Вимоги до запитань анкети

Запитання повинні відповідати проблемі дослідження, рівню культури та освіти респондента.

Запитання повинні орієнтувати респондента на вибір точної відповіді, тобто формувати запитання не можна, орієнтуючись на такі категорії, як «багато», «мало», «погано», «добре» й таке інше.

Запитання повинні мати нейтральну форму. Не слід використовувати запитання-підказки: «Вам не подобається Ваша робота, чи не так?».

Запитання не повинні спонукати респондента давати соціально недоцільні відповіді, порушувати службову або виховну етику.

Кількість позитивних і негативних варіантів відповідей повинна бути однакова.

Запитання не повинні включати декілька запитань одразу («Де, коли і скільки?»), тому що це викликає ускладнення при відповіді респондента.

Запитання не повинні заперечувати одне одного.

Сама анкета складається з трьох частин.

Перша – звернення до респондента, у якому формулюється мета опитування, аргументується соціальне значення дослідження, гарантується анонімність (за необхідністю), роз’яснюється спосіб заповнення анкети, висловлюється подяка респонденту за згоду взяти участь у опитуванні.

Другу частину складають основні запитання, які починаються з самих простих, а закінчуються найбільш складними запитаннями.

Третя частина анкети, так звана «демографічка», складається з запитань соціально-демографічного характеру, сформульованих у закритій формі (стать, вік, соціальний стан, освіта і таке інше). Приклад анкети можна знайти у розділі «Додаток».

Різновиди інтерв’ю за рівнем формалізації інтерв’ю бувають декількох видів.

Вільне інтерв’ю (нестандартизоване) – вільна бесіда інтерв’юєра з респондентом, яка проводиться за програмою дослідження без деталізації запитань. Цей вид інтерв’ю важливо провести на початковій стадії дослідження з метою формулювання гіпотез, або на заключній стадії для формулювання загальних висновків дослідження, розробки практичних рекомендацій.

Стандартизоване (формалізоване інтерв’ю) – формулювання запитань, їх порядок, кількість, перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються у своїй одноманітності. Цей вид інтерв’ю найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення. За своїм змістом формалізоване інтерв’ю нагадує анкетне опитування і виглядає як бесіда інтерв’юєра з респондентом, але анкету заповнює інтерв’юєр зі слів опитуваного.

Напівстандартизоване інтерв’ю – метод отримання інформації, в якому є елементи як формалізованого, так і неформалізованого інтерв’ю. Застосовується найчастіше для опитування фахівців – експертів з проблеми, що вивчається.

Види інтерв’ю за процедурою проведення

Індивідуальне інтерв’ю – метод збору емпіричної соціологічної інформації, який застосовується інтерв’юєром у процесі індивідуальної бесіди, «віч-на-віч» з опитуваним.

Групове інтерв’ю – метод отримання інформації, при якому інтерв’юєр спілкується відразу з цілою групою опитуваних, але вислуховує їх відповіді по черзі від кожного.

Панельне інтерв’ю – процес багаторазового, повторного інтерв’ю одних і тих самих опитуваних через певну кількість часу (через півроку, рік, два, три тощо) на одні й ті ж запитання. Мета такого інтерв’ю – перевірка змін позицій, суджень, ціннісних орієнтацій, суспільної думки населення з проблеми, що вивчається.

Фокусоване інтерв’ю (фокус-група) – метод групового інтерв’ю, що має вигляд дискусії. Респонденти отримують можливість вибору форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми.

Застосування цього методу стимулює виникнення нових запитань, а предмет розмови може набувати несподіваних рис (у цьому виявляється гнучкість методу). Особливістю методу є те, що дискусія має фокусований характер.

Аналіз документів

Аналіз документів – дозволяє соціологу виявити певні особливості явищ та процесів, які були зафіксовані у певних документах (листах, протоколах, кіноплівках тощо). Документом у соціології вважається все, що зафіксовано у будь-якому вигляді, придатному до вивчення. Тому аналіз документів в соціології – це сукупність методичних процедур, які застосовуються для одержання з документальних джерел соціологічної інформації, необхідної для вирішення дослідницьких завдань (вивчення проблемної ситуації, всебічного аналізу об’єкта, максимально повної та глибокої інтерпретації отриманих даних).

