Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Грошовий ринок: попит та пропозиція грошей. Рівновага грошового ринку


Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

ТЕМА 5. ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ

 

Програмна анотація

 

5.1. Грошовий ринок: попит та пропозиція грошей. Рівновага грошового ринку.

5.2. Інфляція як макроекономічне явище. Соціально-економічні наслідки інфляції.

5.3. Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.

 

Грошовий ринок – це такий сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж короткострокових боргових інструментів, строк погашення яких становить менше ніж один рік. Основними категоріями грошового ринку є пропозиція грошей і попит на гроші, які взаємодіють між собою за допомогою процентної ставки.

Розглянемо основні елементи механізму грошового ринку: пропозицію грошей та попит на гроші.

Гроші – один із видів активів. Усі активи поділяються на дві великі групи – фінансові та матеріальні (реальні) активи. Гроші відносяться до групи фінансових активів. Але крім грошей до складу фінансових активів входять негрошові активи, головними серед яких є акції та облігації.

Пропозиція грошей – це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу. Поряд з терміном „пропозиція грошей” макроекономісти для визначення сукупності грошей використовують і термін „грошова маса”. У кількісному значенні пропозиція грошей і грошова маса – поняття рівнозначні. Відмінність між ними полягає в тому, що термін грошова маса використовується тоді, коли абстрагуються від грошового ринку і зосереджують увагу лише на кількісних характеристиках грошей.

Пропозиція грошей складається з грошових активів, які мають різну ліквідність. Під ліквідністю розуміють здатність активів перетворюватися в платіжний засіб без затримки і втрати своєї номінальної вартості. Готівкові гроші є найліквіднішим активом, порівняно з яким оцінюється ліквідність усіх інших активів. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати.

Єдиної для всіх країн системи грошових агрегатів не існує, але у найзагальнішому вигляді агрегатну структуру грошової маси можна представити наступним чином:



М0 – готівка в обігу;

М1 = М0 + засоби на поточних рахунках комерційних банків і внески до запитання;

М2 = М1 + термінові і ощадні вклади в комерційних банках;

М3 = М2 + ощадні вклади в спеціалізованих кредитно-банківських інститутах;

М4 = М3 + акції, облігації, депозитні сертифікати комерційних банків, векселя фізичних і юридичних осіб;

М5 = М4 + кошти в іноземній валюті фізичних і юридичних осіб.

 

Міжкраїнна відмінність у формуванні грошових агрегатів залежить головним чином від рівня розвитку фінансового ринку та особливостей монетарної політики. Останнім часом спостерігається уніфікація агрегатної структури грошової маси за рекомендаціями Міжнародного валютного фонду та Світового банку.

Сучасна агрегатна структура грошової маси в Україні виглядає наступним чином:

М0 – готівка, гроші поза банками;

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті;

М2 = М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти;

М3 = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків.

 

Характеризуючи агрегатну структуру грошової маси України, слід сказати, що агрегат М0 охоплює найліквідніший актив – готівкові гроші. Далі в міру зростання номера грошових агрегатів їх склад послідовно нарощується за рахунок додавання активів з меншою ліквідністю. Як відомо, головною функцією грошей є їхня здатність бути засобом обміну, тобто платіжним засобом. За рівнем спроможності виконувати функцію платіжного засобу всі грошові активи поділяються на два види: власне гроші (гроші у вузькому розумінні) і майже гроші (гроші у широкому розумінні). До власне грошей відносять ті активи, що охоплюються агрегатом М1 і можуть безпосередньо використовуватися як платіжний засіб. До них належать готівка, що є зобов’язанням центрального банку, і кошти на поточних рахунках, які є зобов’язаннями комерційних банків. Усі інші активи, що входять до складу агрегатів М2 та МЗ, – це майже гроші, оскільки вони безпосередньо є не платіжним засобом, а засобом заощадження. Проте без великих перепон вони можуть бути перетворені в активи, використовувані як платіжний засіб.

