Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива А.Філіпса

Підтримання інфляції та безробіття на низькому рівні – головні завдання макроекономічної політики держави. Для їх вирішення застосовується теоретичний інструментарій кривої Філіпса.

У 1958 р. англійський економіст А.Філіпс обґрунтував криву, що відображувала емпіричну обернену залежність між рівнем фактичного безробіття і номінальною заробітною платою. Доказ такої залежності спирався на дані англійської статистики за 1861-1956 рр. На підставі даних про зростання заробітної плати Філіпс розрахував темпи інфляції і встановив, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5-3% призводило до різкого уповільнення зростання заробітної плати і цін (графік 5.5). Згодом криву Філіпса було модифіковано. Цю роботу виконали американські економісти Р.Солоу і П.Самуельсон. Вони замінили ставки заробітної плати на темп зростання товарних цін (або інфляцію) і довели існування зворотної залежності між інфляцією та безробіттям для економіки США. Виникнення цієї залежності вони пов’язували з тим, що високий сукупний попит, з одного боку, призводить до зниження безробіття, а з іншого, тисне на підвищення заробітної плати і цін. Саме Р.Солоу і П.Самуельсон нарекли від’ємну залежність між інфляцією і безробіттям кривою Філіпса і довели її значення для економічної політики. За допомогою цієї кривої став можливий розрахунок рівноваги між достатньо високими рівнями зайнятості і стабільністю цін: у короткостроковому періоді держава може маніпулювати сукупним попитом для вибору певної комбінації показників безробіття і інфляції на кривій (точки А або В на графіку 5.5). Ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття. І навпаки. На думку Р.Солоу і П.Самуельсона політики стоять перед проблемою компромісного вибору між інфляцією і безробіттям, а крива Філіпса показує доступні їм варіанти.

Пізніше, коли в економіці багатьох країн виникли значні інфляційні очікування, а також таке явище, як стагфляція, виникла необхідність подальшого вдосконалення кривої Філіпса. Сучасний варіант кривої Філіпса можна визначити за допомогою такого рівняння:

π = π^e – β (u – u_n) + π^s (5.28)

де π – темп інфляції

π^e – очікуваний темп інфляції;

β – коефіцієнт, який показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття, яке спричиняється збуренням сукупного попиту;

π^s – темп інфляції, який спричинюється збуреннями сукупної пропозиції;

u – u_n – рівень циклічного безробіття.

Темпи інфляції (%)

4 Крива Філіпса

2 А

В

1 2 3 4 5 6 7 8 Рівень безробіття (%)

Рисунок 5.5. – Крива А.Філіпса в короткостроковому періоді

Розташування кривої Філіпса на графіку 5.5 залежить від двох складових рівняння (5.28): очікуваного темпу інфляції (π^e) та темпу інфляції, що спричинюється збуреннями сукупної пропозиції (π^s). Інфляція, що дорівнює сумі цих складових, свідчить про відсутність циклічного безробіття. За цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто – β (u – u_n), і має такий вигляд: π = π^e + π^s. Інфляція, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можна назвати інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості збільшується, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво. Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої.

Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. На рис. 5.6. точка А на короткостроковій кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π₁, а безробіття – природній нормі, тобто u_n. Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого – спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до π₂, що перемістить економіку з точки А у точку В. Інфляція на рівні π₂ закладається в очікування економічних суб'єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищити номінальну заробітну плату в наступному періоді. Це, з одного боку, збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги та збільшить безробіття до u_n, що перемістить економіку в точку С. 3 іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зросте до π₃, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2. Якщо заробітна плата знову підвищиться під впливом нового рівня інфляційних очікувань, то спіраль «ціни – заробітна плата» розгортатиметься далі, що викличе зростання інфляції спочатку до π₄, а потім – до π₅ і чергове повернення безробіття до природної норми. З'єднавши точки А і Е, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді. Можна стверджувати, що крива Філіпса в довгостроковому періоді набуває вигляду вертикальної лінії на рівні природного рівня безробіття.

Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проблему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням не інфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

Темп інфляції (%)

π₅ E

3

π₄

D

π₃ С

2

π₂

В

π₁ A

u_n Рівень безробіття(%)

Графік 5.6. – Крива А.Філіпса в довгостроковому періоді.

Дата добавления: 2014-01-04