Тема 3. Сімейні правовідносини

1. Поняття сім’ї та її кваліфікаційні ознаки.

2. Спорідненість у Сімейному праві, її види.

3. Зміст та види сімейних правовідносин.

1. Особливості право розуміння правової категорії «сім’я»:

1) немає чіткої правової норми-дефініції, яка б визначила зміст поняття сім’ї та іманентну природу цієї категорії. Ст. 3 СК, що визначає сім’ю як первинний та основний осередок суспільства, відображає лише зовнішній зв'язок сім’ї та суспільства і не розкриває внутрішню природу цього явища. Деякі науковці вважають, що юридичним визначенням поняття «сім’я» є ч. 2 ст. 3 СК, однак насправді ця норма в більшій мірі присвячена визначенню кваліфікаційних ознак сім’ї, але не надає характеристику сім’ї як родовій категорії;

2) не встановлено повного (поосібного) переліку членів сім’ї – ні в нормативно-правових актах України, ні в міжнародно-правових актах. В ч. 3 ст. 2 СК надається перелік осіб, які є учасниками сімейних відносин і підпадають під дію норм СК (напр. відносини між рідними братами та сестрами; бабою, дідом та онуками тощо). Цей перелік не є вичерпним, оскільки зазначається, що учасниками сімейних відносин можуть бути і інші члени сім’ї. Ч. 4 ст. 2 СК зазначає осіб, які не можуть бути учасниками сімейних відносин, що врегульовані нормами СК - від цієї норми часто робиться передчасний висновок, що між цими особами не можуть виникати сімейні відносини, оскільки вони не є учасниками таких відносин (напр. відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками тощо). Правильність такого висновку можна поставити під сумнів з наступних причин:

- ст. 2 СК визначає лише тих осіб, хто може бути учасниками сімейних відносин, врегульованих СК, а не нормами сімейного законодавства (до сімейного законодавства, окрім СК, можуть бути включені положення й інших нормативно-правових актів – зокрема, окремі положення ЖК – ч. 2 ст. 64, ч. 1 ст. 156, ч. 2 ст. 56). Таким чином, можна зробити висновок, що відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками та між іншими родичами за походженням можуть бути сімейними, підлягати правовому регулювання, але не нормами СК, а нормами сімейного законодавства. Крім того, ці особи можуть бути членами однієї сім’ї за умови, що їх спільне проживання буде відповідати ознакам сім’ї, що встановлені СК у ч. 2 ст. 3;

- названа вище категорія осіб може бути учасниками сімейних відносин та утворити між собою одну сім’ю, оскільки ч. 2 ст. 9 СК передбачена можливість врегулювання сімейних відносин не лише нормами СК, але і укладеним договором у письмовій формі. Посилання на цю норму (її застосування) може відбуватись за аналогією;

- поняття «член сім’ї» має об’єктивні відмінності свого змісту в залежності від галузі законодавства, де це поняття використовується (ЖП, СП, право соціального забезпечення). Ч. 2 ст. 64 ЖК визначає сім’ю за трьома ознаками: а) має бути декілька осіб, б) постійне проживання разом, в) ведення спільного господарства. У СК зазначено чотири ознаки, а саме: а) декілька осіб, б) спільне проживання, в) спільний побут, г) взаємні права та обов’язки. У відносинах соціального забезпечення під членом сім’ї особи, що має право на пільги, слід розуміти особу, яка перебуває з пільговиком у правовідносинах, природа яких визначається: а) кровними родинними зв’язками або шлюбними відносинами, б) постійним проживанням з пільговиком, в) веденням з ним спільного господарства. Відповідно до Рішення КСУ №5-рп/99 від 03.06.1999 ці ознаки членів сім’ї (щодо соціального забезпечення) застосовуються диференційовано та, приміром, щодо членів сім’ї військовослужбовця, працівника міліції ознака ведення спільного господарства суб’єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках; діти є членами сім’ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні діти.