Пропозиція грошей передусім залежить від політики центрального банку, який володіє монопольним правом на первинну грошову емісію (в Україні центральним банком є Національний банк України, у США – Федеральна резервна система, в Німеччині – Бундесбанк). Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою:

 

H = CU + BR (5.1)

 

де H – грошова база. В літературі для визначення первинної грошової емісії використовуються й інші терміни, зокрема «резервні гроші», «гроші підвищеної ефективності», «високо потужні гроші» тощо;

CU – готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення. До складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі;

ВR – банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

Банківські резерви складаються з двох компонентів: обов’язкові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви – це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк. Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів. На цій підставі величину обов’язкових резервів можна визначити так:

 

LR = Ir × D, (5.2)

 

де LR – обов’язкові резерви, Ir – норматив обов’язкового резервування; D – банківські депозити.

Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими, їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою:



 

BR = LR+ ER (5.3)

 

де ER – надлишкові резерви.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

 

MS = CU + D (5.4)

 

де MS – пропозиція грошей (грошова маса).

 

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші володіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб. Спочатку поділимо рівняння (5.4) на рівняння (5.1):

 

MS/H = (CU + D) / (CU + BR) (5.5)

 

Далі праву частину рівняння (5.5) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

 

MS/H = (CU / D + D / D) / (CU / D + BR / D) (5.6)

 

У правій частині рівняння (5.6) величина (CU/D) – це коефіцієнт готівки, який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом сr. Величина (BR/D – це резервна норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Якщо після цього в рівняння (5.6) внести прийняті позначення, а грошову базу (Н) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

 

MS = ×H (5.7)

 

Рівняння (5.7) показує, що пропозиція грошей дорівнює добутку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(сr + 1) / (сr + rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором (мультиплікатором грошової бази). Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. Якщо грошовий мультиплікатор позначити символом m, то його формулу можна подати так:

 

m = (5.8)

 

Як видно з формули (5.8), грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

- домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (сr);

- центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (Іr);

- комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

Функція пропозиції грошей може бути спрощена до такого вигляду:

 

MS = m × H (5.9)

 

У табл. 5.1 наведено приклад, який пояснює, як „створюються гроші” за рахунок мультиплікації грошової бази.

 


Таблиця 5.1

Мультиплікація грошової бази

тис. рн..

Банк ΔCU (cr·ΔD) ΔD [ΔH/(1+cr)] ΔBR (rr·ΔD) ΔL (ΔD – ΔBR) ΔMS (ΔCU+ΔD)
Банк 1 24,0 80,0 16,0 64,0 104,0
Банк 2 14,8 49,2 9,8 39,4 64,0
Банк 3 9,1 30,3 6,1 24,2 39,4
. . .          
Усього 64,2 208,0 41,6 166,4 270,4

 

Таблицю 5.1 побудовано на припущенні, що Національний банк скупив державних облігацій у домогосподарств на суму 104 тис. грн. Це є приріст грошової бази, тобто ΔН = 104 тис. грн.. Якщо cr = 0,3, rr = 0,2, то із загальної суми грошей, отриманих від продажу облігацій (104 тис. грн.), домогосподарства захочуть отримати готівку в сумі cr·ΔD, а решту грошей покласти на депозит банку 1. Виходячи з цього, первинний розподіл приросту грошової бази можна записати так: ΔH = cr·ΔD + ΔD = (1 + cr) · ΔD. Звідси приріст депозитів у банку 1 визначається так: ΔD = ΔH/(1+cr). Це означає, що ΔD = 80 тис. грн.. (104 / 1,3), а ΔCU = 24 тис. грн.. (80 · 0,3).

Отже, депозити банку 1 збільшилися на 80 тис. грн.. Його відрахування в банківські резерви визначаються за формулою: ΔBR = rr·ΔD, що становить 16 тис. грн.. (80×0,2). Решта депозитних коштів використовується для надання позик, тобто ΔL = ΔD – ΔBR. Отже, банк 1 отримує можливість надати позик на суму 64 тис. грн. (80 – 16).

Наведені розрахунки відображують лише перший етап мультиплікаційного процесу. Надалі позичальники банку 1 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит банку 2, який розподілить їх між резервами та позиками. Потім позичальники банку 2 перекажуть свої кошти за мінусом готівки на депозит банку 3, який розпорядиться ними за загальною схемою.

