Складові Інф.сус-ва

3.

В історії людства розрізняють три соціально-технологічні фази:

• аграрне суспільство – виробництво продуктів харчування;
• індустріальне суспільство – виробництво промислових товарів
• інформаційне (постіндустріальне) суспільство – нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання.

У 1959 р. професор Гарвардського університету Даніел Белл, якого вважають класиком соціології, під час виступу на міжнародному соціологічному семінарі в Зальцбургу (Австрія) вперше використав термін постіндустріальне суспільство. Ним визначався соціум, у якому індустріальний сектор втрачає провідну роль, а головною рушійною силою стають наукоємні (високі, тонкі) технології.

Складовими інформаційного суспільства є інформаційні технології і Інтернет, які почали бурхливо розвиватися у 80-х рр. XX ст. У зв’язку з чим прийнято говорити про інформаційну революцію (радикальна зміна інструментальної основи, способів передачі і зберігання інформації, а також обсягу інформації, доступної для активної частини населення) та інформаційний вибух (ускоряющийся, лавиноподібний темп росту та накопичення інформації в суспільстві). Інформація, об’єм знань, які накопичувалися людством, з 90-х рр.. XX ст.. подвоювалися кожні 5 років, прогнозується, що к 2020 р. подвоювання інформації буде проходити кожні 10 тижнів.

У 1993 року на вимогу Єврокомісії була сформована т.зв. група Мартіна Бангеманна (група на чолі з доктором права, віце-президентом Єврокомісії М.Бангеманном), аби дослідити розповсюдження інформаційних технологій та з'ясувати проблеми, що виникають у цьому процесі. У 1994 року група надала змістовну доповідь, яка й поклала початок європейському Інформаційному суспільству, оскільки дала основні визначення, характеристики й ознаки такого суспільства у Європі. При чому використовується назва "Інформаційне суспільство" за назвою основного ресурсу – інформації.

Ідея інформаційного суспільства (ІС) як характеристики сучасності виникла на початку 60-х років ХХ століття. Автор цього поняття невідомий, деякі науковці у своїх працях вживали його майже одночасно. Так, у США вперше дане поняття було вжите і проаналізоване вченим Ф.Махлупом. В інших джерелах автором поняття ІС називають японського вченого, професора Токійського технологічного інституту Ю.Хаяші.

Основним міжнародним нормативно-правовим документом інформаційного сус-ва можна вважати Окінавську Хартію глобального ІС, прийняту лідерами країн G8 22 липня 2000 року, у якій закріплено мету - зміцнити відповідну політику і вдосконалити нормативно-правову базу, які б стимулювали конкуренцію і новаторство, забезпечити економічну і фінансову стабільність, які б сприяли співпраці у сфері оптимізації глобальних мереж, боротьби із зловживаннями, які підривають цілісність мережі, скоротити розрив у цифрових технологіях, інвестувати у людей і забезпечити глобальний доступ та участь у цьому процесі (пункт 4 Хартії).

Меморандум про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку Інформаційного суспільства (14 вересня 2000р.) ­ - укладено в Парижі між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв’язку та інформатизації України.

Закон України «Про Основні засади розвитку ІСУ на 2007-2015 роки»

Практично кожна європейська країна має документ вищого рівня, в якому визначається національна політика щодо побудови ІС. При цьому, побудова інформаційного суспільства однозначно розуміється як підвищення конкурентоспроможності всієї країни, покращення якості життя населення, можливість збільшення темпів розвитку й переходу на передові економічні, торгівельні, технологічні позиції.

Така політика щодо побудови ІС в Україні визначається Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», який був прийнятий 9 січня 2007 року з метою вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами, в якому передбачено, зокрема:

1) впровадження механізмів надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет, передбачивши відповідні зміни в законодавстві;

2) визначити статус і перелік обов'язкових електронних послуг, які повинні надаватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам, забезпечити реалізацію принципу "єдиного вікна";

3) вжити додаткових заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для надання послуг із застосуванням ІКТ зокрема особам, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;

4) прискорити впровадження ІКТ в аграрному секторі економіки України, передбачивши надання широкої номенклатури електронних послуг населенню сільської місцевості;

5) сприяння демократичним перетворенням у суспільстві шляхом забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання інформаційних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування із застосуванням мережі Інтернет, зокрема шляхом оприлюднення проектів відповідних нормативно-правових актів, впровадження нових форм взаємодії з громадськістю з використанням ІКТ (стосовно опитувань, консультацій, громадських експертиз тощо) тощо.

• наявність інформаційної інфраструктури, яка складається з транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж і розподілених у них інформаційних ресурсів як запасів знань;
• масове застосування персональних комп’ютерів (ПК), підключених до транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж (ТІТМ);
• підготовка членів суспільства до роботи на ПК і у ТІТМ;
• нові форми і види діяльності у ТІТМ або у віртуальному просторі (повсякденна трудова діяльність у мережах, купівля-продаж товарів і послуг, зв’язок і комунікація, відпочинок і розваги, освіта, медобслуговування тощо);
• можливість кожному практично миттєво отримувати з ТІТМ повну, точну і достовірну інформацію;
• практично миттєва комунікація кожного члена суспільства з іншими користувачами (наприклад, чати в Інтернет);
• трансформація діяльності ЗМІ, інтеграція ЗМІ і ТІТМ, створення єдиного середовища поширення масової інформації – мультимедіа;
• відсутність географічних і геополітичних кордонів держав – учасників ТІТМ, «зіткнення» національних законодавств держав у цих мережах, становлення нового міжнародного інформаційного права і законодавства.

Дата добавления: 2014-01-04