Безліч видів документів по-різному використовуються у соціологічних дослідженнях, але існує два основних методи аналізу документів: традиційний (класичний) та формалізований (контент-аналіз – від англ. сontent-analysis – аналіз змісту).

Традиційний аналіз документів – сукупність логічних прийомів, що спрямовані на розкриття основного змісту документу, що вивчається в цілому, тобто соціолог, вивчаючи документ, логічно пояснює його зміст за різними ознаками.

Контент-аналіз документів – метод якісно-кількісного аналізу документів з метою одержання об’єктивної, систематизованої й узагальненої інформації про соціальну реальність. Процедура контент-аналізу полягає в алгоритмізованому виділенні в тексті певних елементів змісту, що цікавлять дослідника, класифікації виділених елементів у відповідності з концептуальною схемою, наступним їх підрахунком і кількісним представленням результатів.

В якості елементів змісту можуть виступати:

а) окремі слова (терміни, прізвища політичних діячів, назви партій, рухів, географічні назви тощо);

б) судження, фрагменти тексту;

в) оцінки, точки зору, аргументи тощо;

г) різні види публікацій (за тематикою, жанром, типом авторів тощо).

Ознаки, за якими поділяються документи в соціології

Спостереження – планомірне, цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій чи іншій формі фіксуються дослідником, а потім перевіряються. При цьому збирається та фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, що досліджується. В якості об’єкта спостереження можуть виступати окремі індивіди, різні спільноти та групи, засоби їх діяльності.

В залежності від цілей та завдань соціологічного спостереження, положення та ролі спостерігача у ситуації, що вивчається, за рівнем формалізації досліджуваної процедури, умовами його організації, можна виділити декілька видів спостереження:

Нестандартизоване (неструктуроване) спостереження – метод вивчення соціальних явищ та процесів, коли спостерігач проінформований лише про об’єкт дослідження і не знає, які саме елементи процесу (ситуації, події), що вивчається, він буде спостерігати. Цей вид спостереження проводиться на початковій стадії соціологічного дослідження з метою вивчення проблемної ситуації.

Стандартизоване (структуроване) спостереження – метод збору емпіричної соціологічної інформації, коли дослідник володіє інформацією не тільки про об’єкт та предмет дослідження, але й про склад елементів процесу, що вивчаються, які зафіксовано на заздалегідь розробленому бланку спостереження. Це дозволяє отримати більш точну інформацію про об’єкт, що вивчається, в разі необхідності перевірити цю інформацію іншими методами, або повторити спостереження.

Включене спостереження – метод соціологічного дослідження, при якому спостерігач безпосередньо контактує з об’єктом, що вивчається - індивідами, групами - і бере участь з ними у певній сфері діяльності.

Польове спостереження проводиться у реальній життєвій ситуації, у природних умовах, безпосередньому контакті дослідника з об’єктом, що вивчається.

Лабораторне спостереження – тип збору емпіричної соціологічної інформації, який здійснюється у штучних умовах, які створюються для групи, що досліджується, та контролюється дослідниками.

Систематичне спостереження – тип дослідження, що здійснюється послідовно та систематично за чітко наведеним графіком з регулярною фіксацією заздалегідь визначених ознак, процесів, дій. Цей тип дозволяє виявити динаміку процесів та подій, що вивчаються.

Епізодичне спостереження – фіксація явищ та подій, що вивчаються при відсутності чіткого регламенту реєстрації їх у часі.

Випадкове спостереження – тип соціологічного методу збору інформації, коли елементи та термін спостереження заздалегідь не обговорюються, а дослідник сам фіксує цікаві, з його точки зору, факти, події соціального життя.

Одноразове спостереження – вид спостереження, коли фіксується одне явище чи подія, що відбувається у певний термін, у певному місці (наприклад, збори якоїсь політичної партії або руху).

Панельне спостереження – процес багаторазового спостереження, що відбувається протягом досить тривалого часу за одним і тим самим об’єктом, з метою вивчення у ньому певних змін.