Сім’я може бути створена на підставі:

1) шлюбу;

2) кровного споріднення – юридичне значення набуває лише у випадках, прямо передбачених законом (напр. запис батька в свідоцтво про народження дитини; неможливість перебування у шлюбі прямої лінії споріднення – ч. 1 ст. 26 СК);

3) усиновлення;

4) на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (свояцтво – ст. 268, 270 СК).

Кваліфікаційні ознаки сім’ї за Сімейним кодексом:

1) наявність у складі сім’ї двох чи більше осіб – в цьому сенсі є нелогічною норма ч. 3 ст. 3 СК, де зазначається, що права члена сім’ї має одинока особа (тобто якщо особа одинока, то вона не може вважатися членом сім’ї, оскільки мінімальний склад сім’ї – дві особи); виникає питання, як одинока особа може набувати права члена сім’ї, якщо самої сім’ї не утворено;

2) спільне проживання осіб – недоліком цієї кваліфікаційної ознаки є відсутність прив’язки до мети (тобто бажання створити сім’ю); якщо керуватися цим критерієм, тоді особи, які разом знімають житлове приміщення, але не ставлять не меті створення сім’ї, нібито теж можуть визнаватися сім’єю; в СК не врегульовано законодавчо питання щодо часу спільного проживання, який може бути визначальним для створення сім’ї. В ЖК, натомість, робиться наголос на постійному проживанні;

3) ведення спільного побуту – критикою цієї ознаки є те, що у реальному житті особи не завжди проживають разом та ведуть спільне господарство, хоча і вважають себе членами сім’ї. Тому пропонується ведення спільного побуту замінити категорією «спільне життя», яке за своїм змістом є більш широким і підкреслює психологічну прив’язаність осіб одна до одної, їх впевненість у тому, що вони потребують одна одну у своєму житті як близької людини. Цей критерій не завжди дотримується (враховується) при визначенні осіб як членів сім’ї – так, вважається, що батьки та діти, які не проживають разом та не ведуть спільне господарство, все рівно залишаються членами сім’ї. Те ж саме правило поширюється на подружжя, коли вони не мешкають разом з поважних причин (напр. через навчання, роботу, лікування тощо);

4) наявність взаємних прав та обов’язків – за цим компонентом сім’я в соціологічному сенсі відрізняється від сім’ї у юридичному значенні. Ця ознака підкреслює, що між особами-членами сім’ї має існувати правовий зв’язок, який підкріплюється можливим примусом держави щодо виконання покладених на членів сім’ї обов’язків. Якщо за особами, які відповідають першим трьом ознакам, законодавчо не закріплено взаємні сімейні права та обов’язки, то таких осіб можна визначити сім’єю лише в соціологічному сенсі, проте вони не вважаються сім’єю відповідно до сімейного законодавства (напр. повнолітні брат та сестра за СК не мають взаємних сімейних прав та обов’язків один до одного, навіть якщо вони проживають разом і ведуть спільне господарство; в той же час, за положеннями ЖК вони такі взаємні права та обов’язки як члени сім’ї мають – зокрема, щодо утримання житла, проведення ремонту тощо; див. ч. 3 ст. 156 ЖК[1]);

5) особи, які відповідають 4 вищезазначеним критеріям сім’ї, мають входити до переліку тих осіб, які за СК можуть бути учасниками сімейних відносин. Для інших категорій фізичних осіб норми СК можуть бути застосовані через аналогію закону або аналогію права (ст. 10 СК).

У Сімейному праві висловлюється пропозиція закріпити у законодавстві ще один критерій сім’ї, а саме – бажання осіб створити сім’ю і набути для себе права та обов’язки члена сім’ї (за аналогією того, що передбачено СК для шлюбу).

