Об’єкт та предмет макроекономіки

ТЕМА 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

Програмна анотація

1.1. Об’єкт і предмет макроекономіки.

1.2. Методи макроекономічного аналізу. Макроекономічні моделі та величини.

1.3. Модель кругових потоків.

Макроекономіка – це наука, точніше одна з наук, що вивчає економіку. Визначаючи її зв’язок з іншими науками, необхідно сказати, що вона спирається передовсім на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих сил і відносин, дію об’єктивних економічних законів і механізм їх використання в практиці господарювання. Вона також безпосередньо пов’язана з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її на точну науку, дає можливість перейти від кількісного до якісного аналізу економічних явищ і процесів. Макроекономіка формує наукове уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука одночасно дає „рецепти”, методи активного впливу на об’єкт свого дослідження. Макроекономіка визначає зміст економічної політики держави, виступає її теоретичною основою.

Об’єктом дослідження макроекономіки є національна економіка в цілому. Незважаючи на те, що економічне життя країни складається з індивідуальних дій великої кількості суб’єктів, макроекономіка зосереджує свою увагу лише на сукупних наслідках і результатах діяльності економічних суб’єктів.

Свою діяльність економічні суб’єкти кожної країни здійснюють в певних історично визначених умовах, які впливають як на виробництво, так і на розподіл його результатів. Тому об’єктом макроекономіки є не арифметична сума економічних суб’єктів країни, а їх сукупність, яка знаходиться в системі конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів, що регулюють економічну діяльність. Отже, об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умовах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

В економічній літературі існують різні підходи до класифікації економічних систем. Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи здебільшого різняться між собою за такими ознаками:

- за формами власності на засоби виробництва;

- за механізмами координації (регулювання) економічної діяльності.

Спираючись на ці ознаки, можна виділити такі типи економічних систем:

- ринкову економіку;

- командно-адміністративну;

- змішану економіку.

У сучасному світі панує змішана економіка, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, колективну, державну) та два механізми регулювання економічної діяльності (ринковий і державний). Саме змішана економічна система і є сьогодні об’єктом дослідження макроекономіки.

Різні форми власності та механізми регулювання в змішаній економічній системі можуть поєднуватись різнім чином. В зв’язку з цим доцільно розрізняти різновиди змішаної економіки, основними серед яких є:

- консервативний варіант передбачає обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення сприятливих умов для розвитку приватної власності ринкових важелів саморегулювання економіки;

- ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних та соціальних реформ, досягнення раціональної взаємодії приватного та державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектора інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації економіки;

- соціал-реформістський варіант змішаної економіки враховує необхідність оптимального поєднання децентралізму та централізму, планування та ринку, індивідуальних та колективних форм власності з метою поступової трансформації суспільства в більш прогресивне.

Предметом макроекономічної науки є поведінка економіки в цілому. Але оскільки поведінка людей проявляється через причини та наслідки, то під поведінкою економіки необхідно розуміти причинно-наслідковий механізм її функціонування та розвитку. Це означає, що предметом макроекономічної науки є причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки. Він являє собою сукупність зв’язків між макроекономічними явищами та процесами, які викликають відповідні зміни в економіці. Цей механізм складається з великої кількості відносно автономних причинно-наслідкових зв’язків.

У макроекономіці існує ряд конкуруючих між собою теорій, які по-різному пояснюють механізм функціонування економіки (кейнсіанська, монетаристська та ін.).

Функції макроекономічної науки:

- теоретична – дослідження економічних явищ, процесів, причинно-наслідкових зв’язків в економіці. Таке дослідження базується на фактах, які одержано в результаті спостереження, збору та обробки інформації. Потім визначаються економічні принципи – узагальнення стосовно реальних явищ та процесів. Оскільки виведення принципів з фактів – це економічний аналіз, остільки ця функція макроекономіки одержала назву макроекономічний аналіз;

- практична. Аналіз виявляє недоліки та проблеми економічної системи, тому макроекономіка може давати та дає рекомендації щодо її (системи) вдосконалення та розв’язання існуючих макроекономічних проблем. Ця функція одержала назву макроекономічного регулювання.

Макроекономічне регулювання здійснюється завдяки реалізації економічної політики.

Макроекономічна політика – система заходів держави, яка спрямована на вирішення головних макроекономічних проблем, досягнення макроекономічних цілей. Такими вважаються:

- збільшення обсягів національного виробництва, економічне зростання;

- стабільність цін, здолання інфляції;

- повна або ефективна зайнятість, зокрема скорочення безробіття;

- забезпечення ефективної зовнішньоекономічної діяльності країни, зокрема позитивного сальдо торговельного та платіжного балансів.

Досягнення перелічених цілей здійснюється за допомогою визначених напрямків, методів, інструментів, важелів, тощо. Основними напрямками макроекономічної політики є бюджетно-податкова і кредитно-грошова політика. Розрізняють також соціальну політику (а у її складі: політику зайнятості, політику доходів, політику щодо основних соціальних груп, гендерну політику і т.ін.), зовнішньоекономічну політику (складовими якої можна вважати зовнішньоторговельну та валютну), а також цінову, інвестиційну, структурну, стабілізаційну політику тощо.

Дата добавления: 2014-01-04