Контрольоване спостереження – відбувається цілеспрямовано за певним планом серій спостережень з фіксацією певних моментів, що визначені у плані. Мета такого типу спостережень – одержання досить вірогідної інформації про об’єкт, що вивчається, перевірка гіпотез.

Неконтрольоване спостереження використовується для вивчення певних життєвих ситуацій без чіткого плану, або будь-яких заздалегідь підготовлених документів.

Для організації соціологічного спостереження спостерігач повинен ознайомитись з програмою дослідження, пройти попередній інструктаж, на якому повинні бути чітко наведені критерії, за якими різняться більш значущі для цілей дослідження дії та ситуації. Кожен повинен отримати інструкцію та картку спостерігача для фіксації подій, явищ, процесів, що підлягають спостереженню. Тільки при чіткій організації спостереження, як соціологічного методу, можна отримати більш вірогідну інформацію про об’єкт, що вивчається.

Соціальний експеримент

Соціальний експеримент – метод соціологічного дослідження, який дозволяє отримати інформацію про якісні зміни показників соціальної діяльності об’єкта, що вивчається, внаслідок введених дослідником нових експериментальних факторів, які ним контролюються. Зазвичай, ця процедура відбувається у природних умовах, або складається штучна ситуація, коли змінюються будь-які умови соціологічної дійсності об’єкта, що вивчається. За характером експериментальної ситуації експерименти у соціології поділяються на польові, лабораторні, контрольовані та неконтрольовані (природні). За характером об’єкта та предмета дослідження, особливостей процедур, які здійснюються, експерименти поділяються на реальні та уявні. За специфікою використаних у дослідженні факторів – на однофакторні та багатофакторні. За характером логічної структури показників гіпотези виділяються паралельні та послідовні експерименти. За специфікою вирішуваного у дослідженні завдання виділяються проективні та ретроспективні експерименти.

Польовий експеримент – вид соціального експерименту, при якому дія соціального фактора на об’єкт, що вивчається, відбувається у реальній ситуації при збереженні звичайних характеристик та зв’язків цього об’єкта (студентської групи, політичної організації тощо).

Лабораторний експеримент – експериментальний фактор введено дослідником у штучній ситуації, тобто об’єкт, що вивчається, знаходиться у ситуації, що влаштовується спеціально для цього експерименту. Внаслідок цього вся ситуація, що вивчається, стає більш керованою.

Контрольований експеримент – різновид польового експерименту, коли дослідник вивчає соціальну поведінку об’єкта дослідження у звичайних умовах, але постійно контролює процес і має право втручатися у хід подій.

Неконтрольований (природний) експеримент – різновид польового експерименту, у процесі якого дослідник не може втручатися у хід подій, а тільки спостерігає його.

Реальний експеримент – різновид соціального експерименту, який відбувається у реальних та звичайних для об’єкта дослідження умовах.

Уявний експеримент – специфічний різновид соціального експерименту, який проводиться не у соціальній реальності, а на основі уявлень про будь-які соціальні явища та процеси (останнім часом для уявного експерименту залучають маніпуляцію математичними моделями соціальних процесів, яка відбувається за допомогою комп’ютерів).

Паралельний експеримент – різновид дослідницької діяльності, коли в експерименті паралельно приймають участь дві групи – експериментальна та контрольна, а доказ гіпотези відбувається на порівняльному аналізі поведінки цих двох об’єктів дослідження, що діють одночасно.

Послідовний експеримент – різновид соціального експерименту, у якому приймає участь одна група, що підлягає дослідженню, але протягом двох етапів. Доказ гіпотези відбувається на порівнянні двох етапів контрольованої групи – до введення експериментального фактора і після цього.

Проективний експеримент зорієнтований на впровадження у реальність певної картини майбутнього.

Ретроспективний експеримент – вид соціального уявного експерименту, спрямований на аналіз минулого стану об’єкта дослідження: дослідник аналізує інформацію про події, при цьому перевіряє гіпотези про причини, що викликали ці події.

