Класифікація інформаційних систем

3.

2.

2.

1.

Поняття «інформація» має центральне значення в контексті інформаційних систем і технологій. Термін «інформація» походить від латинського «informatio» – роз’яснення, ознайомлення, уявлення, поняття, виклад.

Сьогодні не існує єдиного загальнонаукового поняття інформації. Термін має кілька визначень.

Загальне: інформація – відображення зовнішнього світу за допомогою знаків і сигналів.

Вітчизняний дослідник Брижко В.М. визначав, що термін «інформація» має два аспекти: гносеологічний та онтологічний.

Визначення, наведене в «Енциклопедії кібернетики» належить до гносеологічного аспекту [1]. «Енциклопедія кібернетики» подає наступне визначення: «Інформація – одне з найбільш загальних понять науки, що позначає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо».

У розрізі онтологічного аспекту [2] інформація розглядається як кількісне значення міри пропускної здатності каналу зв’язку («трафік») і упорядкування повідомлень (організація процесу кодування/декодування і передачі/прийому інформації).

Крім того, поняття «інформація» можна розглядати у широкому змісті (який відображає використання даного поняття у загальній системі суспільних відносин) і у вузькому змісті (правовому, т.т., який відображає особливості інформації як елементу лише правовідносин).

Академік Глушков В.М. зазначав: «Інформація в найширшому її розумінні є міра неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі і часі, міра змін, які супроводжують всі процеси, що відбуваються у світі… Інформацію несуть у собі не тільки наповнені буквами сторінки книг чи людська мова, але й сонячне світло, складки хребта гір, шум водоспаду, шелест листя і т.д…».

Таким чином, до широкого змісту поняття «інформація» провідні науковці відносять:

· будь-які відомості про раніше невідомі події;

· відображення реальності у свідомості людини, представлену на її мові;

· основний зміст відображення;

· семантику або прагматику синтаксису мови представлення даних;

· змістовний опис об’єкта або явища;

· результат вибору;

· зміст сигналу, повідомлення;

· відображену розмаїтість або її міру;

· міру складності структур або організації;

· продукт наукового пізнання, засіб вивчення реальної дійсності;

· обов’язкову субстанцію живої матерії, психіки, відомості;

· нескінчений процес триєдності енергії, руху і маси з різною густиною кодових структур безмежного Всесвіту;

· вічну категорію, що утримується в усіх без винятку елементах і системах матеріального світу, що проникає в усі сфери життя людей і суспільства;

· властивості матерії, її атрибут, певну реалію, що існує поряд з матеріальними речами або в самих речах тощо.

Законодавче визначення терміну подано у ст.1 Закону України «Про інформацію», де під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Для того, щоб інформаційне забезпечення потреб певного соціуму було ефективним, практика і теорія відпрацювали до нього ряд вимог. У культурологічному аспекті визначають наступні вимоги до інформації:

• мінімальність інформації – передбачає обмеження збору і опрацювання лтше тих повідомлень (інформації), без яких неможливо управляти об’єктом:
• достатність – інформація повинна давати вичерппне й повне уявлення про функціонування об’єкта, а також оптимапльні чи близькі до них рішення;
• достовірність.

Ознаки інформації:

• це відомості і події, що відбуваються у суспільстві, державі, навколишньому природному середовищі;
• це дані, які можуть зберігатися в будь-якій формі й вигляді;
• це відомості, що документовані або публічно оголошені;
• є об’єктом цивільних прав, належить до нематеріальних благ;
• джерела інформації – передбачені або встановлені законом носії інформації: документи, інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, повідомлення ЗМІ, публічні виступи.

Зовнішні властивості інформації:

Релевантність – здатність інформації відповідати потребам (запитам) споживача;

Повнота – властивість інформації вичерпано (для даного споживача) характеризувати відображуваний об’єкт і/чи процес;

Своєчасність – здатність інформації відповідати потребам споживача в потрібний момент часу;

Вірогідність – властивість інформації не мати прихованих помилок;

Доступність – властивість інформації, що характеризує можливість її одержання даним споживачем;

Захищеність – властивість, що характеризує неможливість несанкціонованого використання чи зміни;

Ергономічність – властивість, що характеризує зручність форми й обсягу інформації з погляду даного споживача;

Адекватність – властивість інформації однозначно відповідати відображуваному об’єкту чи явищу.