Процес мультиплікації грошової бази може продовжуватися як нескінченний ряд етапів. Але в таблиці 5.1 наведено лише перші три етапи. Недоцільність продовження поетапних розрахунків пояснюється тим, що після певної кількості етапів зміни в грошових величинах стають настільки малими, що з практичного погляду ними можна знехтувати. Замість цього всі підсумки обчислюють за формулою суми нескінченно спадної геометричної прогресії.

Згідно з табл. 5.1 підсумкові результати приросту готівки і депозитів на всіх етапах мультиплікаційного процесу є такими: готівка збільшилася на 62,4 тис. грн., а депозити – на 208,0 тис. грн.. Оскільки MS = CU + D, то ΔMS = ΔCU+ΔD = 62,4 + 208,0 = 270,4 (тис. грн..)

Ідентичний результат дає використання грошового мультиплікатора. За умови, що cr = 0,3, rr = 0,2, і спираючись на формулу (5.8) m = 2,6. Звідси приріст пропозиції грошей дорівнюватиме: MS = m × ΔH = 104×2,6 = 270,4 (тис.грн).

Приріст пропозиції грошей за формами грошових активів можна визначити й в інший спосіб. Для цього врахуємо, що на першому етапі мультиплікаційного процесу приріст депозитів визначається так: ΔD = ΔH/(1+cr). Тоді загальний приріст депозитів можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора:

 

ΔD = (5.10)

 

Звідси випливає формула, за якою можна обчислити загальний приріст готівки:

ΔCU = ×cr (5.11)

 

Спираючись на формули (5.10) і (5.11), обчислимо складові приросту пропозиції грошей. Приріст депозитів дорівнює 208 тис. грн.. [(108,0 / 1,3) · 2,6]; приріст готівки становить 62,4 тис. грн. [(108,0 / 1,3) · 2,6 · 0,3].

За джерелами формування приріст пропозиції грошей складається із двох частин: приріст грошової бази (первинна емісія) і приріст позик (вторинна емісія). Приріст грошової бази визначається екзогенно. В нашому числовому прикладі він становить 104,0 тис. грн.. Приріст позик як на окремому етапі мультиплікаційного процесу так і у підсумку дорівнює різниці між приростом депозитів і приростом банківських резервів, тобто ΔL = ΔD – ΔBR = ΔD – rr·ΔD = ΔD (1-rr). Це означає, що загальний приріст позик становить 166,4 тис. грн. [208(1 – 0,2)]. Як показує рівняння (5.9), грошова база і грошовий мультиплікатор є незалежними змінними функції пропозиції грошей. Але в графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функція від процентної ставки (рис. 5.1).

       
 
   
 


i

MS

 

 
 


М

Рис. 5.1. Крива пропозиції грошей

 

Як видно з рис. 5.1, крива пропозиція грошей має додатний нахил, тобто є зростаючою функцією від процентної ставки i. Безпосередньо з формули (5.9) такий зв’язок між пропозицією грошей і процентною ставкою виявити неможливо. Проте в дійсності процентна ставка може впливати на пропозицію грошей через ті чинники, які визначають рівень грошового мультиплікатора у формулі (5.8).

По-перше, якщо зростають процентні ставки за депозитами та збільшується альтернативна вартість грошей, економічні суб’єкти намагатимуться зменшувати запаси готівки і за рахунок їх економії збільшувати депозитні вклади. Внаслідок цього зменшується коефіцієнт готівки, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, пропозиція грошей перебуває в прямій залежності від процентних ставок за депозитами.

По-друге, коли зростають процентні ставки за кредитами, комерційним банкам стає невигідно тримати надлишкові резерви. Тому вони намагатимуться їх зменшувати з метою максимізації обсягів кредитування. За цих умов зменшується резервна норма, зростає грошовий мультиплікатор і збільшується пропозиція грошей. Отже, між пропозицією грошей і процентними ставками за кредитами спостерігається пряма залежність.

Отже, пропозиція грошей в економіці змінюється під впливом діяльності банківської системи (центрального та комерційних банків) та небанківського сектора (населення, підприємців) економіки.

Особливу роль щодо змінення грошового пропонування відіграє банківська система. ЇЇ діяльність призводить до зростання кількості платіжних коштів. Цей процес одержав назву кредитної емісії. Спостерігається мультиплікативне розширення грошової маси, а отже пропозиції грошей.