Ознаки, які перераховані у п. 1 та 4, є обов’язковими ознаками для будь-якої сім’ї незалежно від підстав її створення. Ознаки, перераховані у п. 2 та 3 є відносними і не впливають на визначення факту створення сім’ї, якщо вона виникла на підставі шлюбу, кровного споріднення або усиновлення (ч. 4 ст. 3 СК). Окрім цих підстав, сім’я може створюватись і на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, однак ці підстави мають включати в себе юридичний склад, який би підтверджував наявність у спільноти осіб всіх 4 кваліфікаційних ознак сім’ї. Сім’я не може виникнути лише на підставі одного укладеного сімейного договору (напр., договір про патронатне вихованні – ст. 252 СК; або договір щодо сімейних прав та обов’язків – ст. 74 СК); договір надає таким особам надає лише одну ознаку сім’ї – тобто взаємні права та обов’язки, а для кваліфікації спільноти осіб як сім’ї, окрім самого договору, мають бути встановлені факти спільного проживання та ведення спільного побуту; договір виконує функцію доказову, тобто опосередковано може вказувати на факт створення сім’ї між особами. Такий договір має укладатись у письмовій формі; у разі недотримання цієї вимоги застосовується положення абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК про те, що факт укладення такого договору в усній формі не може доводитися через показання свідків. У фактичних шлюбних відносинах взаємні права та обов’язки між чоловіком та жінкою можуть виникати не лише на підставі укладеного договору, але й на підставі закону (ч. 1 ст. 74). У разі виникнення спору між сторонами щодо наявності взаємних прав та обов’язків між ними, факт їх наявності має бути доведений через підтвердження перебування осіб у фактичних шлюбних відносинах (легалізація фактичних шлюбних відносин). Сім’ї, що виникають із шлюбу, кровного споріднення та усиновлення існують доти, доки є дійсною сама підстава виникнення сім’ї. У разі, якщо сім’я виникає з інших підстав, то при припиненні дії хоча б одного юридичного факту, який підтверджує наявність тієї чи іншої кваліфікаційної ознаки сім’ї (однієї з 4), то в цьому разі можна ставити питання про розклад такої сім’ї та припинення між особами сімейних правовідносин як членів сім’ї. Іншими словами - сім’я, яка виникає зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, з правової точки зору є більш захищеною порівняно з тими сім’ями, які існують на підставі інших юридичних складів.

Сім’я – це соціальна спільнота осіб, створена з метою створення сім’ї та пов’язана спільним життям, побутом, а також взаємними правами та обов’язками, що можуть випливати зі шлюбу, кровного споріднення, договору, усиновлення, та взяття дітей на виховання.

У науці Сімейного права зустрічається думка про доцільність розмежування понять «сім’я» та «родина». Під першою правовою категорією пропонується розуміти спільноту осіб, що базується на соціальній спорідненості між особами, а під родиною – спільноту осіб, що базується на кровній спорідненості.

2. Спорідненість у Сімейному праві, її види.

В своїй основі поняття сім’ї має соціологічний вимір, оскільки в її базис покладено прагнення до задоволення фізіологічних потреб людей, наслідком чого, зокрема, може бути народження дітей. В цьому сенсі категорія сім’я, член сім’ї тісно пов’язані з категорією спорідненості.

Види спорідненості членів сім’ї:

1) біологічна – базується на кровному зв’язку між людьми, тобто в основу спорідненості покладено такий базис, як спільність крові;

2) соціальна спорідненість – являє собою тісний суспільно-особистісний зв'язок між особами, що не базується на кровному юродстві (напр. подружжя, усиновлення, спорідненість з проявом волі, мачуха/вітчим – пасинок/падчерка);

3) вольова спорідненість – цю спорідненість можна розглядати як складову двох вищезазначених видів, а тому її різновидами може бути біологічно-вольова теорія спорідненості та соціально-вольова; суть концепції полягає в тому, що для виникнення відносин спорідненості з іншою особою та її правового закріплення лише кровного зв’язку може бути недостатньо, а тому для виникнення спорідненості необхідний прояв вольового фактору (див. ч. 1 ст. 129 СК, ч. 1 ст. 169 СК, ч. 1 ч. 3 с. 123 СК).