Унікальність – інформація зберігається в єдиному екземплярі;

Внутрішні властивості інформації:

Обсяг (кількість)

Внутрішня організація (структура) – дані (простий, логічно неупорядкований набір відомостей) та логічно упорядкований, організований набір даних.

Зазначені властивості тісно пов’язані з інформаційною діяльністю людини і знаходять свій прояв у інформаційних процесах.

Інформаційний процес – процес, у результаті якого здійснюється прийом, передача, перетворення і використання інформації.

Основні інформаційні процеси:

Пошук – первинний інформаційний процес, відбувається за допомогою аналізу джерел інформації (літератури, преси, оголошень, інтерв’ю, відеопрограм, аудіо- та ін. В інформатиці існують специфічні методи пошуку інформації – запити до ІС, базам і банкам комп’ютерних даних (пошук інформації в Інтернеті за допомогою пошукових систем).

Зберігання – процес такий давній, як сама цивілізація.

Первісні способи збереження інформації (наскельні малюнки, зарубки, вузолки)

Рукописи. Рукописні книги, перші бібліотеки

Друковані видання

Компактне збереження інформації на ЕОМ

Передача –

Джерело канал зв’язку споживач

Обробка – перетворення інформації з одного виду у другий.

Кодування – різновид процесу обробки інформації, представлення її у виді коду. Способи кодування: усно, письмово, жестами, сигналами іншої природи. У процесі обміну інформації здійснюються дві операції: кодування (перехід від первинної форми у форму, зручну для зберігання, передачі і обробки) і декодування (перехід до первинної форми).

Використання – рівень використання інформації один з основних показників розвитку суспільства.

Захист – проявляється у запобіганні доступу до інформації осіб, які не мають відповідного дозволу та запобіганні навмисного/ненавмисного та недозволеного використання, зміни або втрати інформації.

Види інформації.

Класифікації за різними критеріями:

За способом та формою отримання і сприйняття інформації розрізняють 5 способів сприйняття інформації: зір, слух, нюх, смак, дотик

Практично 90% інформації людина отримує за допомогою органів зору, 9% – слуху, 1% – всі інші.

Форми представлення інформації

Текстова – передається за допомогою письменності. Для обробки текстової інформації за допомогою комп’ютера застосовуються комп’ютерні програми – текстові редактори, видавничі системи.

Числова – представляється за допомогою чисел (статистична, бухгалтерська, математична), часто поєднується з текстовою.

Графічна – малюнки, схеми, діаграми, графіки, фотографії. Володіє наочністю, але не передає всю повноту інформації (відсутнє роз’яснення).

Звукова (в т.ч. музикальна) – різноманітні звуки, які сприймаються людиною за допомогою слуху. Розповсюджена у повсякденному житті. В інформатиці обробка і використання звукової інформації пов’язано з мультимедийними технологіями, які дозволяють представити за допомогою комп’ютера не тільки текстову і чисельну, а й графічну, відео- і аудіо інформацію. Кольорова графіка поєднується у мультимедийних системах із звуком, текстом, трьохмірними зображеннями.

1. За характером носія інформації

2. За сферою використання

3. За суспільним значенням

4. за споживачем

За способом використання засобів обчислювальної техніки.

Для інформатики важливим є, в якій спосіб використовуються засоби обчислювальної техніки для створення, збереження, обробки та передачі інформації. У зв’язку з цим інформацію класифікують на аналогову (безперервну) та цифрову (дискретну).

Аналогова форма кодує інформацію безперервними сигналами, які змінюються пропорційно тому, що вони представляють. Мікрофони та звичайні відеокамери представляють голос і відео аналоговими сигналами. Приклади аналогової технології: фотографія, кіно, телефон, радіо, телебачення, магнітний і оптичний запис звуку. На передачу аналогових даних сильно впливають перешкоди, важко управляти великою кількістю даних. Комп’ютери, які працювали на аналогових даних, виявилися недостатньо надійними і неточними.