Загальне збільшення пропозиції грошей, яке спричиняється банківською системою, що працює на принципах часткового резервного покриття, за умов приросту депозитів, визначається за допомогою формули:

 

S = DD (5.12)

 

де DМS – приріст грошової маси (пропозиції грошей), який є результатом приросту депозитів в банківській системі DD,

- депозитний мультиплікатор – числовий коефіцієнт, який показує , в скільки разів зміниться грошова маса за умов змінення депозитів в банківській системі,

rr – норма резервування депозитів (резервна норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами)

 

rr = (BR/D) × 100 % , (5.13)

 

де BR – частка депозитів банківської системи (окремого комерційного банку), яка зберігається в якості резервів,

D – депозити банківської системи (комерційного банку).

Депозитний мультиплікатор враховує вплив на грошову пропозицію тільки банківської системи. Враховувати ж як діяльність банків, так й небанківського сектора, дозволяє грошовий мультиплікатор.

 

Попит на гроші – це запаси грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в кожний даний період часу.

Сукупний попит на гроші складається з двох принципово різних частин: операційного попиту на гроші та спекулятивного попиту:

 

MD = Md1 + Md2 , (5.14)

 

де MD – сукупний попит на гроші;

Md1 – операційний попит на гроші;

Md2 - спекулятивний попит на гроші.

Операційний попит на гроші пов`язаний з обслуговуванням торговельних та платіжних операцій. Він залежить від того, скільки товарів, послуг, факторів виробництва знаходиться на ринках країни та за якими цінами вони продаються. Кількісно ця части на попиту на гроші визначається за допомогою рівняння І.Фішера:

 

Md1 V = P Q , (5.15)

 

де V – швидкість обігу грошей,

P –середній рівень цін на товари, послуги, фактори виробництва,

Q – кількість товарів, послуг, факторів, які представлено на ринку.

В економічній літературі використовується й інший варіант рівняння І.Фішера (кембріджський):

Md1 =P Q k , де k = (5.16)

Попит на гроші, зумовлений бажанням вигідно розмістити заощадження, називається спекулятивним. Він визначається можливістю та вигідністю заощаджувати гроші готівкою, що, в свою чергу, залежить від дохідності альтернативних заощаджень (вкладання грошей в різні фінансові активи – акції, облігації, розміщення в банківській системі та ін.). Дохідність вкладень в різні фінансові активи математично може визначатись:

i = 100% , де (5.17)

 

С – річна сума надходжень від вкладень (номінальний доход),

А – номінальна вартість вкладень (фінансових активів),

i – річна номінальна ставка відсотку від вкладень.

Якщо вартість фінансових активів падає, то ставка відсотку зростає, попит на активи підвищується, що призводить до скорочення запасу готівкових коштів, таким чином, попит на готівку скорочується, а отже, скорочується спекулятивний попит на гроші. Спостерігається зворотна залежність між спекулятивним попитом на гроші та ринковою номінальною ставкою відсотка:

Md2 = L (i) , де (5.18)

 

L – функція ставки відсотка за фінансовими активами.

 

Фактори динаміки попиту на гроші:

- рівень доходу,

- рівень цін,

- швидкість обігу грошей,

- рівень рівноважної ринкової ставки відсотку.

 

Сукупний попит на гроші можна представити таким чином:

 

MD = P Q k + L (i) (5.19)

Частіше використовується реальний попит на гроші:

 

(5.20)

Зв`язок номінальної та реальної ставок відсотку визначається за допомогою одного з рівнянь І.Фішера (докладніше на цьому зупинимось пізніше):

 

i = r + p , (5.21)

 

де i – номінальна ставка відсотку,

r – реальна ставка відсотку,

p – темп інфляції, рівень інфляції.

Графічне зображення залежності операційного та спекулятивного попиту на гроші від ставки відсотка зображено на рис. 5.2.

Перетин графіків сукупного грошового попиту (MD) та пропозиції грошей (MS) визначає точку рівноваги на ринку грошей (А та В на графіку 5.2), а також “ціну”, яка стягується за користування грошима – рівноважну реальну ставку відсотка. Ринок грошей – це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією на умовах рівноважної процентної ставки.