Різноманітність використання спеціальних методів соціологічного дослідження забезпечує збір, накопичення, переопрацювання та використання необхідної об’єктивної, конкретної та достовірної інформації про реальні соціальні явища, події та процеси суспільного життя. Соціологічна інформація має свої емпіричні та теоретичні властивості. Вона, по-перше, всебічно та глибоко характеризує та дозволяє аналізувати соціальний процес, забезпечує досягнення максимальної адекватності пізнання, завдяки широкій репрезентативності, стійкості та достовірності даних про кількісні та якісні характеристики об’єктів дослідження; по-друге, дозволяє виявити нові закономірності, тенденції й випадковості розвитку та функціонування соціальних відносин, явищ та процесів, і тим самим збагачує соціальну теорію.

Вибірковий метод у соціологічному досліджені

Вибірковий метод у соціологічному дослідженні – дослідницька процедура, яка забезпечує найбільш оптимальний вибір для опитування певної чисельності осіб з найменш можливими помилками вибірки та найбільш можливою надійністю отриманих емпіричних даних. Такий метод виходить з допущення, згідно з яким результати опитування лише частини населення можуть бути поширені на все населення країни чи певної території (це ж саме може стосуватися і певної спільноти).

Вибіркова сукупність – визначена частка індивідів або ситуацій, взятих з великої кількості людей (ситуацій), які в соціологічному дослідженні репрезентують всю групу в цілому.

Генеральна сукупність – сукупність всіх можливих соціальних об’єктів, які вивчаються за програмою соціологічного дослідження.

Репрезентативність – здібність вибіркової сукупності відтворювати характеристики всього об’єкта дослідження, що вивчається. Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки та розрахунком найменшого її об’єму, який може забезпечити найбільшу точність отриманих результатів.

Дизайн вибірки – спосіб конструювання вибірки, який визначається двома головними обставинами: характеристикою генеральної сукупності та цілями дослідження. Найчастіше у соціологічних дослідженнях використовуються такі типи вибірок: стихійна, випадкова (ймовірна), квотна (стратифікована).

Стихійна вибірка – до вибіркової сукупності попадають об’єкти за принципом бажання, добровільності, доступності. Цей тип вибірки в найменшій мірі забезпечує репрезентативність дослідження.

Випадкова вибірка (імовірнісна або механічна) – забезпечує кожній одиниці генеральної сукупності рівні можливості попадання у вибіркову сукупність. Це можливо зробити, якщо всі елементи генеральної сукупності звести до єдиного списку та через рівні інтервали відібрати необхідну кількість респондентів.

Квотна вибірка (стратифікована, районована) передбачає попереднє побудування «моделі» генеральної сукупності. Далі складаються «квоти», тобто окремі соціальні ознаки, які відображують ознаки генеральної сукупності. Наприклад, до генеральної сукупності входять 89% чоловіків та 11% жінок. Це означає, що і у вибірковій сукупності повинна бути та ж сама пропорція. Кількість ознак, що попадають у квоту, не повинна перевищувати чотирьох, найбільш значущих для конкретного дослідження (наприклад: стать, вік, соціальне положення).

Помилка вибірки – відхилення статистичної структури вибірки від структури генеральної сукупності. Помилки бувають випадкові і систематичні. Останні найбільш небезпечні, оскільки пов’язані з помилками проектування вибірки (наприклад, чоловіків у генеральній сукупності – 60%, а у вибірковій сукупності – 30%).

Валідність – поняття, що відображає якість дослідження, тобто те, якою мірою отримані результати відображають правдивий стан об’єкта, що підлягає вивченню. Кожен тип вибірки відрізняється тим чи іншим рівнем валідності, має свої особливості і дозволяє вирішувати певні задачі дослідження.

Методи аналізу та обробки соціологічної інформації – способи перетворення емпіричних даних, здобутих у ході соціологічного дослідження, у вигляд більш придатний до змістовного аналізу.

З точки зору використання методів можуть бути два види обробки соціологічної інформації: ручний та комп’ютерний (з використанням засобів обчислювальної техніки – програм «ОСА», «Соціолог», «SPSS»).

1.3.2. Творчі завдання та вправи до теми

Дата добавления: 2014-01-04