Цифрова обробка інформації використовує фіксований, суворо визначений набір елементів. Дані подаються у дискретних значеннях, які можна описати цифрами 0 і 1. Обчислювальні машини, які використовують цифрову форму називають цифровими. Приклади цифрової технології: комп’ютер, цифрові відео-, фото- і телепристрої. Сьогодні майже всі комп’ютери цифрові. Різноманітна інформація, яка переведена в єдину цифрову форму даних (двійковий код), може бути розміщена на єдиному носії, передаватися по єдиному каналу, оброблятися єдиним пристроєм.

Інформація, представлена у технічних системах, отримала назву інформаційний ресурс.

Закон України «Про інформацію» встановив перелік основних видів інформації:

• статистична інформація;
• адміністративна (дані);
• масова;
• інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування;
• правова інформація;
• інформація довідково-енциклопедичного характеру;
• інформація про особу;
• соціологічна інформація.

Наведена класифікація не є універсальною, деякі види інформації одержали окреме правове регулювання (екологічна інформація).

Як один із видів інформації цей Закон виокремлює правову інформацію — сукупність доку­ментованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілак­тику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а та­кож ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з право­вих питань. Отже, правова інформація поділяється на норматив­ну і ненормативну.

До ненормативної правової інформації можна віднести до­кументи, які не містять правових норм, а отже, мають рекоме­ндаційний та інформаційний характер, її можна поділити на дві групи.

1. Інформація про стан законності та правопорядку.

• інформація про дотримання прав і свобод людини, що міс­титься у звітах Уповноваженого з прав людини, офіційні дані про стан виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, мате­ріали комісій з прав людини;
• «інформація про стан законності й правопорядку, ефективно­сті прокурорського нагляду, що міститься в публікаціях засобів масової інформації, у періодичних виданнях правоохоронних і правозастосовних органів, інформація про форми і способи захи­сту прав громадян, про вжиті заходи з відновлення законності.

2.Інформація, пов'язана з розкриттям і розслідуванням право­порушень:

• кримінологічна — дані про злочинність та інші правопору­шення, а також ефективність карних заходів;
• криміналістична — інформація, що використовується при доведенні факту злочину та ідентифікації особи чи групи осіб, які вчинили злочин;
• судово-експертна — інформація, що використовується під час судових експертиз для доведення (або спростування) факту злочину і вини обвинуваченого;
• оперативно-розшукова — інформація, що відбиває хід і ре­зультати проведення оперативно-розшукових заходів з установ­лення та розшуку осіб, які вчинили кримінальне карне діяння і переховуються від правосуддя, а також інші відомості та мате­ріали.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про інформацію» інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Відкрита інформація - доступ до неї забезпечується її сис­тематичним публікуванням в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради Украї­ни», газета «Урядовий кур'єр»), поширенням її засобами масової комунікації, безпосереднім її наданням зацікавленим громадя­нам, державним органам та юридичним особам.

На сьогодні термін «інформація з обмеженим доступом» законодавчо не визначений.

Науковці визначають таким чином, «інформація з обмеженим доступом – це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей».

Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Конфіденційну інформацію можна поділити на таку, яка є власністю держави, і конфіденційну інформацію, яка не належить державі.

Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, значною мірою визначається положенням Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави (затверджена Постановою Кабміну від 27.11.1998 р. № 1893). Відповідно до даної Інструкції Переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» розробляються і вводяться в дію міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Одним з специфічних видів інформації з обмеженими доступом є конфіденційна інформація про особу:

· освіта;

· сімейний стан;

· релігійність;

· стан здоров’я;

· дата і місце народження;

· майновий стан;

· інші персональні дані (інтимні сторони життя, захворювання, злочинну діяльність).

Офіційне тлумачення Конституційного Суду України (рішення №5-зп від 30.10.1997 р.,) ч.4 ст.23 Закону України «Про інформацію»: забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав і свобод людини.

Погроза розголосити такі відомості – це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Таємна інформація – це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачені законом таємницю (банківську, комерційну, службову, професійну, адвокатську тощо), розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Види:

· державна таємниця;

· комерційна таємниця;

· службова таємниця;

· професійна таємниця;

· військова таємниця;

· банківська таємниця;

· адвокатська таємниця;

· лікарська таємниця;

· таємниця страхування;

· таємниця усиновлення;

· таємниця голосування;

· таємниця нотаріальних дій;

· таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

На законодавчому рівні чітко регламентованими є такі види таємної інформації, як державна, комерційна, банківська таємниці.