 

 
 


r

 

 

r1 A

           
 
   
     
 


крива

ліквідності

 
 


r2 B

 
 

 


Md1 Md12 Md22 MD

r0

       
   
 
 

 


M1 M2 M

 

Рисунок 5.2. Сукупний попит на гроші. В разі переміщення з точки А в точку В величина операційного попиту на гроші (Md1) залишається незмінною, а величина спекулятивного зростає (Md12 – Md21) внаслідок зниження реальної ставки відсотка (r1-r2).

 

Порушення рівноваги на ринку грошей можливо як з боку пропозиції грошей (графік 5.3,а), так і з боку попиту на гроші (графік 5.3,б). В разі, коли кількість необхідних грошей (попит на гроші) перевищує кількість запропонованих (пропозицію грошей), економічні суб`єкти намагатимуться пристосуватись до ситуації шляхом продажу деякої частки своїх фінансових активів. Але продаж фінансових активів одними економічними суб`єктами одночасно є їх купівля іншими агентами ринку.

Загальне бажання одержати більше готівки шляхом продажу фінансових активів збільшить пропонування відносно попиту на фінансових ринках (зокрема фондовому) та знизить номінальну вартість фінансових активів. Падіння номінальної вартості підвищить ставку відсотка. Це, в свою чергу, призведе до того, що населення, підприємці прагнутимуть зберігати свої кошти у вигляді цінних паперів, або в банківській системі, а не готівкою, а тому попит на гроші зменшиться і ринок повернеться до рівноваги в точці, якій відповідає вища ставка відсотку (точка А на графіку 5.3,а). І навпаки, зростання пропонування грошей призведе до надлишку коштів, а згодом – до скорочення ставки відсотку (точка С). Коливання ставки відсотка буде спостерігатись і в випадку змінення сукупного попиту на гроші (графік 5.3,б). Таким чином, рівновага на ринку грошей поновлюється завдяки коливанням ставки відсотку. Рівноважна ставка відсотку врівноважує кількість запропонованих та необхідних економіці грошей.

 

       
 
   
 


R MS2 MS MS1

 

 

       
   

 

 


r2 A нестача

надлишок

 
 


r

B

r1 C

MD

 

 
 


M2 M M1 M

 

a)

r MS
 
 

 


r2 D

нестача

надлишок

r F

 

MD2

r1 G MD

 

MD2

 
 


M2 M M1 M

 

б)

 

Рисунок 5.3.- Порушення та відновлення рівноваги на ринку грошей.

 

Процентна ставка (ставка відсотку) – це вартість послуги, пов’язаної з грошовим запозиченням, яка встановлюється в процентах до суми запозичених грошей. Рівень процентної ставки визначається в розрахунку на річний термін використання грошей, наприклад 10 % річних. У разі використання запозиченої суми грошей протягом терміну, меншого ніж рік, процентна ставка пропорційно зменшується. Добуток процентної ставки і суми грошей, які надається у позику, для позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника – ціною у вигляді процентних платежів.

Залежно від способів грошового запозичення застосовуються різні процентні ставки. Серед них можна виділити такі: процентні ставки за депозитами, процентні ставки за кредитами (позиками), процентні ставки за облігаціями, облікову процентну ставку тощо. Макроекономісти, як правило, використовують не конкретні процентні ставки, а процентну ставку як агрегат, який відображує загальний рівень процентних ставок в економіці. Але особливе значення для макроекономічного аналізу мають два види ставок процента: реальна і номінальна процентні ставки. Про взаємозв’язок цих ставок вже йшлася мова (формула 5.21). Зупинимося на цьому докладніше.

Реальна процентна ставка – це така ставка процента, яка формується ринком за припущення, що ціни на товари та послуги не зміняться протягом терміну використання позики. Вона визначає реальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець, або кількість товарів і послуг, яку він може купити за цю кількість грошей. Рівень реальної процентної ставки залежить від багатьох чинників. Серед них головними є такі: адміністративні витрати позикодавців, строк позики, кредитні ризики, оподаткування доходу позикодавця, попит і пропозиція на ринку позичкових грошей. Усі ці чинники враховуються позикодавцем і позичальником у процесі узгодження рівня процентної ставки.

