організаційних методів, за допомогою яких створюються необхідні умови роботи, а тому вони логічно передують всім іншим. За допомогою цих методів робота проектується, орієнтується в часі і просторі, нормується, регламентується і забезпечується інструкціями, що фіксують розміщення людей, їхні права, обов’язки, специфіку поведінки в різних ситуаціях. Такі методи створюють лише свого роду рамки, що направляють майбутню діяльність, а тому по своїй суті є пасивними. До категорії організаційних відносяться, наприклад, методи формування управлінських структур, методи створення трудових колективів, методи підготовки і проведення різних суспільних заходів та ін.

На противагу організаційним адміністративні методи активні, оскільки на їхній основі відбувається втручання в саму діяльність. По іншому вони називаються методами владної мотивації й орієнтовані або на прямий примус людей за визначеною поведінкою в інтересах організації, або на створення можливості такого примусу.

Адміністративні методи виходять з нерівності учасників управлінського процесу. Керівники мають можливість односторонньо забороняти або установлювати визначений порядок дій виконавців, що володіють мінімальною самостійністю задавати їм тверді рамки, порушення яких і зайва ініціатива не заохочуються. Відповідальність за всіх при цьому лягає на керівника.

На практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, норм діяльності, розпоряджень. Найбільше поширення вони мають в армії та в інших структурах воєнізованого типу, наприклад, на транспорті. Прикладами адміністративних методів є наступні: правове регулювання, видання наказів, вказівок і розпоряджень, інструктування та ін. Застосування адміністративних методів може супроводжуватися заохоченнями або санкціями стосовно виконавців за успішну або неуспішну роботу, у тому числі економічними (преміями або штрафами). Принциповою особливістю цих заходів є суб’єктивний порядок застосування, відсутність прямого зв’язку з конкретними позитивними або негативними результатами, отриманими виконавцем. Наприклад, часто працівнику видається премія за гарну роботу взагалі, і тому він мало зацікавлений у повній реалізації своїх можливостей, тому що розмір винагороди від цього не збільшується.

Найголовніший недолік адміністративних методів управління полягає в тому, що вони орієнтуються на досягнення заданого результату, а не на його зростання, заохочують ретельність, а не ініціативу. Тому в умовах ускладнення діяльності організації, необхідності оперативно вирішувати найрізноманітніші проблеми адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління.

Потрібні були методи управління, що дозволяють рядовим працівникам, виходячи з матеріальної зацікавленості, самим приймати більшість рішень і відповідати за їхні результати. Мова йде про економічні методи, що одержали широке поширення на початку ХХ ст.

На відміну від адміністративних вони припускають не прямий, а опосередкований вплив на об’єкт управління. Виконавцям установлюють тільки мету, обмеження і загальну лінію поведінки, у рамках яких вони самі шукають оптимальні способи рішення проблем. Своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується грошовими виплатами, що є вже не просто заслуженими, а заробленими (наприклад, за рахунок економії або додаткового прибутку), отриманими унаслідок виявленої особистої ініціативи. Оскільки їхній розмір прямо залежить від досягнутого результату, працівник економічно зацікавлений у його максимізації. Як приклади економічних методів можна навести такі: кредитування, участь у прибутках і капіталі, оподатковування, страхування та ін.

Однак економічні методи управління не володіють достатнім стимулюючим ефектом для співробітників, що працюють не тільки, а іноді і не в першу чергу, через гроші. Тому паралельно виникають методи, засновані на використанні взаємовідносин між людьми всередині організації.

Соціально-психологічні методи припускають два напрямки впливу на поведінку працівника і підвищення його трудової активності. З одного боку, вони націлені на формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, зміну ролі керівника, а з іншого боку, на розкриття особистих здібностей кожного працівника, допомогу в їхньому удосконаленні, що в остаточному підсумку веде до максимальної самореалізації людини у її трудовій діяльності, а отже, до підвищення її ефективності. Сьогодні до цих методів можна віднести психологічну мотивацію, гуманізацію праці, створення творчої атмосфери в колективі, участь працівників в управлінні, задоволення культурних і духовних потреб.

Економічні і соціально-психологічні методи носять непрямий характер управлінського впливу. Не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів і важко визначити силу їхнього впливу на кінцевий ефект. Тому в якості ефективного поєднання методів менеджменту в конкретній ситуації слід розглядати комплекс усіх перерахованих вище методів.

Дата добавления: 2014-01-04