Державна таємниця – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані такою (державною таємницею) у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», і підлягають охороні державою.

Комерційна інформація – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ст.505 Цивільного кодексу України).

Банківська інформація – це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. (глава 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ЦК України).

Зазначимо, що конфіденційність (секретність) — це тільки одна з характеристик інформації, які мають розглядатись у кон­тексті її автоматизованого оброблення. Вона є головною для важ­ливої державної інформації. Для відкритої інформації не менш важливими вимогами є цілісність і доступність, у деяких випад­ках — захищеність від тиражування.

Існують й інші підходи до класифікації правової інформації. Де­які з ознак класифікації є спільними для різних видів інформації.

Залежно від стадії виникнення розрізняють первинну інфор­мацію, яка виникає безпосередньо у процесі юридичної діяльнос­ті, і вторинну, яка виникає в результаті оброблення первинної та (або) іншої вторинної інформації. До вторинної належить інфор­мація проміжна і результатна. Одержання результатної інформа­ції є метою функціонування 1C.

З позиції технології розв'язування задач розрізняють інфор­мацію вхідну, проміжну і вихідну. Вхідною н азивають інформа­цію, що підлягає обробці — первинна і вторинна інформація, константи. Вихідна інформація є підсумком оброблення вхідних даних, але вона разом з результатною інформацією містить і де­які первинні дані. Проміжною є інформація, необхідна для роз­в'язування цих самих задач у наступних періодах.

За стабільністю інформація поділяється на постійну (сталу), яка не змінює своїх значень, умовно постійну, для якої це твер­дження може бути справедливим протягом тривалого періоду, та змінну, значення якої часто змінюються.

Різновиди інформації варто враховувати, організовуючи оброб­лення інформації, створюючи інформаційні системи, вибираючи варіанти технології розв'язування конкретних задач. Зазначимо також, правова інформація має бути вірогідною — об'єктивно від­бивати реальність, повною — достатньою для розв'язування пра­вової задачі, своєчасною — надходити до користувача тоді, коли той матиме в ній потребу.

Поняття технологія раніше відносилося тільки до сфери промислового виробництва и визначало систему взаємопов’язаних способів обработки різних матеріалів та прийомів виготовлення продукції.

Інформаційна технологія – це комплекс методів і способів, за допомогою яких реалізуються функції збирання, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів.(О.О.Денісова).

ІТ – сукупність методів і програмно-технічних засобів, які об’єднані у один технологічний ланцюг, що забезпечує збір, зберігання, обробку інформації з метою зниження трудомісткості її використання та оперативності.

Розрізняють наступні етапи розвитку ІТ (за О.О.Денісовою):

• «ручна» ІТ (панувала до ІІ пол.XIX ст.) – оброблення інформації здійснювалося вручну, за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг, а зв’язок забезпечувався пересиланням листів і пакетів;
• «механічна» ІТ розпочалася з винайденням друкарської машинки та телефону, модернізацією системи поштового зв’язку;
• «електрична» ІТ (зародилася у 1940-1950-х рр.) грунтовалася на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів і т.ін.;
• комп’ютерна ІТ (нова безпаперова ІТ) зумовлена появою та повсюдним упровадженням ЕОМ і периферійної техніки.

Для нової ІТ характерні наступні особливості:

• робота користувача у режимі маніпулювання даними (а не програмування);
• цілковита інформаційна підтримка на всіх етапах проходження інформації на основі інтегрованої бази даних, яка передбачає одну уніфіковану форму подання, зберігання, пошуку, відображення, відновлення та захисту даних;
• безпаперовий процес опрацювання документа (на папері фіксується тільки його остаточний варіант, а проміжні версії та необхідні дані, записані на машинні носії, доводяться до користувача через екран дисплея комп’ютера);
• інтерактивний (діалоговий) режим розв’язування задач, що дає змогу користувачам активно впливати на цей процес;
• уможливлення колективної співпраці для підготовки документів і виконання завдань на базі кількох персональних комп’ютерів, об’єднаних засобами комунікацій;
• можливість адаптивної перебудови форм і способів подання інформації у процесі розв’язування задачі.

