Принципи і методи планування

Особливості планування в аграрному секторі економіки

Планування в сільському господарстві має ряд специфічних особливостей, які умовно слід розглядати з позицій факторів, що впливають на результати діяльності. До них відносяться як природні та біологічні, так і організаційні та соціально-економічні.

Говорячи про природні і біологічні особливості, доцільно враховувати кліматичні особливості та вимоги до них окремих рослин і тварин, їх сортів і порід, як біологічних ресурсів виробництва.

До організаційних особливостей відносяться: а) розташування виробництва на великій території і тому необхідні значні управлінські і транспортні затрати; б) різноманітність технологічних процесів (що залежить від природно-економічних умов) і використовуємих технічних ресурсів (більшість з них використовується протягом обмеженого часу); в) організація виробництва з обов’язковим урахуванням необхідності збереження природного середовища.

Соціально-економічні особливості пов’язані з наступним: а) створення соціально-психологічного клімату, врахування місцевих традицій, потреб і настроїв працівників і членів їх сімей має набагато більше значення, ніж у містах; б) велика ступінь ризику в аграрному секторі економіки і тому потрібна підтримка держави; в) велика різноманітність підприємств (за розмірами, формами власності, організаційними формами господарювання) позначається на їх фінансових можливостях і організації планування, на його цілях і задачах, підходах до розвитку сільських територій (переорієнтація із галузевого на комплексне планування аграрних підприємств, особистих господарств населення, промислових і сервісних підприємств, соціальної інфраструктури села, провідну роль в якому повинні відігравати місцеві органи самоврядування).

Тільки урахування при плануванні всіх наведених особливостей є гарантією ефективного і стійкого функціонування аграрного сектора економіки.

Планування, як і інші науки, спирається на певні закономірності, тобто принципи. Вони визначають характер і зміст планової діяльності. Найбільш важливими принципами планування є:

- принцип єдності (системності), який передбачає планування всіх підрозділів підприємства в ув’язці між ними і з загальним планом господарства;

- принцип безперервності – означає, що середньо – і короткострокові плани розробляються в межах довгострокового, тобто плани мають постійно змінювати один одного. Безперервність викликана тим, що зовнішнє середовище постійно змінюється і тому зазнає змін і діяльність підприємства;

- принцип гнучкості – полягає в наданні планом можливості корегування у зв’язку з виникненням непередбачених обставин;

- принцип точності – означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства;

- принцип участі – підкреслює, що план має складати той хто його використовуватиме, незалежно від посади і виконуваних функцій. Реалізація цього принципу сприяє тому, що плани підприємства стають особистими планами працівників і у них з’являються нові мотиви до ефективної праці;

- принцип збалансованості – це досягнення кількісної відповідності між взаємопов’язаними розділами та показниками плану (наприклад, між потребами в ресурсах та їх наявністю).

Для ефективного впровадження в процес планування наведених принципів використовуються різні методи розробки планів, тобто конкретні технічні прийоми. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання і особливостям розвитку ринкових відносин, ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів і шляхів збільшення прибутку і валового доходу (доданої вартості).

Методи планування класифікують за такими ознаками:

1) вихідна інформація для розробки плану (ресурси, що в розпорядженні підприємства; попит на продукцію на ринку; дані експертних оцінок; метод екстраполяції - на основі динаміки фактичних показників в минулому, припускаючи, що економіка підприємства розвивається стабільно і темпи та пропорції, досягненні на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому; метод інтерполяції – передбачає встановлення проміжних і кінцевих планових показників);

2) методи визначення планових показників (статистичний метод – використання фактичних статистичних даних за попередні роки; факторний метод – більш обґрунтований, оскільки величину планових показників визначають на основі розрахунків впливу окремих факторів; нормативний метод – планування виробництва на основі застосування прогресивних норм використання матеріально-технічних ресурсів з урахуванням їх змін при впровадженні нових технологічних і організаційних заходів);

3) методи узгодження ресурсів і потреб (балансовий метод – план розвитку підприємства (галузі) обґрунтовується шляхом складання матеріальних, трудових і фінансових балансів, які відображають потреби господарства в ресурсах і джерела їх задоволення);

4) метод варіантів (розрахунково-конструктивний метод) – складається із етапів: вивчення об’єктивної реальності; розробка кількох варіантів рішень поставленого завдання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, економічна і екологічна оцінка одержаних варіантів з виявленням і обґрунтуванням найбільш раціонального. Моделюванню складних економічних процесів і вибору найбільш оптимального варіанту плану сприяє використання економіко-математичних методів, які залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій дозволяє значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність;

5) прогнозування – наукове-обґрунтування можливих змін у економіці майбутньому. Воно передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. На відміну від планів, у прогнозах ураховують ймовірно можливі (очікувані) досягнення науково-технічного прогресу. У планах же використовуються вже наявні науково-технічні розробки і досягнення передового досвіду і у них, порівняно з прогнозами, значно вищий ступінь обов’язковості їх виконання підприємством та його підрозділами.

Дата добавления: 2014-01-04