Сутність і місце планування в менеджменті підприємства, державне регулювання розвитку сільського господарства

Тема 1. Планування в системі управління аграрним підприємством

ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

ЧАСТИНА 2.

Контрольні питання

1. Галузеві напрями птахівництва та їх характеристика.

2. Розміри птахофабрик і фактори, що на них впливають.

3. Структура птахофабрик із закінченим циклом виробництва.

4. Суть бройлерного вирощування птиці.

5. Основні форми організації і оплати праці в птахівництві.

1.1. Сутність і місце планування в менеджменті підприємства, державне регулювання розвитку сільського господарства

1.2. Особливості планування в аграрному секторі економіки

1.3. Принципи і методи планування

1.4. Система планування, організація і оцінка планової роботи

Плануванню належить провідна роль серед функцій управління підприємством, до яких відноситься ще організація виробництва, його регулювання, стимулювання, а також облік, контроль і аналіз. Грамотно побудований план – це фундамент майбутнього. Завдяки плануванню можна уникнути помилок і ефективно використати наявні можливості.

Першою і основоположною стадією управління підприємством є процес поставлення мети і обґрунтування способів її досягнення. А це і є функції планування.

Автор підручника «Планування на аграрному підприємстві» В.М. Нелеп наводить наступне визначення планування: це цілеспрямована діяльність людей, що має на меті визначення цілей і завдань функціонування певних систем (підприємство, район, область, держава) та шляхів і методів досягнення цих задач. Тобто планування – це проектування бажаних результатів у майбутньому та ефективних шляхів їх досягнення.

Предметом планування як науки є відносини, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу розробки пріоритетів розвитку та заходів, що забезпечують їх досягнення. А об’єктом планування є діяльність підприємства, тобто виконання ним своїх функцій.

Нині функціонує риночка система планування, а не централізована, яка домінувала за радянські часи, коли основні показники розвитку до підприємств доводились зверху і плани всіх рівнів набували силу закону, а винні у невиконанні планових завдань несли адміністративну і економічну відповідальність. Суть ринкової концепції планування ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання самостійно вирішують проблеми розвитку виробництва, керуючись тільки законодавством, договірними обов’язками і ситуацією, що склалася на ринку.

Багаторічний досвід розвинених країн світу свідчить, що план і ринок взаємопов’язані і доповнюють один одного. При цьому кожен з них має свою сферу впливу на економіку і свої методи її регулювання.

Узагальнення вітчизняного досвіду переходу до ринку та досвід країн з розвиненою економікою дозволяє зробити висновок, що ефективне функціонування соціально орієнтованої економіки неможливе без її державного регулювання. Державним органам слід делегувати тільки ті функції, які не можуть бути забезпеченні суб’єктами ринкових відносин.

Державної підтримки перш за все вимагає сільське господарство, бо, по-перше, це пріоритетна сфера соціально-економічного розвитку країни, по-друге, в ній виробляється в основному сировина, а найвищий ефект отримують ті, хто реалізує кінцевий продукт і завдання держави забезпечити рівноправні стосунки між партнерами в бізнесі. Основними напрямами такого регулювання і підтримки є: регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників (запровадження сприятливої податкової, кредитної і страхової політики, системи державних дотацій, здешевлення матеріально-технічних ресурсів); формування ефективної структурної і торгової політики (розміщення спеціалізованого виробництва в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, регулювання ринку сільськогосподарської продукції); захист інтересів вітчизняних товаровиробників (стимулювання експорту конкурентоспроможної продукції і захист внутрішнього ринку від імпорту продовольства та матеріально-технічних ресурсів, які виробляються в Україні); сприяння охороні та підвищенню родючості ґрунтів, захисту довкілля; здійснення захистів по розвитку селекції, племінної справи і насінництва, науки і наукової діяльності; розвиток соціальної сфери села, поліпшення умов життя на селі; регулювання процесів приватизації землі і майна в агропромисловому комплексі. Всі вказані напрями державного регулювання доцільно ефективно використовувати під час як перспективного, так і поточного внутрішньогосподарського планування.

Дата добавления: 2014-01-04