За СК спорідненість має правові наслідки лише у тих випадках, якщо це передбачено сімейним законодавством.

Кровна спорідненість - це коло осіб, пов’язане взаємністю виникнення. Родичами, у свою чергу, визнаються особи, які виникли один від одного або від загального родоначальника. У зв’язку з цим кровна спорідненість може бути:

1) прямою – тобто, коли поєднується ряд осіб, які виникли одна від одної. У свою чергу може бути:

- низхідною – від предків до нащадків;

- висхідною – від нащадків до предків;

2) бокова (побічна) поєднує осіб, які не походять одна від одної, але мають одного родоначальника (напр. брат, сестра, дядько, племінник тощо). Якщо діти народжуються від спільних батьків, то вони є повнорідними, якщо спільним є лише один з батьків – діти є неповнорідними. Якщо спільний батько, але різні матері – діти єдинокровні; якщо спільна мати, але різні батьки – діти єдиноутробні. Зведені діти – діти кожного з подружжя від попередніх шлюбів – між такими кровна спорідненість не виникає, а існує соціальна спорідненість.

Ступінь спорідненості – це коло народжень, що передувало виникненню спорідненості двох осіб, за винятком народження їх предка. За цією формулою дід та онук знаходяться у другій ступені спорідненості, між тіткою та племінницею виникає третя ступінь споріднення, а між двоюрідними братами та сестрами – четверта ступінь спорідненості. Зі змісту ч. 4 ст. 3 СК можна зробити висновок, що норми СК регулюють сімейні відносини між родичами до другого ступеня споріднення включно.

Свояцтво – це відносини між людьми, які виникають зі шлюбного союзу одного з родичів. Як правило, це відносини, які виникають між одним з подружжя та родичами іншого з подружжя, а також родичами подружжя безпосередньо.

Ознаки свояцтва:

1) виникає зі шлюбу;

2) не засноване на кровній близькості;

3) виникає, коли є живі родичі чоловіка та/або жінки на момент укладення шлюбу.

Свояцтво можна поділити на дві категорії:

1) відносини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною і свекрухою, вітчимом і пасинком і т. д.;

2) відносини, що складаються між родичами кожного з подружжя.

Свояцтво – різновид соціального споріднення.

Юридичне значення спорідненість має лише у випадках, прямо передбачених сімейним законодавством.

3. Зміст та види сімейних правовідносин.

Сімейні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами Сімейного права, що виникають зі шлюбу, спорідненості, усиновлення або іншої форми влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування.

Елементами сімейних правовідносин є:

1) суб’єкт;

2) об’єкт;

3) зміст.

За загальним правилом, суб’єктами сімейних відносин можуть бути громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

Слід мати на увазі, що для деяких видів сімейних відносин суб’єктний склад може змінюватися. Так, при реалізації права особи на зміну за власним бажанням свого прізвища, суб’єктом такого права відповідно до положень ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» можуть бути лише громадяни України. У юридичній літературі іноді, як виняток із загального правила щодо суб’єктів сімейних правовідносин, розглядають ч. 1 ст. 248 СК, де мова йдеться про проживання дитини, позбавленої батьківського піклування, у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі. На прикладі цього випадку робиться висновок, що заклад є учасником таких сімейних правовідносин і виконує функції опікуна або піклувальника. Такий висновок є передчасним з наступних причин:

1) виконання закладом функцій опікуна чи піклувальника не означає, що останній здобуває відповідний статус, а відтак стає учасником сімейних правовідносин. За цивільним та сімейним законодавством опікуном чи піклувальником може бути лише фізична особа (ч. 2 ст. 63 ЦК, ч. 1 ст. 244 СК);

2) діяльність закладу визначається та регулюється нормами адміністративного права в рамках взятих на себе державою зобов’язань перед такими дітьми (ч. 4 ст. 5 СК);

3) ст. 2 СК визначає, що учасником сімейних правовідносин, що регулює СК, можуть бути лише фізичні особи. Імперативність зазначеної норми виключає наявність будь-яких винятків з цього загального правила.