Існує два способи впровадження ІТ:

1. Пристосування ІТ до наявної організаційної структури з локальною модернізацією методів роботи.
2. Модернізація організаційної структури з метою максимального розвитку комунікацій і розробки нових інформаційних взаємозв’язків, які раніше були економічно недоцільними. Саме в разі застосування такого способу ІТ дає найбільший ефект, оскільки раціонально розподіляються архіви даних, знижуються обсяги інформації, що циркулює в системі, досягається збалансованість ефективності кожного управлінського рішення з обсягом розв’язуваних задач.

Варіанти реалізації ІТ:

централізоване оброблення інформації – притаманне спеціалізованим організаціям (наприклад, регіональним обчислювальним центрам), де створюються підрозділи в певній предметній галузі (оператори та системні адміністратори на противагу юристам і бухгалтерам);

розподілене оброблення інформації – відповідні операції покладаються на працівників окремих підрозділів, які діють у межах своїх професійних обов’язків. Розподілене оброблення інформації ґрунтується на застосуванні персональних ЕОМ, які можуть бути відокремленими або пов’язаними в локальну або глобальну мережу.

Реалізація ІТ має ґрунтуватися на деяких принципах, зокрема:

• зручність виконання операцій для користувача;
• мінімальні витрати ручної праці на оброблення інформації;
• можливість перевірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ;
• мінімальні витрати часу на поновлення інформації в разі її втрати;
• забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу.

Інформація, що міститься у своєму носії, сама по собі пасивна: вона нездатна приймати участь у цілеспрямованій дії, перейти на інший носій, здійснити власне копіювання. Для того, щоб такі події стали можливими, необхідно наявність спеціальних матеріальних об’єктів – пристроїв або «машин», які «вміють» сприймати або створювати інформацію, зчитувати її, забезпечувати трансляцію інформації з одного на інший носій, копіювати її, а також виконувати інші дії, які необ­хідні як для виявлення властивостей інформації, так і для забезпечення її подальшого існування. [3]Окремі операції, які виконуються за допомогою таких пристрої, можна назвати елементарними інформаційними актами, їх сукупність – інформаційним процесом, а сукупність пристроїв, що забезпечують здійснення такого процесу – інформаційною системою. Безумовно, поза інформаційною системою інформація не в змозі виявити жодної своєї властивості.[4]

У літературі знаходимо кілька визначень терміну «інформаційна система». У загальному розумінні це організаційні системи, в яких оброблення інформації відбувається за допомогою засобів обчислювальної техніки.

Інформаційна система – організаційно-технічна система, яка забезпечує вироблення рішень на основі автоматизації інформаційних процесів у різних сферах людської діяльності.

З розвитком інформаційних технологій і техніки все більше значення набуває такий вид ІС, як автоматизовані інформаційні системи.

Автоматизована інформаційна система (АІС) є середовищем, складовими якого є комп’ютери, комп’ютерні мережі, програмні продукти, бази даних та інші сучасні ІТ та техніка.

АІС - система для організації інформаційних процесів збору, зберігання, обробки і передачі інформації в інтересах досягнення мети, яка поставлена перед ІС.

В основі сучасних АІС є сукупність структурованих даних (бази даних або бази знань) та інформаційних технологій, які реалізують інформаційні процеси.

Початок створення ІС у нашій країні датують 1963 р., коли на великих підприємствах почали використовувати ЕОМ для розв’язування задач економіко-організаційного управління. Відтоді компоненти ІС – дані та обчислення – зазнали істотних змін, що дає підстави говорити про три етапи розвитку ІС.

ІС першого покоління (у вітчизняній літературі - «Автоматизовані системи управління» -АСУ, а в зарубіжній – «Системи (електронного) оброблення даних» - Data Processing System) обмежувалися розв’язанням деяких функціональних управлінських задач, зокрема бухгалтерського обліку. Для кожної такої задачі окремо готувалися данні, створювалася математична модель і розроблялось програмне забезпечення. Крім процедур безпосереднього розв’язування задачі до програм вносились процедури формування та ведення необхідного інформаційного фонду. Такий підхід характеризуються інформаційною надмірністю (дані сформуванні для однієї задачі не могли бути використані для розв’язування інших), математичною надмірністю, тривалістю та великою трудомісткістю розробки, недостатньою адаптованістю ІС до можливих змін.

