Інфляція як макроекономічне явище. Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція є одним з основних індикаторів макроекономічної нестабільності.

За своїм визначенням інфляція – це зростання загального рівня цін в економіці, яке показує наскільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім (роком, кварталом, місяцем та ін.). Інфляція є явищем багатофакторним і проявляється в знеціненні грошових знаків (зниженні купівельної спроможності грошової одиниці. У протилежність інфляції під дефляцією розуміється загальне падіння цін (і витрат).

У макроекономіці використовується ряд статистичних показників, які дозволяють вимірювати інфляцію:

- рівень інфляції визначається за допомогою індексів цін[1]. З їх допомогою визначається темп зростання цін і темпи приросту цін. Якщо індекс цін дорівнює 120%, то це означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 рази. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції;

- темп інфляції може обчислюватись за двома методами.

Перший метод ґрунтується на індексі цін базового періоду. За цим методом індекс цін базового періоду приймається за 100%, а темп інфляції в даному періоді обчислюється як різниця між індексом цін поточного періоду та індексом цін базового періоду:

π_t = P_t – 100 (%), (5.26)

де π_t – темп інфляції даного періоду, P_t – індекс цін даного періоду.

Другий метод – на сонові індексів цін попереднього періоду, який не є базовим. За цим методом інфляція показує процент приросту цін у даному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси темп інфляції визначається за формулою:

(5.27)

де І₁ - І₀ - індекси цін в поточному і минулому періоді, відповідно.

В економічній літературі використовується безліч критеріїв для класифікації різних видів інфляції:

- залежно від рівня і охоплення дослідження розрізняють національну, регіональну і світову інфляцію;

- залежно від темпів зростання: до 10% в рік – помірна або повзуча інфляція, понад 10% до 200% в рік - галопуюча, а якщо темпи зростання перевищують 200% в рік, то таку інфляцію називають гіперінфляцією. Слід зазначити, що даний критерій розподілу достатньо умовний і щоб визначити, який тип інфляції спостерігається - помірна, галопуюча або гіперінфляція, необхідно з’ясувати, наскільки існуючі темпи зростання цін змінюють параметри суспільного відтворення;

- залежно від здатності держави впливати на інфляційний процес, вона підрозділяється на контрольовану і некеровану;

- залежно від «глибини» державного регулювання економіки, інфляція може протікати в явній і пригніченій формі. Процес інфляції в явній або відкритій формі виявляється в зростанні цін, зниженні курсу національної валюти тощо. Пригнічена інфляція протікає в прихованій формі і виявляється в зниженні якості продукції, зміні структури асортименту, збільшенні дефіциту в економіці, зростанні черг тощо.;

- залежно від інфляційних імпульсів по відношенню до системи, що викликаються внутрішніми і зовнішніми чинниками, розрізняють інфляцію, що імпортується і експортується. Так, у разі підтримки в країні твердого валютного курсу будь-яке підвищення цін на імпортні товари, імпортуватиме інфляцію. Зрозуміло, що значення цього чинника в розвитку інфляційного процесу в країні залежить від частки зовнішньої торгівлі в загальному об’ємі ВНП. Чим вона вища, тим більше ефект «імпорту» інфляції;

- залежно від співвідношення темпів зростання цін по різних товарах, виділяють збалансовану і незбалансовану;

- залежно від джерел, що породжують і живлять інфляційний процес, виділяють інфляцію «попиту» і інфляцію «витрат».

Підвищення цін і поява зайвої кількості грошей – це лише зовнішній прояв інфляції, її глибинним проявом є порушення пропорцій національного господарства.

У світовій економічній літературі виділяють три основні сили, що призводять до інфляції:

- державна монополія на емісію паперових грошей, на зовнішню торгівлю, на невиробничі, перш за все військові, і інші витрати, пов’язані з функціями сучасної держави;

- профспілкова монополія, яка задає розмір і тривалість того або іншого рівня заробітної платні;

- монополія найбільших фірм на визначення витрат і цін.

Всі ці сили взаємозв’язані і кожна по-своєму може вести до зростання або падіння як попиту, так і пропозиції, порушуючи в той же час їх баланс. У зв’язку з цим і розрізняють: інфляцію попиту, при якій рівновага порушується з боку попиту, інфляцію пропозиції, при якій дисбаланс відбувається через зростання витрат виробництва (у зв’язку з чим, цей вид інфляції називають ще інфляцією витрат) (графік 5.4).

Інфляція попиту має місце у тому випадку, коли грошові доходи населення і підприємств зростають швидше, ніж реальний об’єм товарів і послуг. Звичайно цей тип інфляції має місце при повній зайнятості.

Інфляція пропозиції (витрат) означає зростання цін, спровоковане збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів. Інфляція, обумовлена зростанням витрат, залежить від чинників, які приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Підвищення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки і об’єм продукції, яке підприємці готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується пропозиція товарів і послуг і збільшуються ціни. Отже, по цій схемі не попит, а витрати напружують ціни.

На практиці часто одночасно мають місце інфляція попиту і інфляція пропозиції.

АD АD₁ АS

E1

E

а)

  АD АS₁ АS     E₁ E   б)

Рисунок 5.4. Інфляція попиту (а) і інфляція витрат (пропозиції) (б).

В якості основних соціально-економічних наслідків інфляції слід назвати:

- зниження реальних доходів населення;

- знецінення фінансових активів;

- порушення відносин між позикодавцями та позичальниками;

- зниження мотивацій та стимулів до інвестування;

- перерозподіл доходів між приватним сектором економіки і державою.

Дата добавления: 2014-01-04