Таким чином, заклад охорони здоров’я, навчальний заклад тощо слід кваліфікувати як суб’єкт Сімейного права, але не учасник сімейних правовідносин.

Суб’єкти сімейних правовідносин характеризуються їх правосуб’єктністю. Так само, як і в Цивільному праві правоздатність учасників виникає з моменту народження, тоді як сімейна дієздатність особи часто залежить від віку особи та стану її психіки. Окремі сімейні права особа може реалізовувати навіть після досягнення нею повноліття. Приміром, усиновлювачем особа може бути лише з 21 року (ст. 211 СК).

Об’єктами сімейних правовідносин можуть бути матеріальні та нематеріальні блага, заради одержання та захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини. До матеріальних благ відносять речі, результати робіт, послуг сімейного характеру тощо. На відміну від цивільних правовідносин, майнові права та обов’язки не є об’єктом сімейних правовідносин, оскільки вони є невідчужуваними і не можуть передаватися третім особам. Під нематеріальними благами розуміють поведінку учасників сімейних правовідносин, в рамках взятих ними зобов’язань. Батьки не мають права здійснювати дії, що завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю дітей, їх моральному та духовному розвитку. Особи, яким відомо про усиновлення, зобов’язані зберігати таємницю усиновлення.

Зміст сімейних правовідносин складають суб’єктивні права та обов’язки їх учасників.

Суб’єктивне право – це юридично забезпечена міра можливої поведінки правомочної особи, а також можливість вимагати відповідної поведінки від інших осіб.

Суб’єктивний обов’язок – це юридично обумовлена міра встановленої поведінки зобов’язаної особи, яка визначається здійсненням конкретних дій або необхідністю утримання від їх здійснення.

В правовій літературі з сімейного права дуже часто помилково суб’єктивне право намагаються кваліфікувати одночасно і як обов’язок – напр. право батьків на виховання дитини. Насправді, таке поєднання не є коректним, оскільки не вкладається в усталену конструкцію правової доктрини, де є суб’єктивному праву однієї особи відповідає відповідний обов’язок іншої особи. Кваліфікація тієї чи іншої правової позиції як обов’язку або як права має відбуватися через аналіз суб’єктного складу тих чи інших відносин. Тобто коли ми кажемо про право батьків на виховання дитини, то таку оцінку ми даємо відповідно до тих відносин, які виникають між батьками та усіма іншими особами з приводу дитини. Про обов’язок батьків виховувати дитину ми маємо казати в контексті відносин, що безпосередньо виникають між батьками та самою дитиною як учасників сімейних відносин.

Види сімейних правовідносин:

1) за змістом їх можна класифікувати на:

- особисті немайнові;

- майнові;

2) за суб’єктним складом:

- відносини, що виникають між подружжям, між батьками та дітьми, між усиновлювачами та усиновленими тощо;

3) залежно від підстав виникнення:

- регулятивні – відносини, які виникають із позитивних, правомірних дій учасників сімейних відносин (напр. укладання шлюбного договору);

- охоронні – відносини, які виникають з негативної, протиправної поведінки учасників сімейних відносин, внаслідок чого правопорушник несе відповідальність (напр. позбавлення батьківських прав).

[1] Якщо норми ЖК визнавати частиною сімейного законодавства, тоді особи, на яких не поширюються норми СК (напр. див. ч. 2 ст. 3), можуть утворювати сім’ю відповідно до сімейного законодавства, а не сімейного кодексу.

Дата добавления: 2014-01-04