ІС другого покоління (1972-1986 рр.) – основою побудови ІС була концепція централізовано керованої база даних, яка за допомогою спеціального програмного продукту (системи керування бази даних) обслуговує всі прикладні програми, тобто забезпечувалось колективне використання даних. ІС називали «АСУ – концепція бази даних» та «Управлінські (адміністративні) ІС» (Management Information System). Головна функція таких ІС полягала в забезпеченні керівництва інформації.

В ІС третєго покоління було реалізовано концепцію єдиної централізовано керованої бази моделей – блоків обчислень, спільних для багатьох прикладних програм. Такі системи дістали назву системи підтримки прийняття рішень (СППР, Decision Support System). СППР – це інтерактивна комп’ютерна система, призначена для підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень стосовно слабо структурованих або неструктурованих проблем.

Структура ІС. Комп’ютерні ІС (автоматизовані ІС) належать до класу складних систем, які містять багато різних елементів, що взаємодіють. Структура ІС будується за принципом виокремлення компонентів (елементів), які вважаються неподільними.

Компонент (підсистема) ІС – це частина ІС, виокремлена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак, що розглядаються як самостійне ціле. За своїм призначенням компоненти поділяються на забезпечувальні і функціональні.

Забезпечувальні компоненти ІС (види забезпечення):

• Технічне – сукупність усіх технічних засобів, використовуваних під час функціонування системи;
• Програмне – сукупність програм на носіях, даних і програмних документів, що призначені для відлагодження, функціонування та перевірки працездатності ІС;
• Математичне – сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв’язування задач, які застосовуються в ІС.;
• Організаційне – сукупність документів, що описують технологію функціонування ІС, методи, згідно з яким користувачі вибирають і застосовують технологічні прийоми для одержання конкретних результатів під час функціонування ІС;
• Інформаційне – інформаційні ресурси як предмет праці, методи і засоби ведення інформаційної бази. До інформаційного забезпечення належать форми документів, нормативна база й реалізовані рішення щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації, яка використовується в ІС під час її функціонування;
• Лінгвістичне – сукупність засобів і правил формалізації природної мови, які під час функціонування ІС використовуються при спілкуванні користувачів та експлуатаційного персоналу ІС з комплексом технічних засобів;
• Правове – сукупність правових норм, які регламентують правові відносини під час функціонування ІС та юридичний статус результатів такого функціонування;
• Ергономічне – сукупність засобів та методів, які створюють найсприятливіші умови праці людини в ІС, умови для взаємодії людини і ЕОМ.

Складовими ІC є ергономічне забезпечення та інтерфейс користувача.

Ергоно́міка (з грец. érgon — робота и nómos — закон) – галузь науки, яка вивчає людину (або групу людей) та її (їх) діяльність в умовах виробництва з меотю вдосконалення орудий, умов та процесу праці. Основний об’єкт дослідження ергономіки — системи «людина — машина».

Термін ергономіка був прийнятий у Великобританії у 1949 р., коли група англійських вчених заснувала організацію Ергономічного дослідницького об’єднання.

Робота користувача з ІC має бути зручною і комфортною. На емоційний, фізичний і розумовий комфорт людини впливають со­ціальні фактори, фактори фізичної та психологічної ергономіки — психологічний клімат, конструктивні особливості обладнання, до­ступність і надійність системи, чутливість системи, якість роз­робки діалогу «користувач — система».

Інтерфейс — це комплекс апаратних і програм­них засобів, що забезпечує взаємодію користувача з комп'ютером. Це поняття включає три головні аспекти:

• мову дій — що може робити користувач під час взаємодії з ІC;
• мову відображення — що бачить (чує) користувач у резуль­таті роботи системи;
• базу знань — що необхідно знати користувачеві для роботи з ІC.