Номінальна процентна ставка – це така ставка процента, яка формується ринком з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції, тобто зростання цін на товари та послуги, яке відбувається протягом терміну використання позики. Така процентна ставка визначає номінальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець за надання позики. Оскільки ціни з часом, як правило, зростають, то в процесі узгодження процентної ставки позикодавець і позичальник фактично визначають номінальну процентну ставку. Проте на момент узгодження ціни за позику позикодавець і позичальник не знають, якими будуть фактичні темпи інфляції протягом терміну використання позики. Вони можуть ураховувати лише ту інфляцію, яку очікують. Зв’язок між номінальною і реальною процентними ставками та очікуваною інфляцією можна виразити таким рівнянням:

 

1 + i = (1 + r) (1+ πe) (5.22)

 

де i – номінальна процентна ставка; r – реальна процентна ставка; πe – очікуваний темп інфляції.

Рівняння (5.22) побудовано на таких умовах: 1 (одиниця) – це сума позики, а процентні ставки є коефіцієнтами до суми позики, тобто до одиниці. Очікуваний темп інфляції також є коефіцієнтом. Ліва частина рівняння визначає номінальну кількість грошей, яку має повернути позичальник по закінченні терміну використання позики. Вона складається з основної суми, тобто позики і процентних платежів за використання позики. Права частина рівняння показує, як номінальна кількість грошей, що підлягає поверненню, залежить від реальної процентної ставки та очікуваного темпу інфляції.

Після нескладних перетворень рівняння (5.22) номінальну процентну ставку можна визначити за формулою:

 

i = r + πe + (r – πe) (5.23)

 

Формула (5.23) є точним математичним засобом визначення номінальної процентної ставки, її особливість полягає в тому, що добуток (r – πe) є несуттєвою величиною, якою можна знехтувати. Тому для визначення номінальної процентної ставки макроекономісти користуються спрощеною формулою, яка вже наводилась раніше (5.21):

 

i = r + πe (5.24)

 

Рівняння (5.24) називають, як вже зазначалось, рівнянням Фішера. Воно показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися в разі зміни реальної процентної ставки та/або внаслідок інфляції. Згідно з рівнянням Фішера зростання очікуваного темпу інфляції на оди процентний пункт збільшує номінальну процентну ставку також на один процентний пункт. Такий зв’язок між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції називають ефектом Фішера.

На базі рівняння Фішера можна визначити очікувану реальну процентну ставку:

 

re = i – πe (5.25)

 

Як видно з формули (5.25), реальна процентна ставка – це різниця між номінальною процентною ставкою та очікуваним темпом інфляції. Але реальну процентну ставку можна обчислювати і на базі фактичного темпу інфляції. Така можливість випливає з особливості формування рівня реальної процентної ставки порівняно з номінальною процентною ставкою.

Номінальна процентна ставка, яка фіксується у відповідних угодах, установлюється до моменту надання позики і не змінюється протягом усього терміну її використання. Тому під час визначення її рівня можна врахувати лише очікувану інфляцію. За інших умов формується рівень реальної процентної ставки. Вона є похідною величиною – обчислюється за допомогою коригування номінальної процентної ставки з урахуванням інфляції. Оскільки очікуваний темп інфляції, як правило, не збігається з фактичним, то слід розрізняти два види реальної процентної ставки: очікувану реальну процентну ставку та фактичну реальну процентну ставку. Саме остання визначається за формулою (5.21), де π – фактичний темп інфляції.

Реальна процентна ставка є важливим чинником економічної кон’юнктури. Якщо номінальна процентна ставка – це інструмент, який регулює розрахунки між позикодавцем і позичальником, то реальна процентна ставка обумовлює мотивацію до отримання та надання позики. Коли реальні процентні ставки низькі, то існують більші стимули для отримання позик і менші – для надання позик. Ця обставина суттєво впливає на рішення економічних суб’єктів, зокрема на рішення домогосподарств щодо заощадження, банків щодо надання позик, підприємств щодо отримання позик.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой
<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Втрати від безробіття. Закон А.Оукена | Інфляція як макроекономічне явище. Соціально-економічні наслідки інфляції

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 3227; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.138 сек.