Інтерфейс користувача — сукупність засобів для обробки та відображення інформації, максимально пристосованих для зручності користувача; у графічних системах і.к. реалізовується багатовіконним режимом, змінами кольору, розміру, видимості (прозорість, напівпрозорість, невидимість) вікон, їх розташуванням, сортуванням елементів вікон, гнучкими налаштовуваннями як самих вікон, так і окремих їх елементів (файли, папки, ярлики, шрифти тощо), доступністю багатокористувацьких налаштувань.

Вимоги, що пред’являються до ІС:

1. Ефективність - визначається співставленням усіх витрат та результату, який отримано.

2. Якість функціонування ІС - ступінь придатності системи до виконання завданих функцій, зокрема:

• адекватність функціонування ІС;
• наявність технічних можливостей ІС к взаємодії,вдосконаленню та розвитку;
• надійність та своєчасність представлення інформації;
• повнота, безпомилковість, актуальність та конфіденційність інформації, яка надається.

3. Надійність ІС – надійність технічних засобів.

4. Безпека ІС – передбачає таке функціонування, при якому забезпечувається:

• захист інформації, яка циркулює в системі (обеспечение доступности информации для пользователей, целостности любой информации (поддержание ее актуальности и непротиворечивости),
• конфіденційність інформації з обмеженим доступом – захист від несанкціонованого використання);
• захист користувачів ІС (включаючи персонал) від шкідливого впливу як інформації, що циркулюю у системі, так і об’єктів самій системи (незаподіяння шкоди здоров’ю людей та інтересам суспільства);
• захист ІС та її об’єктів від несанкціонованої зміни її заданих параметрів та режиму експлуатації.

4.

Загальноприйнятої класифікації ІC досі не існує, тому для ви­окремлення класів таких систем беруть різні ознаки.

За предметною сферою застосування розрізняють економіко-організаційні АСУ, автоматизовані системи управління техноло­гічними процесами (АСУ ТП) та проектно-конструкторські сис­теми (САПР).

Конкретні класи систем можна розглядати залежно від предметної галузі. Предметна галузь — це сукупність об'єктів, понять, зв'язків, відношень і способів перетворення та взаємодії цих об'єктів під час розв'язування задач, що стосують­ся певної сфери людської діяльності (наприклад, юридичної).

Особливістю юридичної діяльності є те, що здебільшого і «основне виробництво» (діяльність юриста за своєю сутністю), і система управ­ління пов'язані з виробленням і переробкою інформації Таким чином, у діяль­ності юридичних установ застосовуються тільки автоматизовані системи управління, але юрист може у своїй роботі використовувати інформацію, що надходить з АСУ ТП.

За ступенем централізації оброблення інформації виокремлюють дентралізовані ІC, децентралізовані, колективного використання.

За ступенем автоматизації процесів управління розрізняють інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-управляючі системи, СППР, інтелектуальні ІC.

За організаційним рівнем користувача розрізняють ё

ІС загального користування відкриті для користування всіма фізичними та юридичними особами, в їх послугах не може бути відмовлено.

Державні ІC призначені для розв'язування найважливіших проблем країни. Це, наприклад, інформаційно-аналітичні системи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Адмініст­рації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України.

Територіальні ІC призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Це 1C області, міста, району.

Галузеві ІC призначені для управління відомчими підприємст­вами та організаціями.

ІC управління підприємствами (організаціями, установами) становлять одну з найчисленніших категорій. Єдину характерис­тику таких систем подати неможливо, бо дуже різноманітні сис­теми та об'єкти, де вони використовуються, — це банки і підпри­ємства, суди і прокуратури, податкові органи і страхові компанії та багато інших. Але існують два терміни, актуальні для будь-якої предметної галузі, — «корпоративна ІC» (КІС) та «автомати­зоване робоче місце» (АРМ).

5.

Термін «корпоративна ІC» має різні тлумачення. Загалом мож­на визначити, що корпоративна ІC — це ІC масштабу підприєм­ства, яка характеризується здатністю працювати в розподіленій структурі (корпорації) із множиною територіальне розосередже­них філій, а також повнофункціональністю. Схематично рівневу структуру КІС наведено в табл. 1.1.

Таблиця. 1.1

Дата добавления: 2014-01-04